ПРАЗНИК „ПРЕСВЯТОЇ ЄВХАРИСТІЇ”. З ІСТОРІЇ. КАТЕХИЗМ УГКЦ «ХРИСТОС – НАША ПАСХА» ПРО СВЯТЕ ТАЇНСТВО ЄВХАРИСТІЇ. ЄВХАРИСТІЯ – ТІЛО І КРОВ ХРИСТОВІ. ЗЕМНЕ І НЕБЕСНЕ. ОСВЯЧЕННЯ ДАРІВ. ЄВХАРИСТІЙНЕ ПРИНОШЕННЯ. СВЯТЕ ПРИЧАСТЯ. ПРАЗНИК ПРЕСВЯТОЇ ЄВХАРИСТІЇ. ПРЕСВЯТА ЄВХАРИСТІЯ В ПЕРШОМУ ТИСЯЧОЛІТТІ ЦЕРКВИ. ПРАЗНИК БОЖОГО ТІЛА В ЗАХІДНІЙ ЦЕРКВІ. ДРУГИЙ ВАТИКАНСЬКИЙ СОБОР І ПРЕСВЯТА ЄВХАРИСТІЯ. КУЛЬТ ПРЕСВЯТОЇ ЄВХАРИСТІЇ В УКРАЇНСЬКІЙ ЦЕРКВІ.
В четвер після неділі Всіх Святих в Українській Греко-Католицькій Церкві є свято Пресвятої Євхаристії (Торжественного поклонення Пресвятим Тайнам Тіла і Крови Господа і Бога Спаса нашого Ісуса Христа), яке в народі називають просто «Божого Тіла». На більшості парафіях (де нема свята як храмового празника), це свято переноситься на неділю (другу неділю після Зіслання). Це свято триває вісім днів – від четверга після неділі Всіх Святих до наступного, в який і віддається.
У четвер по неділі всіх святих у церковному календарі Української Греко-Католицької Церкви маємо свято Торжественного поклоніння пречистим Тайнам тіла і крові Господа нашого Ісуса Христа. З огляду на будний день, його урочисте відзначення зазвичай переносять на неділю. Воно відоме також під назвою Свято Пресвятої Євхаристії.
Пресвяту Євхаристію установив Ісус Христос на Тайній Вечері з апостолами, щоб по всі часи приносилася в Церкві Свята Безкровна Жертва на згадку Його Кровної Жертви на хресті та щоб бути духовною їжею для душ. Таїнство Пресвятої Євхаристії здійснюється на Святій Літургії, яка є осердям духовного життя Христової Церкви.
Культ Пресвятої Євхаристії у Східній та Західній Церквах спочатку був поєднаний тільки з відправою Святої Літургії. У XII ст. Західна Церква з різних причин починає впроваджувати культ Пресвятої Євхаристії поза відправою Святої Літургії, тобто культ освячених і в Кивоті збережених Євхаристійних Дарів. Вшанування Євхаристійного Христа в Кивоті стає у Західній Церкві мотивом до започаткування празника Божого Тіла. Його святкує Західна Церква в четвер після віддання празника Зішестя Святого Духа.
Немає народу так великого під Сонцем, який би мав так близьких собі богів, яким є наш Господь Бог, який у своїй нескінченній любові не тільки завжди живе в наших церквах на престолах, але, щоб ще більше злучитися узами нескінченної любові, приходить до нашої душі, даючи себе самого за поживу. Св. Тома з Аквіна
ДО КОРІНТЯН ПЕРШОГО ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ. Свята: Ап. – 1 Кор. 149 зач.; 11, 23-32.
Браття, я, що прийняв від Господа, те передав вам: Господь Ісус тієї ночі, якої був виданий, узяв хліб і, воздавши подяку, розломав і сказав: «Це моє тіло, що за вас дається. Робіть це на мій спомин». Так само й чашу по вечері, кажучи: «Ця чаша – Новий завіт у моїй крові. Робіть це кожний раз, коли будете пити, на мій спомин». Бо кожного разу, як їсте хліб цей і п’єте цю чашу, звіщаєте смерть Господню, поки він не прийде. Тому хто буде їсти хліб або пити чашу Господню недостойно, буде винний супроти тіла і крови Господньої.
Хай, отже, кожний випробує себе самого, і тоді їсть цей хліб і п’є цю чашу. Бо хто їсть і п’є, не розрізняючи, що то тіло Господнє, суд собі їсть і п’є. Ось чому у вас багато недужих та хворих, та й чимало умирають. Якби ми самі себе розсуджували, нас би не судили. Коли ж Господь нас судить, він нас картає, щоб ми не були засуджені зо світом.
СОБОРНОГО ПОСЛАННЯ ЮДОВОГО ЧИТÁННЯ. Ап.: Юд. 77 зач.; 1, 1-10.
Юда, слуга Ісуса Христа, брат Якова, покликаний, любим у Бозі Отці і збереженим для Ісуса Христа: хай милосердя, мир і любов будуть у вас повні.
Мої любі, я пильно старався писати вам про наше спільне спасіння і вважаю за конечне написати вам, щоб заохотити вас боротися за віру, раз назавжди передану святим. Бо до вас крадькома вдерлися деякі людці, що були здавна призначені на засуд: безбожні, які з благодаті Бога нашого роблять розпусту і відрікаються від нашого єдиного Владики й Господа Ісуса Христа.
Хочу нагадати вам, хоч знаєте все, що Господь, визволивши людей з Єгипетського краю, згодом видав на погибіль тих, які не вірували. І ангелів, що не зберегли свого достоїнства й покинули житло, зберіг у кайданах вічних, під темрявою, на суд великого дня. Так само Содома й Гомора з сусідніми містами, які, подібно до них, були запродалися розпусті і протиприродній похоті, лежать як приклад, скарані вічним огнем.
Отак і ці, також у маячінні, бруднять тіло, відкидають владицтво і зневажають світлості. І тоді, як сам архангел Михаїл, змагаючись із дияволом і сперечаючись із ним про тіло Мойсея, не наважився винести зневажливого суду, але сказав: нехай тебе Господь судить, ції зневажають те, чого не знають; а те, що, немов та нерозумна звірина, з природи знають, те їх губить.
ВІД ІВАНА СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Свята: Йо. 23 зач. 6, 48-54.
Сказав Господь юдеям, які до нього прийшли:
Я – хліб життя. Батьки ваші їли манну в пустині й померли. А це – хліб, що з неба сходить, щоб той, хто його їстиме, не вмер. Я – хліб живий, що зійшов з неба. Коли хто їстиме цей хліб, житиме повіки. І хліб, що я дам, то моє тіло за життя світу.
Тут юдеї стали сперечатися між собою, кажучи: – Як отой може нам дати своє тіло їсти?
Ісус сказав їм: – Істинно, істинно кажу вам: як не їстимете тіла Сина чоловічого й не питимете його крови, не матимете життя в собі. Хто їсть моє тіло й п’є мою кров, той живе життям вічним, і я воскрешу його в останній день.
ВІД ІВАНА СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Ап.: Йо. 48 зач. 14, 21-24.
Хто має мої заповіді й береже їх, той мене любить. Хто ж мене любить, того мій Отець любитиме, і я його любитиму, і об’явлюся йому.
Юда ж, не Іскаріот, каже йому: – Господи, як воно, що ти не світові, а нам об’явишся?
Ісус озвався до нього й мовив: – Коли хто мене любить, слово моє берегтиме, і Отець мій буде його любити, і ми прийдемо до нього, і в ньому зробимо оселю. Хто ж мене не любить, слів моїх не береже. Слово, що ви чуєте, не моє, але Отця, який послав мене.
Я – хліб живий, що зійшов з неба – Ів 6, 48-54
Зіслання Святого Духа було завершальним кроком у Божому задумі спасіння людини, який здійснив Ісус Христос. Неділі після Зелених Свят – це кроки, які допомагають нам користати із плодів спасіння. Першим кроком є неділя всіх святих. Церква показує їх як плід Святого Духа. Святі всіх часів вказують нам першу дорогу до спасіння – святість. Своїм життя вони довели, що можна жити наукою Ісуса Христа, перемогти гріхи силою Святого Духа в дорозі до неба. Святість – це не безгрішність (бо багато святих спочатку були великими грішниками), а відкритість на Бога і Його ласку, дари Святого Духа. Святі – це приятелі Ісуса, котрі тісно поєднали свою волю з волею Господа Бога. Тому святість – це міцний зв’язок віри і любові з Ісусом Христом.
