На початку повномасштабної війни ми записали перше інтерв’ю із сестрою Світланою Мацюк, яка тоді разом зі своєю спільнотою допомагала біженцям на Хмельниччині. Відтоді відбулося багато змін, серед яких – переїзд до Риму, де вона тепер відповідальна за формацію. Не змінилася сила віра місіонерки і її рішучість докладати всіх сил для того, щоб підтримувати свій народ у цій виснажливій боротьбі.
«Шпиталі, лікарні, сім’ї, в яких хтось загинув, де є поранені, скалічені – це конкретне запрошення Бога для нас, щоб піти туди, де Він стікає кров’ю. І відповідь за нами. Це запрошення для мене, щоб піти туди, де Христос мене найбільше потребує», – зазначає в інтерв’ю для Радіо Ватикану – Vatican News сестра Світлана Мацюк з Місійного Згромадження Сестер Служниць Святого Духа. ЇЇ спільнота здійснює своє служіння в Хмельницькому, де місіонерки перебувають від 1995 року, але після початку повномасштабної війни вони на деякий час переїхали до маленького села Мацьківці, що неподалік обласного центру, де допомагали численним біженцям, які втікали від війни. Тепер сестра Світлана вже понад рік перебуває в Римі, де відповідає за формацію новичок свого згромадження. В інтерв’ю для Радіо Ватикану – Vatican News вона поділилася своїми думками про сприйняття теперішніх подій в Україні з перспективи богопосвячеої особи, про переосмислення віри та необхідність брати на себе відповідальність за те, що відбувається навколо.
Виснажливий біг на довгу дистанцію
«Напевно, ніхто з нас не очікував, що війна буде тривати так довго, що це буде біг на довгу дистанцію, – підкреслює місіонерка. – Нам легко, напевно, зібрати сили і пробігти якусь коротшу дистанцію, але бігти довго це завжди набагато важче. І думаю, що як богопосвячена особа я розумію, що це боротьба, яка вимагає багато: тут дуже важливою є витривалість, постійна молитва, постійне уповання на Бога і максимальна праця для того, щоб ця боротьба закінчилась збереженням Української держави і українського народу, щоб збереглась наша свобода, наша гідність і наш вибір як народу».
Це час відмови від інфантильності віри, це час відповідальності
Яким чином втримати рівновагу, щоб з одного боку, докладати всіх зусиль для того, щоб допомагати, але з іншого боку, уникнути виснаження? На думку сестри Світлани, кожна людина повинна знайти свій спосіб, як відновляти свої сили, тому що «це боротьба на довгий час, і це не лише зовнішня боротьба, але й внутрішня боротьба».
«Я думаю, що перед багатьма віруючими людьми війна поставила запитання “Ким є Бог? І чи Бог, в якого я вірю, міг допустити таке зло на нас?” – каже вона. – Але якщо ми знаємо хоча б трошки історію, та розуміємо, що таке зло з нами траплялося регулярно, століттями. І для мене цей момент війни – це час переосмислення моїх відносин з Богом, переосмислення, яким є Бог, Ким є Бог, а також це час відмови від інфантильності віри. Нам легко вірити, коли Бог для нас виступає немов джин, який виконує всі наші бажання. Звичайно, кожен з нас хоче щастя і добра, щоб все було спокійно, але те, що сталося два роки тому, поставило багато дуже важливих запитань. І це дуже позитивно, що ці запитання вийшли назовні».
Бог, як підкреслила місіонерка, не хоче цієї війни, Він не почав цю війну, і Він запрошує взяти відповідальність за ті процеси, які тепер відбуваються як в Україні, так і в ширшому контексті цілого світу. «Тому що це зло, на яке ми закривали очі, воно настільки виросло, що воно почало душити все добро», – додала вона. І тому це зло потрібно викорінювати на всіх рівнях суспільного життя. Черниця розповіла про випадок, який нещодавно трапився з її подругою в Україні: вона отримала гуманітарну допомогу з Німеччини, і там були теж речі, які надіслали їхні сестри з Німеччини. Більша частина пакунків, за її словами, була відкрита, все було переобрано. «І це зробили не росіяни, це зробили українці, які живуть в Україні», – наголошує наша співрозмовниця, – і тому треба чесно взяти відповідальність за все те, що відбувається.
