Всечеснішим Отцям
Дорогим Сестрам і Братам
Вірним Вроцлавсько-Ґданської Єпархії
Слава Ісусу Христу!
Дорогі у Христі Брати і Сестри,
На порозі цьогорічного Великого Посту хочу звернутись до Вас, дорогі у Христі Сестри і Брати, з духовними роздумами про час Чотиридесятниці, як чергову, дану нам Богом нагоду для духовного відродження. Великий Піст має дати християнинові можливість відновити своє життя на різних площинах: духовній, аскетичній, літургійній.
Вже традиційно, у Великому Пості, дотримуємося строгішої посної дисципліни, не беремо участі в гучних забавах та весіллях. Багато наших вірних під час Чотиридесятниці додатково зобов’язується перед Богом до особистих аскетичних відречень, відмовляючи собі речей, які не мусять бути грішними, але які, можливо, надто глибоко увійшли в наше життя та узалежнили нас від себе.
В часі Великого Посту, згідно зі старовинною духовною традицією нашої Церкви, чинимо доземні поклони, виконуючи при цьому на собі знак хреста, або відмовляючи коротку молитву: Претерпівий за нас страсті, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас, чи іншу, так звану Єфремову молитву.
Великий Піст має також свій, відмінний від решти року, літургійний порядок. Минулими роками, у великопосних посланнях, я широко пояснював літургійні відмінності Великого Посту – часу, в якому, між іншими, у тижні від понеділка до п’ятниці, не служиться Божественна Літургія св. Йоана Золотоустого, а лише інші, притаманні Великому Постові, богослуження з Літургією Передшеосвячених Дарів у середи та п’ятниці. В усі п’ять неділь Великого Посту правиться Служба Божа св. Василія Великого.
У Великому Пості намагаємося також поєднатися з Богом і людьми. З Богом єднаємось через св. Тайну Покаяння та через покуту і навернення від гріха. Стараємось також давати живий приклад любові ближнього, чи то через великопосну милостиню, чи прощаючи один одному давні провини. Пам’ятаємо при цьому, що для того, щоб правдиво постити, не вистачить повздержатись від м’ясних страв та набілу, не вистачить також не ходити на забави та дати тому, хто просить, дрібну милостиню. Бо за словами стихири Вечірні на стиховні першого понеділка Великого Посту: справжній піст – це втеча від гріха, це стриманість у мові й погамування гніву; і відмежованість від похоті та наклепів, брехні і порушення присяги. Зречення цього всього – правдивий піст, що милий Богові.
Суть великопосного подвигу досконало пояснює нам згадана вище Молитва св. Єфрема. Ось її зміст:
Господи і Владико життя мого! Духа лінивства, недбайливости, властолюб’я і пустомовства віджени від мене.
Духа чистоти, покори і терпеливости і любови даруй мені слузі Твоєму.
Так, Господи, Царю! Дай мені бачити гріхи мої і не осуджувати брата мого, бо ти благословенний на віки вічні. Амінь.
У часі Великого Посту відмовляємо її щоденно, від понеділка до п’ятниці, в кінці кожного богослуження, повторюючи по два рази. Відмовляючи її перший раз, робимо три доземні поклони. Опісля, з потрійним закликом: Боже милостивий будь мені грішному …. , виконуємо дванадцять малих поклонів, щоб на кінець повторити ще раз цілу молитву св. Єфрема з одним доземним поклоном.
В короткому тексті автор синтетично перечисляє всі позитивні та негативні елементи посту. Можемо відчитати молитву як збірку постулятів, скерованих до кожного з нас на потрозі Великого Посту. Коли сьогодні ставимо собі питання «Як пережити цих сорок днів посту?», варто замислитися над думками св. Єфрема, які він зібрав у форму актуальної до сьогоднішнього дня молитви. В цьому великопосному зверненні над її змістом хочу затримати на мить і Вашу увагу.
