Слава Ісусу Христу!
Всесвітліший отче Мітрате, Всечесніший отче Парох, Всечесніші Отці, Дорогі у Христі сестри і брати. Дорогі парафіяни Лігницької парафії та гості, котрі на Лігницький храмовий празник – кермеш, приїхали з інших наших парафій. Всіх дуже сердечно вітаю з празником Успіння Пресвятої Богородиці.
Сьогоднішнє парафіяльне свято відбувається в особливому часі. Вже весною наступного року будемо відзначати 80. роковини від початку акції Вісла, тобто від примусової депортації нашого народу з рідних земель Лемківщини, Перемищини, Ярославщини, Любачівщини, Томашівщини, Грубешівщини аж по Холмщину, на західні і північні землі післявоєнної Польщі. Тут, протягом наступних двадцяти років ми мали повністю асимілюватись. Тим часом ми увійшли у сімдесятий рік існування та діяльності греко-католицької парафії в Лігниці та біля двадцяти інших утворених на території Польщі, у 1957 р. парафій, називаних тоді душпастирськими осередками.
Цей, 2026 р. є також 35. роком існування відновленої Перемиської єпархії та ювілейним, тридцятим роком існування Перемисько-Варшавської митрополії. Тридцять років тому була теж утворена наша, тоді, Вроцлавсько-Ґданська єпархія, переіменована вкінці 2020 р. на єпархію Вроцлавсько-Кошалінську.
П’ятий вже також рік ведеться кривава війна росії проти України, чого наслідком є дуже велика присутність у Польщі, також в наших церквах, новоприбулих громадян України – воєнних втікачів. Цей час є також особливим з огляду на неймовірний зріст антикукраїнської хвилі у частини польського населення, якого причину належить шукати між іншими в агресивній реториції політиків. Варто в цьому місці загадати, що 25. років тому Україну відвідав Папа Іван Павло ІІ, який виніс на престоли наших новомучеників і закликав ураїнців та поляків до взаємного прощення провин мунулого. Важко дочекатись, щоб ці слова Святого Папи здійснились.
Дивлячись на зовнішні обставини в яких приходиться нам святкувати цьогорічний Лігницький храмовий празник годі не згадати подій з вересня минулого року. Радість єпископської хіротонії, яка тоді відбувалась у Вроцлавському єпархіяльному соборі, зіпсуло знищення хреста на купоці лігницького храму. Профанація, яка мала місце майже рік тому внесла в наші серця справжіній біль та засмутила всіх нас. Пам’ятеємо присутність в цьому храмі Блаженнішого Святослава та місцевого латинського єпископа Анджея Сєм’єнєвського та нашу спільну молитву. Дякувати Богові, завдяки старанням о. Мирослава та вашим, лігницьких парафіян, вдалось привернути хрест на головний купол нашої церкви та направити вчинені шкоди. Сподіємось, що шок, яким була рік тому профанація нашої церкви, стала своєрідною наукою та пересторогою для всіх мешканців Лігниці.
Згадуючи різні роковини та ювілеї годі поминути 30. річницю коронації Чудотворної Ікони Матері Божої Ярославської – Милосердя Двері, яку під проводом Блаженнішого Святослава ми відзначали в цьому році в Ярославському соборі в суботу 16 травня. Рік цьому копія цієї Чудотворної Ікони була з нами тут у Лігниці, в часі минулорічних святкувань храмового празника. З чудотворних місць потрібно також згадати Святу Гору Явір на Лемківщині де в минулому році виповнилось круглих сто років від появи Матері Божії місцевим жінкам-місцевим лемкиням, парафіянкам греко-католицької парафії у Висовій. Кожного року, при нагоді Лемківської Ватри збираємось в цьому святому місці на молитві.
Всечесніші Отці, Дорогі у Христі Сестри і Брати!
В часі Богородичних празників, підчас Божественної Літургії маємо звичайно до вибору кілька євангельських читань, в яких згадується Пресвяту Богородицю. Найчастіше це читання з Євангелії від св. Луки, з 10 розділу, яке ми чули сьогодні. Це розповідь про рідних сестер Марію та Марту, яких відвідав Христос. Марія, втішена присутністю Вчителя сіла при його ногах та з захопленням слухала його слів. Марта, як добра ґаздиня, почала порпатись в кухні щоб пригостити достойного Гостя. Коли попросила Ісуса, щоб звернув увагу Марії, щоб вона допомогла їй у підготовці вечері, почула від Нього: Марто, Марто, ти побиваєшся і клопочешся про багато, одного ж потрібно. Марія вибрала кращу частку, що не відніметься від неї (Лк. 10, 41-42). Напевно були це для Марти дивні і не до кінця зрозумілі слова, які вимагали глибшої рефлекції. На закінчення сьогоднішнього Євангелія Церква каже читати ще додаткові два стишки з наступного, 11. розділу, які нав’язують до Пресвятої Богородиці: Коли він говорив це, жінка якась, піднісши голос з-між народу, мовила до нього: «Щасливе лоно, що тебе носило, і груди, що тебе кормили.» А він озвався: «Справді ж блаженні ті, що слухають Боже слово і його зберігають» (Лк. 11, 27-28).
