Українська передача 29.01.2023. – https://www.vaticannews.va/uk/podcast/ukrainian-podcast-list/2023/01/ukrainian-programme-29-01-2023.html
БЛАЖЕННИЙ ПРЕПОДОБНОМУЧЕНИК ВІТАЛІЙ БАЙРАК
Володимир Байрак народився 24 лютого 1907 року в с. Швайківці Чортківського повіту на Тернопільщині в релігійній сім’ї, тому й не дивно, що вже з малих літ полюбив Бога і Святу Церкву. В 1922 році поступив у Чортківську гімназію, де проявив себе зразковим гімназистом, активним організатором громадської роботи. Вступив до монастиря ОО.Василіян 4 вересня 1924 року. Після новіціяту в Крехові та підготовки при монастирях у Лаврові, Добромилі та Кристинополі (Червоноград) глибоко вивчав філософію та богословіє. 26 лютого 1933 року склав довічні обіти. Рукоположений на священика в Жовківському монастирі 13 серпня 1933 року. Свою першу Службу Божу відправив отець Віталій у рідному селі в присутності батьків, братів і сестер, родини й односельчан. Як раділи тоді батьки, що їх мрія здійснилась, яка честь для них, що люди бачать о.Віталія при престолі. І, здається, ніщо не віщувало тоді тієї страшної події, яка чекала їх сина в 1946 році. У Жовкві ієромонах Байрак докінчував свої студії та одночасно провадив парохіяльне життя в церкві Пресвятого Серця Ісусового. Його також призначили заступником ігумена, доручивши його опіці парохіяльну канцелярію. Він став провідником Марійської Дружини й очолив Товариство Апостольства молитви гідної смерті. Увесь свій час і сили молодий монах віддавав молитві й праці.
Незважаючи на свою зайнятість, ієромонах Віталій виїжджав також на місії в різні місця Західної України. Багато жителів сіл Гадинківці, Пробіжної, Товстенького, Чорнокінців, Колиндян, Косова пам’ятають його запальні й переконливі проповіді під час місій та реколекцій. З вибухом II Світової війни більшовицька влада зайняла частину північних і західних українських земель. А формальна ліквідація УГКЦ поставила духовенство, чернецтво та вірних в ряди «ватиканських шпигунів» чи «буржуазно-націоналістичних бандитів».
У червні 1941 р., за волею настоятелів, ієромонах Віталій Байрак заступив замученого вкінці першої більшовицької окупації ігумена Свято Троїцького монастиря о.Якима Сеньківського. Будучи вже ігуменом Дрогобицького монастиря. о.Віталій активно продовжував свою пастирську діяльність, став провідником тих же товариств, що й у Жовкві. Вдячні вірні поважали й любили цього привітного монаха не тільки за його повчання та власний приклад, але й за талант вислухати, підтримати, дати влучну духовну пораду. Його любов до Церкви, до свого народу потягала й інших.
Однак, такі люди не могли залишатися поза увагою пильного ока НКВС, тож вже 17 вересня 1945 року працівники Управління НКВС Дрогобицької області арештували ієрм.Віталія Байрака (в миру – Володимира Васильовича Байрака). Він був звинувачений у тому, що, проживаючи на території, тимчасово окупованій німецькими військами, в 1941 році брав участь у богослужінні в с.Туринка на могилі воїнів УГА, після чого виступив з антирадянською проповіддю, а також «написал статью клеветнического характера на партию большевиков, которая опубликована в антисоветском календаре «Миссионар- за 1942 год». Рішенням військового трибуналу військ НКВС Дрогобицької області 13 листопада 1945 року йому було інкриміновано статтю 54-10 КК УРСР та засуджено до 8 років позбавлення волі у ВТТ із конфіскацією майна.
У чому ж полягала провина отця? У тому, що він проводив пропаганду до скинення, підриву чи послаблення радянської влади або скоїв окремі контрреволюційні злочини при масових заворушеннях, використовуючи релігійні або національні забобони, як вказує ця стаття Кримінального Кодексу? Чи просто тому, що був ревним священиком, невтомним Христовим воїном, сівачем Божого слова та милосердним до ближніх? У відповідь можемо надати документ, виданий Управлінням Служби Безпеки України від 30 січня 2001 року, де зазначено, що Байрака Володимира Васильовича є реабілітовано 14.08.1995 року, а це значить, що звинувачення за ст.54-10 КК Радянської України є визнані помилковими і ієромонах Віталій Байрак визнається невинним. Вістка про смерть Слуги Божого прийшла перед самою Пасхою 1946 року, її приніс пан Василенко з Гаїв, що мав передати для отця у в’язницю свячені страви. Він розповів, що отця Віталія дуже били, пізніше заносили до камери на простирадлі.
Поховали його «на Бригідках». Отак у внутрішній в’язниці УНКДБ Дрогобицької області або т.зв. тюрмі «на Бригідках» закінчив своє земне життя Слуга Божий ієромонах Віталій Байрак. Однак світла пам’ять про нього навіки осіла в пам’яті вірних, що з вдячністю, любов’ю, та, одночасно, жалем у серці згадують це славне ім’я.
ЄДИНОЮ «ПРОВИНОЮ» О.ВІТАЛІЯ БАЙРАКА ПЕРЕД НКВС БУЛО ТЕ, ЩО ВІН БУВ РЕВНИМ СВЯЩЕННИКОМ, НЕВТОМНИМ ХРИСТОВИМ ВОЇНОМ – http://radiomaria.org.ua/dinoyu-provinoyu-o.vitaliya-bairaka-pered-nkvs-bulo-te-sho-vin-buv-revnim-svyashennikom-nevtomnim-hristovim-vonom-8749
В програмі „У Ваших намірах” с.Дам`яна Галущак продовжує знайомити слухачів з блаженними мученниками УГКЦ.
