Слава Ісусу Христу!
Всечесний Отче мітрате, Всечесніший Отче Парох, Всечесніші Отці,
Дорогі у Христі сестри і брати, Парафіяни Лігницької парафії,
Дорогі Боднарчане, які приїхали на цей празник з Лемківщини
та всі нащадки Боднарчан, які живуть тут, у Лігниці та «на Заході».
Всіх дуже сердечно вітаю з празником Успіння Пресвятої Богородиці, який є одночасно Храмовим празником нашої Лігницької парафії. Сьогодні також Лігницька парафія гостить Ікону Ярославської Маттері Божої Милосердя Двері, що чинить наш празник ще більш величавим. Особливо вітаю всіх, хто прибув сьогодні до Лігниці, щоб святкувати черговий, вже мабуть УІІ З’їзд Боднарчан, а І-ий «на Заході». Сьогоднішнє свято відбувається майже вісімдесят років після виселення мешканції Боднарки з рідної землі та рідних хиж на чужину – в околиці Лігниці, Зеленої Гори, Шпротави, Новоґроду Бобжанського.
Доля Боднарки та Боднарчан є подібною до долі інших наших сіл на Лемківщини та на Закерзонні. Буду сьогодні говорити в першій черзі про Боднарку але в цій історії кожний з нас, незалежно звідки виводиться його коріння, може віднайти себе та свою історію.
Свого часу я мав можливість переглядати найдавніші метрикальні книги парафії в Боднарці, які збереглись в Польських державних архівах і є сьогодні доступні в Інтернеті. Наймолодші Книги метрикальні, з часів безпосередньо перед виселенням, знаходяться в Уряді Стану Цивільного в Липинках і можна отримати з них офіційний відпис метрики народження чи смерті своїх близьких. Протягом довгих століть Боднарчане переважно не рушались далеко поза своє село. У згаданих метрикальних книгах можна легко прослідити всі давні покоління, які тут народжувались, хрестились, вінчались, закладали родини, народжували дітей та вмирали. Дуже рідкісно хтось переселювався до іншого села.
Боднарка була досить великим та заможнім селом. У 1936 р., тобто на передодні ІІ світової війни, проживало тут приблизно двісті родин, в цьому числі: 771 греко-католиків, 167 римо-католиків, передовсім в сусідньому присюлку. Але було тут теж 52 баптистів та 11 жидів. Отже разом могло жити в Боднарці біля одної тисячі осіб.
Боднарчане почали залишати своє село вкінці ХІХ та на початку ХХ століття, коли відкрилась можливість виїзду до Америки, щоб заробити там якийсь гріш. Частина з них, після років важкої праці, повертала на рідну Лемківщину, інші залишались на американському континенті вже на постійно. Якщо хтось бував в США чи Канаді напевно мав можливість зустрічатись з поодинокими вихідцями з Боднарки, які ще пам’ятають про своє коріння, про свою Церкву, про Лемківщину, які зберігають рідну мову та свою ідентичність. Між іншими бабця нещодавно померлого одного з наших владик, Роберта Москаля, єпископа Парми у США, походила також з Боднарки, з родини Попівчаків.
Чергову велику міграцію з Лемківщини приніс час І світової війни. Тоді тисячі мешканців Лемківщини втікали на Схід. Моя прабабця, разом з моєю бабусею та іншими дітьми, опинилась сто років тому в Києві, звідки щойно по кількох роках вдалось їм повернути до рідного села. Кілька років тому, через Інтернет я нав’язав контакт з одним чоловіком з Росії, який мав розписані всі метрикальні книги з Боднарки. Виявилось, що мабуть його дід, чи прадід, на прізвище Ханас, виемігрував в часі І світової війни з Лемківщини до Росії і вже не повернув. Тепер внук, чи правнук цього втікача, з причини інакшого відчитання записаного латинкою прізвища, називається Чанос. Така доля стрінула багатьох давніх мешканців Боднарки та мешканців інших місцевостей з території Перемиської єпархії та Лемківської адміністратури.
Велику втрату населенню Боднарки принесли роки 1943-46. Тоді, в часі насильного виселення «на Схід», до Радянської України, з Боднарки виселено 552 особи. Майже всі вони, без сімох, були виселені в Харківську область, де тепер триває війна. Деяким мабуть вдалось опісля переїхати в Галичину а декому навіть пощастило повернути до дому. Але все ж таки найбільше число лемків, в цьому числі і Боднарчан, проживає мабуть тепер в Україні. Перед вибухом війни в Україні місцевий наш владика, Василь Тучапець, екзарх Харківський, говорив мені, що поміж вірними його екзархату, є дуже багато лемків. Лемки є також в Галичині, у Львові, чи в Івано-Франківську, де кілька років тому, в центрі міста, посвячено нову церкву побудовану в лемківському стилі.
