Сьогодні в рубриці про християнський погляд на суспільне життя розглянемо еволюцію соціального вчення Церкви через призму поняття «цивілізація любові». Простежимо шлях цього терміну від його зародження в часи святого Павла VI та розвитку у працях святого Йоана Павла II й Франциска до сучасного переосмислення в енцикліці Папи Лева XIV «Magnifica Humanitas», де любов стає етичним компасом у добу штучного інтелекту.
У цьому випуску нашої рубрики звернемося до одного з найглибших понять соціального вчення Церкви – цивілізації любові. Поговоримо про те, коли і в якому контексті з’явився цей термін, як його розвивали Папи у вченні Церкви, і як енцикліка Папи Лева XIV «Magnifica Humanitas» переосмислює його в епоху штучного інтелекту та цифрової взаємозалежності.
Поняття, народжене в час тривоги
Вислів «цивілізація любові» увійшов у церковне вчення завдяки святому Павлу VI. Він використав його 17 травня 1970 року в день П’ятидесятниці. Це не випадкова дата. П’ятидесятниця є днем народження Церкви, моментом, коли Святий Дух збирає людей у нову спільноту, здатну говорити різними мовами, але свідчити одну істину. Тому цивілізація любові народилася як відповідь на поділи, страх, ідеологічні конфлікти, Холодну війну та спокусу будувати світ без Бога і справжнього братерства. Павло VI запропонував іншу логіку суспільного життя, тобто цивілізацію, в якій любов стає принципом культури, економіки, політики і міжнародних відносин.
Хоч сам вислів з’являється у ХХ столітті, його коріння є глибоко біблійним. У Євангелії від Йоана Ісус говорить учням: «З того усі спізнають, що мої ви учні, коли любов взаємну будете мати» (Йо 13,35). Це не лише заклик до особистої доброти, а ознака нової спільноти, в якій любов стає видимою і соціальною. Важливим біблійним образом є також П’ятидесятниця, що показує дію Святого Духа, Який не стирає відмінностей, але робить можливим справжнє сопричастя. У цьому сенсі цивілізація любові – це шлях, на якому Божа любов поступово втілюється у людських стосунках, родині та культурі суспільства загалом.
Йоан Павло II: родина як серце цивілізації любові
Святий Йоан Павло II зробив поняття цивілізації любові одним із важливих елементів свого вчення. Особливо глибоко він розвинув його у «Листі до сімей» 1994 року. Для нього сім’я є фундаментом цивілізації любові, бо саме в родині людина вперше вчиться приймати іншого не як засіб, а як дар.
У сімʼї любов стає терпеливості, відповідальністю, вірністю, прощенням, турботою про слабкого і відкритістю до життя. Тому криза сімʼї для Йоана Павла II була не лише приватною проблемою, а викликом для всієї цивілізації. Якщо суспільство перестає розуміти родину як школу любові, воно поступово втрачає здатність будувати справедливі й братерські відносини. Йоан Павло II також пов’язував цивілізацію любові з миром, солідарністю, справедливістю і свободою.
Папа Франциск: соціальна любов і культура турботи
Папа Франциск продовжив це вчення, особливо наголошуючи на соціальному вимірі любові. У «Laudato si’» він пояснює, що любов стосується не лише близьких міжособистісних стосунків. Вона має також соціальний, економічний, політичний і культурний вимір. Любов до суспільства і праця для спільного блага є формами милосердя.
У цьому контексті цивілізація любові стає близькою до культури турботи. Вона протистоїть культурі відкинення, в якій цінність людини вимірюється користю, силою, молодістю, продуктивністю або здатністю споживати. Без соціальної любові суспільство може бути ефективним, але не буде по-справжньому людяним.
«Magnifica Humanitas»: цивілізація любові в цифрову добу
Енцикліка «Magnifica Humanitas» робить важливий крок уперед. Вона не просто нагадує важливість попереднього вчення про цивілізацію любові, а переносить його у цифрову добу. Папа Лев XIV показує, що сьогодні людство живе в умовах нової взаємозалежності: рішення, ухвалені в одному місці, завдяки цифровим мережам, глобальній економіці і штучному інтелекту, можуть швидко впливати на людей в інших частинах світу.
