Всесвітлим і Високопреподобним Отцям, Преподобним Монахам
і Монахиням, Дорогим Братам і Сестрам!
Христос Родився!
Прийдіть і увійдіть негайно – сказала тоді мудрецям Діва
і побачите Невидимого, що видимо появився і став дитиною!
Вони ж увійшли з радістю поклонились
і принесли дари здійснивши цим божественне пророцтво.
(Стихира)
Дорогі Брати і Сестри!
В тих радісних днях Різдва Христового і ми приходимо в паломництві віри до Вифлеєма, там, де Мати Божа подає світові Божого Сина, який став людиною для нашого спасіння. В особливий спосіб Літургія нашої Церкви зв’язує минулу історію з її спасительною присутністю в сучасному житті Церкви, і кожного з нас.
І.
Спаситель стає людиною, приймає нашу обмежену людську екзистенцію, вмирає, але і воскресне, чим дасть нам можливість з’єднатися з ним. Знижуючись до нашої людської маленькости, стає видимим знаком велетности людини, і її дійсного покликання до життя з Богом. В події Різдва бачимо велику любов Бога до нас. Вся історія Спасіння, це вільний пошук Бога, що родиться з любови. Святіший Отець Венедикт ХVІ пише так: Палка любов Бога до свого народу – до людини, є водночас любов’ю яка прощає. Вона така велика, що повертає Бога проти самого себе, його любов проти справедливости, Бог є любов, – і додає, – Бог любить людину, так, що сам ставши людиною приймає смерть і таким чином, примирює справедливість і Любов (Енцикліка про любов, 10).
Ці слова співзвучні зображенню Ікони Христового Різдва, на якій Дитина лежить в темній печері, вона сповита в пелени, які пригадують смертні простирала, але над вертепом витають: зоряне світло, спів ангелів та заповідь спасіння.
По тій Дитині видно, що Бог не хоче поневолити людину своєю величавістю, потугою, – вона, як каже цитована стихира, є прихована. Ця Дитина, це покірна Божа любов і милосердя. В його людській природі відкриваємо таємницю Бога, який діє через свою любов, бо він свого єдинородного Сина послав у світ, щоб ми жили через нього (1 Йо. 4,9).
Бог став для нас видимим, бо в Ісусі ми можемо бачити Отця (Йо. 14,9). В історії Спасіння, про яку розповідає Слово Боже, Він виходить нам на зустріч, шукає способу «завоювати нас аж до Тайної Вечері», як заявляє Венедикт ХVІ (Енцикліка про любов, 17).
Різдво пригадує нам теж, що Бог з’єднався, в якійсь мірі, з кожним з нас (Енцикліка про любов, 22). Тому у світлі Різдва бачимо свою виняткову гідність, – гідність божих дітей, зодягнених благодаттю синівства: Ви, що в Христа хрестилися, во Христа одягнулися – співаємо на Літургії. Але ця об’явлена любов Бога до нас вимагає нашої взаємности і реакції, тож нам, Брати і Сестри, подібно як мудрецям, треба скласти дари любови до нього й, зокрема, до ближніх: Все, що ви вчинили одному з тих братів найменших – ви мені вчинили (Мт. 25,40).
ІІ.
Різдво Христове триває увесь час й проявляється на різні способи. Народжений Ісус виходить нам на зустріч у своєму Слові, а зокрема у Євхаристії – Службі Божій, святих тайнах, в Літургії св. Церкви, у всіх молитвах, у живій спільноті вірних, які збираються на молитву. Там, приходить він до нас, там спізнаємо Бога, відчуваємо його присутність. Історія Різдва, чудово описана в Євангеліях, стає історією нашого спасіння. Він дозволяє нам тоді побачити і відчути божу любов, і допомагає зродитися в нас любові, що є нашою відповіддю на «першість» божої любови, як мовиться у згаданій енцикліці про любов (Див. Енцикліка про любов, 17).
Ці слова, і згадана на початку стихира, приводять нас до Євхаристії і нагадують нам про сенс неділі, яка в наших часах починає затрачувати значення Господнього дня. Неділя і недільна свята Літургія, це постійне Різдво, пригадує нам Вселенський Вчитель (Лист Венедикта ХVІ до Кардинала Арінце), це основний стрижень літургійного року, де вічність відбиває свою печать у часі.