Повне знищення існуючого століттями боднарського світу принесла однак акція Вісла. Боднарку виселено 27 червня 1947 р. «На Захід», у цілковито незнаний собі світ, поїхало тоді 433 Боднарчан. Тільки декому з них – властиво одиницям, вдалось повернути до рідного села після 1956 р. Інші залишились в околицях Лігниці та Зеленої Гори. Багатьом представникам молодого покоління Лемків, також з Боднарки, вдалось у вісімдесятих та дев’яностих роках минулого століття, виїхати «на Захід», передовсім до США та Канади, де знайшли своє нове місце для життя. Однак для нашої громади у Польщі, також церковної, вони стали втраченим поколінням.
Сьогодні нащадки давніх Боднарчан живуть на Лігниччині, в Зеленогірщині, у Сполучених Штатах Америки, в Канаді та й очевидно в Україні. В часі цьогорічної Лемківської Ватри у Ждині ми мали нагоду почути імена та прізвища кільканадцяти молодих Лемків, які згинули в часі війни викликаної Росією. Як на разі, дякувати Богові, не було серед них нікого, кого коріння би виводились з Боднарки.
В Боднарці живе сьогодні невелике число лемків, нащадків давніх Боднарчан. Всього може кількадесят осіб. Вітаємо їх серед нас! Вони єднають нас усіх з минулим, тих «з Заходу» Польщі, з Америки, з України, з усіх інших усюдів світу. Вони в’яжуть нас з боднарською церквою побудованою 125 років тому, з боднарською землею, з давніми Боднарчанами, які на цій землі проживали довгими століттями, з їхньою історією, культурою та з цілим славним минулим.
Дорогі у Христі Сестри і Брати!
Мабуть ми всі відвідували колись старий цвинтар в Боднарці, цвинтар на якому стоїть ще кілька давніх кам’яних хрестів. На деяких з них можна навіть прочитати ще хто і коли в цьому місці був похоронений. Більшість могил не має однак хрестів. Правдоподібно стояли тут колись тільки дерев’яні хрести, які з часом зогнили і перевернулись. Сьогодні тільки ногами можна ще вичути в землі заглиблення, яке свідчить, що тут була колись могила. В цих безіменних сьогодні могилах спочивають представники попередніх поколінь Боднарчан – наших прадідів, прабабців …. . Від моєї тітки я дізнався тільки колись, в якій частині цвинтаря хоронили членів родини Ющаків а в якій членів родини Пронько, по моїй бабці. Точного місця де знаходяться могли наших конкретних предків вже сьогодні однак не усталимо. Можемо найвище обернутись в часі молитви за них у відповідню сторону. Але всі вони спочили під знаком хреста, як знаком і символом очікування на повторний й славний другий прихід нашого Спасителя Ісуса Христа. Вони спочили під знаком хреста, очікуючи на воскресіння у Христі до вічного життя.
Боднарчане спочивають сьогодні також на багатьох інших цвинтарях. Вони лежать і тут, в Лігниці, напроти нашої церкви, вони в Домб’ю де поїдемо та будемо молитись після Божественної Літургії, вони в Росохатій, в Каченіцах та в багатьох інших місцях.
Сьогодні, в Празник Успіння Пресвятої Богородиці та при нагоді відвідин Ярославської Ікони Матері Божої Милосердя Двері, в особливий спосіб нашу пам’ять та увагу звертаємо в напрямі тих, які вже відійшли з цього світу. Згадуємо їх, щоб виявити вдячність за їхню віру, за добре церковне і національне виховання, за приклад, як любити та пам’ятати про те, що своє, рідне. Вони пригадують нам, що про своє коріння, про свою мову, про свою Церкву не вільно забувати, незалежно від цього, як укладеться життєва доля.
День 15 серпня пригадує нам, що навіть Пресвятої Богородиці не оминув день закінчення Її земного життя, день Її смерті. За переданням Пресвята Богородиця відійшла до вічності в Єрусалимі, де повернула з Ефесу, сьогодні Туреччина, в якому проживала свої останні роки, під опікою св. апостола Йоана. Відійшла в оточенні апостолів – учнів свого Сина.