Однак ця близькість не обов’язково є братерством. Люди можуть бути пов’язаними, але духовно далекими. Саме тут «Magnifica Humanitas» пропонує нове формулювання завдання цивілізації любові: перетворити нав’язану взаємозалежність на свідомо обрану солідарність. У цифрову добу ми вже взаємопов’язані, але питання полягає в тому, чи стане ця взаємопов’язаність простором відповідальності, чи лише новою формою контролю, маніпуляції і нерівності.
У «Magnifica Humanitas» цивілізація любові поставлена у прямий контраст із культурою сили. Папа Лев XIV описує сучасний світ, у якому доступ до ресурсів, технологічна перевага і здатність домінувати дедалі частіше визначають порядок денний. У такій логіці сила стає критерієм істини, а ефективність – заміною моралі.
Любов як форма справедливості
Одне з найважливіших поглиблень у «Magnifica Humanitas» полягає в тому, що цивілізація любові представлена як вимогливий проєкт: перекладати любов у структури справедливості, надавати братерству інституційну форму, бачити в інших людях і народах не перешкоду, а союзників у будуванні спільного блага.
Це означає, що любов не можна замкнути в приватній сфері. Вона має стати принципом законів, економіки, міжнародної політики, освіти, цифрового управління і технологічного проєктування. Якщо алгоритм посилює дискримінацію, любов вимагає справедливого виправлення. Якщо цифрові платформи збагачуються на людській увазі, любов вимагає відповідальності. Якщо штучний інтелект використовується у війні, любов вимагає меж і захисту людського життя. Таким чином, «Magnifica Humanitas» показує, що соціальна доктрина Церкви є шляхом, яким любов набуває суспільної форми.
Шлях поняття «цивілізація любові» у вченні Церкви показує його надзвичайну глибину. Воно народилося у Павла VI як відповідь на світ, поділений страхом і силою. У Йоана Павла II стало дорогою сімʼї, миру і солідарності. У Папи Франциска набуло форми соціальної любові та культури піклування. У «Magnifica Humanitas» воно стає критерієм для цифрової епохи.
Це вже не лише мрія про кращий світ. Це запитання до кожної технології, політики і кожного суспільного рішення: чи допомагає воно людині любити? Чи захищає слабкого? Чи будує мир? Чи перетворює взаємозалежність на солідарність? Чи робить цифрову близькість справжньою зустріччю?
Цивілізація любові не означає слабкість. Вона вимагає більшої мужності, ніж культура сили, бо просить не панувати, а служити та разом будувати спільне благо і зупинитися там, де ставкою є людська гідність. У цьому сенсі «Magnifica Humanitas» повертає старому вислову нову пророчу силу. У світі штучного інтелекту цивілізація любові стає не лише духовним компасом, а практичним завданням: навчитися будувати майбутнє так, щоб у центрі залишалася людина, створена на образ Божий і покликана до любові.
Олена Комісаренко
Цивілізація любові: від Павла VI до «Magnifica Humanitas» – Джерелo: https://www.vaticannews.va/uk/world/news/2026-07/oikonomia-129-tsyvilizatsija-lyubovi-i-shtuchnyj-intelekt.html
У сьогоднішньому випуску Олена Комісаренко висвітлює еволюцію соціального вчення Церкви через призму поняття «цивілізація любові».
Авторка простежує шлях цього терміну від його зародження в часи Павла VI та розвитку у працях Йоана Павла II й Франциска до сучасного переосмислення в енцикліці Папи Лева XIV «Magnifica Humanitas», де любов стає етичним компасом у добу штучного інтелекту та цифрової взаємозалежності.
Ойкономія (129) Цивілізація любові: від Павла VI до цифрової епохи – Джерелo: https://www.vaticannews.va/uk/podcast/besidy-pro-socialnu-doktrynu-cerkvy/2026/07/oikonomia-129-tsyvilizatsia-lyubovi-i-shtuchnyj-intelekt-podcast.html
Українська передача 22.07.2026 – Джерелo: https://www.vaticannews.va/uk/podcast/ukrainian-podcast-list/2026/07/ukrainian-programme-22-07-2026.html
ЦИВІЛІЗАЦІЯ ЛЮБОВІ – ВІД ПАВЛА VI ДО «MAGNIFICA HUMANITAS» – Джерелo: https://www.youtube.com/watch?v=fiWsuz5mtrw
Фото і відео – Джерелo: https://www.facebook.com/olga.fostyk/posts/pfbid035xvA4bUEWFqwCU64Wuj2bgBrpKcfRzG3bAox64VAUgHkywAFn13zqHpDpNDzYck5l
о. Петро Фостик