Друга неділя нагадує нам, що джерелом духовної сили святих у здобуванні святості і спасіння була молитва та Святі Тайни, зокрема Євхаристія. З допомогою молитви та Євхаристії вони тісно єдналися з Ісусом і з Його допомогою успішно провадили духовну боротьбу, впевнено йшли за Христом до Царства Небесного. Тому у другу неділю після Зіслання Святого Духа Церква вшановує Таїнство Пресвятої Євхаристії як найбільше джерело Божих ласк для нашого освячення і спасіння, наближення до Бога.
Хто вірить в Ісуса Христа і хоче бути спасенним – жити вічно, шукає зв’язків з Ним, старається більше пізнати Його, щоб бути сильним у вірі і любові до Бога, мати певність участі у Царстві Небесному. Той старається часто приймати Святе Причастя, зміцнювати свій зв’язок любові з Ісусом. Саме у Тайні Євхаристії Ісус найбільше наближений до нас, найтісніше єднається з Нами і дає нам можливість пізнати Свою любов до нас – основу спасіння. Тому Пресвяту Євхаристію можна назвати початком Царства Небесного на землі.
Успішність нашого освячення з допомогою молитви і Святих Тайн залежить від їх розуміння, від того, в якому дусі переживаємо їх: як релігійний звичай чи зустріч з Ісусом Христом. Про Євхаристію Ісус сказав: „Хто їсть моє тіло і п’є мою кров, у мені пробуває, і я – в ньому” (Ів. 6, 56).
Кожна Свята Тайна – це не просто Божий дар чи якась надзвичайна побожна річ. Це жива, невидима присутність Ісуса Христа. У всіх Святих Тайнах ми отримуємо Божі дари, а в Євхаристії приймаємо самого Ісуса Христа, єднаємося з Ним. Користати зі Святих Тайн – це не просто взяти якусь Божу річ і з її допомогою вирішувати життєві справи. Участь у Святих Тайнах – це зустріч, стосунок любові двох осіб – людини з Богом.
Наше спасіння починається, коли приймаємо Боже Слово до своєї душі за словами Спасителя: „Коли хтось мене любить, слово моє берегтиме і злюбить його мій Отець, і ми прийдемо до нього, і в ньому закладемо житло” (Ів.14:23). Якщо Христос присутній у нас через Своє слово, то скільки більше Він присутній у нашому житті через Євхаристію.
Приймаючи Святе Причастя – тіло і кров Ісуса Христа, ми приймаємо не якусь частину Його тіла, а єднаємося з Його особою, приймаємо Ісуса у своє життя.
Недоліком духовного життя частини християн, навіть тих, котрі часто користають зі Святих Тайн, є те, що вони сприймають їх як побожну річ, а не переживають як зустріч двох близьких осіб, зв’язок любові людини з Богом.
Чи переживаємо Святе Причастя як зустріч з Христом, можемо пізнати по тому, як виконуємо заповіді Божі і науку Ісуса Христа. Коли християнин у храмі приступає до Сповіді і Святого Причастя, а виходячи з нього, його опановує дух світу (забобони, гороскопи, гонитва за новинками моди, шкідливі звички), то це означає, що він не пережив ці Тайни як зустріч з Ісусом, а як побожний звичай, не взяв із собою Христа у щоденне життя. Тому Христос не має можливості змінювати на краще нас і наше життя.
Якщо після Святих Тайн ці гріхи опановують нас, виникає запитання: а де ж тоді подівся Христос у дорозі з храму до дому? Коли Він є зі мною, чому не захистив мене від гріхів; чому шукаю щастя у світі, а не в Христа? Можливо тому, що моє духовне життя є даниною, почестями мертвому Богові, а не вірою у живого, воскреслого Ісуса.
Божа любов є ревнива. Ісус віддав всього Себе для нашого спасіння. Тому Він ніколи не згодиться на те, щоб наша любов була розділена між Ним і світом. Спаситель хоче, щоб ми так само повністю віддалися, довірилися Йому і таким чином дозволили діяти у своєму житті. Тоді Христос зможе зробити нас щасливими, дарувати нам всю Свою любов. Амінь.
о. Михайло Чижович, ЧНІ
„Хто їсть моє Тіло і п’є мою Кров, той має життя вічне, і я воскрешу його останнього дня” (Ів. 6, 54)
Свято Божого Тіла зосереджує нас, мабуть, на найбільшій таємниці нашої віри – перебуванні Живого Бога серед нас під скромними видами хліба і вина у кивоті на престолах наших храмів. Ми ніколи вповні не зрозуміємо надміру Божої любові щодо нас грішних, – Ісус Христос не тільки виконав діло нашого спасіння, але й захотів залишитися (проживати) серед нас: “Я з вами по всі дні аж до кінця віку” (Мт 28,20); можемо лише подивляти і чудуватися цією таємницею християнської віри. У Євангелії від Йоана Ісус називає себе хлібом: “Я – хліб життя” (Йо 6,35). Тільки в Бозі, у Пресвятій Євхаристії є справжнє життя, життя духовне, життя вічне. Більше того, – Христос після встановлення Пресвятої Євхаристії на Тайній Вечері доручив Апостолам робити те що Він зробив: “Чиніть це на мій спомин” (Лк 22,19).
Є два важливих аспекти про які необхідно собі добре збагнути при нагоді цього свята: 1) без Євхаристії нема життя вічного; 2) про важливість молитви перед Пресвятою Євхаристією.
Перше. Дехто скаже: а навіщо мені причащатися або я маю стосунок з Богом і без Євхаристії. Це хибні думки і їх розвіює саме Слово Боже. В Євангелії від Йоана Ісус каже: “У мені перебувайте – а я у вас”! (Йо 15,4). Чому? Бо без Ісуса ми нічого доброго не можемо чинити (Йо 15,5). Ісус – правдива виноградина, а ми гілки (Йо 15,1-2); а гілка щоб рости і приносити плоди має черпати силу і життя, – цим джерелом є власне Пресвята Євхаристія. Без Пресвятої Євхаристії немає завдатку вічного життя і про це чітко говорить Господь (Йо 6,51). Звичайно, мусимо і маємо пам’ятати про гідне приступання до цієї тайни і про це нам нагадує апостольське читання свята. Гідне – в стані Божої ласки, без тяжкого гріха. Ця проблема панувала в спільноті Корінту, тому апостол Павло недаремно піднімає цю проблематику (1Кор 11, 23-34 – варто собі перечитати цей текст). Людина яка свідомо і добровільно приймає Тіло Христа в стані тяжкого гріха чинить ще один важкий гріх – святотатство, з якого необхідно сповідатися і також з тих всіх інших гріхів які не були висповідані перед по-святотатськи прийнятим Святим Причастям. Ті хто негідно приймав Пресвяту Євхаристію у спільноті Коринтян хворіли, а навіть і умирали (1 Кор 11,30). Тому завжди про це треба пам’ятати – якщо треба сповідатися – до Причастя не можна!
Але якщо людина чується в стані ласки Божої і сповідалась до місяця часу: можна тоді і навіть треба щоденно причащатися. Нічого кращого для Ісуса Христа ми не зробимо – коли приймаємо Його у Пресвятій Євхаристії, – Ісус прагне нашого серця, нашої любові.
Друге. Всі Святі почитали Пресвяту Євхаристію і старалися якнайбільше часу проводити перед Ісусом Христом утаєним в Святих Тайнах. До цього власне заохочують і кожного з нас, бо часто людям у світі так важко знайти час щоб побути біля Ісуса…
Такими взорами набожності до Пресвятої Євхаристії є Святий Франциск Салезій і святий Альфонс Ліґуорі.
Відомо що почитання Пресвятої Євхаристії різниться між християнським Сходом і Заходом: на Заході поширений культ пошанування Євхаристії поза Божественною Літургією, натомість на Сході – ні. Але зараз мова не про це, а загально про молитву перед Євхаристією. І що на цю тему кажуть святі.
Молитва, каже св. Альфонс Ліґуорі, де б її не відмовлялося, є милою Г. Богу, але особливо подобається Господу Ісусові молитва занесена перед Пресвятими Тайнами в церкві. Там – як видається – Бог уділяє щедро ласк тим, хто Його відвідує.
Ісус залишається в цій Тайні, не тільки для того, щоб бути їжею душ приймаючих Його в св. Причасті, але також щоб кожний, хто Його шукає, завжди міг Його знайти.
Не один мабуть спитає, що маю робити, будучи перед Найсвятішими Тайнами? Необхідно ЛЮБИТИ і ПРОСИТИ. Не приходиш для того, щоб зазнавати потіх, але тільки тому, щоб збуджувати акти любові, віддаватись Богу без застережень, зрікатися власної волі, скласти з себе жертву і сказати: “Боже мій, люблю Тебе; хочу тільки Тебе, вчини, щоб завжди Тебе любив”.
