Дорогі Отці, співбрати у Христовому Cвященстві!
Подібно, як минулими роками, також і цього року, в особливий для усіх нас день, яким є Великий Четвер, хочу дуже сердечно привітати всіх ієреїв Вроцлавсько-Кошалінської єпархії. Вітаю священників, які прийняли моє запрошення та прибули до нашого Вроцлавського єпархіального собору Воздвиження Чесного Хреста.
Вітаю священників, які сьогодні моляться у Кошаліні разом з о. мітратом Богданом Галушкою в конкатедральному соборі Успення Пресвятої Богородиці. Вітаю також усіх священників, які залишились в парафіях, до служіння в яких отримали єпископське призначення. Для всіх нас, священників, Великий Четвер є особливим днем. У цей день наш Спаситель Ісус Христос установив Таїнство Пресвятої Євхаристії, та Таїнство Священства до якого ми були покликані та яким ми обдаровані.Від попереднього Великого Четверга, в нашій єпархіальній священничій спільноті наступили деякі зміни. Упокоїлися два священники. У вересні минулого року, на 69 році життя та 35 році священничого служіння упокоївся у Господі о. Шимон Пйотр Янковський, монах августинського ордену — бірітуаліст, який віддано служив у нашій єпархії понад двадцять два роки. У кінці лютого цього року, на 58 році життя та 32 священства, упокоївся у Господі другий священник нашої єпархії – о. Богдан Гарасим. Вічна їм пам’ять! Після Свят Христового Воскресіння буду просити всіх Отців, щоб ми відслужили Григоріанку за покійного о. Богдана.
Відбулися також і радісні події. В грудні минулого року, у стан священничого служіння був поставлений диякон Володимир Кінаш, який тепер допомагає парохові в Кошаліні, як парафіяльний сотрудник. Кілька днів тому, у Лазареву суботу, у священничий стан був поставлений черговий диякон о. Роман Островський, який сьогодні молиться з нами у Вроцлаві вже як пресвітер. Найближчим часом він отримає призначення до душпастирського служіння в нашій єпархії.
Великою радістю є те, що у вересні минулого року наша єпархія отримала нового єпископа – помічника — владику Маріуша Дмитерка, який досі був парохом Білого Бору, Бєліци і Мєндзибожа. Сердечно вітаю, владико Маріушу, і надіюсь на плідну співпрацю для добра Вроцлавсько – Кошалінської єпархії та цілої нашої Церкви.
Дорогі Отці, співбрати у Христовому Священстві!Після Хрещення в Йордані та сорока днів посту в пустині Ісус Христос розпочав здійснювати свою місію, яка була причиною його Втілення та приходу на світ. Він розпочинає від покликання своїх найближчих співпрацівників — дванадцяти апостолів.
Спочатку Христос кличе Андрія, а опісля його брата Симона, названого пізніше Петром, та інших апостолів. Вони були покликані з різних середовищ, не завжди у найвідповідніший для них життєвий момент. Але кожен з них залишає усе та іде за Учителем, який говорить до кожного з них: Іди за мною! Біля Ісуса було завжди багато людей – тисячі слухачів та між іншими сімдесят два учні. Однак тільки дванадцять апостолів, становлять особливу групу найближчих Христових співпрацівників. Вони були першими слухачами та свідками Христового навчання та його чудес. Саме їх Христос висилає, щоб проповідували Добру Новину про спасіння, їм дає владу творити чудеса. Вони були з Христом на Тайній Вечері, коли Він установив Пресвяту Євхаристію. Вони були з Ним коли молився в Оливному саді перед своїми стражданнями та смертю на хресті. Їм, першим, Христос передає таємницю своєї місії — смерті на хресті та Воскресіння. Вони отримують місію зробити учнями всі народи: проповідувати Боже Слово, хрестити та відпускати гріхи. Вони теж мають звершувати Таїнство Пресвятої Євхаристії, на спомин Його Страстей та Воскресіння, якого були учасниками у вечернику.Однак апостоли були звичайними людьми, яким були властиві слабкості. Вони всі порозбігались, коли Христа схоплено в Оливному саді. Петро зрадив Ісуса Христа — заперечивши, що Його знає. Юда Іскаріот продав Його, вибравши марний гріш — 30 срібняків. Остаточно, впавши у відчай, він покінчив із життям.
Все ж таки, протягом трьох років прилюдної діяльності Ісуса, група дванадцяти апостолів, звичайних мужчин, була найближчою Христові. І саме їм Він довірив відповідальність за поширення Його навчання про Добру Новину про спасіння. І хоча після Воскресіння Христового апостоли розійшлися по різних куточках тодішнього світу, вони не перестали бути спільнотою свідків Христового навчання, чудес, хресної смерті та Воскресіння з мертвих на третій день. Вони знали один-одного, покладалися один на одного, та давали свідчення, що Христос є Спасителем. Вони збираються на так званому Єрусалимському соборі, разом вирішують найважливіші справи первісної Церкви та остаточно всі, крім св. апостола Йоана, засвідчують про свою вірність Христові, мученичою смертю. До сьогоднішнього дня Церква вшановує їх, як найближчих Христових співпрацівників та апостолів.
Дорогі співбрати у Христовому Священстві!
