Довір’я до ,Бога творить чуда
„Дочко, віра твоя спасла тебе, іди в мирі!” (Лк. 8,48)
В сьогоднішній Євангелії ми пізнали два чуда, які зробив Ісус Христос. Зі слів Ісуса бачимо, як дуже цінить він довір’я людей до себе так, що майже немає такої речі, якої Спаситель не вчинив би для того, хто вірує в нього, для того, хто щиро надіється на його поміч.
Ось, на прохання Яіра, Ісус поспішає, щоб оздоровити його дочку, яка вмирала. Між людьми, що юрмилися коло Месії, була й одна тяжко хвора жінка. Колись багата, ввесь свій маєток витратила вона на лікарів. Та надаремно! Біль і втома дошкуляли їй, а допомога ні звідки не приходила. Вже й надії не було на поліпшення. Ось образ дійсно нещасної людини. А їх на землі так багато – багато.
Та, раз якось почула вона про чудотворну силу Спасителя. І ось він, той чудотворець приходить! Але, як то виявити перед ним і перед усім народом свою недугу? Сором закрив їй уста, А в тім, за приписами Старозавітнього закону, кровотеча нечистою вчиняла жінку, а й кожного, хто доторкнувся до неї. Але жінка ота мала велику віру. Вона використовує ту обставину, що коло Ісуса юрмляться люди і, „ підійшовши з-заду, доторкнулася краю його одежі” в тому переконанню, що й того вистачить, щоб одержати велику ласку оздоровлення.
І так воно сталося: „ Умить стала вона здоровою „. Вчинком своїм та жінка виявила велику віру. Це в Євангелії єдиний приклад такого чудесного оздоровлення. Яка щаслива душа, яка усвідомила, хто є Христос та зуміла виявити несхитну віру! Тоді приходить вона до нього й отримує ласку.
Оздоровлена жінка бажала залишитися незнаною. Але сам Спаситель вчинив те, що на яв вийшла її віра, щоб стала вона прикладом заохоти для інших. Отож Ісус питав: „Хто доторкнувся мене?” Оздоровлена жінка мовчить з переляку. А Петро, в своїй щирій простодушності, ввертає увагу Спасителеві, що це цілком звичайна різ, бо народ юрмиться і метушиться довкола нього. Але Христос з’ясовує причину свого запиту: „ Хтось доторкнувся до мене, бо я чув, як сила вийшла в мене”.
Жінка пізнає, що не втаїться, тож, тремтячи, підходить, паде йому до ніг та признається перед усім народом, чому до нього доторкнулася. Тоді Ісус з усією ласкавістю промовляє до неї: „ Дочко, віра твоя спасла тебе, іди в мирі!”
Щось схоже на це трапляється також Яірові. Коли вони йшли далі, прибули посланці з його дому, кажучи: „Не турбуй учителя, бо твоя дочка померла… „. Однак Ісус їм у відповідь сказав: „ Не бійся, тільки віруй, і вона спасеться „ (Лк. 8,50). І справді Христос прийшов до дому начальника божниці і воскресив його дочку.
Дорогі брати і сестри, як бачимо, в обох цих випадках спонукою діяння Ісуса було довір’я тих людей до нього, віра в його всемогутню Божу силу. Власне ота несхитна віра в допомогу Божу є тією безумовною вимогою для того, щоб сталося чудо, щоб Володар всесвіту своєю всемогутністю здійснив виняткове бажання людини. Сам Ісус-Богочоловік дає своїм апостолам оце запевнення: „Коли матимете віру, як зерно гірчиці, та скажете оцій горі: перенесися звідси туди – і вона перенесеться; і нічого не буде для вас неможливого „ (Мт. 17,20). Годі було ясніше нам сказати| За допомогою віри ми спроможні все від Бога одержати; перш усього ж все необхідне для цієї найважливішої справи отут, на землі, якою є спасіння нашої безсмертної душі.
Коли дивимося на світ і порівнюємо наші людські сили з тими силами, які діють проти нас, то мусимо признати, що ми дуже слабкі і немічні. Ось наш світ, наша земля повна різнородних сил. Чим є наші сили, коли порівняємо їх, наприклад, зі силами вогню, води, чи інших природніх стихій. Ці сили день-у-день доводиться нам подолувати, щоб підкорити нашій людській волі та владі. Участь у цьому бере й людське тіло. Воно, як кожна створена, матеріальна річ, підпадає різним хворобам, зіпсуттю і знищенню. Кожна людина, без виїмку, знає, що це таке хвороба, знає, що це таке біль-терпіння. є хвороби, які можна лікувати, але є Й такі, – як ось у цієї євангельської жінки – що їх годі вилікувати, іто не лиш в часи Христа, але навіть у наші – модерні, лікарі неспроможні знайти на них ліку. Тож у тому випадку в лиш один рятунок: звернутись до Того, хто має владу над всесвітом, над силами природи і всіма створіннями; просити Того, який не знає слова не можу, тобто, до Дателя всякого життя, до Творця і Бога нашого.
