Слава Ісусу Христу!
Всечесніші Отці, Преподобні Сестри,
Екселенціє, Вельмишановний Пане Генеральний Консуле України у Вроцлаві з усіми працівниками Генерального Консульства,
Szanowni Goście, bracia i siostry obrządku łacińskiego – uczestnicy dzisiejszej modlitwy w intencji Ukrainy w 35. jej rocznicę Niepodległości,
Дорогі у Христі Сестри і Брати!
Дуже сердечно вітаю всіх в нашому єпархіяльному соборі у Вроцлаві та дякую, що ви прийшли сьогодні, на передодні Дня незалежності України, щоб спільно молитись за Україну.
Але найперше дещо віднесення до сьогоднішнього дня, до 13. Неділі після Зіслання Святого Духа, до тексту Євангелії від св. Євангелиста Матея, з 13. розділу. Ми чули перед хвилиною цей текст. Це розповідь – притча про чоловіка – господаря, який виготовив виноградник, винайняв його людям, які знались на вирощуванні винограду та на вироблюванні вина і відійшов. Повернув тоді, коли був час відібрати оренду – заплату за вживання своєї власності. Ми розуміємо цього чоловіка. Він просто бізнесмен. Дав своє майно в оренду робітникам, щоб самому заробити та одночасно, щоб мали з чого жити ті, які винайняли від нього виноградник. Вони не мали нічого власного крім знання виноградського ремесла та готовності до праці. Виглядало, що в кінцевому етапі всі повинні бути вдоволені: власник заробить на оренді а наємці також будуть вдоволені зі свого заробітку. Так діється до сьогоднішнього дня в багатьох ділянках бізнесу.
Однак у Христовій притчі не так поточились справи. Працівники, які господарили в чужому винограднику, повелись незрозуміло. Чомусь не захотіли заплатити оренди власникові виноградника, тільки вирішили цілий прихід залишити собі. Перших слуг, які прийшли від власника виногдадника по оренду, побили і прогнали. Так само зробили з наступними. Коли врешті господар вислав чергову групу під проводом свого сина, вони його жорстоко побили та вбили – замордували. Повелись ганебно. Годі зрозуміти причину такої їхньої поведінки. Насувається тільки одне пояснення – гроші, бажання захопити чужу власність та швидко і несправедливо розбагатіти. Але так не сталось. Прийшло військо вислане власником і вигубило несправедливих наємників. Втратили все, так маєток, як і життя. Власник винайняв виноградник інши – чесним виноградарям.
Євреї дуже швидко зрозуміли що хотів сказати їм Христос. Вже у Старому Завіті, в пророка Ісаї, господар виноградника є образом Бога а виноградник – Ізраїля. Тут не ішлось про якийсь там виноградник ані про несправедливих і хитрих наємців. Тут ішлось про Бога та про цілий Ізраїльський народ, з котрим Бог заключив договір – Заповіт. Ізраїль отримав статус Вибраного Народу та Божу опіку, але взамін мав бути вірний Законові, який поставив перед ним Бог. Так однак не сталось. Ізраїль дуже часто спроневірювався Божому Законові та звертався до фальшивих божків місцевих поганських народів. Бог багато разів перестерігав та попереджав Ізраїльтян через своїх посланців – пророків, яких однак жиди найчастіше відкидали а деколи навіть вбивали. Коли Бог врешті послав свого Сина, Ісуса Христа, вони його також не прийняли, тільки видали на нього смертний засуд та передали римлянам на жорстоку смерть на хресті.
Слухачів, головно фарисеїв та вчених у Письмі, мусіли дуже заболіти висказані Христом слова. Зрозуміли, що вони відносяться до них. Зрозуміли закид, що власне вони відкинули Христа, який мав бути фундаментом – наріжним каменем нової будувлі, нового Вибраного Народу, який Бог покличе собі. Наслідком відкинення Христа буде згуба Ізраїля, як дотеперішнього Вибраного Народу.
Тут теж яскраво поставлене питання про Ісуса Христа – ким він є? Зі слів притчі виникає, що все, що він має та що робить, має своє джерело в Бозі, котрого є Сином та післанцем. Ми, християни, у Христі достерігаємо основу нашої віри та нашої відповідальності за переданий нам в оренду виноградник Нового Завіту – Христову Церкву. Христос є основою – угольним каменем Церкви – нового Вибраного Народу. Він її зцілює, дає основу. Без нього неможливо, щоб Церква існувала.