Всім нам приходиться неодноразово піднімати різні рішення та вибори. Вони різного значення. Деколи можуть стосуватись підготовки щоденного почастунку, іншим знов разом відносяться до серйозніших речей, прикладово до слухання Божого слова. Бувають теж вибори, які стосуються нашої майбутності. Сімдесят дев’ять років тому, виселені на ці землі наші батьки, діди а для наймолодшого покоління вже навіть прадіди, мусіли підняти важке рішення, чи погодитись та пасивно прийняти накинену їм долю, чи теж робити старання, щоб навіть у цих ненормальних обставинах зберегти свою національну і релігійну ідентичність: щоб мати свого священника, щонедільну Божественну Літургію, свою Церкву та щоб можна було плекати традицію свого народу. Знаємо про старання в цій ділянці тодішніх священників, але в більшості були це ініціятиви самих вірних, мирян, простих селян, які дуже часто їздили з петицями до представників тодішньої комуністичної влади, писали звернення, прохання та заяви до латинських єпископів. Не уставали у своїх стараннях, які остаточно довели до того, що у 1957 р. могла також в Лігниці відслужитись перша греко-католицька Божественна Літургія. Вони, наші парафіяни, прийняли рішення, щоб разом з Марією твердо стояти при Христі та слухати його слів.
В цьому році, при нагоді засідання Постійного Синоду Єпископів нашої Церкви я мав нагоду бути в Бразилії та придивлятись до життя тамтешньої нашої Церкви. Перший емігрант з Галичини появився у Бразилії 135 років тому. За ним поїхали тисячі наступних. Бразилійський уряд надавав кожній родині від 20 до 40 гектарів землі зарослої тропікальним лісом. Емігранти мусіли найперше викорчувати його, щоб було можна поставити хату та засіяти збіжжя. Часто бувало теж і так, що на центральній площі найперше була будована церква та школа а щойно пізніше поодинокі родини будовали свої доми. Крім забезпечення своїх дочасних потреб тодішні емігранти хотіли найперше, подібно як Марія, слухати Божого слова, хоча приходилось їм мешкати в землянках. Сьогодні наша Церква в Бразилії є сильною спільнотою. Має митрополію з двома єпархіями, численні монаші спільноти. Хоча щораз частіше вживається там португальська мова то все ж таки не втратила зв’язків з материком. Тодішні емігранти, хоча часто жили у дуже скрутних матеріальних обставинах, зрозуміли, що без слухання Божого Слова не зможуть зберегти своєї ідентичності на новому місці свого поселення.
Війна в Україні викликана російською військовою агресією примусила мільйони людей залишити рідний край та шукати нового місця поселення для себе та для своїх близьких. В Польщі на даний час перебуває понад півтора мільйона громадян України. Подібне число українців вибрало Німеччину. У самому Вроцлаві є їх біля сто п’ятдесяти тисяч. Людям цим дуже часто приходилось, особливо в першому періоді від повномаштабного вторгнення, приймати рішення про забезпечення для себе та для своїх близьких основних життєвих потреб. Тоді все було потрібним: і гідне місце для проживання, гідна праця, забезпечення навчання і лікування для дітей, потреба вивчити бодай на основному рівні польську мову, допомога тим, які залишились в Україні. Все ж таки для багатьох сімей в пріоритеті найважливіших потреб знайшлось також і церковне та духовне життя. Завдяки усвідомленні цих потреб і свідомому виборові тільки в нашій єпархії протягом останніх кількох років маємо утворених понад п’ятьдесят нових парафій та душпастирств.
Сьогоднішня громадська ситуація в Польщі, переповнена відкритою ворожістю до всього, що українське, що залітеє Сходом. Ця нова ситуація викликає у багатьох осіб переляк, страх та побоювання за майбутнє. В багатьох осіб з’являється питання, як повестись у такій ситуації? Яку вибрати поставу та які робити рішення? Чи справді боятись, чи може старатись перечекати цей важкий час, чи вкриватись зі своєю мовою, чи може перестати ходити до церкви? Таких запитань у кожного з нас напевно багато. Недавно, в лікарні, нехотячи я був свідком телефонічної розмови мами зі своєю дитиною. По акценті було чути що вони недавно приїхали до Польщі з України але розмовляли зі собою польською мовою. Чути було, що для них це неприродне, але мабуть страх примусив їх до такої поведінки. Сьогоднішня ситуація у Польщі часто ставляє їх, але також і нас, нащадків переселенців акці Вісла, перед такими різними та важкими виборами.