Дорогі брати і сестри, та крім нашого земського тіла, яке все-таки мусить закінчити своє існування тут на землі, ми маємо ще іншу, вартіснішу частину нашої людської істоти – безсмертну, розумну душу. Ї вона також підпадає різним хворобам, які нищать її, а навіть можуть її вбити. Смерть душі – це гріх, а найстрашніший гріх – це безвірство. Гріх і безвірство витискають нераз гіркі сльози і в серці безвірних людей залишають страшну порожнечу. Такі люди не приймають слів Спасителя: „Я воскресіння і життя”, і тому то могила відбирає їм всяку надію на життя вічне.
Ми ж, навпаки, дорогі в Христі, з усією щирістю кличмо: Я вірую, Господи, поможи моєму невірству!
Я вірю, що Ти єдиний держиш у своїх Божих руках долю цілого всесвіту, усіх народів і кожного в нас! Я вірю, що Ти хочеш і можеш мені допомогти, і що немає чогось такого, чого Ти не зробив би для того, у кого несхитна віра. Амінь.
о. Софрон Мудрий ЧСВВ
Ви щойно прослухали розповідь євангеліста Луки про два чуда Ісуса Христа: оздоровлення жінки, яка дванадцять років хворіла на кровотечу і воскресіння померлої дочки Яіра – голови синагоги. Жінка з вірою лише діткнулася Христової одежі і відразу стала здоровою (Лк. 8, 44), а померлу дочку Яіра Христос воскресив, проказавши слова: „Дівчино, пробудися” (Лк. 8, 54).
Євангелісти записали численні чуда Ісуса Христа. На всемогутнє слово Божественного Спасителя всяка недуга відступала геть: паралітики, сліпі, глухонімі, прокажені, навіжені злими духами ставали здоровими, а померлим Христос повертав життя
Євангеліст Матей пише, що „Ісус обходив усі міста і села, навчаючи в їхніх синагогах, проповідуючи Євангелію царства та вигоюючи всяку хворобу й недугу” (Мт. 9, 35). Дехто з невіруючих старався доказати, що Ісус Христос оздоровляв недужих при допомозі гіпнотизму, кажучи що недужі, оздоровлені Христом, були лише психічно хворими, істериками, а Ісус Христос так уміло гіпнотизував їх, що вони краще себе почували. Яка відповідь може бути на це?
Чудесні оздоровлення, записані євангелістами, були довершені на різних пацієнтах, серед різних обставин, деколи навіть на віддалі, так що не може бути і мови про гіпноз. Ось приходить до Ісуса Христа царський урядовець з Капернауму, благаючи, щоб Ісус прибув туди й оздоровив умираючого сина. Ісус промовив до урядовця: „Іди, син твій живий” (Ів. 4,50). Коли цей урядовець вертався додому, вийшли йому назустріч слуги з радісною вісткою, що син його живий і здоровий. На питання, в котрій годині йому полегшало, слуги відповіли: „Вчора о сьомій годині вечора”. Обрадуваний урядовець зауважив, що його син став здоровим саме в той час, коли Ісус проказав до нього слова: „Іди, син твій живий”. Тут гіпноз виключений, бо ж оздоровлення було на віддалі.
Або звернімо увагу на оздоровлення прокажених. Проказа занечищує кров, з’їдає повільно людський організм так, що тіло частинами відпадає і людина поступово вмирає. Ось зближається до Ісуса Христа такий прокажений і благає його: „Господи, коли захочеш, зможеш мене очистити”. Ісус простягнув руку й доторкнувся до нього, кажучи: „Хочу, очисться!” І він негайно же очистився від прокази” (Мт. 8, 1-3). Рани від прокази зникли, прокажений з радістю може вже повернутися до села чи містечка і може жити з ріднею.