Автор молитви, св. Єфрем Сирійський, який жив у ІУ ст., поділив молитву на три частини. У першому реченні звертається він до Бога, як до свого Господа і Владики, з проханням про визволення від речей, які для людини стають перешкодою на її дорозі до Бога. Першими перешкодами визнає він лінивство, недбайливість, властолюб’я і пустомовство: Господи і Владико життя мого! Духа лінивства, недбайливости, властолюб’я і пустомовства віджени від мене. Дійсно, людина потрапляє у найбільш скрутну ситуацію тоді, коли не хоче чинити жодних зусиль. Виправдовує себе тим, що й так неможливо що-небудь осягнути, що праця та змагання і так не принесуть жодного успіху, що цілий труд і так буде даремним. Таким чином людина потрапляє у духовний маразм і безсильність. Не осягає нічого, бо взагалі не береться до праці. Це страшний стан духовної немочі, який завжди тягне людину вниз. Переконання у неможливості зробити що-небудь доброго обезсилює людину та ще на самому початку ставить її на втраченй позиції, вмовляє їй безсенс усякого труду та змагання. Тут і є корінь всякого зла. Лінива та знеохочена людина перестає бачити речі добрі, позитивні. Все зводить до песимізму та всьому заперечує.
Якщо хтось з-поміж нас прийняв би таку поставу, то, без сумніву, час Великого Посту буде для нього повністю втраченим, а слова молитви св. Єфрема виявляться гіркою правдою. Тому на початку Великого Посту нам необхідно остерігатись духовного лінивства.
У першому реченні св. Єфрем звертається до Господа з проханням про увільнення від духа властолюб’я, тобто від бажання панувати над іншими. Людина, яка не здатна працювати над собою, яка не приймає Бога у своє життя, старається шукати надолуження в чомусь іншому. Спокусою стає і жадоба панувати над іншими. Якщо життя людини не спрямоване на Бога, якщо для неї немає вічних вартостей, то центром усього її світу повинна стати вона сама, а всі інші повинні служити їй для досягнення цієї мети. Така людина не зважає тоді ні на кого, готова знищити кожного. Має значення тільки егоїстичний інтерес. Така постава веде до погорди над іншими та, навіть, до ворожого наставлення проти них.
Святий Єфрем звертається до Бога також з проханням звільнити його від пустомовства. Людина одержала від Бога великий дар – слово, мову. Завдяки цьому дарові вона може не лише комунікуватись з іншою людиною, але також має можливість славити Бога і творити добро людям. Однак, для людини, цей великий дар одночасно є великою загрозою та може бути причиною нещастя для неї самої, а також коренем зла, заподіяного другій особі. Тому що слово може спасати, але, одночасно, може і вбивати. Воно може давати натхнення, але може й отруїти. Можна ним благословити, але можна проклинати. Слово може давати початок тому, що добре, спасенне, але може також нести смерть. Якщо слово згідне з євангельським вченням, то буде спасати, коли ж розходиться з навчанням Христовим, стає порожнім. Тоді ж бо воно і доповнює наше лінивство, недбайливість, властолюб’я та віддаляє людину від Бога.
На основі цього короткого молитовного тексту легко спостерігаємо, що великопосна покута не конечно мусить означати великі зовнішні акти умертвлення. Це, передусім, духовне звільнення від наших узалежнень. Однак при цьому спостерігаємо і нашу слабість, бо годі самому порадити собі зі своїми гріхами та узалежненнями. Свідомі своєї душевної слабості та безсильності, ми повинні зі св. Єфремом взивати до Господа з надією та з проханням про увільнення від духа лінивства, недбайливості, властолюб’я і пустомовства.
Друга частина цієї короткої молитви св. Єфрема пригадує нам про ті речі, про які ми повинні випрошувати в Господа: Духа чистоти, покори і терпеливости і любови даруй мені слузі Твоєму. Це духовні прикмети, які необхідні кожному з нас. Особливо в наших часах потрібно звернути увагу на чистоту, яка стосується цілої сфери шостої Божої заповіді. Чистота потрібна подругам, щоб не доходило до зради подружньої присяги та до розбиття родин, чистота потрібна молоді, щоб вона могла свою невинність внести, як скарб, у закладане колись подружжя, чистота потрібна кожному з нас – чоловікам і жінкам, молодим і старим, мирянам і духовним, тим більше, що спокуса нечистоти і представлення її як щось доброго, що повинно бути пожаданим у людському житті, вливається сьогодні в наші доми через скляний екран телебачення, комп’ютера та за посередництвом інших медій.
