Всесвітлим і Високопреподобним Отцям, Преподобним Монахам
і Монахиням, Дорогим Братам і Сестрам!
Христос Воскрес!
Дорогі у Христі Брати і Сестри!
«Не бійтесь: знаю бо, що ви шукаєте Ісуса розп’ятого.
Нема його тут, бо він воскрес, як ото сам прорік.
Ходіть, гляньте на місце, де він лежав. Та біжіть притьмом,
скажіть його учням, що він воскрес із мертвих.
Он він вас випередить у Галилеї, – там ви його побачите.
Я вам сказав».
Мт. 28, 5-7
Це перші слова, які передає нам Євангелист Матей про Христове Воскресіння. Жінки, які в неділю вранці прийшли до гробу намастити мертве тіло Ісуса, застали відвалений від входу камінь та порожній гріб. Ангел, який сидів на камені, підтвердив, що Христа нема вже в гробі, бо він воскрес. Казав також сповістити про цю подію апостолів. За словами цього ж Євангелиста жінки «в поспіху полишили гробницю зо страхом і великою радістю та й побігли сповістити його учнів» (Мт. 28, 8). Таким чином жінки стали першими проповідниками Христового Воскресіння. Їхнє свідчення радісно лунає по цілому світі аж до наших днів.
Однак повірити у це свідчення важко було навіть апостолам. Адже за єврейською традицією, свідчення, яке приносили жінки, не могло бути визнане офіційним та вірогідним. За словами Євангелиста Марка, апостоли, почувши від Марії Магдалини, «що він живий, та що вона його бачила, не йняли віри» (Мк. 16, 11). Також Євангелист Лука говорить, що апостолам «слова ці видавались пустим верзінням, і вони не повірили їм» (Лк. 24, 11). Четвертий Євангелист – Йоан говорить, що коли Петро і Йоан почули від жінок, що гріб порожній і що нема у ньому тіла Ісуса, побігли швидко до гробу, щоб особисто в цьому переконатись.
Зрозуміло, що ще більше не могла та не хотіла повірити у Христове Воскресіння єврейська старшина. Євангелист Матей розповідає, на що зважились духовні провідники Ізраїлю, коли до них прибігли перелякані вояки: «дали воякам досить грошей і звеліли: Скажіть, що його учні прийшли вночі й викрали його, коли ми спали. А як почує про це правитель, ми умовимо його й він не буде вас турбувати. Вони ж, узявши гроші, зробили так, як їх навчили» (Мт. 28, 12-15).
Однак, крім факту порожнього гробу, тим що остаточно переконало апостолів у правдивості слів про Христове Воскресіння, були появи Христа перед апостолами, жінками та учнями. Христос справді з’явився апостолам, які могли його бачити та доторкнутись до нього: «Коли ж вони так говорили, сам Ісус став посеред них і до них каже: Мир вам! Вони ж, налякані та повні страху, думали, що духа бачать. Та він сказав їм: Чого стривожились? Чого ті сумніви постають у серцях ваших? Гляньте на мої руки та на мої ноги: це ж я сам. Доторкніться до мене та збагніть, що дух тіла і костей не має, як бачите, що я їх маю. Сказавши це, він показав їм руки й ноги» (Лк. 24, 36-40). Про це маємо також свідчення апостола Павла: «Я бо вам передав найперше те, що й сам прийняв був: що Христос умер за наші гріхи згідно з Писанням; що з’явився Кифі, потім дванадцятьом; опісля ж з’явився він більш, як п’ятистам братів разом, більшість яких живе й досі, деякі ж померли. Опісля з’явився Якову, згодом усім апостолам. А наостанку всіх, немов якомусь недоносові, з’явився і мені; я бо наймолодший з апостолів, я недостойний зватись апостолом, бо гонив Церкву Божу» (1 Кор. 15, 3-9).
Апостоли не лише бачили воскреслого Ісуса, але також могли з ним розмовляти, їсти разом з ним та слухати його останніх повчань, коли роз’яснював їм те, що раніше говорив про свою смерть та воскресіння.
Після свого воскресіння Христос дає апостолам наказ навчати та христити всі народи по цілому світі: «Дана мені всяка влада на небі й на землі. Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: христячи їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа; навчаючи їх берегти все, що я вам заповідав. Отож я з вами по всі дні аж до кінця віку» (Мт. 28, 18-20). Тоді також дав їм владу відпускати гріхи: «Прийміть Духа Святого! Кому відпустите гріхи – відпустяться їм, кому ж затримаєте – затримаються» (Йо. 20, 22-23). У цей же ж час, після тричі поставленого запитання: «Симоне Йонин! Чи любиш ти мене?» (Йо. 21, 15-19), Ісус доручив Петрові бути пастирем його стада – Церкви. Після Христового Воскресіння апостоли одержали також обітницю, що зодягнуться «силою з висоти» (Лк. 24, 49) – тобто, що приймуть Святого Духа, який навчить їх усього. Врешті всі вони, сорок днів по воскресінні, були свідками Христового вознесіння на небо.