Вибирати приходиться також нашому молодому, чи середьному поколінню – дітям та онукам виселенців акції Вісла. Це покоління найчастіше покинуло вже батьківський дім та переселилось на своє, дуже часто до великих міст, де стали анонімними. Переважно ніхто з їхніх теперішніх сусідів не знає хто і звідки вони. Нажаль часто вони самі не знають теж місцевої греко-католицької парафії а якщо навіть знають то відвідують її принагідно. Вони часто не є вже пов’язані з парафією свого дитинста та одночасно не вжились ще в парафію свого актуального місця проживання. Їхні діти тим більш часто відчужені від духовного багатства своїх предків – від віри, Церкви, від мови, традиції, культури. Можливості є, бо наших парафій сьогодні багато, як ніколи досі. Застановляємось часто, яка цього причина? Чи це справді свідомий вибір нашого молодого покоління, чи страх, чи може тільки байдужість до цього, щоб разом з Марією слухати Христових слів?
Всечесніші Отці, дорогі у Христі Сестри і Брати!
Сьогодні відзначаємо празник Успіння Пресвятої Богородиці. Їй також прийшлось в певний момент життя прийняти важке рішення. Архангел Гавриїл звістив їй, що власне вона має стати Матірю обіцяного від віків Месії, Спасителя, Божого Сина. Сумнівів було у неї дуже багато. Не про все мала сміливість запитати Архангела. Зрозуміла однак, що те, що пропонує їй Бог не стосується тільки її особистого життя але відноситься до долі цілого її народу, Ізраїля. Повірила теж, що коли Бог має для неї якусь місію то напевно й скріпить її всім, що буде конечним до виповнення дорученого їй післанництва. Не сумнівалась про це ані тоді, коли в Єрусалимській святині почула від Праведного Симеона тривожні слова: І тобі самій меч прошиє душу (Лк. 2, 35), ані також тоді, коли прийшлось їй, як матері, тримати на колінах щойно зняте з хреста мертве тіло свого Сина.
Нам приходиться також приймати кожного дня різні рішення. Деколи мусимо вирішувати у важливіших справах: чи послати динину на свою релігію, чи теж дозволити, щоб ходила у школі з усіма в класі, бо це простіше?; якою мовою розмовляти нащодень у своїй родині?; чи піти на недільну Службу Божу до своєї парафії, в місці замешкання, чи може залишитись в хаті, відпочити?; чи старатись за всяку ціль бути собою, чи теж плисти разом з хвилею, бо так легше?; що поставити на першому місці – дочасні свої потреби, чи духовні вартості?; в загальному – чи сісти при ногах Господа і слухати його, чи зайнятись тільки щоденними своїми справами?
Могло б видаватись, що це прості вибори, але жоден з них не залишиться без сліду в нашому житті та в житті наших близьких. Деколи наше рішення може навіть принести фізичний та душевний біль і терпіння, як було це у випадку Пресвятої Богородиці. Але вона все перетривала, бо знала, що її рішення було правильне і згідне з Божою волею. Не жаліла, що прийшлось їй терпіти.
Зараз після виселення нашим попередникам приходилось також терпіти. Часто були це переслідування з боку тайних комуністичних служб а деколи також прикрі та болючі слова з боку сусідів. Все далось пережити. Наші брати і сестри в Україні сьогодні також терплять з причини війни. Можливо, що і ми тепер маємо свій важкий час. Але все дасться пережити. Біля нас є Бог зі своєю підтримкою. З нами є Пресвята Богородиця, яка вже перейшла свою Гологофту на землі. Найбільше можемо пошкодити собі самі приймаючи невластиві, незгідні з Божою волею рішення.
Всім бажаю приймати тільки правельні рішення. Бажаю також не боятись їх наслідків, навіть тоді, коли будуть вони болючими. Не переставаймо також уповати на Боже милосердя, на Його підтримку та ласкавіть у всіх наших випробуваннях!
Ще раз всіх сердечно вітаю з храмовим празником Успіння Пресвятої Богородиці та бажаю гарно і передовсім глибоко пережити його таємницю та з великою розвагою робити щоденні вибори.
Слава Ісусу Христу!
