У контексті сучасних дискусій про технологічне вдосконалення і трансгуманізм соціальна енцикліка Лева XIV «Magnifica Humanitas» запитує, що означає справжнє перевершення людиною власних меж. Вона наголошує, що справжнє піднесення людської особи є даром благодаті й здійснюється у Христі. Саме це пояснює Тома Аквінский, говорячи про богословські чесноти, які уможливлюють участь у Божому житті. Цьому присвячений сьогоднішній випуск рубрики про християнський погляд на суспільне життя.
Після розгляду чотирьох кардинальних чеснот святий Тома Аквінський ставить наступне питання: чи достатньо людині чеснот, співмірних її природі, якщо її остаточною метою є Бог? Саме цьому присвячене 62-ге питання Summa Theologiae про богословські чесноти: віру, надію і любов. Про це в нашому сьогоднішньому випуску.
Чи потрібні людині богословські чесноти?
Тома, як зазвичай, починає із заперечень. Чеснота вдосконалює людину відповідно до її природи, тоді як Божественне перевищує людську природу. Тому можна було б припустити, що те, що безпосередньо спрямовує людину до Бога, не може бути власне людською чеснотою. До того ж людина вже природно має розум і волю, відповідно розум здатний пізнавати Бога, а воля природно прагне добра. Навіщо тоді ще якісь особливі чесноти?
Відповідь Томи ґрунтується на розрізненні двох видів людського щастя. Одне щастя співмірне людській природі, і до нього людина може прямувати за допомогою природних принципів. Проте існує інше щастя, яке перевищує можливості людської природи. Воно полягає в участі у Божому житті. Тут Тома посилається на слова Другого послання апостола Петра про те, що люди стають «учасниками Божої природи».
Якщо мета перевищує природні можливості людини, то природних принципів дії недостатньо, щоб до неї дійти. Людина повинна отримати від Бога інші принципи, які спрямовують її до цієї надприродної мети. Такими принципами є богословські чесноти. Вони називаються богословськими, пояснює Тома, з трьох причин: їхнім предметом є Бог, їх вливає в людину Сам Бог і ми пізнаємо їх завдяки Божому Об’явленню.
Тома робить тут ще одне важливе уточнення. Певна природа може належати істоті або за її власною сутністю, або через участь. Він використовує образ дерева, охопленого вогнем: воно не стає вогнем за своєю природою, але певним чином бере участь у його властивостях. Подібно до цього, богословські чесноти перевищують людську природу саму по собі, але відповідають людині настільки, наскільки через Божий дар вона стає учасником Божої природи. Таким чином, мова йде не просто про вдосконалення вже наявних людських здібностей, а про новий спосіб життя, який людина отримує як дар.
Чому саме віра, надія і любов?
Як і у випадку кардинальних чеснот, Тома не просто приймає традиційний перелік, а пояснює, чому богословських чеснот саме три. Він посилається на слова апостола Павла: «Тепер же залишаються віра, надія, любов – оці три», а далі показує внутрішню логіку цього числа. До природної мети людина спрямовується через дві головні сили: розум і волю. Розум має перші принципи пізнання, а воля природно спрямована до добра. Проте надприродне блаженство перевищує можливості і природного пізнання, і природного прагнення. Тому і розум, і воля потребують нового принципу, дарованого Богом.
Щодо інтелекту людина отримує надприродні принципи, які приймає у Божественному світлі – це віра. Вона дає людині можливість пізнати те, чого природний розум сам по собі не міг би досягнути, і відкриває перед нею надприродну мету. Проте пізнати мету недостатньо, потрібно ще бути до неї спрямованим, і тут Тома розрізняє два способи руху волі. По-перше, воля прагне надприродного блага як того, чого людина ще не має, але сподівається досягнути з Божою допомогою – це надія. По-друге, воля може бути спрямована до Бога не лише як до майбутнього блага, якого вона очікує, але через певне духовне єднання з Ним і це – любов (caritas).
Таким чином, три богословські чесноти відповідають самому рухові людини до Бога. Віра відкриває надприродну істину розумові, надія спрямовує волю до Бога як до блага, якого вона прагне, а любов єднає волю з самим Богом як із найвищим благом.
Що передує віра, надія чи любов?
Остання частина питання 62 присвячена порядку між трьома богословськими чеснотами. На перший погляд тут виникає суперечність. Апостол Павло називає віру, надію і любов саме в такому порядку, але водночас любов вважається найвищою чеснотою і коренем інших. Як це поєднати?