Культ Євхаристії в житті Альфонса Ліґуорі мав перше місце. Святий так висловив своє ставлення до Найсвятіших Тайн:
“В останню ніч Свого життя наш Наймилосердніший Відкупитель, знаючи, що надійшла очікувана мить, коли Він повинен був прийняти смерть людини, не хотів залишати нас на самоті в цій долині сліз. Перемагаючи смерть, Він залишив нам Себе Самого як поживу в Тайні Євхаристії. Це промовистий доказ Його любові до нас”.
Св. Альфонс вже від дитинства мав велику набожність до Пресвятої Євхаристії, яка в міру літ поступово збільшувалася, так що ціле його життя було як би неустанним перебуванням перед Пресвятою Євхаристією. Любив повторювати, що за чверть години перед Ісусом у Євхаристії здобудеш більше ніж протягом усього дня займаючись своїми справами.
Згідно із св. Альфонсом, наймилішим набоженством для Бога, а для нас найкориснішим є набожність до Пресвятої Євхаристії. Ту глибоку правду, яку проголошував, св. Альфонс вже від перших років свого життя практикував і ніколи, навіть серед найрізноманітніших занять, практикувати її не занедбував.
Ласці покликання завдячував Пресвятій Євхаристії. З часом дійшов до такої досконалості, що довгі години проводив перед Пресвятою Євхаристією. Саме тому, апостольські праці Альфонса мали такий великий успіх; бо перед тим, він віддавався щирим молитвам перед Євхаристійним Христом.
Св. Альфонс склав дуже гарні медитації про Пресвяту Євхаристію (є в групі “Альфонсіанська духовність”), в яких є стільки слів, стільки любові, які Святий скерував до таїнственного свого Добра.
“Відвідини Найсвятіших Тайн” – це пропозиція медитацій під час молитви перед Євхаристійним Ісусом на кожен день місяця. Вони є виразом великої любові, яку святий Альфонс мав до Пресвятої Євхаристії. Ця любов була вираженням того, що можна назвати “генієм святих”. Святий Альфонс проводив довгі години в поклонінні Пресвятим Дарам і гаряче рекомендував це усім. Там він дізнався про цю чудову істину: «Бог ошалів з любові до людини, і Він хоче, щоб його любили». Святі є вчителями, які відчувають повсякденне життя, щоб любити Бога ще більше. І школа, в якій вони вивчили це мистецтво, знаходиться перед Блаженним Таїнством.
“Відвідини”, безсумнівно, допоможуть в молитві перед Святими Дарами – школі любові до Бога в повсякденному житті…
Св. Альфонс терпів, бачачи, як багато зневаг Господь Ісус дізнає у Євхаристії, у цій непонятній тайні любові Бога: «Мій найсолодший Спасителю, з жалем промовляв, аби міг своїми сльозами обмити, а навіть кров’ю своєю ті місця нещасні, де в тій Тайні Твоя любов є так ображена!». Одним словом, всі думки св. Альфонса, всі почуття його серця були спрямовані до Пресвятої Євхаристії.
З прикладу цього великого Святого можем зрозуміти як важливо молитися, а навіть просто перебувати біля Ісуса у кивоті…хоча б 15 хв на день…
Святий Франциск Салезій теж у своїх творах заохочує до частого приймання Пресвятої Євхаристії і до молитви перед Найсвятішими Тайнами. Він пише: “Як зайці наших гір (святий працював у Швейцарію, тож має на увазі Альпійські гори) біліють зимою, коли постійно дивляться на сніг і ним харчуються, так і ти, від вдивляння в красу, доброту і чистоту, що схована в Божественному Таїнстві, і від його частого споживання станеш вся красивою, доброю і чистою” (З трактату про Божу Любов Франциска Салезького). Які ж гарні слова!
Св. Франциска Салезького можна по праву назвати передвісником великої любові і набожності св. Альфонса до Пресвятої Євхаристії, адже жив він перед Найревнішим Вчителем у кінці 16 – на початку 17 ст.
Св. Альфонс знаний серед простолюддя як великий почитатель Пресвятої Євхаристії. Але чи всі знають джерела з яких Альфонс черпав набожність до Євхаристійного Ісуса? Без сумніву, одним з таких джерел була творчість св. Франциска Салезія – великого попередника св. Альфонса, з творчості якого Альфонс черпав, зокрема в царині Божої любові, а головно Євхаристії. У книзі «Філотея» св. Франциска, власне, йде мова за Євхаристію. Нагадаю ще, що обидва святі жили і працювали приблизно в однакових умовах: Франциск боровся з кальвіністами, Альфонс – з єрессю янсенізму. Одні заперечували Євхаристію, другі ставили занадто високі вимоги для її прийняття. Однак Господь у своєму Провидінні покористувався цими двома «стовпами Церкви», щоб направити Свою Церкву у правильному руслі. Отож далі просто насолодімось прекрасним поясненням св. Франциска про Євхаристію, а вкінці буде подано дві цитати св. Альфонса, який наче продовжив цю духовну лінію…
«…Коли світські люди запитають тебе, чому ти так часто приступаєш до Св. Причастя, скажи їм, що чиниш це для того, щоб навчитися Божої любові, очиститися від недосконалості, позбутися своїх злиднів, утішитися у смутку, зміцніти. Скажи їм, що два типи людей повинні часто спішити до Св. Причастя: досконалі, котрі, будучи такими обдарованими, чинитимуть собі кривду, не наближаючись до криниці досконалості, також недосконалі, щоб вони могли належно прямувати до досконалості. Часте Св. Причастя потрібне сильним, щоб не ослабли, а слабким, щоб набралися сил; хворим, щоб виздоровіли, а здоровим, щоб не впадали у неміч. І додай, що ти – як незріла, слабка і хвора – часто маєш потребу черпати там, де є твоя досконалість, твоя міць і твій лікар. Скажи їм, що ті, котрі не мають багато світським клопотів на голові, повинні часто приступати до Господнього Столу, бо мають для цього час; а ті, котрі заклопотані справами світу, – так, як їм того треба; кожен, зрештою, хто багато працює й обтяжений клопотами, повинен також підкріплюватися поживною їжею, і чим частіше. Скажи їм, що приймаєш Пресвяті Дари, щоб навчитися приймати Їх добре, бо не у змозі чинити добре те, в чому часто не вправляєшся.
Часто приступай до Св. Причастя, Філотео, слідуючи в цьому за порадою духівника. Повір мені, що так само, як зайці наших гір біліють зимою, коли постійно дивляться на сніг і його споживають, так і ти від вдивляння в красу, доброту й чистоту, які укриті в тому Божественному Таїнстві, і від його частого споживання ціла станеш красивою, доброю і чистою». (Св. Франциск Салезький «Філотея. Шлях до набожного життя». Розділ XXI Як слід приймати Святе Причастя).
Святий Альфонс у своєму бестселері «Як любити Ісуса Христа в щоденному житті», а зокрема у спеціальному своєму Євхаристійному творі «Посіщення Пресвятої Євхаристії» повторює, продовжує і розвиває дану тематику, кажучи так: «Бог збожеволів з любові до людини і прагне нею бути любленим». Рівно ж заохочує до відвідин Христа у кивоті: «Біля Найсвятіших Тайн сумні радіють, нерозумні розумнішають, слабкі стають сильнішими, убогі – багатшими. Тож ідімо до Христа. Пам’ятаймо, що Христос не залишить наших відвідин без нагороди».
Нехай ці думки і позиції двох авторитетів у духовному житті: Франциска Салезія і Альфонса Лігуорі допомагають нам духовно зростати і міцніти при помочі Пресвятої Євхаристії.
І на кінець, без Євхаристії не маємо сили до духовної боротьби, до опирання спокусам плоті, диявола і грішного світу. Про це гарно зазначає у своєму Щоденнику свята Сестра Фаустина: “Кожного ранку під час розважання я готую себе до боротьби на цілий день, а св. Причастя є для мене запорукою, що переможу, і так стається. Лякаюся дня, коли не приймаю св. Причастя. Цей Хліб Могутніх дає мені силу вести цю справу і я маю відвагу виконувати все, чого вимагає Господь” (Щ. 91). Отак святі високо цінили святе Причастя і навіть щоденне…
Отже, стараймося і ми наслідувати Святих у їх любові і відданості Євхаристійному Христу і в усіх наших потребах, спокусах, важливих справах прибігаймо завжди по допомогу до Ісуса утаєнного в Святих Тайнах. Будьмо переконані, що ця набожність наймиліша Богу, а для нас найкорисніша. Нехай плодом цієї гомілії буде наша міцна постанова: наслідувати приклад Святих. Щоденно відвідувати Пресвяту Євхаристію, а якщо це можливе, і кілька раз денно. Часто приймати Святе Причастя. На взір св. Альфонса також, якщо на те нам не заважають наші праці, щоденно вислуховувати Святу Літургію. А врешті, як то робив св. Альфонс, у всіх своїх потребах, спокусах, важливих справах, завжди приходити про раду і поміч до того Божого Таїнства. Щоб ми могли отримати цього духа євхаристійної набожності, просімо св. Альфонса, св. Франциска Салезія і св. Фаустину, щоб нам випросили в Ісуса Христа.
