В інтерв’ю для Радіо Ватикану – Vatican News єпископ-номінат Паризької єпархії святого Володимира УГКЦ розповідає про те, чим для нього є єпископське служіння, на кого бажає рівнятися і як буде визначати пріоритетні напрямки розвитку єпархії.
Навчати, провадити і освячувати – ці три дієслова, які описують участь Церкви у потрійній місії Христа, становлять також стержень єпископського служіння. Окрім цих фундаментальних завдань, владика-номінат Ігор Ранця, якого нещодавно було призначено Єпископом Паризької єпархії святого Володимира УГКЦ, прагне також «бути батьком для своєї єпархії, для священників, для мирян» і «бути прикладом у вірі». В інтерв’ю для ватиканських медіа новопризначений ієрарх розповідає про особливість цієї єпархії та про пріоритетні напрямки її розвитку. Серед завдань, які він ставить перед собою, – підтримка священників єпархії, допомога тим, хто страждає від війни в Україні, та розвиток євангелізації. «Адже щоб Церква, єпархія розвивалася, ми повинні проповідувати Боже слово і маємо знаходити нових учнів, послідовників Христа», – наголошує він.
Владико, чим є для вас єпископське служіння?
Дякую за це запитання, але я ще не дуже добре знаю: мені тільки належить це відкрити, зрозуміти і потім якось реалізовувати. Очевидно, що я читав про це, також і під час написання докторської дисертації, і можу сказати, що є три стержні єпископського служіння: навчати, провадити і освячувати. Тому в цьому треба буде діяти. А якщо це узагальнити, то бути єпископом – це, передусім, бути батьком для своєї єпархії, для священиків, для мирян. Це означає бути прикладом у вірі. Але загалом для мене є ще великою таємницею, що це таке, бо я лише ззовні це досліджував, спостерігав, як інші єпископи діють, а сам очевидно, що цього не можу знати.
На кого з єпископів Ви би хотіли рівнятися у своєму служінні?
В нашій Церкві є багато гарних прикладів єпископського служіння, самовідданого, ефективного, успішного, смиренного. Період підпілля вчить нас служити в екстремальних умовах. Тому я думаю, що прикладів не бракує. Але якщо конкретніше відповідати на це запитання, то я бачу такі три єпископські фігури, між якими я буду себе шукати. Перший з них – це Львівський митрополит владика Ігор Возьняк. Дуже приваблює його постава єпископа, його манера, його спосіб промовляти, молитися. Наступний це митрополит Борис Ґудзяк, перший єпарх в Парижі. Серед іншого, мене дуже приваблює його спосіб брати відповідальність, яку він не обмежує лише до території своєї єпархії, а дивиться ширше і діє ширше. На мою думку, це співзвучне із декретом Другого Ватиканського собору Christus Dominus про єпископське служіння. Третя постать – це владика Гліб Лончина [ред. – дотеперішній Апостольський адміністратор єпархії], який є тут в Паризькій єпархії, завершує своє служіння. Він є прикладом єпископа смиренного, невибагливого, доброго, із великою довірою і любов’ю до людей.
Владико, чи Ви вже думали про те, на які напрямки розвитку єпархії Ви б хотіли найбільше звернути увагу?
Очевидно, що я ще не думав про це так системно. Але загалом ми маємо тут, в єпархії, певну традицію соборування: ми щороку збиралися на собори, в яких беруть участь духовенство і миряни. Це було трішки перервано через ковід, через війну, через цю тривалу вакантність єпископського престолу. Але загалом ми маємо таку традицію, що ми разом – єпископ разом з народом Божим –плануємо певні напрямки. Очевидно, що напрямки нашого розвитку не можуть бути суто наші автономні, адже Українська Греко-Католицька Церква має стратегію 2030 «Надія, до якої кличе нас Господь» [ред. Душпастирський план на період до 2030 року, затверджений Синодом Єпископів УГКЦ у 2022 році], яка вже нам задає певні напрямні. Крім того, оскільки я не маю цього досвіду, тому визначаючи ці напрямки, про які Ви мене питаєте, я буду також радитися з Блаженнішим Святославом, Главою нашої Церкви. Наша єпархія, згідно канонічного права, має право мати свого митрополита, а ми його ще тут не маємо, тому я буду звертатися до Блаженнішого як до нашого Митрополита. Але я вже знаю, що серед ключових і пріоритетних буть такі три речі. Перше це увага на наших священників, які є дуже талановиті. Вони є розпорошені по великій території, вони потребують підтримки, багато з них є перевантажені. По-друге, це буде, очевидно, служіння у зв’язку із війною і її наслідками. І по-третє, я вважаю також, що треба присвячувати буде належну увагу євангелізації. Адже Церква, єпархія, щоб вона розвивалася, ми повинні проповідувати Боже слово і маємо знаходити нових учнів, послідовників Христа.
Скільки священиків є зараз в єпархії?
У нас є 34 священики і диякони.
Є також богопосвячені особи ?
Маємо трьох редемптористів і чотирьох сестер Згромадження Служебниць Непорочної Діви Марії
Владико, в чому полягає особливість душпастирства Української Греко- Католицької Церкви на теренах, які охоплює ваша єпархія?
