Слава Ісусу Христу!
Всесвітліший Отче Професоре,
Всечесніший Отче Парох,
Всечесніші Отці,
Дорогі у Христі Сестри і Брати!
Дуже сердечно вітаю всіх присутніх на сьогоднішніх святкуваннях Храмового Празника Покрови Пресвятої Богородиці в нашому парафіяльному храмі у Познані. Щорічні святкування цього празника стають в Познані гарним звичаєм та нормою. Стало це можливим особливо після 2020 р., тобто після утворення третої єпархії з осередком в Ольштині. Тоді наш дотеперішній прокатедральний собор в Ґданську, де я традиційно кожного року очолював це свято, став прокатедральним храмом нової єпархії. Виглядає, що власне Познань перебрає дотеперішнє місце Ґданська.
На початку моїх сьогоднішніх розважань хочу зауважити, що довкола Празника Покрови Пресвятої Богородиці виникло багато протиріч. З одного боку, – це дуже популярний та люблений в нашому народі празник. В нашій Вроцлавсько-Кошалінській єпархії маємо кілька парафій під цим покровом. Окрім Познаня Святопокровські парафії є також у Щеціні, Зеленій Горі, Колобжеґу, Волові та у Патоці.
З другого боку свято Покрови Пресвятої Богородиці, хоча має Вечірню з Литією, як найбільші церковні празники, все ж таки не належить до дванадцяти великих церковних празників року. Львівський Синод, який проходив у 1891 р., зменшуючи надто велике число церковних свят, постановив, щоб переносити цей празник на неділю. В Партикулярному праві нашої Церкви празник Покрови Пресвятої Богородиці знаходиться серед празників до святкування яких у сам день, тобто 1 жовтня, владики тільки заохочують вірних.
Наша парафіяльна практика, щодо відзначення цього свята, виглядає по-різному. У минулому святкування Покрови Пресвятої Богородиці переносилось найчастіше на найближчу неділю. Однак щораз частіше, переважно з огляду на духовну потребу вірних, які останніми роками приїхали до Польщі з України, наші священники служать святкові Божественні Літургії в сам день цього празника. Вірні, які хочуть урочисто святкувати цей празник, мають до цього нагоду і можливість. Прикладово така практика є тут у Познані та в нашому єпархіяльному соборі у Вроцлаві.
Варто застановитись, що чинить це свято так вийнятковим у духовному житті нашого народу, незалежно від цього де цей народ проживає? Для кращого зрозуміння потрібно сягнути до джерел цього свята. Вони старовинні, основані на давніх переказах та пов’язані з Візантією. Сьогодні не можемо вже точно сказати, чи відносяться вони до п’ятого, чи до десятого століття. Суть сьогоднішнього свята має своє джерело у легендарній підії пов’язаній з особою св. Андрія, прозваного Юродивим, та з його учнем Епіфанієм. За переданням подія ця сталась в часі нападу ворожих військ на Константинопіль. Була небезпека, що неприятель здобуде столицю Візантійської Імперії та пограбує її, а оборонців і мешканців вигубить. В оборону міста включились усі, хто тільки міг. Одні стояли на мурах та зброєю захищали місто. Інші заповнили храми та молились про визволення від нападу чужинців. Поміж тими, які молились у храмі Пресвятої Богородиці на Влахернах, був згаданий св. Андрій Юродивий. Кажуть деякі історики, що міг він бути скитальцем-слов’янином з південних земель Руси-України. У Візантії опинився як невільник, якому опісля волю повернув його пан. Святий Андрій пізнав у Візантії християнство та став ревним Христовим учнем. Беручи дослівно слова св. Апостола Павла з 1. листа до Коринтіян: «Ми нерозумні Христа ради, ви ж у Христі розумні» (1 Кор. 4, 10), він почав поводитись як нерозумний, тобто юридивий, божевільний. Звідси його прізвисько – Юродивий. Був при тому людиною молитви та багато часу присвячував читанню святих книг. В часі облоги міста мав він перебувати разом з народом на молитві у храмі Пресвятої Богородиці, випрошуючи у Бога, за посередництвом Пресвятої Богородиці, увільнення від загрози. За переданням, йому з’явилася Пресвята Богородиця, яка прийшла у храм, молилась перед престолом та зняла з голови хусту, тобто омофор, і розгорнула її над зібраним у храмі народом. Ворожі війська, які облягали місто, раптово відступили. Збереглось місто та його оборонці і мешканці. Святий Андрій Юродивий зрозумів, що це сталося через заступництво Пресвятої Богородиці, яка своїм омофором захоронила їх. Своїм видінням святий Андрій поділився з тими, які були разом з ним у храмі. З вдячності за звільнення від смерті народ пам’ятав про цей день, відзначаючи його кожного року. З історичних джерел знаємо також, що це свято було місцевим, тобто у Візантії святкувалось тільки в Константинополі. Після падіння Константинополя у 1453 р., греки перестали його святкувати. Збереглось воно, однак, поза Візантією, на Київській Русі. І хоча там, де воно постало, у Константинополі, не збереглось, то дуже актуальним і живим збереглося в нашому народі та в нашій Церкві.