Молитва св. Альфонса
Мій Ісусе найсолодший! Щоб міг обмити сльозами, а також кров’ю ті нещасні душі, які у цій Тайні так ображають Твою любов! О! Коли б міг вчинити, щоб усі люди палали любов’ю до Тебе! Оскільки однак не є це мені дане, прагну принаймні, мій Господи, і постановляю часто собі Тебе відвідувати і приймати до свого серця, щоб честь Тобі віддати, як зараз це роблю, на переблагання за зневаги, яких дізнаєш від людей у тій найвеличнішій таємниці. Прийми, Отче Небесний, ту нужденну честь, яку, на винагородження за всі зневаги, нанесені Твоєму Синові у Пресвятій Євхаристії, складає Тобі сьогодні найнужденніший з людей, бо таким є. Прийми цю честь в поєднанні з тою честю вартість якої нескінченна, яку Тобі склав Господь Ісус на хресті і яку Тобі складає щоденно на престолі у Пресвятій Євхаристії. А Ти, Мати моя, Маріє, виєднай мені святу витривалість.
о. Отець Назарій Ланько, Одеський екзархат УГКЦ
Празник «Пресвятої Євхаристії», «Божого тіла» чи «Урочисте поклоніння Святим тайнам Пречистого Тіла і Чесної Крові ГНІХ» У церковному календарі у четвер після Неділі Всіх Святих припадає Празник Пресвятої Євхаристії, святкування якого переноситься на неділю.
Важливим є цей Празник для кожного християнина, бо ж саме тут зосереджується особлива увага – раз в рік таким способом – на Поклоніння Святим Тайнам Тіла і Крові Ісуса Христа, те що відбувається кожного разу на відправі Божественної Літургії. А в сам день празника до урочистої Відправи Євхаристії додається ще величний похід та благословення Святими Дарами. У вічному місті Римі такий похід відбувається дуже урочисто від базиліки Сан Джованні Лятерано до базиліки Санта Марія Маджоре кожного року і Святійший Отець Папа Римський традиційно його супроводжує та на закінчення уділяє Благословення Святими Тайнами.
Цей Празник у Західній Церкві святкується вже з XIII століття, а у нашій Церкві його введено у 1720 році рішенням Замойського синоду. Днем установлення Євхаристії є Страстний Четвер, коли Христос на Тайній Вечері, сказав слова освячення: «Прийміть, їжте… Беріть, пийте…». Знаємо з історії, що Єпископ Роберт з Льєж 1246 р. установив у своїй єпархії празник у честь Найсвятіших Тайн. Цей празник був відсвяткований перший раз 1247 р. у церкві св. Мартина в Льєж. Папа Урбан IV, окремою булою з 1264 р., наказав святкувати цей празник в цілій Католицькій Церкві, під назвою «Празник Христового Тіла», а Папа Климент V у 1311 році ще раз підтвердив рішення свого попередника. З XIV ст. стають відомими привселюдні походи зі Святими Тайнами по дорогах місцевостей: перша така процесія відбулася в місті Кельні, Німеччина, в 1279 році.
Що ж головне у цьому святі? Головне утвердитися у правді віри – в тому, що у Святих Тайнах, під видами хліба і вина, дійсно присутній сам Ісус Христос – тіло і кров, душа і божество.
  Євангелист Йоан багато разів наводить слова Христа про Його Тіло: «Хто їсть Моє Тіло і п’є Мою Кров, той має життя вічне, і Я воскрешу його останнього дня» (Ів. 6, 54). Слова Христові, не прості до сприйняття, але несуть у собі основу нашого християнського життя – Єднання з Христом, колись у вічності, а тут на землі – під видами Хліба і Вина, причащаючись.
Ісус Христос на Тайній вечері встановив Пресвяту Євхаристію, щоби по цілому світі і назавжди в Церкві приносилася свята безкровна Жертва, а саме на згадку Його кровавої Жертви на хресті. Вона є кормом наших душ та гарантією нашого спасіння. Але одночасно святе Причастя ставить вимогу перед людиною: не бути в стані тяжкого гріха і взагалі старатися оминати будь-який гріх, бо через св. Причастя сам Христос приходить до мене. Хто би причащався в стані гріха (припускається також той, хто багато часу живе без сповіді чи у грісі (наприклад, без тайни шлюбу), той би чинив негідно і це причастя було би йому на осудження.
Церква вчить, що Пресвята Євхаристія є «джерелом та звершенням цілого християнського життя» (ІІ Ватиканський Собор, Конституція про Церкву, §11) і що саме у ній присутнє усе духовне добро Церкви, тобто сам Христос.
В іншому документі (Про Святу Літургію, §47), читаємо про ціль Пресвятої Євхаристії так: «Наш Спаситель на останній Вечері, тієї ночі, коли Його було видано на смерть, установив Євхаристійну Жертву свого Тіла й Крові, щоб на всі віки, аж до свого другого приходу, повторяти Хресну Жертву й таким чином довірити Церкві, пам’ятку своєї смерті й воскресіння: таїнство побожності, знак єдності, зв’язок любові, пасхальну гостину, на якій Христос приймається, дух наповнюється ласки й дається нам завдаток майбутньої слави».<br>
Слуга Божий митрополит Андрей Шептицький пише про необхідну пошану для Святих Тайн на престолі: «Найсвятішим місцем у церкві – це престол Божий, а на ньому кивот — палата Христа… Бо Святий Жертовник то найсвятіше місце. А тому, що на ньому приноситься найсвятіша Жертва Служби Божої, і тому, що Найсвятіший Господь неба й землі перебуває в ньому під виглядом хліба. Це місце настільки святе, що простий християнин й доторкнутися до нього не достойний! А священики, котрі є посвячені для Божої служби, наближаються до нього лише зі страхом та з чистим сумлінням. Це місце настільки святе, що на ньому не повинно бути нічого, що не є попередньо визначене нашим святим обрядом». (з Пастирського Листа, 1900 р.).
Христос у тайні Пресвятої Євхаристії пристуній реально, тобто дійсно, ен символічно і не просто означає присутність, але реально: хоча я бачу і чую смак хліба і вина, але після слів освячення, це вже не є більше хліб і вино, а Тіло і Кров самого Христа. Цей «таїнственний спосіб» присутності Хрсита серед людей не є легко зрозумілим, а тому нам допомагає віра, що слова Христа непомильні: він присутній, бо сам він сказав: «Це є моє тіло… Це є кров моя…».
Пресвята Євхаристія – це знак особливої любові Бога до людини: через любов Бог творить світ, через любов Бог воплочується, через любов Бог відда\ своє життя за людей і саме через любов Бог вирішує залишитися з людьми таким таїнственним способом у Святому Причасті, щоби люди могли користати з цього джерела ласка завжди.
Тому, стараймося завжди жити у мирі з нашою совістю, щоб могти приймати Святі Тайни; коли маємо гріхи, висповідаймо їх і так зможемо бути у мирі з Богом і причащатися, бо тоді ніяка нечисть і ніяка біда не матиме до нас підступу.
Памятаймо завжди слова Христа: «Я – хліб життя. Я хліб, який з неба зійшов. Коли хтось цей хліб їстиме, житиме повіки… Хто тіло моє їсть і кров мою п’є, той живе життям вічним, і я воскрешу його останнього дня» (Ів 6, 22).
о. Йосафат Бойко, ВС – Джерелo: https://www.facebook.com/JosafatBoyko1979
1 Кор. 11, 23–32. «Це моє тіло, воно за вас дається. Це робіть на мій спомин»
У нашому житті є особи, з якими нам приємно бути разом, спілкуватися з ними, проводити час у їхній присутності, а є ті, з якими ми не дуже хочемо бути разом. Однак Бог прагне завжди з нами перебувати, якими ми б не були. З цієї великої любови він створив людину, бо не хотів сам тішитись цією любов’ю, хотів когось нею обдаровувати.
З цією великою любов’ю Бог приходить до людини, яка відпала через первородний гріх, через свого Сина Ісуса Христа. І коли настає час Йому відійти, Він з любов’ю залишає нам пресвяте таїнство Євхаристії – Тіло і Кров Господню.
Тож коли ми приступаємо до Чаші Господньої, коли причащаємось Господа, то дотикаємося до Нього, стаємо причасниками цієї Божественної Любови, безмежної, яка прагне вилитись на кожного з нас і доторкнутись до кожного з нас.