Говоримо про о.Віталія Байрака, котрого 17 вересня 1945 року представники НКВС арештували. Він був звинувачений за те, що в 1941 році брав участь у богослужінні в с. Туринка на могилі воїнів УГА, після чого виступив з антирадянською проповіддю, а також «написал статью клеветнического характера на партию большевиков, которая опубликована в антисоветском календаре „Миссионар” за 1942 год». Його «провина» була в тому, що він був ревним священиком, невтомним Христовим воїном.
Отець Віталій (Володимир) Байрак народився 24 лютого 1907 року в с. Швайківці Чортківського повіту на Тернопільщині в релігійній сім’ї, тому й не дивно, що вже з малих літ полюбив Бога і Церкву. У 1922 році поступив у Чортківську гімназію, де проявив себе зразковим гімназистом, організатором громадської роботи.
4 вересня 1924 року він вступив до монастиря отців василіян. Після новіціяту у Крехові приступив до студій, які проходили по монастирях у Лаврові, Добромилі та Кристинополі (нині Червоноград). 26 лютого 1933 року склав довічні обіти, а 13 серпня 1933 року Перемишльський єпископ Йосафат Коциловський рукоположив його на священика в Жовківському монастирі. Після свячень один рік (1934–1935) був учителем у Місійному інституті імені святого Йосафата при монастирі оо. Василіян в Бучачі. Викладав релігію і каліграфію, виконував також обов’язки духівника і провадив церковні товариства на парафії при монастирі. В 1935–1941 роках займався душпастирською працею у парафії Пресвятого Серця Христового при Жовківському монастирі. Крім того, він був призначений помічником ігумена і провідником Марійської Дружини дівчат і Апостольства Молитви, виїжджав на народні місії та реколекції в різні місця Галичини.
Перебуваючи від 1943 р. вже у Дрогобицькому монастирі, о. Віталій активно продовжував свою пастирську діяльність. Вдячні вірні поважали й любили цього привітного монаха не тільки за його повчання та власний приклад, але й за талант вислухати, підтримати, дати влучну духовну пораду тощо. Його любов до Церкви, до свого народу надихала й інших.
Однак такі люди не могли залишатися поза увагою пильного ока НКВС, тож вже 17 вересня 1945 року працівники Управління НКВС Дрогобицької області арештували о. Віталія Байрака (в миру – Володимира Васильовича Байрака). Він був звинувачений у тому, що, проживаючи на території, тимчасово окупованій німецькими військами, в 1941 році брав участь у богослужінні в с. Туринка на могилі воїнів УГА, після чого виступив з антирадянською проповіддю, а також «написал статью клеветнического характера на партию большевиков, которая опубликована в антисоветском календаре „Миссионар” за 1942 год». Рішенням військового трибуналу військ НКВС Дрогобицької області 13 листопада 1945 року його було засуджено до 8 років позбавлення волі у ВТТ із конфіскацією майна. Його «провина» була в тому, що він був ревним священиком, невтомним Христовим воїном.
Вістка про смерть Слуги Божого прийшла перед самою Пасхою 1946 року, її приніс пан Василенко з Гаїв, що мав передати для отця у в’язницю свячені страви. Він розповів, що отця Віталія дуже били, пізніше заносили до камери на простирадлі. Поховали його «на Бриґідках». Отак у внутрішній в’язниці УНКДБ Дрогобицької області закінчив своє земне життя Слуга Божий ієромонах Віталій Байрак. А у будівлі, що тривалий час була у Дрогобичі символом тоталітаризму та репресій, а нині знаходиться Інститут фізики, у 2012 р. було облаштовано меморіальний комплекс «Тюрма на Стрийській». Адже саме тут у жовтні 1990 р. були проведені розкопки, що наробили багато галасу у пресі тоді ще Радянського Союзу.
486 людських останків, жертв кривавого радянського терору кінця червня-початку липня 1941 р., вже 14 липня 1991 р. з почестями були поховані на Алеї слави міського кладовища. А за зведеними даними про знищення в’язнів у тюрмах Західної України того часу кількість жертв становить понад 24 000, з яких 1 200 у Дрогобичі.
Господи, Ісусе Христе, Боже наш, що пролив свою кров на Хресті задля нашого спасення. Ти послав своїх учнів навчати і проповідувати Євангеліє Правди всім народам, щоб той, хто увірує, мав життя вічне. Ти дав і нашому народові великих та ревних проповідників свого Слова, які, наслідуючи Тебе, віддали своє життя як викуп за багатьох.
Ми дякуємо Тобі за наших мучеників та ісповідників. Серед яких Твої вірні слуги ієромонахи дрогобицького Свято-Троїцького монастиря Северіян Бараник, Яким Сеньківський і Віталій Байрак. Тому просимо Тебе, так як вони прославили всесвяте Твоє ім’я своєю мученицькою смертю, так і Ти прослав їх на святих своїх Престолах, щоб повіки славилося ім’я Твоє, Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь.
Текст взято з сайту: https://osbm.in.ua/
ПРО БЛАЖЕННОГО СВЯЩЕННОМУЧЕНИКА ІЄРОМОНАХА ВІТАЛІЯ БАЙРАКА ЧСВВ З С. ДАМ`ЯНОЮ ГАЛУЩАК – https://www.youtube.com/watch?v=n_RQkTYQ5z0
Інформаційний випуск Радіо Ватикану 29.01.2023. – https://www.vaticannews.va/uk/podcast/informatsiynyy-vypusk-radio-vatykanu/2023/01/ukrainian-news-29-01-2023.html
Фото – https://www.facebook.com/opetro.fostyk/posts/1615516568893533
о. Петро Фостик