Ще більш гідне подиву було чудо воскресіння з гробу Лазаря у Витанії. Лазар лежав у гробі чотири дні. Ісус Христос прийшов до гробу і могутнім голосом кликнув: „Лазарю, вийди сюди!” (Ів. 11, 43), і Лазар вийшов живий з гробу. Хай усі гіпнотизери, всі чародії, всі чаклуни посходяться і нехай спробують зробити таке чудо. Ворожі первосвященики ухвалили вбити Лазаря, бо численні юдеї на вид воскреслого Лазаря покинули їх й увірували в Ісуса Христа (Ів. 12, 10-11).
Або уявіть собі, що ви знаходитеся з приятелями в невеликому човні на озері, аж тут раптом зривається буря, морські хвилі кидають човном і вам грозить смерть. В той час чується величавий голос Ісуса Христа: „Замовкни! Ущухни!”, і відразу буря стихла і настала тиша (Мр. 4, 39). Чи тут потрібно метеорологів, щоб підтвердити таке наглядне чудо над мертвою природою?
Чудо походить від Господа Бога. Бог Творець установив Фізичні закони й Бог може робити винятки з тих законів. Чуда творили пророки, апостоли і деякі святі угодники Божі, але є велика різниця між чудами вибраних одиниць і чудами Ісуса Христа. Святі творили чуда Божою силою. Христос творив чуда своєю власною силою. Оздоровляючи чоловіка кривого, каліку від народження, апостол Петро проказав слова: „В ім’я Ісуса Назарянина, встань і ходи” (Ді. 3, 6). Воскрешаючи померлого юнака в містечку Наїн, Христос промовив: „Юначе, я тобі кажу, встань!” (Лк. 7, 14). До прокаженого Христос сказав: „Я хочу, щоб ти був здоровий”, і негайно проказа зникла (Мт. 8, 3). Славний законовчитель і член жидівського синедріону, Никодим, при зустрічі з Христом, промовив: „Учителю, ми знаємо, що прийшов єси вчителем від Бога; ніхто бо, з ким немає Бога, неспроможен такі чуда творити, що ти їх Твориш” (Ів. 3, 2). У Кані Галилейській Спаситель перемінив воду в найкраще вино і весільні гості насолоджувалися ним (Ів. 2, 9-10).
Професор хімії, комуніст у Москві доводив студентам, що він зробить таке саме чудо, яке Ісус Христос зробив на весіллі в Кані Галилейській. Тож налляв він до склянки води і промовив:
– Священики проповідують, що Христос перемінив воду у вино. Я зроблю те саме чудо, — він всипав у воду порошок і вода стала червона, як вино.
– Ось бачите, яке-то чудо зробив Христос. Але ви побачите ще друге чудо. – Професор насипав до води інший порошок і вода знову набрала білого кольору.
Христос не зробив такого чуда, проказав комуніст, гордо усміхаючись.
– Товаришу професоре! Ви здивували нас своїм чудом. Але я маю до вас прохання: випийте склянку цього вашого чудесного вина, встав і промовив один студент.
Я не можу пити цю воду, бо порошок має в собі отруту, – схвильовано відповів професор.
Тоді відважний студент голосно промовив: – Ви, комуністи, вже десятки років своїм комуністичним вином затроюєте душі і життя невинних громадян! А Ісус Христос чудотворним вином своєї ласки і своєї небесної науки вже майже дві тисячі років ущасливлює мільйони і мільйони праведних християн. Дорогі в Христі! Ісус Христос – найславніший чудотворець. Євангеліст Лука свідчить: „Увесь народ намагався його торкнутися, бо сила виходила з нього й усіх оздоровляла” (Лк. 6, 19). В Євангелії від святого Матея читаємо: „Ісус обходив усі міста і села, навчаючи в їхніх синагогах проповідуючи Євангеліє царства та вигоюючи всяку хворобу й недугу” (Мт. 9, 35). Євангеліст Марко пише, що „куди Ісус тільки приходив, у села чи міста, чи слободи,- клали на майданах хворих і просили його про змогу бодай доторкнутися краю його одежі: і хто тільки торкнувсь його, ставав здоровий” (Мр. 6, 56). Та юдеї, замість повірити в Христа, задумали його схопити і каменувати. Щасливі ми, що повірили в Христа Ісуса. Він наш Бог, наш – Спаситель і він оздоровляє наші душі. З глибин душі звернімося до нього словами апостола Петра: „Господи! Ми увірували і спізнали, що ти Божий Святий” (Ів. 6, 69). Ми віримо, що ти Христос, Син Божий, Спаситель світу, наш Бог, наше вічне щастя. Амінь.