Вл. Венедикт Алексійчук
Юд. 1, 1–10. «Згодом віддав на погибель тих, які не вірували»
Нас може дивувати, як Бог, який є любов’ю, може віддавати когось на погибель. Звичайно у Старому Завіті й на початку Нового Завіту плекалася свідомість віри в єдиного Бога. Було глибоке розуміння, що без Господа і Його волі нічого не стається, ні добро ні зло. Він стоїть за кожною подією нашого життя. Коли ми кажемо, що Бог когось віддав на погибель, то не тому, що Він своїм рішенням засудив і віддав. Він дав свободу людині, щоб вона сама прийняла це рішення – так жити, так чинити.
Бог, не зважаючи на свою всемогутність, завжди залишає нам свободу. І коли вибираємо зло та відходимо від Бога, це падіння позбавляє нас не тільки буття з Богом, а й радости життя людського, земного. Бачимо, якщо людина відходить від Бога, якою вона стає у своєму людському житті, людина деградує. Лише з Богом людина може ставати повноцінною, правдивою.
Тому Бог допускає різні ситуації, іноді навіть важкі, коли ми, може, і віддаляємось від Нього. Саме тому, щоб нас збудити, коли ідемо на погибель, коли опиняємося в ситуації богозалишености. Кожен із нас якоюсь мірою посмакував життя без Бога через свої прогрішення і гріхи.
Тепер маємо цей свій досвід врахувати й ніколи не повертатися до того найважчого з можливих станів – життя без Бога!
Вл. Венедикт Алексійчук
Йо. 6, 48–54. «Якщо не споживатимете тіло Чоловічого Сина й не питимете Його кров, не матимете життя в собі»
Кожен із нас багато разів брав участь у Літургії, під час Літургії приймав Євхаристію – Тіло і Кров Христа, як ми кажемо – причащався. Але ми дуже мало свідомі того, Кого ми приймаємо, з Ким зустрічаємося, Кого причащаємося. Ми не замислюємося, що це є те, що дає нам вічне життя, що робить нас учасниками вічного життя, що робить нас учасниками божественного життя.
Тому задумуймося над цією величною подією – Причастя Тіла і Крові Господніх, що дає змогу брати участь у житті Бога й ставати учасниками Небесного Царства.
Вл. Венедикт Алексійчук
З ІСТОРІЇ
У перших віках християнства Освячені Дари зберігали про запас для хворих і вмираючих в захристії або за престолом, у посудині в вигляді голуба. Сьогоднішні кивоти з’явились аж у ХVI сторіччі.
Деякі східні Церкви, як наприклад, копти, сирійці, взагалі не зберігають Святих Тайн. Хворим вони уділяють Св. Причастя відразу по Службі Божій. Для того, хто перебуває в небезпеці смерти, священик править Святу Літургію без огляду на час і пору дня.
Св. Отці першого тисячоліття як Східної так і Західної Церкви закликали вірних до частої і навіть щоденної участі в Святій Літургії. Перші християни настільки любили і цінували Божественну Літургію і Святе Причастя, що найбільшою карою для них було відлучення від участі у богослужінні.
У всіх Православних Церков й сьогодні культ Пресвятої Євхаристії пов’язаний лише зі Святою Літургією. Латинська Церква в XIII сторіччі установила празник на честь Пресвятої Євхаристії насамперед, щоб протидіяти єресям, які перечили правдиву присутність Ісуса Христа під видами хліба й вина. Згодом і Східні Католицькі Церкви, зокрема, сирійців, халдейців, маронітів, вірменів, коптів, мелхітів, починають відзначати празник Божого Тіла. Рішенням Замойського Синоду це свято стало обов’язковим і в нашій Греко-Католицькій Церкві.
КАТЕХИЗМ УГКЦ «ХРИСТОС – НАША ПАСХА» ПРО СВЯТЕ ТАЇНСТВО ЄВХАРИСТІЇ
На Тайній Вечері Христос віддав Себе за нас, щоб ми могли дарувати своє життя за ближніх, як Він його дарував (пор. Йо. 13, 34). Причащаючись Господнього Тіла і Крові, ми отримуємо завдаток вічного життя: «Хто тіло Моє їсть і кров Мою п’є, той живе життям вічним, і Я воскрешу його останнього дня» (Йо. 6, 54). Через Причастя Тіла і Крові Христа ми вже маємо вічне життя, повнота якого явиться у славному зновупришесті Христа. «Тому що Він дарував нам Свій власний образ і Своє власне дихання, а ми їх не зберегли, Він сам бере участь у нашій бідній і немічній природі для того, щоб нас очистити й учинити нетлінними та знову зробити учасниками Його Божества».
Пресвята Євхаристія найповніше виявляє і творить нашу спільність і з Богом, і з людьми. Усі, хто причащається Христа, стають «одне в Христі тіло, кожен один одному член» (Рм. 12, 5), тобто єдиною Церквою: «Тому що один [Євхаристійний] хліб, – нас багато становить одне [Христове] тіло, бо всі ми беремо участь у одному хлібі» (1 Кр. 10, 17). Це саме сповідуємо в Анафорі Літургії святого Василія Великого, коли просимо: «Нас усіх, що від одного Хліба і Чаші причащаємося, з’єднай одного з одним на причастя єдиного Духа Святого». Святий Йоан Дамаскин навчає: «Причастям це таїнство називається тому, що через нього ми причащаємося Божества Ісуса. А сопричастям воно називається – і дійсно є – тому, що через нього ми входимо в сопричастя з Христом, беручи участь як у Його тілі, так і в Божестві. Водночас, через це Таїнство входимо в сопричастя і єднаємось одні з одними, бо як ми причащаємось одного хліба, так усі стаємо єдиним Тілом Христовим і єдиною Кров’ю та членами одні одних, будучи співтілесними Христові».
ЄВХАРИСТІЯ – ТІЛО І КРОВ ХРИСТОВІ
На Тайній Вечері Ісус Христос явив незбагненне таїнство Свого Тіла: у воплоченні Він прийняв тіло від Діви Марії, у Євхаристії подає його Своїм учням для споживання, щоб у Церкві Тілом Його стало все людство й усе творіння.
Божественна Літургія є спомином, триванням Тайної Вечері: «Вечері твоєї Тайної днесь, Сину Божий, мене причасника прийми». Як на Тайній Вечері Христос причащав апостолів своїм Тілом і Кров’ю, так на Літургії Він причащає нас: «Коли бачиш, що священик подає тобі Святі Дари, то думай, що робить це не священик, а сам Христос простягає до тебе руки», – каже Іван Золотоустий. Ікона Причастя апостолів, як і ікона Тайної Вечері, зображає те, що відбувається на Літургії: Христос причащає Своїм Тілом і Кров’ю апостолів, які представляють усіх вірних. На Літургії перед Причастям священик молиться: «Сподоби нас могутньою Твоєю рукою подати нам пречисте Твоє Тіло і чесну Кров, а через нас усім людям».
На Літургії Христос причащає нас, як і апостолів, не простим хлібом і вином, а правдивим Своїм Тілом і Кров’ю. «Хліб і вино [Євхаристії] не є лише образом Тіла й Крові Христа – хай так не буде! – а саме Тіло Господнє обожествлене», – зазначає Йоан Дамаскин. Церква урочисто сповідує і навчає, що на Літургії приймаємо правдиве Тіло Христове – запоруку того, що й Церква є Тіло Христове: «Тож аби не тільки любов’ю, а й самим ділом бути нам членами Христового Тіла, будемо причащатися того Тіла. І це діється через поживу, що її дав Христос, щоб виявити свою велику любов до нас. Тому з’єднав Самого Себе з нами, даючи нам Своє Тіло, щоб ми не творили нічого іншого, як тільки тіло, з’єднане з Головою. І це є ознакою найсильнішої любові» (Йоан Золотоустий). Правдивість Тіла і Крові Христових є запорукою надії на воскресіння наших тіл.
ЗЕМНЕ І НЕБЕСНЕ
У Христі поєднано дві природи – Божа і людська, тому в Євхаристії «земний хліб по прикликанні над ним Бога не є вже звичайний хліб, а Євхаристія, що складається з двох дійсностей – земної і небесної».
Єдність земного і небесного в Євхаристії святий Йоан Дамаскин пояснює на прикладі розжареного вугілля: «Вугіль – не просте дерево, а поєднане з вогнем; так і хліб Причастя – не простий хліб, а поєднаний з Божеством. Бо тіло, поєднане з Божеством, – не одна природа: одна належить тілові, а друга – поєднаному з тілом Божеству. Тому це й те разом – не одна природа, а дві».