Суттю Святопокровського Празника є молитва до Пресвятої Богородиці з проханням про Її опіку та захист в часах загрози. Хоча сам Празник Покрови Пресвятої Богородиці є радісним святом, то однак це свято пов’язане з неспокійними часами та зі станом загрози з боку ворогів. Пам’ять про це свято відроджувалась особливо тоді, коли приходили важкі часи, і, коли для оборони і захисту, крім зброї, потрібно було також заступництво «з висоти». Історичні джерела подають багато конкретних прикладів з історії нашого народу, коли в часі загроз, князі, єпископи, духовенство, монашество та звичайний народ прибігали до Богородичних храмів, молились перед іконами Пресвятої Богородиці і випрошували заступництва та охорони, тобто Покрову, у Пресвятої Богородиці.
Годі вичисляти конкретні приклади, коли нашому народові приходилось прибігати під Покров Пресвятої Богородиці, щоб отримати від Неї захист. Їх дуже багато і можна знайти їхній опис у відповідній літературі. Наведу тільки один приклад – охорону Почаївського монастиря перед турецькою облогою у 1675 р. Мабуть ми всі чули Думу про Почаївську Божу Матір: «Ой зійшла зоря вечеровая, над Почаєвом стала». Співає її між іншими чоловічий хор «Журавлі». Дума розповідає про чудесну захорону Божою Матір’ю Почаївського монастиря. Сама подія – облога монастиря ворогами, загроза знищення і смерті, молитовне прохання про захорону та чудесне визволення від ворожої облоги, дуже подібні до тих, які відбулись в Константинополі за часів св. Андрія Юродивого.
Дорогі у Христі Сестри і Брати!
Сьогодні також приходиться нам жити в неспокійних та важких часах. Це важкі часи передовсім з причини війни, яка в Україні триває вже п’ятий рік. Кожного дня на українській землі гинуть люди, так захисники, які і цивільні мешканці, без різниці, чи ідеться про старші особи, чи теж про дітей і молодь. Війна несе сьогодні на українську землю фізичне знищення – руїну цілих міст та сіл. Родючий досі чорнозем, нашпікована бомбами та мінами, приносить дуже часто смерть замість врожаю. Жорстока війна постійно пересувається зі Сходу на Захід. Медіа повідомляють, що ракети падають вже при самому кордоні з Польщею.
Війна приносить теж окалічення людини. Тисячі молодих чоловіків, але теж і жінок – дівчат повертають з фронту окалічені – без рук та ніг. Не менш окалічує травма – важке поранення психіки людини, незалежно від цього чи вона була в зоні збройних дій, чи ні. Постійні алярми залишають у психіці людей, головно дітей і молоді, страшні психічні наслідки, які будуть переслідувати їх ще роками.
Війна спричинила також велику міграцію нашого народу. Мільйони українців були примушені залишити свою батьківщину і шукати для себе та для своїх близьких нове місця проживання на чужині. Відчуваємо теж, що ця чужина не завжди є привітною та зичливою. Неодноразово приходиться поборювати не тільки чужу злість, гейти і ненависні коментарі в мережі але також свої страхи та переживання за безпеку свою і своїх близьких. Еміграція теж несе зі собою небезпеку асиміляції якоїсь частини народу, який покинув свою батьківщину. А асимляція це втрата свої ідентичності, так національної, які і релігіної – церковної. Частина бувших емігрантів забуває про своє коріння, про свою мову, традиції, історію, походження батьків і дідів та про церковну приналежність.