Християнинові потрібна також покора, тобто свідомість і правда про себе. Це стосується як ділянки нашого внутрішнього життя, так і нашої зовнішньої постави та відношення до інших. Доки людине не стане у правді перед Богом, ближнім та самим собою, не зможе розпочати труду праці над собою. Практично покора буде особливо потрібна кожному з нас тоді, коли в часі великопосних реколекцій прийдеться нам клякнути перед священиком, щоб у тайні покаяння визнати перед Богом всі свої гріхи. Це буде неможливо зробити, доки у покорі, тобто у правді, не глянемо на себе та не визнаємо, що ми справді грішні.
У нашому змаганні до внутрішнього очищення нам потрібна також терпеливість. Ми повинні вчитись її від самого Бога, який є терпеливим для нас грішних. Терпеливіть не дозволить нам падати духом тоді, коли наші щирі змагання не будуть приносити швидких успіхів. Знаючи свою слабість та труднощі у простуванні наших покручених духовних стежок, нам буде легше знайти терпеливість супроти інших, які, безсумнівно, також намагаються працювати над собою, але яким, так як і нам, важко негайно виправити свої хиби.
Нарешті, св. Єфрем звертається до Бога з проханням про ласку любові, яку може дати лише Бог. Вона приходить як завершення усіх наших зусиль і трудів, а також є метою всіх наших духовних подвигів.
Третя, остання фраза молитви св. Єфрема, промовляє до нас, мабуть, найбільш виразно та конкретно: Так, Господи, Царю! Дай мені бачити гріхи мої і не осуджувати брата мого, бо ти благословенний на віки вічні. Амінь. Людина дуже часто схильна дивитись у бік другої особи, достерігати її хиби, давати вказівки та направляти. При цьому часто забуваємо глянути на себе та достерегти свої гріхи. Вимовно пояснюють це слова, висказані Митарем з євангельської притчі про Митаря і Фарисея, яку ми читали у наших церквах три тижні тому: Боже, дякую тобі, що я не такий, як інші люди – грабіжники, неправедні, перелюбці, або як оцей митар (Лк. 18, 11-12). Але знаємо також, що оправданим відійшов грішний митар, який покірно молився: Боже, змилуйся надо мною грішним! (Лк. 18, 13). Входячи у час Великого Посту ми повинні уважно придивитися до свого житя. Остаточно кожний з нас буде особисто здавати перед Богом звіт зі своєї поведінки. Інші будуть самі звітувати за своє життя. Крім цього, людина, яка лише оцінює інших, а зубуває про себе, одночасно перестає працювати над собою, бо завжди знайде людей, які, на її думку, гірші від неї. Тому християнин, пізнавши у покорі свій духовний стан, повинен робити все, щоб сягнути до ще більших висот духовного життя. Якщо він насправді зустріне на своїй дорозі людину, яка духовно розгубилась, то повинен шукати способів, як їй допомогти віднайти стежку до покаяння та повернення до Бога. Для християнина духовна нужда другої людина повинна бути причиною болю, а не зарозумілої радості, що я не такий як інші.
Дорогі у Христі брати і сестри!
Молитва св. Єфрема буде нам товаришувати впродовж цілого Великого Посту. Відмовляючи її, будемо робити доземні поклони з глибоким переконанням, що в цей особливий час навернення нам потрібно виконувати покутні діла. Стараймось при цьому пам’ятати, що для повного пережиття посту потрібне також зусилля для праці над впорядкуванням свого внутрішнього життя. Використаймо для цього цінні вказівки, які залишив нам Святий Єфрем у своєму молитовному тексті.
Вже сьогодні розпічнімо практично вводити у життя думки св. Єфрема, проводячи у наших церквах на закінчення Божественної Літургії обряд взаємного прощення, визнаючи перед Богом і ближніми свої провини та просячи взаємно прощення для себе.
З архиєрейським благословенням на великопосний подвиг, з прощенням та з проханням до всіх духовних і мирян про прощення мені моїх провин
+ Володимир Р. Ющак ЧСВВ
Владика Вроцлавсько-Ґданський
Вроцлав, Сиропусна Неділя 14 лютого 2010 р.