Цьогорічний З’їзд Боднарчан проходить в часі Святого Ювілейного 2025 Року. Це Святий Рік Надії. Вона нам сьогодні, 78 років після виселення, особливо потрібна. Вона нам потрібна, бо росте вже п’яте покоління Боднарчан, рахуючи від наших дідів, які були господарями рідної землі, коли їх виселювано у 1947 р. Вона потрібна, бо сьогодні живе вже дуже мало осіб, які пам’ятають акцію Вісла а багато їхніх нащадків не знає, або не хоче говорити рідною мовою – бесідувати навіть у своїх домах, зі своїми близькими. Надія сьогодні нам особливо потрібна, бо багато наших близьких асимілювалось та втратило живий зв’язок з рідною землею своїх батьків та дідів.
Давні цвинтарі на Лемківщині, де на могилах наших близьких немає вже хрестів, наші села в яких немає вже наших церков і передовсім рідні села, в яких не живуть вже наші люди, можуть нерідко викликати болючі, песимістичні та депресійні відчуття. Можуть теж відбирати надію тим, які живуть, чи то на рідній землі, чи далеко від неї.
Але маємо також багато причин до оптимізму. Після майже вісімдесяти років від акції Вісла дальше відбуваються З’їзди Боднарчан. Кожного року, в Ждині, відбуваються Лемківська Ватра на передодні якої іде проща на Гору Явір – на Святу Гору Лемків, де Мати Божа об’явилась сто років тому. Коли вибираємось на Лемківщину, зустрічаємо там щоправда невеликі але все ж таки живі наші громади, зустрічаємо там наші парафії, наших вірних, наше духовенство, наших сестер – монахинь. Щоправда не так, як колись, але рідні землі дальше живуть та очікують на нас в часі Лемківської Ватри та в кожний інший час, особливо у вакаційний. Від нас тільки залежить, чи схочемо скористати з нагоди щоб відвідати рідні землі, на яких проживали наші предки. Тому дякуємо за це життя сьогоднішнім мешканцям Боднарки та Лемківщини.
Успіння Пресвятої Богородиці, яке сьогодні святкуємо це насправді день Її смерті. Мати Спасителя, так, як кожна людина, закінчила своє дочасне життя. Для апостолів та для цілої тодішньої християнської спільноти був це напевно дуже сумний день. Старохристянське передання говорить, що після складення тіла Пресвятої Богородиці до гробу прибув ще, як звичайно, запізнений, апостол Тома. Однак він дуже хотів ще глянути на Матір Спасителя. Коли відсунено камінь від входу до гробниці, виявилось, що тіла Пресвятої Богородиці там немає. В повітрі рознісся тільки сильний запах квітів.
Від самого початку Церква приймає, що Пресвята Богородиця, як Непорочно зачата Мати Спасителя, була після своєї смерті забрана з душею і тілом до небес. Там, побіч свого Сина очікує на кожного і кожну з нас.
Незалежно від цього, що смерть для людини є завжди болючим та прикрим досвідом то все ж таки приносить вона нам також надію, що смерть, з цілим її болем і трепетом, не є кінцем всього тільки новим початком. У свідомості та у змісті нашої віри Пресвята Богородиця залишаєтья як та, яка породила Божого Сина та як ця, яка для всіх нас дальше є духовною Матір’ю і Заступницею перед Богом. Хоча відійшла з цього життя, все ж таки не залишила і не забула про нас.
При нагоді сьогоднішнього Богородичного Празника та при нагоді чергового З’їзду Боднарчан варто зробити собі своєрідний іспит совісті: як є з нашою пам’яттю та з нашою відповідальність за рідні сторони з яких виводиться наше коріння? Варто запитати себе, як є з почуттям нашої відповідальності за надбання попередніх поколінь Боднарчан та всіх інших сіл з яких виводиться наше родинне коріння, незалежно від цього де ми тепер проживаємо? Сьогодні, перед обличчям Пресвятої Богородиці Милосердя Двері, стаючи в правді та не втрачаючи надії, зробім собі з цього своєрідний іспит совісті.
Ще раз всіх сердечно вітаю з храмовим празником Успіння Пресвятої Богородиці та бажаю гарно і передовсім глибоко пережити його таємницю та розважити як виглядає наша відповідальність за отриману по батьках і дідах нашу духовну і національну спадщину.
Пресвята Богородиця нехай має нас усіх у своїй опіці!
Слава Ісусу Христу!
+ Володимир Р. Ющак, ЧСВВ
Владика Вроцлавсько-Кошалінський
Лігниця, Празник Успіння Пресвятої Богородиці та З’їзд боднарчан, 15 серпня 2025 р.