Колись кожного з нас Христос покликав особисто та обдарував даром свого священства. Зробив це тоді, коли сам уважав найбільш відповідним моментом. Декому з нас, можливо, прийшлось поміняти свої ідеї та плани на майбутнє і переосмислити ціле своє життя. Але ми прийняли Христове запрошення. Після семінарійної формації та студій ми прийняли дар його священства, через покладення єпископських рук. І як наслідок, ціле наше життя стало тісно пов’язане з Церквою, Таїнством Пресвятої Євхаристії, проповідуванням Доброї Новини про спасіння та служінням Христові і Його Церкві.
Ми всі, однак, покликані не лише як окремі особи, але передусім — подібно до апостолів — бути членами спільноти найближчих Христових учнів. Нашою першою спільнотою повинна бути священнича спільнота Вроцлавсько-Кошалінської єпархії в якій ми прийняли Таїнство Священства, або у зв’язку з різними життєвими обставинами, ми свідомо вирішили, що хочемо перейти до цієї спільноти та служити у ній, як священники та душпастирі. В цій єпархіальній спільноті ми отримали душпастирське призначення. В ній ми зобов’язані присягою вірності та послуху, яку ми склали на руки свого святителя.
Моїм бажанням є, щоб цьогорічні святкування Великого Четверга допомогли пригадати та усвідомити кожному з нас, що ми, як священники, не є і не можемо бути індивідуалістами, тільки творимо священничу спільноту. Найперше це спільнота в деканаті, в єпархії, опісля в нашій митрополії, дальше в цілій нашій Церкві а остаточно священнича спільнота у цілій Христовій Церкві, під проводим Христового Намісника на землі. В такій перспективі кожен з нас є одним з апостолів, якого Христос покликав особисто до спільноти своїх найближчих співпрацівників та доручив, разом з іншими, проповідувати Євангеліє та вести його народ до спасіння.
Дорогі Отці, співбрати у Христовому Священстві!
Прошу та закликаю, щоб щодня ми пам’ятали про нашу приналежність до священничої спільноти. В нашій душпастирській практиці така священнича спільнота повинна найперше здійснюватись у молитві, в душпастирському служінні та в братніх відношеннях на деканальному рівні. Храмові празники, єпископські відвідини в поодиноких парафіях деканату, великопосні та різдвяні реколекції, деканальні соборчики, іменини, уродини та ювілеї отців, повинні бути нагодою до зустрічі духовенства у деканаті, для спільної молитви, для обговорення душпастирських викликів а також для братньої чи товариської зустрічі. На цьому рівні відповідальним за дбання про священничу спільноту та за координацію поодиноких дій, є місцевий декан – протопресвітер. Декан повинен також мати на увазі найбільш потребуючих священників свого деканату, особливо в часі будь – якої кризи. В разі потреби він повинен контактувати в цій справі з єпархіальним єпископом.
На єпархіальному рівні потрібно також будувати та скріплювати священничу спільноту духовенства нашої єпархії. На цьому рівні маємо також багато різних нагод, які можуть допомогти всім нам будувати та скріплювати священничу спільноту. Такими нагодами є щорічні спільні священничі реколекції, священничі соборчики, спільні молитовні відзначення Великого Четверга в катедральному та конкатедральному соборах, дияконські та священничі свячення, похорони священників чи їхніх батьків, або, як мало це місце у минулому році – архієрейська хіротонія, єпархіяльні та єпископські ювілеї, загальноцерковні прощі та понаддеканальні душпастирські дії, які приписані в нашому щорічному Душпастирському порядку. Скріплювати священничу спільноту повинна допомогти нам також праця різних загально-єпархіальних рад, комісій та фундацій. На загально-єпархіальному рівні ми повинні бути також дуже уважними, якщо бачимо якісь тривожні ознаки в житті та поведінці наших співбратів. Першою інстанцією для надання допомоги чи підтримки повинен бути єпархіальний єпископ, з котрим в першій черзі необхідно поділитись своїми зауваженнями.Однак, в церковних реаліях, щоб священнича спільнота була справді живою, у першу чергу необхідною є молитва. Ми всі, як духовенство, повинні молитись та молитись один за одного. Священник, який не служить Божественної Літургії, який занедбує щоденне читання приписаних молитов із Молитвослова, який не читає Святого Письма та не знаходить часу на особисту молитву, не встоїться у Священстві. Буде почуватись у ньому щораз, то більш відчуженим, незадоволеним та на його думку — забутим, скривдженим і маргіналізованим. В остаточному випадку – це може закінчитись залишенням священничої спільноти та змарнуванням отриманого дару Христового Священства.
Дорогі співбрати,
Дуже дякую за Вашу молитву в моєму наміренні та в наміренні владики Маріуша. Не один раз я чув від Вас запевнення про пам’ять в молитві. Зі свого боку запевняю про щоденну молитовну пам’ять за кожного з Вас. Дякую також за молитву в наміренні всього нашого духовенства. Дуже дякую за Ваші невтомні старання у будуванні священничої спільноти нашої єпархії. Ми всі свідомі, що перед нами ще дуже багато викликів, які потрібно подолати. Я б хотів, щоб цьогорічні переживання Великого Четверга ще більше усвідомили нам виклики, які стоять перед нами у будуванні і зміцненні священничої спільноти у нашій єпархії.
Усіх Вас, Ваші сім’ї та парафіяльні спільноти з серця благословляю та бажаю радісно і глибоко зустріти празник Христової Пасхи.+ Благословення Господнє на Вас!
+ Володимир Р. Ющак
Владика Вроцлавсько-КошалінськийДано у Вроцлаві, у Великий вівторок, 2 квітня 2026 Року Божого.
