Можливість зміцнити свою віру та надію, а також відчути духовну підтримку під час спільної молитви і повернувшись додому з новими силами продовжити своє служіння тим, до кого їх покликав Господь. Такими були враження від паломництва до Риму з нагоди Святого Року 2025 сестер василіянок з України, про які вони розповіли в інтерв’ю для нашої редакції.
В четвер, 10 квітня 2025 р., відбулося ювілейне паломництво Сестер Чину святого Василія Великого через Святі Двері базиліки Святого Петра, яку організувала Генеральна управа Чину. Понад 60 сестер василіянок з України, Румунії, Аргентини, Словаччини, США та Італії зібралися у міжнародну групу паломниць надії, щоб разом подякувати Богу і помолитися за справедливий мир у всьому світі, а насамперед в Україні.
Паломництво як справжнє чудо і подарунок від Господа
Серед численної української групи сестер василіянок у паломництві взяла участь Протоігуменя Провінції Пресвятої Тройці м. Даниїла Винник. Вона підкреслила, що це паломництво для неї є справжнім чудом та великим подарунком від Господа. Мати Даниїла розповіла, що ідея виникла в січні цього року під час перебування в Римі після досвіду паломництва з Генеральною управою через Святі Двері базиліки Святого Петра, який став для неї особливим пережиттям. Вона розповіла, що їй прийшла думка про те, щоб сестри василіянки з України, особливо ті, які ще ніколи не були в Римі, приїхали до Риму як паломниці надії. Отримавши запрошення від Архимандрині м. Марчели Рункан для всіх сестер, які бажають в Ювілейному році стати паломницями надії, приїхати до Риму, вона зрозуміла, «що це Господь дає таке натхнення і що з цього, напевно, має вийти щось добре».
Протоігуменя сестер Василіянок в Україні поділилася тим, яке значення для неї та сестер василіянок має це паломництво в контексті війни в Україні. Вона наголосила, на тому що паломництво до Риму в часі року надії – «це паломництво надії на мир, на Боже благословення для нашого багатостраждального народу». Мати Даниїла розповіла, що сестри цього дня в особливий спосіб молилися «за мир в Україні, також за наших хлопців і дівчат, які боронять нашу Батьківщину, особливо тих, які є зараз на передовій, які є зараз у найтяжчі ситуації (…) за усіх поранених і всіх, хто є в полоні, особливо рідних наших сестер після поранень і усіх людей, які проживають зараз втрати». «Наші молитви з усіма матерями, з усіма дітьми, з усіма братами і сестрами, які втратили своїх рідних чи чекають їх, бо вони пропали безвісті», – додала вона. Монахиня поділилася тим, що сестри василіянки з України у цьому паломництві принесли зі собою у серці Батьківщину: «Україна з нами, у наших прапорах, з якими ми приїхали на це паломництво. І на кожному місці, де ми молимося, найперше ми молимося за нашу Україну». На запитання, що з цього паломництва повернеться з нею в Україну, Протоігуменя відповіла: надія. «В моєму серці надія, надія на Господа, надія на Боже Провидіння, що усе буде добре», – наголосила вона.
Сила молитви під час паломництва
Сестра Єлена Басараб, ЧСВВ, яка навчається на філософсько-богословських студіях в Інституті Томи Аквінського в Києві і служить як лікар-стоматолог у приватній стоматології, а також бере участь у різних служіннях при київській греко-католицькій парафії святого Василія Великого, поділилася своїм досвідом паломництва до базиліки Святого Петра. «Нас насправді було дуже багато в порівнянні з іншими групами», – розповіла вона. Монахиня додала, що для неї стало несподіванкою спостереження, що василіянська група сестер-паломниць привертала до себе увагу багатьох людей. Сестра Єлена розповіла, що для неї найбільш зворушливим моментом стала молитва «Богородице Діво», яку сестри василіянки співали, підіймаючись сходами базиліки, перед тим як пройти через Святі Двері. Також для монахині було важливим намірення сестер, які приїхали з України «молитися за справедливий мир в Україні, за припинення війни, за повернення військових із полону і зцілення ран» українського народу.
Сестра підкреслила, що її зворушила присутність сестер василіянок «у базиліці Святого Петра, і Свята Меса», у якій сестри брали участь, а також «сила людей, які були довкола». Підсумовуючи свої враження, вона зазначила, що її вразила сила молитви, яку вона відчула в базиліці. На запитання, що залишиться в її серці після цього паломництва, сестра відповіла: «Я не така людина, яка повезе зі собою багато емоцій, особливо таких позитивних і радісних. Це – не про мене». І замислившись, додала: «Тому, напевне, те, що я повезу, буде заховане десь глибоко в серці, і воно буде мені відкриватися у найскладніші моменти».
Бог не залишає навіть у найтемніші часи
Паломництво надії залишило незабутні спогади в сестри Маркіяни Казмір, ЧСВВ, яка мешкає у місті Мукачеві і працює в загальноосвітній школі вчителем української мови та літератури. «У моєму житті такий досвід був вперше, – підкреслила вона, – ми всі разом мали можливість перебувати в одній великій спільноті, бути в серці Католицької Церкви, разом молитися біля гробу святого Петра, а також пройти через Святі Двері». «Це такий досвід єдності, який словами описати важко, – додала вона. – Я особисто відчула силу нашого Чину, нас всіх об’єднала жива віра і служіння Ісусу Христу».
Сестра Маркіяна зазначила: «Для мене це паломництво стало знаком того, що Бог не залишає нас навіть у такі найтемніші часи, які переживає зараз наша Україна, і, напевно, кожна особа, яка проживає в Україні». Вона поділилася тим, як болюче усвідомлювати, «що щодня гинуть люди, маленькі діти, мільйони людей шукають прихистку». Для монахині це паломництво стало духовною відповіддю на біль і нагадуванням, що Боже милосердя не має меж і що навіть у найглибшій кризі необхідно нести любов і мир. Для сестер з України паломництво до базиліки Святого Петра стало часом духовного піднесення, але водночас і плачу, зазначає вона, «бо наші серця залишаються з тими, хто страждає вдома». Сестра Маркіяна підкреслила: «Я вірю, що молитва має силу. І це є нагадуванням про те, що зло не має останнього слова».
Монахиня поділилася з редакцією, що в неї залишаться найкращі спогади з паломництва. У її серці залишаться спільна молитва, яку сестри мали можливість пережити разом, «проходження через Святі Двері», «усмішки тих людей, які нас супроводжували, і також внутрішнє переконання, що світло переможе темряву». Підсумовуючи, вона додала: «Звичайно, що додому я везу не лише спогади, але і місію. Це місія ділитися цим світлом, яке ми отримали тут, і давати його тим, хто втратив віру і хто зневірився».
с. Еммануїла Вішка, ЧСВВ – Ватикан
Бути знаком надії: паломництво сестер василіянок до Риму – Джерелo: https://www.vaticannews.va/uk/church/news/2025-04/buty-znakom-nadiyi.html
БУТИ ЗНАКОМ НАДІЇ: ПАЛОМНИЦТВО СЕСТЕР ВАСИЛІЯНОК ДО РИМУ. – Джерелo: https://www.youtube.com/watch?v=Waa5CjHdwFw
Фото і відео – Джерелo: https://www.facebook.com/olga.fostyk/posts/pfbid0THgVAzjxRhSJ9NDm3nQPZzW5sDXFfiXjX9g4dXov92en5C3oxAqAfhz6isg1edBol
о. Петро Фостик