Очищувати спадщину минулого
Багато згубних звичок в українському суспільстві є також наслідком радянського минулого, де моральні принципи були замінені лояльністю до влади. «Я думаю, що власне Радянський Союз забрав у нас власне відчуття гідності й тотожності, – каже сестра Світлана, – ми не мали права бути тими, ким ми є». Місіонерка розповіла, що перед Другою світовою війною у в’язницях КГБ у Хмельницькому в центральному універмазі було розстріляно багато людей. «А скільки людей було вбито в селах, в яких я працювала останні п’ять років, – додає вона. – Іноді просто прийшли вночі і забрали, тому що вони мали розарій чи молитовник. Але цікаво, що їхні діти, їхні внуки, правнуки дуже мало про це говорять. Для мене це якась загадка: чому таке масштабне зло, яке відбувалося – стільки вбивств, стільки голоду – і це просто немовби сховалося, всі робили вигляд, ніби цього не було. І тому, напевно, ми несемо наслідки цього. Ми є в процесі віднаходження самих себе: ким я є, і це вибір, це екзистенційний вибір», – ділиться сестра.
Незвична формація для майбутніх місіонерок
Тепер у Римі сестра Світлана Мацюк займається формацією новичок на рівні їхнього згромадження в Європі. Вона розповіла, що коли розпочалась повномасштабна війна, то вона вже була відповідальною за формацію двох кандидаток в Україні, які виявили бажання вступити до Місійного Згромадження Сестер Служниць Святого Духа. «Ми є місіонерами, ми працюємо в п’ятдесяти країнах світу, і війна стала частиною формації, – пригадує наша співрозмовниця. – Це був вже другий рік, і ми тоді виїхали з Хмельницького в село і почали працювати: приймали біженців, відправляли гуманітарні вантажі, відвідували біженців, які були там в околицях. Тепер ми іноді жартуємо, що вони пройшли найкращу підготовку для того, щоб бути місіонерками».
Відповісти на запрошення Бога, щоб піти туди, де Він стікає кров’ю
Незважаючи, що сестра Світлана далеко від України, вона й надалі допомагає купувати ліки, речі для військових, для поранених в госпіталях тощо, бо, за її словами, «війна стала запрошенням, викликом, і моральною, духовною, вимогою, щоб відповісти на те, що відбувається». «Жити байдуже, жити так, ніби нічого не відбувалося, це вже абсолютно неможливо, – наголошує вона. – Пам’ятаю, кілька років тому я працювала в Німеччині, і тоді там була хвиля біженців. І в церковних колах теж багато говорили про це. Під час одних реколекцій священик-реколектант сказав, що біженці, цей намет, в якому вони перебувають, є запрошенням Бога для нас, щоб піти до тих, які найбільше потребують. І тепер у цей час, повертаючись в реальність України, шпиталі, лікарні, сім’ї, де є загиблі, поранені, де є скалічені – це конкретне запрошення Бога для нас, щоб піти туди, де Він стікає кров’ю. І відповідь за нами: що тепер ми з цим зробимо. Це є запрошення для мене, щоб піти туди, де Христос мене найбільше потребує».
Світлана Духович – Ватикан
Джерелo: Фото – Сестра Світлана Мацюк з Місійного Згромадження Сестер Служниць Святого Духа – https://www.vaticannews.va/uk/church/news/2023-12/sestra-svitlana-macyuk-interview.html
Джерелo: Сестра Світлана Мацюк: війна вимагає дати відповідь на те, що відбувається. – https://www.vaticannews.va/uk/church/news/2023-12/sestra-svitlana-macyuk-interview.html
Джерелo: Українська передача 02.01.2024 – https://www.vaticannews.va/uk/podcast/ukrainian-podcast-list/2024/01/ukrainian-programme-02-01-2024.html
I ІНТЕРВ’Ю ІЗ СЕСТРОЮ СВІТЛАНОЮ МАЦЮК З МІСІЙНОГО ЗГРОМАДЖЕННЯ СЕСТЕР СЛУЖНИЦЬ СВЯТОГО ДУХА – https://www.youtube.com/watch?v=SADyvmeAqeM .
Інформаційний випуск Радіо Ватикану 02.01.2024 – https://www.vaticannews.va/uk/podcast/informatsiynyy-vypusk-radio-vatykanu/2024/01/ukrainian-news-02-01-2024.html
о. Петро Фостик