Дорогі у Христі Сестри і Брати!
Вже сьогодні починаємо відзначати День Незалежності України, 35-ту річницю її незалежності, яка для більшості тут присутніх є батьківщиною – дочасним виноградником, також даним людині Богом у відповідальність. Хочу, щоб ми застановились, що творить основний камінь – фундамент кожної держави? Коли навіть в інтернеті поставити запитання, що є головним визначником кожної держави то отримаємо відповідь, яка вказує, що жодна держава не може існувати без території, без стабільного населення, тобто без народу, без суверенної – власної влади, яка спроможна заключати договори і контакти з іншими державами. Територія, люди, влада, сувернітет, суб’єкт на міжнародному грунті.
Стати суверенною державою Україна добивалась безуспішно минулими століттями. Остаточно вдалось це щойно 35 років тому. Пригадаю, що 24 серпня 1991 р. Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки прийняла Акт Проголошення незалежності України. У загальнонаціональному реферндумі, який відбувся 1 грудня 1991 р., за незалежністю України висказалось 90, 32% громадян України. У голосуванні взяли участь 84, 18% виборців. Незалежність підтримали в усіх без винятку областях України, включно з Кримом та Донбасом. Зараз піся референдуму, 8 грудня 1991 р., у Біловезькій пущі, лідери України, Росії та Білорусі підписали Біловезьку угоду про розв’язання Радянського Союзу, якого Україна остаточно перестала були частиною. Як незалежна держава опинилась у стабільних кордонах з визначеною територією, зі стабільним населенням, яке її підтримало, з власним урядом та була визнана іншими державами, як суб’єкт у міжнародніх відносинах. Потрібно згадати, що власне Польща була першою державою у світі, яка вже 2 грудня 1991 р. визнала українську незалежність. Слідом за Польщею пішли інші країни.
Сьогодні, 35 років від тамтих подій, Україна зберегла свою незалежність, дальше є суб’єком у міжнародніх відносинах, але знаходиться в особливих обставинах. Передовсім це вже п’ятий рік кривавої війни, яку веде проти неї сусід зі Сходу – росія, яка скоріше зобов’язалась бути гарантом українськкої державності.
Україна має свою територію, але цю територію вже п’ятий рік старається загарбати від неї агресор. Українська земля, яка багата різними добривами та яка спроможна викормити не тільки свій народ, сьогодні просякнута кров’ю захисників, кров’ю цивільних жертв війни, в цьому числі також дітей. На українській землі полягли також сотні тисячі агресорів. Сьогодні українська земля зранена бомбами і ракетами. На її території численні, повністю зруйновані міста і села. Нажаль частина території захоплена ворогом а частина становить зону смерті – замінована та під постійним контролем дронів, які готові знищити кожного агресора. На нескореній українській землі, хоча під постійними тривогами, все ж таки триває життя, ведеться праця, навчання та протистояння ворогові.
Україна, хоча це вже п’ятий рік війни, не втратила свого населення. Щоправда з причини війни мільйони громадян України виемігрували з батьківщини, як воєнні втікачі. У Польщі сьогодні понад півтора мільйона громадян України. Приблизно стільки ж само в Німеччині. Ці, хто залишився в Україні воюють сьогодні на фронті, стримуючи агресора. Вони лікують поранених, хоронять вбитих, моляться за усопших. Вони шукають захисту в час тривоги у бомбосховищах. Інші працюють та направляють знищення спричинені ворогом. Вони на першій лінії фронту.
Виїзд за кордон не звільняє нікого з відповідальності за свою батьківщину, тим більше в час, коли вона примушена захищати свою незалежність. Ці, кому вдалось втекти перед війною, не можуть забувати, що вони також зобов’язані брати на себе частку відповідальності за батьківщину, за її територію, за її народ та за її здібність давати відпір ворогові.