Тома розрізняє порядок виникнення і порядок досконалості. У порядку виникнення першою є віра, оскільки воля не може прагнути до того, що зовсім не пізнане. Щоб людина могла надіятися на Бога або любити Його, інтелект спочатку повинен певним чином пізнати те благо, до якого вона спрямовується. Саме тому віра передує надії й любові.
Після віри виникає надія. Пізнавши надприродне благо, людина починає прагнути його і сподіватися його отримати. Більше того, пояснює Тома, коли ми очікуємо отримати благо від когось, той, від кого ми його очікуємо, сам починає сприйматися нами як благо. Так від надії людина переходить до любові. Отже, в порядку виникнення послідовність така: віра, надія, любов.
Але в порядку досконалості першою є любов. Саме вона надає вірі й надії їхньої повноти і, за висловом Томи, є формою, матір’ю і коренем усіх чеснот. Віра дає пізнання мети, надія спрямовує до неї прагнення, а любов уже єднає людину з тим Благом, до якого вона прямує. Тому те, що з’являється останнім у порядку становлення, стає першим у порядку досконалості.
Справжнє перевершення людини
Ця думка святого Томи особливо цікаво перегукується з Magnifica Humanitas. У контексті сучасних дискусій про штучний інтелект, технологічне вдосконалення і трансгуманізм енцикліка ставить питання про те, що означає справжнє перевершення людиною власних меж. Magnifica Humanitas наголошує, що справжнє піднесення людської особи є даром благодаті й здійснюється у Христі. Людина покликана перевершити себе саме через свою відкритість до Бога і до любові.
Саме це пояснює Тома, говорячи про богословські чесноти. Людина може вдосконалювати розум, формувати волю, виховувати характер і розвивати кардинальні чесноти, але участь у Божому житті не є найвищим результатом такого самовдосконалення, що приймається як дар.
Отже, богословські чесноти необхідні, тому що остаточна мета людини перевищує її природні можливості. Кардинальні чесноти допомагають людині жити відповідно до розуму і правильно впорядковують її природне моральне життя, тоді як віра, надія і любов спрямовують її до надприродного блаженства. Віра відкриває розумові те, чого він не може пізнати лише власними силами; надія спрямовує волю до Божого блага, якого людина очікує; любов єднає її з самим Богом і тому є найдосконалішою з трьох.
У цьому переході від кардинальних до богословських чеснот особливо добре видно загальну логіку морального вчення святого Томи. Людська природа вдосконалюється, підноситься і спрямовується до мети, яка перевищує її власні сили. Саме тому християнська досконалість полягає не тільки в тому, щоб стати кращою людиною, але й у тому, щоб через віру, надію і любов дедалі глибше входити в участь у Божому житті.
Олена Комісаренко
Богословські чесноти за святим Томою Аквінським – Джерелo: https://www.vaticannews.va/uk/world/news/2026-09/oikonomia-134-bogoslovski-chesnoty.html
Після розгляду чотирьох кардинальних чеснот святий Тома Аквінський ставить наступне питання: чи достатньо людині чеснот, співмірних її природі, якщо її остаточною метою є Бог?
Саме цьому присвячене 62-ге питання „Summa Theologiae” про богословські чесноти: віру, надію і любов.
Цю тему Олена Комісаренко висвітлює в сьогоднішньому випуску нашої рубрики „Ойкономія. Християнський погляд на суспільне життя”.
Ойкономія (134) Богословські чесноти – Джерелo: https://www.vaticannews.va/uk/podcast/besidy-pro-socialnu-doktrynu-cerkvy/2026/09/oikonomia-134-bogoslovski-chesnoty-podcast.html
Українська передача 02.09.2026 – Джерелo: https://www.vaticannews.va/uk/podcast/ukrainian-podcast-list/2026/09/ukrainian-programme-02-09-2026.html
БОГОСЛОВСЬКІ ЧЕСНОТИ ЗА СВЯТИМ ТОМОЮ АКВІНСЬКИМ – НА ОСНОВІ ОДНОГО З НАЙВІДОМІШИХ ТРАКТАТІВ – SUMMA THEOLOGICA. – Джерелo: https://www.youtube.com/watch?v=fa3Ihnmh8NE
Фото і відео – Джерелo: https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=pfbid02nZ5KdhFttMWQD3Tm3Q83unH1FbPYfChUvj2qZ3CbULzfmYjPKtVzVgak2CH3ywwGl&id=61585522936379
о. Петро Фостик