Христос подає Своє Тіло і Кров у доступний для людини спосіб: «Тому що в людей звичайним є їсти хліб і пити воду й вино, Він поєднав із ними Своє Божество й учинив їх Своїм Тілом і Кров’ю, щоб через те, що звичне й згідне з природою, ми стали тим, що понад природою».
ОСВЯЧЕННЯ ДАРІВ
Христос установлює Євхаристію, учинивши хліб і вино Своїм Тілом і Кров’ю, щоб переобразити Духом Святим тих, хто причащається, «у співтілесних і співкровних» із Ним. Святий Йоан Золотоустий, тлумачачи слова святого апостола Павла: «Тому, що один хліб [споживаємо], – нас багато становить одне тіло» (1 Кр. 10, 17), – зіставляє освячення Дарів із переображенням причасників: «Чим є цей хліб? – Тілом Христовим. Чим стають ті, хто причащається його? – Тілом Христовим. І нема багато тіл, а одне тіло».
Святі Отці Церкви навчали про Євхаристію на підставі воплочення Божого Сина: «Якщо сам Бог-Слово, забажавши, став людиною та з чистої і непорочної крові Святої Приснодіви вчинив для Себе тіло, то хіба Він не може вчинити хліб Своїм Тілом, вино й воду – Своєю Кров’ю? […] Якщо ти шукаєш [хочеш пізнати] спосіб, яким це стається, то тобі вистачить почути, що це стається за співдією Святого Духа, подібно як співдією Святого Духа Господь для Себе й у Собі вчинив тіло від Пресвятої Богородиці; а більше ми нічого не знаємо, за винятком того, що Слово Боже істинне й дієве та всемогутнє, а спосіб – недослідимий» (Йоан Дамаскин).
Святі Отці, не досліджуючи способу освячення євхаристійних дарів, наголошують на правдивості поєднання у цих дарах небесного із земним, як і в Христі поєднані Його Божа і людська природи. Завдяки цьому, причащаючись Тіла і Крові Христа, і ми правдиво стаємо одним Тілом з Ним.
ЄВХАРИСТІЙНЕ ПРИНОШЕННЯ
У Євхаристії Христос дарує нам участь у Його боголюдському житті з милостивої любові, а не через наші заслуги. Найвищим виявом цієї любові є кривава жертва Христа на Голготі, спомином якої є літургійна безкровна жертва – Євхаристія. «Знайте, що не тлінним золотом чи сріблом ви були вибавлені від вашого життя суєтного, яке ви прийняли від батьків ваших, а дорогоцінною кров’ю Христа, непорочного й чистого ягняти» (1 Пт. 1, 18-19).
Христос дарує нам Самого Себе, щоб ми відповіли Йому взаємним даруванням. На слова Христового дарування: «Прийміть, їжте… Пийте з неї всі…» – ми відповідаємо, приносячи себе і дари: «Твоє від твоїх Тобі приносимо…» – задля всього, що Він для нас учинив. На Божественній Літургії ми чинимо спомин Христового приношення-дарування, щоб відповісти нашим приношенням-даруванням: Христове є вічне й завжди присутнє, а наше потребує постійного відновлення і поглиблення.
На Літургії молимося: «Зроби нас здатними приносити Тобі дари й жертви духовні, […] щоб була Тобі благоприйнятна жертва наша». Ця жертва полягає в тому, що ми «віддаємо наші тіла як жертву живу, святу, приємну Богові: богослужбу від нас розумну» (пор. Рм. 12, 1; 1 Пт. 2, 5). В анафорі ми це виявляємо у словах, у Причасті звершуємо споживанням, а після Божественної Літургії – усім нашим життям.
СВЯТЕ ПРИЧАСТЯ
Святе Причастя увінчує участь християнина в Божественній Літургії. «Якщо не споживатимете тіло Чоловічого Сина й не питимете Його Кров, не матимете життя в собі» (Йо. 6, 53). Святі Отці наголошували на необхідності причащатися на Літургії: «Скажи мені, якщо хтось, запрошений на бенкет, умив би собі руки й сів до столу, і, хоч усе приготоване, не брав би в ньому участі, то чи не образив би того, хто його запросив? Чи не краще, щоб він взагалі не приходив?» (Йоан Золотоустий). Для християнина сповнювати заповідь Божу «Пам’ятай день святий святкувати» означає брати участь у Святій Літургії в неділі та свята. Задля духовного зростання Церква заохочує християнина якомога частіше приступати до Святого Причастя. Святий апостол Павло повчає: «Хай, отже, кожний випробує себе самого і тоді їсть цей хліб і п’є цю чашу» (1 Кр. 11, 28). Готуючись до святого Причастя, вірні іспитують власну совість і зберігають євхаристійний піст.
Християни причащаються Пресвятої Євхаристії «на відпущення гріхів і на життя вічне»: «Приступім до Причастя з палаючою любов’ю, щоб вогонь любові спалив наші гріхи й просвітив наші серця і щоб через причастя до божественного вогню ми самі розгорілись і були обожествлені» (Йоан Дамаскин). Умовою гідного святого Причастя є чиста совість причасника, покаяння перед Богом за гріхи і примирення з ближніми: «Зібравшись разом у воскресний день Господній, переломлюйте хліб і чиніть подяку, визнавши перед тим свої провини, щоб ваше принесення було чистим. Кожен, хто посварився зі своїм ближнім, нехай не приходить до вас, поки не при- мириться, щоб ваше принесення не було осквернене» (Зі вчення дванадцятьох апостолів «Дідахе»).
Джерелo: sobor-svyura.lviv.ua
Свято Пресвятої Євхаристії, в народі його ще називають Божого Тіла. У церковному календарі на четвер після Неділі Всіх Святих припадає празник Пресвятої Євхаристії, святкування якого зазвичай переносять на неділю. В цей день люди освячують віночки. Освячені віночки люди ставлять біля образів як обереги. Аби благословенна річ, квіти, віночки були для Вас як пригадування, що таке свято було і що ми кожного дня маємо віддавати шану Богу у Святому Причасті. Після літургії в церквах відбуваються урочисті євхаристійні процесії.
Пресвята Євхаристія це епіцентр християнської віри, символ жертви Христа. Це найцінніше, за всі решта святих тайн, бо є сім святих тайн, але саме в Святій Євхаристії Він дає нам себе, тобто у наше життя хоче увійти. Тому, коли християнин йде до Причастя має це робити з великим благоволінням. Чому? Тому що приймає самого Бога.
„Хто їсть моє Тіло і п’є мою Кров, той має життя вічне, і я воскрешу його останнього дня” (Ів. 6, 54).
Свята Літургія, як Безкровна Жертва, це осередок культу й духовного життя Христової Церкви. А це тому, що на Святій Літургії здійснюється Тайна понад усі Тайни — Пресвята Тайна Євхаристії. Другий Ватиканський Собор в догматичній конституції про Церкву називає Євхаристійну Жертву «джерелом та звершенням цілого християнського життя» (§11). А в декреті про Пресвітерів сказано: «Бо в Святій Євхаристії поєднується усе духовне добро Церкви, тобто сам Христос» (§5).
Культ Пресвятої Євхаристії у Христовій Церкві такий давній, як давня сама установа цієї Святої Тайни. Цей культ сотні років у Східній та Західній церквах завжди був поєднаний тільки з відправою Святої Літургії. Тільки в XII ст. Західна церква по різним причинам починає впроваджувати культ Пресвятої Євхаристії поза відправою Святої Літургії, тобто культ освячених і в кивоті збережених Євхаристійних Дарів. Вслід за цим з’являються різні обрядові практики, дотепер незнані, в Церкві. Вшанування Євхаристійного Христа в кивоті стає у Західній Церкві мотивом до започаткування празника Божого Тіла. Його святкує Західна Церква в четвер після віддання празника Зішесття Святого Духа. Пам’ять започаткування Пресвятої Євхаристії і Східна і Західна Церкви відзначають у Великий Четвер.
ПРЕСВЯТА ЄВХАРИСТІЯ В ПЕРШОМУ ТИСЯЧОЛІТТІ ЦЕРКВИ
Ісус Христос на Тайній Вечері установив Пресвяту Євхаристію, щоб по всі часи приносилася в Церкві Свята Безкровна Жертва на згадку Його Кровної Жертви на хресті та щоб бути духовною їжею для душ. Другий Ватиканський Собор описує ціль започаткування Пресвятої Євхаристії так: «Наш Спаситель на останній Вечері, тієї ночі, коли Його було видано на смерть, установив Євхаристійну Жертву свого Тіла й Крові, щоб на всі віки, аж до свого другого приходу, повторяти Хресну Жертву й таким чином довірити Церкві, пам’ятку своєї смерті й воскресіння: таїнство побожності, знак єдності, зв’язок любові, пасхальну гостину, на якій Христос приймається, дух наповнюється ласки й дається нам завдаток майбутньої слави» (Про Святу Літургію, §47).