Окрім Франції, наша єпархія включає також Бельгію, Нідерланди, Люксембург і Швейцарію. Це велика територія, де мешкає понад сто мільйонів осіб. І от в цьому контексті наші громади, наші спільноти є розпорошені: не повних 50 спільнот розпорошені по всій території в чотирьох мовних контекстах: французько-, нідерландсько-, німецько- та італомовному. Це багатокультурний простір, де українці є досить “загублені”, розпорошені, і виклик, передусім, полягає в тому, як з цим душпастирством до них дійти. Я також розумію, що існують певні очікування щодо нашої єпархії з боку УГКЦ. Їх висловлював Блаженніший Святослав ще при інтронізації владика Бориса Ґудзяка. Йшлося про те, щоб ми були простором, який презентує Україну в цьому контексті, щоб ми були тими, хто наближає Україну і, наприклад, ту ж Францію, яка пов’язана з Анною Ярославною. Увесь цей контекст задає душпастирські особливості: ми маємо шукати, як виконати нашу місію, як знаходити нових учнів Христа, а тим, що вже є в Церкві, як їм допомагати поглиблювати віру, як підтримувати і зцілювати наших новоприбулих з України, які постраждали від війни.
Ви торкнулися теми війни… Вас призначили єпископом у час війни. Якого значення це набуває для вас?
Для мене це, передусім, великий виклик, тому що цього не вчать в семінаріях чи навіть на курсах молодих єпископів, в яких я, мабуть, буду брати участь. Очевидно, що душпастирювання у зв’язку з війною має бути серед пріоритетів моїх і всіх наших священників. Це передбачає, серед іншого, допомогу біженцям, допомогу Україні. Ми мусимо також думати про те, як поширювати правдиву інформацію про те, що відбувається в Україні, щоб протидіяти пропаганді. Мусимо бути максимально присутніми в місцевих контекстах. Але з іншого боку, ми не можемо також відмовитися від наших звичних аспектів церковного життя: має розвиватися богослов’я, мають вчитися семінаристи, мають розвиватися якісь нові форми душпастирства, які відповідають часу. І тому треба буде правильно визначати у своїх пріоритетах, як справді максимально зосередитися на душпастирюванні в зв’язку з війною і на допомозі Україні, але, з іншого боку, робити так, щоби все церковне життя тривало. Також я хотів би додати, що в єпархії ми маємо особливий проект щодо душпастирства війни: йдеться про те, щоб створити в Люрді духовний центр зцілення ран війни. Ми лише почали працювати над реалізацією цього проекту, і нам також допомагає Філадельфійська архиєпархія і, зокрема, владика Борис Ґудзяк. І ми будемо старатися, щоб наш, так скажемо, “український Люрд” якнайкраще служив, щоби зцілювати рани, лікувати душі наших людей, які постраждали від війни.
Владико, які моменти з періоду Вашої юності, молодості та подальшого формування загальнолюдського і духовного, на Вашу думку, найбільше Вам допоможуть у здійснення єпископського служіння, а зокрема, тих трьох завдань єпископа, про які Ви говорили: навчати, провадити і освячувати?
Можливо, моя відповідь видаватиметься дивною, але це досвід праці в Львівському національному університеті ім. Івана Франка. Я народився у селі Опільське, на той час Сокальського району, нині це Шептицький район. Там закінчив перший клас школи. Моя родина була завжди греко-католицькою, практикувала віру в міру того, як це було можливо в час Радянського Союзу. Але я дуже вдячний своїм батькам, які заклали в мені глибокі християнські принципи. Свої шкільні роки я провів у селищі міського типу Жвирка, і там закінчив школу. Саме там я сформувався, бо в Опільському я мешкав дуже короткий час. Перед тим, як піти у семінарію, я навчався в Львівському національному університеті на географічному факультеті, і там працював п’ять років. Це був досвід в світському університеті, де теж відбувається і навчання, і провід, і, може, не освячення в сакральному сенсі, але наука, пошук правди, що у певному сенсі освячує, возвишує. І мені це дуже допомагало вже в служінні на парафії і також у служінні як протосинкела єпархії. В перші роки мого священства я вважав, що цей університетський досвід був втраченими роками, але зараз навпаки, я бачу багато переваг, бо це розширило мій спосіб бачення і допомагає по-іншому дивитися на різні речі.
Владико, Ви би хотіли ще щось додати?
Я би хотів подякувати Синоду єпископів Української Греко-Католицької Церкви і Блаженнішому Святославу за цей вибір, який схвалив Папа Лев XIV. Це є великий кредит довіри до мене, і я буду старатися з Божою допомогою реалізувати ті завдання, які від мене очікуються. Щиро дякую за запрошення на це інтерв’ю.
Світлана Духович – Ватикан
Єпископ-номінат Ігор Ранця про служіння: між надією, вірою і викликами часу – Джерелo: https://www.vaticannews.va/uk/church/news/2025-10/yepyskop-nominat-paryzkoyi-yeparhiyi-ihor-rancya-intervyu.html
ЄПИСКОП-НОМІНАТ ІГОР РАНЦЯ ПРО СЛУЖІННЯ – МІЖ НАДІЄЮ, ВІРОЮ І ВИКЛИКАМИ ЧАСУ – Джерелo: https://www.youtube.com/watch?v=PhwOCVBPEEU
Українська передача 07.10.2025. – Джерелo: https://www.vaticannews.va/uk/podcast/ukrainian-podcast-list/2025/10/ukrainian-programme-07-10-2025.html
Інформаційний випуск Радіо Ватикану 07.10.2025. – Джерелo: https://www.vaticannews.va/uk/podcast/informatsiynyy-vypusk-radio-vatykanu.html
о. Петро Фостик