Переживаємо теж за демографію України. З одного боку еміграція, мільйонів українців, які покинули Україну, з другого – тисячі полеглих на війні молодих осіб, без сумніву послаблять здібність народу до відтворення наступного покоління. Через це цілий народ може чекати природна смерть з демографічних причин.
З глибоким переживанням спостерігаємо за всім тим, що довкола нас діється. Ми свідомі, що багато цих справ не вдасться здійснити без фізичного заангажування кожної людини. Фронт на війні не встоїться, якщо не буде захисників батьківщини. Не дарма сьогоднішнє церковне свято поєднане з державним святкуванням Дня захисників та захисниць України.
Прийшовши сьогодні до храму на святочні торжества мабуть відчуваємо десь у глибині свого єства, що Празник Покрови Пресвятої Богородиці даний власне на такі важкі, як сьогоднішні, часи. Сьогодні, мабуть, не менше, як в часах св. Андрія Юродивого, потребуємо всі, щоб знов з’явилася Пресвята Богородиця, щоб заступилась за нас у молитві до Свого Сина, щоб зняла з голови свою хусту-омофор та захоронила всіх перед війною, перед бомбами, перед ракетами, шахедами, перед небезпекою попасти у завали, перед емігрантською долею на чужині.
Щоб ця охорона була успішною та вела справді до увільнення від зовнішньої і внутрішньої загрози, потрібно з нашого боку повної співдії. Як це повинно виглядати можемо вчитись, споглядаючи на св. Андрія Юродивого та його часи. До подолання нещастя і горя повинні включитись усі, згідно зі своїм покликанням, згідно з професійною підготовкою, можливостями і здібностями. Також і сьогодні необхідно фізично захищати державу та її кордони, як робили це колись на мурах захисники візантійської столиці. Потрібно працювати для розвитку і утримання держави, збройних сил та всього народу. Рівночасно потрібно молитись та випрошувати у Пресвятої Богородиці Її Покрову та заступництва у важких хвилинах нашого особистого та спільного громадського життя. Тільки співдія на різних площинах може принести успіх та увільнення від загрози. Спостерігаючи за подіями в Україні, бачимо, що цього всього потребує вона сьогодні: фізичного захисту кордонів, щоденної праці для її розвитку, забезпечення основних потреб громадян, матеріальної підтримки. Потребує також витривалої і гарячої молитви про захист з висоти.
Дорогі у Христі Сестри і Брати!
Усім Вам, учасникам сьогоднішніх наших святкувань, але також всім неприсутнім, перешкодженим, переляканим, терплячим, цілому нашому народові, бажаю, при нагоді свята, щоб ми, маючи світло розуму і віри, вміли достерігати і розпізнавати справжню загрозу, яка приходить до нас, незалежно, чи буде це загроза для нашого тіла і життя, чи для нашої душі. Бажаю також, щоб ми не були пасивними супроти цієї загрози та небезпек, які нас торкаються. Не біймось протиставитись тому, що пробує нас, наших близьких, чи наш народ, знищити. Спільно зможемо подолати всяку загрозу. Потребуючих, особливо в перспективі зими, яка наближається, ми повинні підтримати своїми пожертвами. В цій справі перед кількома днями до всіх вірних нашої Церкви звернувся за посередництвом владик Блаженніший Святослав. Пам’ятаймо, однак, щоб для цієї боротьби випрошувати у молитві заступництво і опіку, тобто Покров Пресвятої Богородиці. Нехай Вона, Мати нашого Спасителя, постійно захороняє всіх нас своїм омофором та не дозволила перемогти ворогові.
Всім бажаю гарного, здорового та благословенного сьогоднішнього святочного вечора. Бажаю всім, щоб Ви перебували постійно під Покровом і Заступництвом Пресвятої Богородиці.
Слава Ісусу Христу!
