ПОСЛАННЯ ВЛАДИК ВРОЦЛАВСЬКО-КОШАЛІНСЬКОЇ ЄПАРХІЇ НА ВЕЛИКИЙ ПІСТ 2026 РОКУ БОЖОГО
Всесвітлішим і Всечесним Отцям,
Преподобним Монахам і Монахиням,
та всім вірним Вроцлавсько-Кошалінської єпархії
Слава Ісусу Христу!
Дорогі Сестри і Брати!
Минулого понеділка ми знову вступили у святий і благословенний час, яким є Великий Піст. Отці Церкви характеризували його як «весну душі, час ласки, духовного відновлення і повернення до Бога». Це особливий період у літургійному році, протягом якого Свята Церква як Новий Божий Народ мандрує сорокаденним шляхом духовного подвигу до святкування Пасхи Христової. Щоб наше святкування було, справді, глибоко духовним і переможним, треба пройти нелегкий процес навернення, боротьби з гріхами й досягнення ласки — участі у Воскресінні нашого Господа Ісуса Христа. Важливо усвідомлювати, що християнське життя є наскрізь пасхальним, адже від миті смерті для гріха старої людини та народження в Христі Ісусі нової людини, яке ми отримуємо у Святій Тайні Хрещення, у нас закладено динамічний рух у напрямі осягнення повноти життя в Бозі. Сприймати життя як «наскрізь пасхальне» означає не лише щорічно святкувати Пасху, але й робити Пасху — перехід зі смерті до життя — постійним станом душі.
Коли євреї споживають Пасхальну вечерю на пам’ятку виходу з неволі у Єгипті, то мають традицію, щоб наймолодша дитина задала татові запитання: Чим ця ніч відрізняється від усіх інших ночей? Чому їмо тільки мацу? Чому споживаємо гіркі зела і вмочуємо їх у солону воду? Чому їмо спираючись на лікоть? Ці запитання, поставлені ніби з дитячої цікавості, слугували вступом до виголошення через голову сім’ї Агади — пасхальної розповіді про вихід євреїв із неволі в Єгипті, де особливо ті, хто слухав, мали бачити себе серед тодішніх вихідців. Батько розповідає кажучи: «Бачиш дитино, ми колись були рабами Фараона в Єгипті й наша доля була там гіркою, але Господь вивів нас звідти рукою сильною і правицею простертою. Перед виходом треба було спожити пасхальне ягня з неквашеним хлібом, спожити швидко, навстоячки як раби і готовими до втечі. Тоді Господь перевів нас чудесно через море, як по суші». І закінчує кажучи: «Якби Бог не вивів наших предків, то й ми й наші діти досі були б рабами в Єгипті. Тому сьогодні маємо відчути, що і ми були рабами у Єгипті й стали визволені Богом на волю». Розповідь завершується словами: «У кожному поколінні людина має бачити себе так, ніби вона сама вийшла з Єгипту».
Цей приклад дозволяє нам, християнам, побачити себе у світлі Христової Пасхи як тих, за гріхи яких страждав і помер Ісус Христос і тих, які у Його Смерті й Воскресінні отримали відкуплення з неволі смерті і гріха, та дар життя вічного у Царстві Небесному. Тому св. Павло пише: „A як Христос не воскрес, то марна віра ваша – ви ще у гріхах ваших: отже, ті, що і померли у Христі, загинули. (…) Алеж Христос таки справді воскрес із мертвих, первісток померлих” (1 Кор 15, 17.20).
Час Великого Посту, який ми розпочали, є запрошенням, щоб глянути на своє життя у світлі Христової Пасхи. Цей факт, що наш Спаситель Ісус Христос помер на хресті має нам допомогти усвідомити правду, що кожен з нас є тим, який своїми гріхами розіп’яв Його на хресті і що кожен з нас є тим помилуваним грішником, за якого Він з любові помер. Воскресіння Христове з мертвих є і нашою перемогою над сатаною та його царством смерті і нашим воскресінням до життя вічного. Святий Павло пише: „Увесь час носимо в тілі мертвоту Ісуса, щоб і життя Ісуса в нашім житті було явним” (1 Кор 4, 10); а в іншому місці додасть: „A коли ви з Христом воскресли, то шукайте того горішнього, де Христос перебуває, сівши по правиці Бога. Думайте про горішнє, а не про земне. Бо ви померли, і життя ваше поховане з Христом у Бозі. Коли ж Христос, ваше життя, з’явиться, тоді й ви з ним з’явитесь у славі” (Кол 3, 1-4).
Усвідомлюючи власну грішність та факт, що кожен має свій «духовний Єгипет» — стан поневолення, ми запрошуємося, як біблійний Ізраїль, досвідчити визволяючу силу Бога у нашому житті. Наша мета — тут і в майбутньому — осягнути те, що горішнє, де перебуває сам Бог.
На прикладі вибраного народу бачимо, що дорога з неволі до свободи є важкою і тривалою, символічно зображена у 40-а роках пустинного шляху. При цьому цей народ швидко піддається спокусі і звинувачує Бога у затримках і сумнівається в Його доброті. Великий Піст — це час боротьби з нашими немочами: гордістю, егоїзмом, духом зневіри і зла, демонською брехнею, ідолопоклонством і забобонами. Це також час пізнання Божих задумів і правди, що Бог може випробовувати наше довір’я до Нього, хоча Він завжди вірний і люблячий, годує нас навіть у пустині та веде нас до дому, як колись Ізраїля, через дороговказ — Десять Божих Заповідей.