Із цілі установлення Пресвятої Євхаристії випливає, що вона у своїй основі не є предметом, але актом Боговшанування, так званий, властивий культ Пресвятої Євхаристії полягає не в її зберіганні, а в Жертвоприношенні та Святому Причасті вірників. В перших століттях християнства зберігалися Освячені Дари не для культу, а тільки як запасні Дари для хворих і помираючих. Спосіб переховування Святих Тайн був дуже простий і непомітний. Їх зберігали або в захристії, або за престолом, або у посудині в виді голуба, що звисав над престолом. Наші сьогоднішні кивоти з’явилися лише в XVI ст..
До сьогодні деякі східні Церкви, як на приклад Коптійська (Ефіопія), Сірійська (Сірія) і Несторіанська узагалі не зберігають Святих Тайн. А хворим уділяють Святе Причастя зразу після Служби Божої.
Святі Отці першого тисячоліття як Східної так і Західної церков знають культ Пресвятої Євхаристії тільки в зв’язку з служінням Святої Літургії. Тому вони безнастанно призивають вірників до частої і навіть щоденної участі в Святій Літургії і Святому Причасті. Перші християни так любили й цінили Святу Літургію і Святе Причастя, що навіть під загрозою смерті, брали в них участь. Для них бути на Святій Літургії і поєднуватися з Христом у Святому Причасті було найбільшою ласкою і привілеєм, а бути виключеним від участі у Святій Літургії чи Святому. Причасті, найбільшою карою. Всі Православні Церкви й сьогодні знають культ Пресвятої Євхаристії тільки в поєднанні з Святою Літургією.
ПРАЗНИК БОЖОГО ТІЛА В ЗАХІДНІЙ ЦЕРКВІ
Починаючи від XII ст., помічаємо намагання в Західній церкві, зробити Пресвяту Євхаристію предметом особливого культу й поза Службою Божою. Єпископ Роберт з Льєж 1246 р. установив у своїй єпархії празник у честь Найсвятіших Тайн. Цей празник був відсвяткований перший раз 1247 р. у церкві св. Мартина в Льєж.
Празник Пресвятої Євхаристії відтак поширився і на інші країни Європи. Папа Урбан IV, окремою булою з 1264 р., наказав святкувати цей празник в цілій Католицькій Церкві, під назвою «Празник Христового Тіла». Але започаткування цього празника на початку в багатьох місцевостях натрапляло на опір духовенства. Тому Папа Климент V, на соборі у Вієнні 1311 р., ще раз підтвердив рішення свого попередника щодо празника Христового Тіла, і відтоді він стає загальним у цілій Західній церкві.
З XIV ст., головною частиною празника Божого Тіла стають прилюдні процесії зі Святими Тайнами по дорогах і громадських місцях. Перша така процесія відбулася в місті Кельні, Німеччина, в 1279 році.
ДРУГИЙ ВАТИКАНСЬКИЙ СОБОР І ПРЕСВЯТА ЄВХАРИСТІЯ
Другий Ватиканський Собор, у своїх декретах небагато говорить про культ Пресвятої Євхаристії поза Святою Літургією, зате дуже наголошує цей культ у зв’язку з Літургією та значення Святої Літургії і Святого Причастя для життя Церкви й освячення вірників. Тому дуже поручає усім вірникам часту участь у Святій Літургії і Святому Причасті. В декреті про Святу Літургію сказано: «Проте Літургія є тією вершиною, до якої прямує діяльність Церкви, й одночасно є і тим джерелом, звідки випливає вся її сила… Отже в Літургії, зокрема в Євхаристії, немов із джерела, витікають на нас ласки та з найбільшою успішністю осягається освячення людей у Христі, і Боже прославлення, до якого, немов до мети, спрямовані усі інші діла Церкви (§10)…
Конгрегація Обрядів, маючи на увазі бажання Собору, щоб відправа Святої Літургії і Святого Причастя були осередком Боговшанування в Церкві, 25-го травня 1967 р. видала окрему інструкцію «Про Культ Євхаристійної Тайни». Інструкція подає різні вказівки відносно відправи Святої Літургії та виставлення Найсвятіших Тайн.
В кінці, інструкція визначає, щоб виставлення Святих Тайн для адорації мало відношення до Святої Літургії, яка того дня правиться: «Кінцевим отже є, щоб, коли буває урочисте й довше виставлення Найсвятіших Тайн, то воно повинно починатися під кінець Святої Літургії, на якій був освячений Агнець Божий, що має бути виставлений… Під час виставлення Святих Тайн не можна правити іншу Службу Божу в тій самій церкві (навіть на боковому престолі)… (§60 і 61).
Західна церква в XIII ст., установила празник у честь Пресвятої Євхаристії, з тією метою, щоб протидіяти єресям, які перечили правдиву присутність Ісуса Христа під виглядом хліба й вина. Святкування цього празника не залишилося без впливу й на Східні Католицькі церкви. З часом, празник Божого Тіла приймають Східні Католицькі церкви Сірійців, Халдейців, Маронітів, Вірменів, Коптів, Мелхітів та Італо-греків. Рішенням Замойського Синоду (1720 р.) цей празник став обов’язковим і в нашій Греко-католицькій Церкві.
КУЛЬТ ПРЕСВЯТОЇ ЄВХАРИСТІЇ В УКРАЇНСЬКІЙ ЦЕРКВІ
Наш український народ приймаючи святу віру з Візантії, прийняв з нею і тисячолітню традицію Східної Церкви щодо культу Пресвятої Євхаристії. А цей культ від апостольських часів, як було вище сказано, полягав у приношенні Святої Безкровної Жертви та у Святому Причасті. І наша Українська Церква від самих початків християнської віри цей культ ревно плекала.
Київський митрополит Петро Могила у своєму Требнику з 1646 р. приписує як священикам так і мирянам зберігати дуже велику почесть до Пресвятої Євхаристії. Священики мають з великою пошаною і побожністю торкатися до Святих Тайн, зберігати їх і віддавати їм постійну шану. До святилища повинні входити без головного убору і робити глибокий поклін перед Святими Тайнами. При виході з святилища треба знову глибоко поклонитися Святим Тайнам. Подібно й на початку і при кінці кожного Богослужіння треба робити низький поклін.
Те саме наказує митрополит Могила й тим, хто служать біля престолу. Вони не сміють навіть доторкатися самого престолу, а тим більше на ньому стоячих Святих Тайн. З огляду на пошану до Святих Тайн ніхто з не духовних осіб не сміє входити до святилища. А паламарі мають часто сповідатися і приймати Святе Причастя та жити чесно і тверезо.
Подібно і Слуга Божий митрополит Андрій Шептицький вимагає превеликої пошани для Святих Тайн на престолі. «Найсвятішим місцем у церкві — каже він у пастирському посланні з 1900 р. — це престол Божий, а на ньому кивот — палата Христа… Бо Святий Жертовник то найсвятіше місце. А тому, що на ньому приноситься найсвятіша Жертва Служби Божої, і тому, що Найсвятіший Господь неба й землі перебуває в ньому під виглядом хліба. Це місце настільки святе, що простий християнину й доторкнутися до нього не достойний! А священики, котрі є посвячені для Божої служби, наближаються до нього лише зі страхом та з чистим сумлінням. Це місце настільки святе, що на ньому не повинно бути нічого, що не є попередньо визначене нашим святим обрядом». (Пастирський Лист з 1900 р.).
У Східній церкві ніхто й ніколи не перечив дійсної присутності Христа у Пресвятої Євхаристії, тому не було потреби ту присутність наголошувати окремим вшануванням поза Святою Літургією.
Однак, Замойський Синод, 1720 р., своїм рішенням наказує і в нашій Церкві святкувати празник Божого Тіла. Тож тепер і в нас щораз більше стає звичаєм, щоб під час різних богослужб і навіть під час Святої Літургії виставляти Святі Тайни, давати ними благословення поза Літургією, організовувати процесії зі Святими Тайнами. В 1738 р. перший раз з’являється друком, Служба Божа празника Пресвятої Євхаристії.
Добре й похвальне всяке вшанування Пресвятої Євхаристії, але найкраще те, що відповідає волі Господа нашого Ісуса Христа, найбільш узгоджене з традиціями Східної церкви та в дусі нашого обряду, а таким вшануванням є, якраз, любов і цінування Святої Літургії та часте Святе Причастя. Того бажає сам Христос, до того заохочує Церква й того вимагає потреба нашої душі.