В час 35. роковин незалежності Україна має свій Уряд, який є суб’єктом міжнароднього права. Однак довготривала війна доводить всіх до змучення. Ми бачимо це сьогодні на власні очі. Багато країн а також приватних осіб не хоче дальше підтримувати України. Прикро теж читати ненависні коментарі при нагоді виступів Президента України, чи інших представників Влади України, які теж походять від своїх. Пригадую Божественну Літургію, яку 9 вересня 2019 р., в Соборі св. Софії у Римі, разом з членами Синоду Єпископів нашої Церкви очолював Блаженніший Святослав. Тоді Блаженніший привітав присутнього на Службі Божій бувшого вже тоді Президента України Петра Порошенка. Опісля, в часі процесії на посвячення хреста біля собору від зібраного народу було чути вигуки, що Зеленський наш Президент. Сьогодні і проти Зеленського лунають подібні вигуки, хоча у 2019 р. він отримав майже ¾ голосів виборців. Не дарма у знаній нам пісні: Боже, вислухай благання, знаходимо такі слова: Боже, вислухай благання, Нищить недоля наш край. В єдності сина народу. Боже нам єдність подай. Мусимо пам’ятати, що для перемоги потрібна єдність цілого народу. Можемо мати різні політичні погляди, але Батьківщина для всіх повинна бути одна і ця сама.
Не може бути теж виправдання для жодних видів корупції та особистого збагачення коштом України, її армії, чи її захисників. Це стосується всіх, і тих хто краде мільйони, як і тих, хто хоче нечесно заробити копійки.
Доргі у Христі Сестри і Брати!
Сьогодні, у 35. роковини Акту Проголошення незалежності України можемо ставляти світу та поодиноким державам різні, переважно слушні, вимагання: що вони повинні підтримати Україну зброєю та фінансами, бо Україна захищає не тільки себе. Можемо домагатись щораз більшого засудження та обтяження санкціями агресора, щоб навернувся, схаменувся та стримав цю безсенсовну та криваву війну. Ми повинні також домагатись стримання щораз чисельніших випадків агресії супроти громадян України, які перебувають в різних чужих країнах, в цьому числі також у Польщі. Це все слушно. Але сьогодні варто також усвідомити, що ніхто не захистить України перед агресором, якщо самі українці цього не зроблять. В підтримку України повинні сьогодні бути задіяні всі, і ці, хто знаходяться в материку, як також і ці, хто поза межами України. Кожний на свій спосіб. Можливостей є дуже багато. Болить, коли при різних нагодах, також подібних, які ці сьогоднішні, на моління за Україну приходить горстка людей, хоча у самому тільки Вроцлаві живе біля 150-ти тисяч громадян України. Найгіршою є байдужість, бо вона вбиває навіть ще більше, як ворог.
Сьогодні усі радіємо черговими роковинами Незалежності України. Бажаємо Україні перемоги та швидкого закінчення війни. Бажаємо, щоб не приходилось нікому, особливо у великих містах України, переживати у холоді чергової воєнної зими. Бажаємо, щоб ніхто не був примушений зриватись вночі та бігти до бомбосховищ, рятуючись перед ворожими дронами, бомбами та ракетами. Хотілобся, щоб чергові, 36. роковини незалежності України проходили вже в час миру та відбудови знищень, які вчинила війна.
Сьогодні, коли в часі Божественної Літургії читаємо притчу про несправедливих виноградарів, варто усвідомити, що українська держава має також свою опору, свій фундамент. Творять його українські військові, які тримають лінію фронту, зупиняють ворога та нищать його на українській землі. Фундаментом України є також пожежники та рятувальники, які перші спішать до знищених домів і осель, щоб рятувати потерпілих людей. Основою для України є сьогодні лікарі та медичний персонал, які в ненорамальних та крайньо важких обставинах стараються рятувати кожне людське життя. Угольним каменем сьогоднішньої української держави є також численні волонтери, які безкорисливо несуть допомогу всюди там, де вона потрібна. Немає української держави від суверенної Влади. Можна було б ще довго вичисляти тих, завдяки кому українська держава стоїть і протиставляється ворогові вже п’ятий рік.
Але варто запитати себе, чи я, як частинка українського народу, становлю здоровий її фундамент-угольний камінь? Чи даю з себе вистарчаючо багато на підтримку України, щоб підтримати її у захисті перед ворогом. Врешті, чи бодай молюся за перемогу України, за навернння агресора та за закінчення війни? Це фінансово нічого не коштує!
Сьогодні ми повинні радісно святкувати День незалежності України. Але не можемо забувати, що також сьогодні не втихають обстріли української землі та її народу. Підтримаймо Україну своїми молитвами та не забуваймо бути солідарними з нею. Не забуваймо, що також на всіх нас спочиває частка відповідальності за те, щоб закінчилась війна та щоб Україна з її народом могла дальше радіти своєю незалежністю.
Бог нехай благословить Україну та дасть їй перемогу над агресором. Слава Ісусу Христу!