Візьмімо ці дві таблиці Божого закону і протягом великопосної мандрівки зробімо іспит совісті і запитаймо себе, чи любимо ми Бога і ближніх. Передовсім: чи Бог наш є для нас Богом єдиним? Чи любимо Бога цілою своєю істотою та є Йому вірними? Чи не взиваємо Його Святого Імені намарно? Чи святкуємо і як святкуємо День Господній — Неділю. Далі візьмімо другу таблицю і розгляньмо наші відносини з ближніми: чи любимо наших ближніх як самих себе і як виглядають наші з ними відносини? Чи шануємо наших батьків? Чи не завдаємо комусь болю своєю поведінкою, гнівом чи наклепами? Чи шануємо добре ім’я інших людей та їхню власність? Подумаймо, можливо когось морально вбиваємо? Запитаймо врешті себе чи цінуємо і захищаємо життя? Чи є вірними у подружжі? Чи життя у чистоті та правді є ще для нас святістю?
Нам необхідно бути духовно тверезими й пильними, знаючи, що завжди там де людина прагне осягнути моральну досконалість і особисту святість, появиться спокусник зі своїм планом знищення плодів доброго подвигу. Спокус диявольських зазнав сам наш Спаситель Ісус Христос, якого Дух Святий після хрещення у Йордані повів у пустиню, де 40 днів Він молився, постив і був спокушуваний. Христос не провадив діалогу з сатаною, як Адам і Єва, але поборов його спокуси силою Божого Слова. Наша боротьба триває, оскільки ми як людство є постійно випробовувані трьома відвічними спокусами: 1. хліба, матеріальних благ і тілесних розваг, 2. влади та відкинення Бога, щоб самим стати богами цього світу, 3. гордості й спроби підкорити Бога людським бажанням.
Коли в нашій боротьбі буде присутній сам Ісус Христос, на Кого ми покладаємо свою надію, можемо бути впевнені: з Ним і силою Святого Духа ми переможемо. Важливо, щоб нашою зброєю на шляху навернення було Слово Боже. Живімо мудрістю Божого Слова, читаймо Його не лише під час Великого Посту, але щодня, бо воно, як духовний меч, допомагає побороти будь-яке зло.
Щоб ця наша мандрівка стала для нас часом справжнього навернення і переображення, Церква пропонує три перевірені засоби: молитву, піст та милостиню. Отці Церкви бачили в цих духовних подвигах, своєрідну духовну терапію. Знаходьмо завжди час, щоб ставати перед Богом на молитві, ставати в дусі смирення і правди. Молитва є місцем формування людського духа, яка допомагає правильно бачити Бога як джерело справжнього щастя та зростати в досконалій любові до Нього, а відтак до ближніх і самих себе. Найголовнішою молитвою є завжди молитва Отче наш, якої навчив нас сам наш Господь Ісус Христос. Це молитва дитини до Батька, Його прослава і повне уповання на Його волю, на батьківське піклування, прощення гріхів і захист від зла. Пам’ятаймо однак, щоб надіючись на прощення наших провин, ми завжди були готові прощати провини нашим ближнім і просити в них прощення.
Скористаймося багатством великопосних богослужінь і молитов, які є справжніми перлинами східної традиції, серед яких особливе місце займають покаянний Канон святого Андрея Критського, Літургія Передосвячених Дарів та молитва з поклонами св. Єфрема Сирійського.
Піст — це особлива нагода і засіб, щоб через обмеження та відмову від їжі й інших насолод осягнути насамперед внутрішню свободу й ясність розуму, а в результаті відчути ще більший голод за Богом. Очевидно, жоден піст не принесе духовної користі, якщо насамперед він не буде постом від гріха. Заощаджуючи постом матеріальні добра, будемо в змозі допомогти тим хто цього найбільше потребує.
Третій засіб — це милостиня, головною метою якої завжди має бути любов до ближніх, особливо до тих, хто нічого не має. У них ми отримуємо особливу нагоду побачити Христа, що страждає, а вони в нас — обличчя і серце люблячого Бога. Вміймо бути солідарними з усіма, хто терпить: з самотніми й хворими, з бідними та забутими, а особливо з нашими братами і сестрами в Україні, які вже чотири роки страждають від жорстокої війни.
Дорогі сестри і брати !
Бажаємо Вам, щоб цей Великий Піст був особливим часом ласки, внутрішнього миру і переображення сердець. Нехай буде плідним на добрі вчинки й особисті духовні подвиги. Нехай кожне серце зростає у ще більшій любові до Бога і до ближніх, „бо любов силу гріхів покриває” (1 Пт 4, 8), а нагородою для кожного, хто потрудився, буде споглядання переможної слави Воскреслого Христа, як обіцяє сам Христос: „істинно, істинно кажу вам: Побачите небеса відкриті, й ангелів Божих, як висходять та сходять на Сина Чоловічого” (Йо 1,51).
На час Великого Посту зі щирого серця Вас благословимо!
Благословення Господнє на вас!
+Єпископ Володимир Ющак
Владика Вроцлавсько -Кошалінський
+Єпископ Маріуш Дмитерко
Владика помічник Вроцлавсько -Кошалінський
Дано у Вроцлаві, при Катедральному храмі Воздвиження Хреста Господнього.
16 лютого 2026 р. Б.