Тому культ Пресвятої Євхаристії у зв’язку з Безкровною Жертвою Служби Божої і Святим Причастям має і мусить бути в нас завжди на першому місці. «Немає святішої, величнішої та важливішої дії, — каже Слуга Божий митрополит Андрій Шептицький — ніж страшна Жертва Служби Божої. Коли священик приступає до жертовника, тоді його чин перевищує у важливості і святості всі діяння людей, котрі історики записують як важливі історичні події». А про значення Святого Причастя для нашого духовного життя св. Пій Х каже: «Святе Причастя — це найкоротша й найпевніша дорога до неба».
http://olha-church.org.ua/web/page/praznuk-presvjatoyi-yevharustiyi
Перший антифон
Стих 1: Госпо́дь пасе́ мене́ і ні́чого не бракува́тиме мені́;* на мі́сці квіту́чім, там Він осели́в мене́ (Пс. 22,1-2).
Приспів: Молитва́ми Богоро́диці,* Спа́се, спаси́ нас.
Стих 2: Бо, якщо́ й піду́ посере́д ті́ні сме́ртної,* не побою́ся зла, бо Ти зо мно́ю єси́ (Пс. 22,4).
Приспів: Молитва́ми Богоро́диці,* Спа́се, спаси́ нас.
Стих 3: Пригото́вив Ти пе́редо мно́ю трапе́зу* про́ти супроти́вників мої́х (Пс. 22,5).
Приспів: Молитва́ми Богоро́диці,* Спа́се, спаси́ нас.
(Якщо скорочується Літургію, перейди до Єдиноро́дний Си́ну).
Сла́ва Отцю́, і Си́ну, і Свято́му Ду́хові,* і ни́ні, і повсякча́с, і на ві́ки вікі́в. Амі́нь.
Приспів: Молитва́ми Богоро́диці,* Спа́се, спаси́ на.
Другий антифон
Стих 1: Ві́рував я, тому́ й заговори́в,* і я смири́вся ве́льми (Пс. 115,1).
Приспів: Спаси́ нас, Си́ну Бо́жий,* що жи́виш нас пло́ттю і кро́в’ю Своє́ю, співа́ємо Тобі́: Алилу́я.
Стих 2: Що відда́м Го́сподеві* за все, що Він возда́в мені́? (Пс. 115,3).
Приспів: Спаси́ нас, Си́ну Бо́жий,* що жи́виш нас пло́ттю і кро́в’ю Своє́ю, співа́ємо Тобі́: Алилу́я.
Стих 3: Ча́шу спасі́ння прийму́* і ім’я́ Госпо́днє призову́ (Пс. 115,4).
Приспів: Спаси́ нас, Си́ну Бо́жий,* що жи́виш нас пло́ттю і кро́в’ю Своє́ю, співа́ємо Тобі́: Алилу́я.
Сла́ва Отцю́, і Си́ну, і Свято́му Ду́хові, і ни́ні, і повсякча́с, і на ві́ки вікі́в. Амі́нь.
Єдиноро́дний Си́ну і Сло́во Бо́же, безсме́ртний Ти, і зво́лив Ти спасі́ння на́шого ра́ди воплоти́тися від свято́ї Богоро́диці і присноді́ви Марі́ї, незмі́нно ста́вши люди́ною. І розп’я́тий був Ти, Хри́сте Бо́же, сме́ртю смерть подола́в. Ти оди́н із Свято́ї Тро́йці, рівносла́вимий з Отце́м і Святи́м Ду́хом, спаси́ нас.
Третій антифон
Стих 1: Коли́ призва́в я,* ви́слухав мене́ Бог пра́вди моє́ї (Пс. 4,2).
Тропар (г. 4): Воспомина́ння Твоє́, Хри́сте Бо́же наш,* засвіти́ло сві́тові день пра́зничний,* від Те́бе бо риба́лки учи́лися безкро́вну же́ртву хлі́ба й вина́ Тобі́ прино́сити* і так твори́ти Твоє́ боже́ственне воспомина́ння,* яке́ й ми пра́знуємо і кли́чемо:* Го́споди, сла́ва Тобі́.
Стих 2: Же́ртвуйте же́ртву пра́вди* і упова́йте на Го́спода (Пс. 4,6).
Тропар (г. 4): Воспомина́ння Твоє́, Хри́сте Бо́же наш:
Стих 3: Дав Ти весе́лість у се́рці мої́м,* від пло́ду пшени́ці, вина́ і єле́ю свого́ збагаті́ли (Пс. 4,2).
Тропар (г. 4): Воспомина́ння Твоє́, Хри́сте Бо́же наш:
Вхідне: Тобі́ поже́ртвую же́ртву хвали́* і в ім’я́ Госпо́днє закли́чу (Пс. 115,8).
Тропар (г. 4):
Воспомина́ння Твоє́, Хри́сте Бо́же наш,* засвіти́ло сві́тові день пра́зничний,* від Те́бе бо риба́лки учи́лися безкро́вну же́ртву хлі́ба й вина́ Тобі́ прино́сити* і так твори́ти Твоє́ боже́ственне воспомина́ння,* яке́ й ми пра́знуємо і кли́чемо:* Го́споди, сла́ва Тобі́.
Тропар святого (г. 1):
Як Хри́стового ро́дича зна́ючи тебе́, Ю́до,* свяще́нно сла́вимо теб́е як му́ченика непохи́тного,* що лесть перемі́г і ві́ру збері́г.* Тому́, днесь всесвяту́ твою́ па́м’ять пра́знуючи,* розрі́шення гріхі́в молитва́ми твої́ми прийма́ємо.
Сла́ва: Кондак святого (г. 2):
Си́льним у́мом, як ви́браний учени́к яви́вся ти,* і як стовп непобо́рний Це́ркви Христо́вої пога́нам пропові́дував ти сло́во Христо́ве,* навча́ючи ві́рувати в єди́не божество́.* Ним просла́влений, прийня́в ти дар оздоро́влень,* зціля́ючи неду́ги тих, що до те́бе прибі́гають, апо́столе Ю́до всехва́льний
І ни́ні: Кондак (г. 4):
Ось предлежи́ть Христо́с на пожи́ву всім,* прийді́те, і припада́ючи, поклоні́мся Христу́ Бо́гові,* у цих та́йнах утає́ному,* з умилі́нням кли́чучи:* Влади́ко, не опали́ нас, недосто́йних, прича́стям,* але попали́ гріхи́ і очи́сти ду́ші на́ші.
Прокімен (г. 4): Нагодува́в їх ті́стом пшени́чним і ме́дом з ка́меня насити́в їх (Пс. 80,17).
Стих: Ра́дуйтеся Бо́гові, помічнико́ві на́шому (Пс. 80,2).
І святому (г. 8): На всю зе́млю ви́йшло віща́ння їх і до кінці́в вселе́нної – глаго́ли їх (Пс. 18,5).
Стих: Небеса́ оповіда́ють сла́ву Бо́жу, творі́ння ж рук Його́ сповіща́є твердь (Пс. 18,2).
Алилуя (г. 4): О́чі всіх на Те́бе упова́ють і Ти своєча́сно дає́ш їм пожи́ву (Пс. 144,15).
Стих: Ти відкрива́єш ру́ку Твою́ і сповня́єш усе́ живе́ благоволі́нням (Пс. 144,16).
І святому (г. 1): Іспові́дять небеса́ чуда́ Твої́, Го́споди, і і́стину Твою́ – в собо́рі святи́х (Пс. 88,6).
Стих: Бог просла́влюваний на ра́ді святи́х (Пс. 88,8).
Замість Досто́йно, приспів:
Велича́й, душе́ моя́, Го́спода, що плоть і кров Свою́ дав у пожи́ву таїнстве́нну.
І ірмос (г. 2):
Уве́сь ти є пра́гнення, уве́сь насоло́да, Сло́во Бо́же, Ді́ви Си́ну, Бо́же богі́в, Го́споди, святи́х пресвяти́й, тому́ Тебе́ всі з тіє́ю, що тебе́ породи́ла, велича́ємо.
Причасний: “Хто їсть Мою́ плоть і п’є Мою́ кров, у Ме́ні перебува́є і Я – в ньо́му,” сказа́в Госпо́дь (Йо. 6,56).
Другий: На всю зе́млю ви́йшло віща́ння їх і до кінці́в вселе́нної – глаго́ли їх (Пс. 18,5). Алилу́я, алилу́я, алилу́я.
Священник: Христос, істинний Бог наш, що ради превеликої любови дав нам Тіло Своє їсти і Кров Свою істинну пити на спасіння наше – молитвами пречистої Своєї Матері, святих, славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Івана Золотоустого, архиєпископа Константинополя, і святого апостола Юди, брата Господнього, якого сьогодні пам’ять світло звершуємо, і всіх святих – помилує і спасе нас як благий і людинолюбний.
о. Петро Фостик
