Джерелo: Українська передача 07.12.2023 – https://www.vaticannews.va/uk/podcast/ukrainian-podcast-list/2023/12/ukrainian-programme-07-12-2023.html
Ректор УКУ: супроводжувати українців на шляху свободи, гідності і справедливості.
«Мученики і маргіналізовані. Свідчити, служити, спілкуватися», – ці поняття є складовою системи цінностей Українського Католицького Університету. Про це в інтерв’ю для Радіо Ватикану – Vatican News розповів ректор доктор Тарас Добко, вказуючи також на те, як вони втілюються в умовах повномасштабної війни.
Світлана Духович – Ватикан
Протягом майже 30 років діяльності Українського Католицького Університету з осідком у Львові, відновленої після здобуття Україною незалежності, одним із його пріоритетів було плекання стійкості, яка полягала у тому, що вони будували спільноту, тобто для них були важливі стосунки між людьми. Саме це стало тим стержнем, який допоміг як студентам, так і викладачам подолати найважчі моменти, коли почалася повномасштабна війна. Про це в інтерв’ю для Радіо Ватикану – Vatican News розповів ректор Українського Католицького Університету доктор Тарас Добко. Він підкреслив, що навіть перші два тижні після початку війни, коли був перерваний навчальний процес, стали для студентів нагодою для навчання, бо, згідно з баченням УКУ, в університеті студенти повинні «вчитися розмовляти трьома мовами: мовою розуму, мовою рук і мовою серця». Цей підхід втілюється не лише в критичні періоди, але й у всіх процесах цього вищого навчального закладу.
Пане ректоре, війна стала великим викликом для всього українського суспільства. Скажіть, будь ласка, якою була відповідь Українського Католицького Університету на ці виклики і що допомагає їх долати?
Наш університет – це одна з ключових інституцій нашої Церкви. Його заснував митрополит Андрей Шептицький, і так само Патріарх Йосиф Сліпий. І, звичайно, йти цією дорогою – це велика відповідальність. Але я мав добрих вчителів – отця Михайла Димида, владику Бориса Ґудзяка і отця Богдана Праха – як попередніх ректорів. І це була справжня школа провідництва. Від самого початку наш університет завжди будувався на певних чітких принципах. Ми маємо формулу два “М” плюс три “C”: «Мученики і марґіналізовані. Свідчити, служити, спілкуватися». Для нас важливо дотримуватися цих цінностей, на яких ми побудовані, навіть у складних умовах. Війна, безумовно, є надзвичайним випробуванням, і я не можу сказати, що ми були до цього повністю готові, бо до такого пережиття неможливо підготуватися. Але я думаю, що всі попередні майже тридцять років діяльності університету були плеканням стійкості, яка полягала, зокрема, в тому, що ми будували спільноту. Тобто для нас дуже важливими є люди, стосунки між людьми, і ця спільнота відчувалася вже після першого дня повномасштабного вторгнення, коли студенти, викладачі були готові один одному підставити плече. Спочатку, звісно, люди були розгублені, шоковані, але було важливо, що від першого тижня кожен знайшов якусь корисну діяльність: хтось допомагав внутрішньо переміщеним особам, чи на вокзалі, чи приймав тут, в нашому гуртожитку, чи організовував якісь програми для них; інші займалися медичними компонентами, чи їжею, чи поширенням гуманітарної допомоги; ще інші організовували якісь програми для діток. Словом, кожний був задіяний. І оскільки була спільнота, то люди відчували певну суб’єктність, відчували, що хоча вони роблять маленьку справу, але вона є важливою, і це повернуло людям контроль над їхнім життям. Я би хотів вказати на ще один цікавий аспект: я очікував, що значно зросте кількість молодих людей, – студентів, чи навіть викладачів, – які будуть звертатися за психологічною допомогою, наприклад, до нашої порадні чи до наших психологів. Їхня кількість зросла, але не драматично. І одне з пояснень полягає в тому, що люди в спільноті діляться одні з одними своїми переживаннями і підтримують один одного. Тим більше, що вже двадцять п’ять осіб з нашої спільноти, на жаль, віддали своє життя на фронті. Я маю на увазі ширшу спільноту: наших випускників, батьків наших студентів, чоловіків наших працівниць. І тому дуже важливо, щоб ми творили атмосферу, де навіть в таких обставинах люди зможуть пережити таке велике горе і йти далі вперед.