Вл. Інокентій Лотоцький, ЧСВВ
Припавши до ніг Ісуса, він став просити зайти до нього в хату (Лк. 8, 41-56.)
Роздумуючи про оздоровленням Ісусом Христом дочки Яіра і кровоточивої жінки, варто спочатку звернути увагу на слова Апостола цієї неділі, в якому апостол Павло навчає ефесян, що саме Христос є тим, хто може поєднати людину з Богом і саму в собі, відновити її внутрішню єдність, єдність її думок і бажань, оздоровити зовнішньо і внутрішньо, допомогти їй подолати перешкоди в дорозі до Бога.
Здійснення цих слів ми бачимо у подіях сьогоднішнього Євангелія. Христос, воскресивши померлу дочку Яіра і оздоровивши жінку з довголітньої кровотечі, дарував їм мирне і щасливе життя. Звернення Яіра і кровоточивої жінки до Ісуса є проявом їхньої віри у всемогутність Христа, Його божественну силу, а тим самим молитвою про поміч. Звернення Яіра до Ісуса Христа можна назвати публічною молитвою, а молитва жінки є таємною, молитвою серця, але обидві ці молитви, ці звернення до Христа мають міцну основу – тверду віру.
У вирішенні своїх життєвих проблем люди докладають багато людських зусиль. Але є ситуації, де людські сили і можливості є обмежені, тому ми не повинні забувати про один важливий засіб – роль і силу молитви. У вирішенні будь-яких проблем християнин завжди повинен поєднувати усі свої вчинки з молитвою. Хоч одні труднощі потребують більше людських зусиль, інші потребують більше молитви, але в кожній ситуації людські вчинки треба поєднувати разом з молитвою, неначе летіти на двох крилах.
В одному місті проживало подружжя. Господь поблагословив їхню працю так, що вони були дуже заможними людьми, але всередині дев’яностих років дружина захворіла. Спочатку цьому не надали великої уваги. Відтак лікування не давало жодних позитивних результатів, бо стан здоров’я погіршувався. Жінка перенесла чотири операції. Лікарі тричі змінювали діагноз. На це пішло дуже багато грошей, навіть продали один із двох будинків, їздили на курорти, навіть за кордон, та стан здоров’я не покращувався. Чоловік був у розпачі, бо любив жінку і боявся її втратити. І ось, коли вже земські чинники не допомагали, вони почали звертатись до найбільшого лікаря — Ісуса Христа, почали більше молитися. Потім почали їздити на молитви до одного священика-монаха. Жінка швидше їздила не з думкою вилікуватись, а гідно підготувати себе до смерті. І сталося диво. Хвороба, як таємно прийшла, так і таємно зникла. Жінка досі не може пояснити, на що вона хворіла і як вилікувалася. Слава Богу, що тепер здорова. А найголовніше, що хвороба допомогла їй відродити віру і надію на Бога, до хвороби вона вірила, що Бог існує, ходила до Церкви, але це була віра поверхнева, формальна. Не було віри в серці. Терпіння допомогло їй відродити у серці віру у Всемогутнього і люблячого Бога. І ця віра врятувала її…
Різні складні ситуації у житті повинні пригадувати нам слова Христа: „У людей це неможливо, але не в Бога; у Бога все можливо” (Мр. 10, 27), і тим самим оживляти віру у силу молитви. Тобто те, що ми не можемо вирішити людськими силами, у цьому може допомогти нам молитва, як вияв віри і надії на силу Божої ласки.
Молитва про Божу поміч у труднощах зміцнить наші людські і духовні сили, дасть нові думки, допоможе знайти спільну мову, порозуміння з ближніми, впевнено здобути земне чи духовне добро.
Отже, в недолі і смутку звертаймо в молитві наші очі до Неба, де перебуває наш добрий Батько, і благаймо помочі і сили для зношення всього, що посилає нам Небо, щоб з допомогою Ісуса Христа ми змогли щасливо дійти до цієї пристані, на якій очікує нас Господь Бог!