Свята Літургія, в урочистий спосіб, чинить Христа присутнім між нами, того ж самого, якого у вертепі Мати Божа подавала мудрецям. Як пастирі з вірою пізнали в дитині Бога і віддали йому поклін, як мудреці після пошуків, віднайшли його і склали йому дари, так і ми, з вірою зустрічаємо Його в неділю в Євхаристії і віддаємо у дарі себе, свою родину, свій народ, наше майбутнє, радість і терпіння.
Східна Церква, устами Отців Церкви, від початків голосить потребу глибокої переміни, глибокого з’єднання з Богом, святости обожнення людини, переміну світа. «Слава во вишніх Богу, а на землі мир» – голосили ангели людям його вподоби. Тільки людина наповнена Богом може творити мир в родині, в школі, в праці і у світі. Щоб досягнути цього миру, зустрічати Народженого у святих тайнах, потрібно необхідно привернути належне місце неділі. Папа пригадує нам, що неділя є не тільки Господнім днем, але також паном усіх днів тижня, – це день радісного очікування на зустріч з Христом, з’єднання з його тілом в Євхаристії і з братами у вірі.
Слід нам і нашим вірним, Дорогі Брати і Сестри, відновити і ще більше скріпити любов до Євхаристії і святости неділі. (Див. Лист Венедикта ХVІ до Кардинала Арінце). Нині, часто легковажиться Господнім день, важливішими стають справи щоденного життя, турбота про гріш, міграція, важливішою стає потреба розваг, виявляється повна байдужість. Слід нам пам’ятати, що в цей день зустрічаємо Його – Спасителя, що ми приймаємо Його, але і він приймає нас (Енцикліка про Євхаристію).
ІІІ.
Різдво 2007 року приносить для нас і нашої Церкви окрім радости, також травматичну пам’ять про жахливу подію: 60-ліття нашої депортації із рідних земель. В таких хвилинах пригадується різдвяна поезія:
Народився Бог на санях
в лемківськім містечку Дуклі.
Прийшли лемки у крисанях
і принесли місяць круглий.
Ніч у сніговій завії
крутиться довкола стріх.
У долоні у Марії
місяць – золотий горіх.
Різдво. Богдан-Ігор Антонич.
Тепер більшість вигнаних, покривджених у тих завіях (для українців був це особливий воєнний стан), приносить Народженому золоті горіхи на місцях свого заслання. Ми, як Ваші пастирі, відвідуємо ці місця і хочемо виявити Вам нашу велику вдячність і признання за Вашу віру та жертвенність. За десятки церков, за ті маленькі громади, зокрема на Лемківщині, завбільшки 50-ти осіб, що утримують церкву і священика, –це справді феномен! Знаємо кривду народу і будемо надалі старатися, щоб держава виявила справедливість, бо до нині тої справедливости не бачимо. Бо як писав Антонич:
Ходить сонце у крисані
спить слов’янськеє Дитя.
Їдуть сани, плаче Пані
снігом стелиться життя.
Так, часами Пані плаче й над нами; за байдужість до Служби Божої, до святої неділі, за відвертання від віри і народу, – але з тих саней лине надія – це Ваша Віра і Любов до Церкви. Ви, хоча так багато втратили, надіялись проти надії і вистояли. Ви, ця здорова, мала громада, неначе ясла, довірилися Богові і Церкві, й саме звідси пливе для нас наснага, Ваших пастирів.
Дорогі Брати і Сестри, дозвольте скласти Вам Різдвяні побажання.
Перше – це наша подяка і вдячність для тих, хто залишився при своїй Церкві, ви на залишили її у гоніннях. Ми вдячні Вам за жертви, хоч самі часто не маєте на прожиток, а ділитеся з другими і спомагаєте Україну. Хочемо Вам усім побажати ще більшої любови, про яку мовиться у Посланні Любови до Бога і людей доброї волі.
Хай в наших домах, як у Яслах, родиться Ісус, хай в сім’ях буде мир і злагода і хай з лемківських саней Ясна Пані благословить наші родини, молодь, дітей, хворих і похилих віком, хай у святочний час заїде до наших хат, хай покриє всіх своїм омофором.
На Різдвяні Свята і Новий Рік із серця Вам Благословимо!
Архієпископ Іван Мартиняк
Митрополит Перемисько-Варшавський
Єпископ Володимир Ющак ЧСВВ
Владика Вроцлавсько-Гданський
Перемишль – Вроцлав, Різдво Христове – 2006