Проаналізувавши таким чином головні події з євангельського вчення про Христове Воскресіння, можемо сміливо сказати, що у Христовому Воскресінні бере початок наше християнство, у ньому початок нашої Церкви та кожного окремого її члена – кожного з нас. Наше християнство виросло з проповідування жінок, які були першими свідками порожнього Ісусового гробу та з проповідування, яке Церква проголошує вже дві тисячі років, виконуючи Христовий наказ, що його він дав апостолам: «Ідіть же по всьому світу та проповідуйте Євангелію всякому творінню. Хто увірує і охриститься, той буде спасенний; а хто не увірує, той буде осуджений» (Мк. 16, 15-16). Ми є учасниками того християнства, яке було і є скріплене Святим Духом у Христовій Церкві під проводом Наступника – Святого Петра, якому Христос після свого воскресіння доручив бути пастирем його стада. Ми звільняємо свої душі з неволі гріха в тайні покаяння, яка також є даром Христа Воскреслого. Тому празник Христового Воскресіння за своєю суттю має глибокий особистий вимір. Наше християнство у своїй основі спирається на події Христового Воскресіння. Якщо б не було Христового Воскресіння, то наше християнство не мало б на чому ґрунтуватись. Чудово це висловив Апостол Павло: «Коли ж нема воскресіння мертвих, то і Христос не воскрес. А коли Христос не воскрес, то марна проповідь наша, то марна й віра ваша. І ми являємось неправдивими свідками Бога, бо свідчили проти Бога, що воскресив Христа, якого він не воскресив, якщо не воскреснуть мертві. Бо як не воскреснуть мертві, то і Христос не воскрес» (1 Кор. 15, 13-16). Однак щоб не залишати нас у непевності, Апостол відразу додає: «Але ж Христос таки справді воскрес із мертвих, первісток померлих» (1 Кор. 15, 20).
Не можна проте обмежити переживання празника Христового Воскресіння лише до літургійної площини, навіть до участі у Великодніх богослуженнях. Празник Христового Воскресіння має бути нашим особистим духовним поверненням до коріння християнства – до таємниці порожнього гробу. У Христовому Воскресінні записується також наша особиста вічність – «Як бо в Адамі всі вмирають, так у Христі й оживуть усі» (1 Кор. 15, 22). Віримо, що Христос воскрес першим, поконавши смертю смерть. У ньому й наше призначення – воскреснути з ним.
Часи, у які довелось нам жити, є надзвичайно цікавими і чудовими, а водночас і дуже небезпечними для нашої віри. Споживацький підхід до життя та максимальна вигода стали для сучасної людини вершинами її очікувань та мрій. Вимоги та обмеження, які ставить релігія, сьогоднішня людина сприймає настільки, наскільки вони не обмежують її свободи та не перешкоджають їй якнайбільше брати від життя.
Думаємо, що варто й потрібно кожному з нас у цей величний Празник зупинитись і в тишині свого серця зробити собі іспит совісті щодо нашої віри: Чи я вірую у Христове Воскресіння? Чи я очікую свого воскресіння з мертвих? Чи без великопосного «примусу» використовую можливість звільнення своєї душі від гріхів у тайні покаяння? Чи я відкритий на діяння Святого Духа? Чи слухаю євангельського навчання, особливо беручи в руки Святе Письмо?
Цього року наша Церква відзначатиме важливий ювілей – 1020-ліття Хрещення Русі – України та 20-ліття наших святкувань тисячоліття Київського Хрещення, яке проходило в Ченстохові у 1988 р. Цей ювілей пригадує нам про коріння християнства на землях Русі – України. Приймаючи рішення про хрещення свого народу, Київський князь св. Володимир Великий хотів також у духовний спосіб поставити його перед таємницею порожнього Христового гробу. Охрещуючись у хвилях Дніпра народ давав одночасно свідчення своєї віри у Христове Воскресіння. Визнання цієї основної правди християнської віри радісно лунає у нашій східній Церкві вже 1020 років.
Якщо коріння нашої Церкви неможливо відмежувати від Христового воскресіння та порожнього Христового гробу, то варто при нагоді сьогоднішнього свята запитати себе про нашу вірність рідній матері-Церкві. Чи ми є вірними її духовній традиції? Чи не забуваємо дороги до Церкви у неділі та свята? Чи у рідній традиції виховуємо своїх дітей та онуків? Чи у цій же традиції відпроваджуємо в останню путь наших померлих? Чи гордимося зі своєї приналежності до рідної греко-католицької Церкви, чи може соромимось признатися до цього? Чи своєю легковажністю не доводимо до того, що, можливо, будемо останнім поколінням, яке в нашій родині ще буде мати живий духовний зв’язок з Володимировим Хрещенням у Дніпрі, а завдяки цьому з Воскреслим Христом? Чи сьогодні наша духовно-релігійна ревність є бодай такою самою, як була двадцять років тому, коли ми збирались перед мурами ченстоховського марійського санктуаріуму на Хресній дорозі та опісля на Божественній Літургії?
Дорогі у Христі Брати і Сестри!
Бажаємо всім Вам радісного і глибокого переживання Христової Пасхи. Нехай цьогорічні свята будуть початком глибинного духовного відродження кожного з нас. Бажаємо, щоб всі ми вміли відшукати коріння свого християнства в таємниці порожнього Христового гробу.
Бажаємо також, щоб ми вміли цінувати і шанувати нашу рідну Церкву, яка 1020 років тому народилась у таємниці Христового Воскресіння.
У мирі, любові та взаємному примиренні засідаймо з нашими найближчими коло святкових столів. Паска і свячене яйце нехай пригадують нам воскреслого Христа, який є правдивим Життям, і який смертю смерть подолав!
Нехай Воскреслий Христос благословить усіх та обдаровує потрібним духовним і дочасним добром.
Благословення Господнє на Вас!
+ Архієпископ Іван Мартиняк
Митрополит Перемисько-Варшавський
+ Володимир Р. Ющак, ЧСВВ
Владика Вроцлавсько-Ґданський
Дано у Перемишлі і Вроцлаві, на Празник Христового Воскресіння 2008 Року Божого.