«Неперевершений приклад» Ісуса був у центрі уваги другої катехизи Папи Франциска, присвяченої євангелізаційному служінню.
Розпочавши попередньої середи цикл повчань, присвячений апостольській ревності, яка повинна надихати Церкву, під час загальної аудієнції 18 січня 2023 року Папа Франциск вказав на «неперевершений приклад звіщення», яким є Ісус.
Життя, звернене до Отця і до нас
Насамперед Наступник святого Петра зауважив, що пролог Євангелії від Івана називає Христа Божим Словом. І це вказує на «суттєвий аспект»: Як слово, Він «завжди перебуває у стосунках, виходить назовні». Адже слово існує для того, щоби бути сказаним, переданим. «Таким є Ісус, відвічним Словом Отця, зверненим до нас, переказаним нам. Христос не тільки має слова життя, але вчиняє Своє життя Словом, посланням: тобто, живе завжди звернений до Отця і до нас», – сказав Папа, зазначивши, що коли поглянемо на Христові дні, описані в Євангеліях, то побачимо, що на першому місці – близькість з Отцем, молитва: всі важливі рішення приймаються після молитви. І саме в цих взаєминах Він відкриває «сенс Свого буття людиною, Свого існування в світі, бо Він здійснює місію задля нас, посланий Отцем до нас».
На це вказує також перший прилюдний жест Ісуса після прихованого життя в Назареті. Як зауважив Святіший Отець, Ісус не чинить які величі чуда, не виголошує ефективні промови, а «змішується з людьми, які йшли хреститися». В цьому можемо знайти «ключ його діяння в світі», яким є «віддати себе за грішників», повністю солідаризуючись із нами. «Кожного дня, після молитви, Ісус присвячує увесь Свій день звіщенню Божого Царства та людям, насамперед – найубогішим і слабким, грішникам і хворим», – підкреслив Папа.
Пастирське серце
За словами Єпископа Риму, якщо хочемо представити життя Ісуса за допомогою якогось образу, то можемо використати запропонований Ним, адже Він говорив про Себе як про доброго пастиря, який «життя віддає за овець». «У дійсності, бути пастухом – це було не лише роботою, що вимагала часу й багатьох зусиль; це був справжній і властивий спосіб життя: двадцять чотири години на добу, живучи з отарою, супроводжуючи її на пасовисько, спавши з вівцями, піклуючись про найслабших», – пояснив Святіший Отець, підкреслюючи, що серце Ісуса – це «пастирське серце». І для того, щоби підсумувати діяльність Церкви, часто використовується слово «пастирство». А щоби оцінити наше душпастирство, «маємо приклад, з яким звірятися» – Ісуса, доброго Пастиря. За словами Папи, можемо запитати себе, чи наслідуємо Ісуса, «черпаючи з джерел молитви, щоби наше серце гармонізувалося з Його серцем», а якщо перебуваємо з Ним, то відкриваємо, що «Його пастирське серце пульсує для того, хто загубився, втрачений, далекий».
Страждання і ризик
В 15-й главі Євангелії від Луки знаходимо притчу про загублену овечку, як також про загублену монету та про блудного сина. «Якщо хочемо вправлятися в апостольській ревності, то мусимо постійно мати перед очима 15-у главу Євангелії від Луки», – сказав Святіший Отець, пояснюючи, що в ній відкриваємо, що «Бог не обмежується спогляданням Своєї отари в загорожі», ані не погрожує, щоб ніхто не виходив. І коли якась овечка вийде та загубиться, «не полишає, а шукає її», не каже: «Вона сама винувата, це її проблеми». «Пастирське серце реагує по-іншому: страждає і ризикує», – мовив Папа, підкреслюючи, що «Господь страждає, коли ми віддаляємося від Його серця», як також за тих, «хто не пізнав краси Його любові та тепла Його обіймів». Але у відповідь на це страждання Він «не замикається, а ризикує»: залишає 99 овець, щоби знайти одну загублену, роблячи «щось ризиковане і навіть ірраціональне, але співзвучне з пастирським серцем, яке ностальгує за тим, хто відійшов», не гнівається, не ображається, а «непохитно ностальгує за нами».
Підсумовуючи, Папа заохотив замислитися, чи ми маємо схожі відчуття. Чи не вважаємо супротивниками тих, хто залишив отару? «Існує добре слово для тих, хто віддалився, і саме ми маємо честь і обов’язок принести його їм. Бо Слово, яким є Ісус, вимагає цього від нас», – сказав Святіший Отець, спонукаючи замислитися над тим, чи «страждаємо та ризикуємо» в симфонії з Христовим пастирським серцем. «Не йдеться про те, щоби займатися прозелітизмом, щоби інші ставали “нашими”, бо не по-християнському, йдеться про те, щоб любити, щоби вони були щасливими Божими дітьми», – додав він.
о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ – Ватикан
о. Петро Фостик