Як війна вплинула на сам навчальний процес. Коли вам вдалося його відновити після початку війни?
Навчальний процес відновився через два тижні після початку великої війни. Але навіть ці два тижні ми, до певної міри, розглядаємо також як навчальний процес, хоча й іншого типу. Бо ми вважаємо, що під час навчання молоді люди не просто наповнюють свою голову якимось поняттями, а навчаються розмовляти трьома мовами: мовою розуму, мовою рук і мовою серця. І хоч протягом перших двох тижнів після початку великої війни класичні заняття не відбувалися, але те волонтерство, в яке були задіяні і студенти, і викладачі, – це також частина навчального, формаційного, виховного процесу. Але якщо говорити про класичні заняття, то вони відновилися через два тижні, хоча і не в повному обсязі, і відбувалися, здебільшого, онлайн, оскільки частина викладачів також опинилася за кордоном, тобто стали біженцями. Ми також хотіли відпустити студентів до їхніх родин, щоб вони могли разом з родинами приймати важливі рішення щодо того, як далі має виглядати їхнє життя. І ще одна причина – це те, що ми приймали внутрішньо переміщених осіб: один корпус, де розташований філософсько-богословський факультет, був повністю відданий для того, щоб їх приймати. Наші гуртожитки там, де залишилися вільні місця, також служили для тимчасового прихистку ВПО. Звісно, в гуртожитках ми залишили тих студентів, які були з регіонів, охоплених тоді бойовими діями. Вони також могли прийняти своїх батьків, тобто ми казали, що батьки наших студентів, якщо потрібно, можуть до нас приїхати і тимчасово поселитися. Тому перший семестр під час великої війни минув у не зовсім звичному режимі. І крім того, було дуже важливо, що деякі університети, які є нашими партнерами, відкрили свої онлайн курси для наших студентів, бо ми хвилювалися, що через протиповітряні тривоги, через обстріли частина наших курсів може відбутися не вповні, з розривами, і щоб студенти, тим не менше, могли отримати відповідні знання і навички. Але в підсумку, це нам вдалося, і ми на початку липня 2022 року видали випускникам дипломи. А вже з першого вересня того ж року ми повернулися на кампус. Деякі викладачі, які залишалися за кордоном, викладали віддалено, але здебільшого, можна сказати, на дві третіх освітній процес вже відбувався наживо, і так, дякувати, Богу ми продовжуємо досі.
Скільки студентів навчається тепер в УКУ?
В університеті на основних дипломних програмах навчається майже 2300 студентів і понад 250 викладачів. Важливо, що приходять нові студенти, і цього року вступило навіть трохи більше студентів, ніж минулого. Ми дуже цінуємо, що ми можемо бути на кампусі. Звичайно, ми мусили приготуватися до цього: тобто ми обладнали наші підвальні приміщення під бомбосховище для того, щоби студенти могли з викладачами туди переміститися під час повітряної тривоги.
фото – Тарас Добко – Джерелo: https://www.vaticannews.va/uk/church/news/2023-12/rektor-uku-suprovodzhuvaty-ukrayinu-na-shlyahu-svobody-gidnosti.html
«МУЧЕНИКИ І МАРГІНАЛІЗОВАНІ. СВІДЧИТИ, СЛУЖИТИ, СПІЛКУВАТИСЯ» І – https://www.youtube.com/watch?v=5M8_QxoYePY
Джерелo: Інформаційний випуск Радіо Ватикану 07.12.2023 – https://www.vaticannews.va/uk/podcast/informatsiynyy-vypusk-radio-vatykanu/2023/12/ukrainian-news-07-12-2023.html
о. Петро Фостик
