В минулий четвер 7 травня у реколекційному центрі в Поршевіцах добігли кінця щорічні духовні вправи для священнослужителів Перемисько-Варшавської митрополії УГКЦ у Польщі. Духовним провідником-реколектантом був владика Маріуш Дмитерко, єпископ-помічник Вроцлавсько-Кошалінської єпархії.
В останній день реколекцій архієрей виголосив дві глибокі науки, які стали кульмінацією духовних роздумів та своєрідним дороговказом для душпастирів перед їхнім поверненням на парафії.
Гріх, сучасні ідоли та необхідність постійного навернення
Передостання наука владики Маріуша була присвячена темі священничого навернення. Архієрей нагадав, що священник, будучи взятим з-поміж людей, сам несе тягар людської немочі, а тому потребує безупинного навернення. Гріх засліплює серце, він є абсурдним і розриває живі стосунки з Господом. Диявол постійно намагається переконати людину в її самодостатності та заразити логікою цього світу.
Особливу увагу владика звернув на специфічні спокуси священничого стану — так званих сучасних «ідолів», яких душпастир часом ставить на місце Бога. Серед них: ідол індивідуалізму та ізоляції, ідол надмірного комфорту та «святого спокою», ідол втечі від проблем через залежності, а також ідол клерикалізму. Згадавши діагнози Папи Франциска щодо «духовних хвороб» (таких як духовний Альцгеймер чи екзистенційна шизофренія), реколектант закликав отців не боятися ставати у правді.
Шлях до відновлення, за словами владики, лежить через глибоке життя Божим Словом, ревну катехизацію та власну регулярну сповідь. «Священник це грішник, який мусить стояти у правді. Нам потрібно першими бігти до джерела Божого милосердя», – наголосив єпископ, закликавши братів у священстві не соромитися сповідатися, щоб із чистим серцем служити Пресвяту Євхаристію.
Покликання як щоденний іспит любові
У своїй заключній реколекційній науці владика Маріуш розкрив суть священничого покликання як найвищого дару Пресвятої Трійці. Спираючись на Євангеліє, він нагадав, що справжня радість душпастиря має полягати не в зовнішніх успіхах чи видимій владі над злими духами, а в тому, що його ім’я «записане на небі».
Покликання це не подія минулого, а щоденний діалог із Христом. У моменти криз, сумнівів чи втоми Господь приходить до священника з тим самим запитанням, яке колись поставив апостолу Петру: «Чи любиш ти Мене?». І саме ця любов робить душпастиря гідним знаряддям у Божих руках для пастирства у Його винограднику.
На завершення насичених днів молитви та роздумів, від імені усього присутнього духовенства слова глибокої вдячності реколектанту висловив Високопреосвященний архієпископ і митрополит Перемисько-Варшавський Євген Попович. Митрополит подякував владиці Маріушу за влучні, життєві та надихаючі науки, які допомогли отцям по-новому поглянути на своє служіння та відновити духовні сили.
Збагачені Словом Божим, укріплені у Тайні Покаяння та об’єднані братерською спільнотою, священники повернулися до своїх парафій, щоб нести вірним радісну звістку:
Христос Воскрес! Воістину Воскрес!