о. Михайло Чижович, ЧНІ
НЕДІЛЬНА ПРОПОВІДЬ З КАПЛИЦІ БЛАГОВІЩЕННЯ У ВАТИКАНІ ВИГОЛОСИВ В’ЯЧЕСЛАВ СЕНИК, ЧСВВ. – Джерелo: https://www.youtube.com/watch?v=C1g9L8Yu9Cg
XXIV НЕДІЛЯ ПО ЗІСЛАННІ СВЯТОГО ДУХА. – НЕДІЛЬНА ПРОПОВІДЬ З КАПЛИЦІ БЛАГОВІЩЕННЯ У ВАТИКАНІ ВИГОЛОСИВ О. СЕРГІЙ ДМИТЕРКО. – Джерелo: https://www.youtube.com/watch?v=ZVDZw02IlGI
XXIV НЕДІЛЯ ПО ЗІСЛАННІ СВЯТОГО ДУХА. – НЕДІЛЬНА ПРОПОВІДЬ З КАПЛИЦІ БЛАГОВІЩЕННЯ У ВАТИКАНІ ВИГОЛОСИВ О. РОМАН КУЛИНЦАК – Джерелo: https://www.youtube.com/watch?v=DHuRGU2O9rM
ДО ЕФЕСЯН ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ. Еф. 221 зач.; 2, 14-22.
Браття, Христoс — наш мир, він, що зробив із двох одне, зруйнувавши своїм тілом стіну, що була перегородою, тобто ворожнечу, і скасував закон заповідей своїми постановами на те, щоб із двох зробити в собі одну нову людину, вчинивши мир між нами, і щоб примирити їх обох в однім тілі з Богом через хрест, убивши на ньому ворожнечу. Він прийшов і благовістив мир вам, що були далеко, і мир тим, що були близько; бо через нього, одні й другі, маємо доступ до Отця в однім Дусі.
Отже, ви не чужинці більше і не приходні, але співгромадяни святих і домашні Божі, збудовані на підвалині апостолів і пророків, а наріжним каменем – самим Ісус-Христом. На ньому вся будівля, міцно споєна, росте у святий храм у Господі; на ньому ви теж будуєтеся разом на житло Бога в Дусі.
ВІД ЛУКИ СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Лк. 39 зач. 8, 41-56.
В той час один чоловік приступив до Ісуса, Яір на ім’я, що був головою синагоги. Припавши до ніг Ісуса, він став просити зайти до нього в хату, бо була в нього дочка одиначка, яких дванадцять років, і вона вмирала. І як він ішов туди, люди тиснулися до нього.
Аж тут якась жінка, що була хвора дванадцять років на кровотечу й витратила на лікарів увесь свій прожиток, і ніхто з них не міг її зцілити, підійшовши ззаду, доторкнулась краю його одежі і вмить стала здоровою – спинилась її кровотеча. Ісус спитав: – Хто доторкнувся мене?
А що всі відпекувались, Петро мовив: – Наставниче, люди коло тебе товпляться й тиснуться!
Ісус сказав: – Хтось доторкнувся до мене, бо я чув, як сила вийшла з мене.
Побачивши жінка, що не втаїться, тремтячи підійшла й упавши йому до ніг, призналася перед усіма людьми, чому до нього доторкнулась і як негайно одужала. Сказав їй Ісус: – Дочко, віра твоя спасла тебе, іди в мирі!
Він говорив іще, як ось приходить хтось від голови синагоги й каже: – Твоя дочка померла, не турбуй більш учителя.
Ісус почувши це, озвавсь до нього: – Не бійся, тільки віруй, і вона спасеться.
Прийшовши до хати, він не пустив нікого з собою всередину, крім Петра, Івана та Якова з батьком та матір’ю дитини. Всі плакали за нею й голосили. Він мовив: – Не плачте, вона не вмерла, вона спить.
Ті сміялися з нього, бо знали, що вмерла. Тоді він узяв її за руку й голосно промовив: – Дівчино, пробудися!
І дух її вернувсь до неї, і вона вмить встала. Він велів дати їй їсти. Батьки ж її були здивовані вельми, та наказав їм нікому не говорити, що сталося.
Еф. 2, 14–22. «Ви більше не чужинці і не приходні, а співгромадяни святих і домашні Божі»
У цьому світі людина, як правило, прагне займати різні становища, більше чи менше впливові. Вона завжди прагне утвердитися, хоче щоб її зауважили інші. Однак Господь вказує, що важливе зовсім інше: ми не чужинці, приходні, які мають хвилюватися за своє земне становище, ми – спільники святих, співгромадяни, учасники Царства Божого.
І це співгромадянство має кожна людина, яка живе на землі, бо своєю смертю та Воскресенням Господь чинить усіх учасниками Царства Небесного.
Але це громадянство, як і громадянство будь-якої країни, теж треба спершу прийняти, а тоді за цим небесним громадянством жити.
Вл. Венедикт Алексійчук
Лк. 8, 41–56. «Дочко, віра твоя спасла тебе!»
Коли уважніше приглянемося до Євангелія, то можемо зауважити, що навколо Ісуса Христа ходили великі натовпи людей. Можна лише припускати, чому їх було так багато. Хтось прийшов з цікавости, хтось – тому, що бачив, що Він поважна особа, і хотів бути ближче до Нього. Хтось – ще з інших якихось мотивів, усвідомлених чи не усвідомлених. Але, напевно, мало було тих людей, які усвідомлювали, що Ісус Христос є Господь, а Господь може творити чуда.
Тому в Євангелії серед тих тисяч людей бачимо небагатьох, які зцілювалися. А зцілювала їх саме їхня віра. Бог міг оздоровлювати тисячі цих людей, але зцілювалися одиниці – саме ті, хто приходив з вірою. Бачимо, що ця жінка серед юрби людей, які штовхали Христа, одна-єдина «доторкнулася» вірою.
Як і в нашому житті: ми, здавалось би, часто приходимо до Бога, але чи доторкаємося з довірою до Нього?
Бог «потребує» нашої довіри, щоб багато нам дати. Бог може все, але тільки через нашу віру!
Вл. Венедикт Алексійчук
Тропар воскресний (г. 7):
Розори́в Ти хресто́м Твої́м смерть,* отвори́в Ти розбі́йникові рай,* мироно́сицям плач переміни́в Ти,* і апо́столам пропові́дати повелі́в,* що воскре́с Ти, Хри́сте Бо́же,* даючи́ сві́тові вели́ку ми́лість.
Тропар (г. 4):
Днесь благовоління Божого предзображення* і спасіння людей проповідання,* у Божому храмі Діва ясно з’являється* і Христа всім предзвіщає.* Їй і ми голосно закличмо:* Радуйся, промислу Створителя сповнення.
Сла́ва: Кондак воскресний (г. 7):
Уже́ бі́льше вла́да сме́ртна не змо́же люде́й держа́ти,* Христо́с бо зійшо́в, сокруша́ючи й розоря́ючи си́ли її́.* Зв’я́зується ад,* проро́ки су́голосно ра́дуються,* предста́в Спас, мо́влячи тим, що в ві́рі:* Ви́йдіть, ві́рні, у воскресі́ння.
І ни́ні: Кондак (г. 4):
Пречистий храм Спасів,* дорогоцінна світлиця і Діва,* священна скарбниця Божої слави* днесь вводиться в дім Господній,* благодать з собою вводячи,* що в Дусі божественнім,* яку оспівують ангели Божі:* Вона є оселя небесна.
Прокімен (г. 7): Госпо́дь крі́пость лю́дям Свої́м дасть, Госпо́дь благослови́ть люде́й Свої́х ми́ром (Пс. 28,11).
Стих: Принесі́ть Господе́ві, сини́ Бо́жі, принесі́ть Господе́ві молоди́х баранці́в (Пс. 28,11).
Алилуя (г. 7): Бла́го є іспові́дувати Го́спода і співа́ти і́мені Твоє́му, Всеви́шній (Пс. 91,2).
Стих: Звіща́ти вдо́світа ми́лість Твою́ і і́стину Твою́ на вся́ку ніч (Пс. 91,3).
Замість Достойно, приспів:
Ангели, бачачи вхід Пречистої, здивувалися, як Діва ввійшла у святая святих.
І ірмос (г. 4):
Як одушевленного Божого кивоту* нехай ніяк не дотикається рука оскверненних.* А уста вірних, голос ангела виспівуючи,* Богородиці, невмовкаючи, з радістю нехай кличуть:* Справді вище всіх Ти єси, Діво чиста.
Причасний: Хвалі́те Го́спода з небе́с, хвалі́те Його во ви́шніх (Пс. 148,1). Алилу́я, алилу́я, алилу́я.
Священник: Христос, що воскрес із мертвих, істинний Бог наш – молитвами пречистої Cвоєї Матері, якої Введення в храм свято звершуємо, святих, славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Івана Золотоустого, архиєпископа Константинополя, і святого, якого є храм, і святих отців наших Амфілохія, єпископа Іконійського, і Григорія, єпископа Акрагантійського, і всіх святих – помилує і спасе нас як благий і людинолюбний.
Фото і відео – Джерелo: https://www.facebook.com/olga.fostyk/posts/pfbid02fPvAFHAtt38XVtseXTM2yJzAQ9j5dcEfK8iQLhrf2PGuaJGVZpJ2rNExg8EUX9vdl
о. Петро Фостик
