Першим епізодом, який має на меті розкрити істотні особливості християнської віри, відкриваємо новий цикл передач, який готує о. Яків Шумило, ЧСВВ, присвячений представленню навчання ІІ Ватиканського собору, щоб поглибити та свідчити християнську віру в сучасному світі.
о. Яків Шумило, ЧСВВ
Нещодавно в Католицькій Церкві розпочався Ювілейний рік 2025. Кожний такий Ювілей є нагодою, щоб через виконання певних умов очистити свою душу від зла та отримати благодать Христового милосердя. Все це наближає нас до значення Святої Тайни Хрещення, а отже, до віри у Христа. Однак не всі одразу приходять до прийняття цього дару, а потребують осмислення подій та взаємовідносин з людьми, яких зустрічають на своєму шляху.
Віра в повсякденному житті
Людина не може прожити без віри. Святий Тома Аквінський зазначає, що невіра за своєю суттю суперечить природі людини. Повсякденне життя свідчить, що людина вірить в щось або в когось. Звичайний повсякденний акт, такий як їзда в ліфті, вимагає «віри». Чи знаємо ми точно, як працює ліфт, хто його зробив, чи його регулярно перевіряють на справність? Думаю, що більшість людей на ці питання відповість «ні». Те саме стосується будівель, інших технологій та багатьох речей, якими користуємось в побуті. Ми сприймаємо багато речей у повсякденному житті, – особливо в наш технологічний вік, – з певною «сліпою» довірою до науки, а тим паче, коли ця довіра достатньо підтверджена спільним досвідом. Так само із взаєминами між людьми: ми довіряємо один одному на слово. Без такого типу віри ми просто не рушили б з місця, не сіли б у транспортний засіб, не користувалися б мобільними телефонами чи комп’ютерами. Без цієї довіри кожному з нас довелося б починати «з нуля», з самого початку. Життя людини було б неможливим без довіри один до одного, оскільки людина не може довіряти виключно особистому досвіду і знанням.
Описана «природна віра» має три основні особливості, про які зазначає Йозеф Ратцінгер-Папа Бенедикт XVI. По-перше, вона завжди стосується того, хто знає, тобто передбачає фактичні знання кваліфікованих і надійних людей, які говорять нам, що це саме так і є. По-друге, така віра включає довіру багатьох, які ґрунтують своє повсякденне використання речей на надійності знання про їх порядок, у якому я не беру свідомої участі, але знаю, що він існує. По-третє, передбачається певна особиста перевірка знання про інші речі через повсякденний досвід. Таким чином, ці три елементи вказують, що такого типу віра не є ірраціональною. Тому в процесі людського досвіду народжується «знання віри».
Віра – відповідь людини на ініціативу Бога
Представлені типи «природньої» віри-довіри знаходяться на «горизонтальному» рівні. Християнська ж віра, яка є надприродною, також володіє трьома вищеописаними особливостями, які присутні в надзвичайно різноманітній та збагачувальній для кожного історії християнства. Необхідно підкреслити, що християнська віра є надприродним даром, адже включає прийняття того, що об’явив нам сам Господь. «Віра є особистим актом – вільною відповіддю людини на ініціативу Бога, Який Себе об’являє», – навчає нас Катехизм Католицької Церкви.
Християнська віра включає подвійний вимір – акт віри (fides qua) та зміст віри (fides quae). Віра у своєму акті є відповіддю людини на Боже Слово, об’явлене в Христі. В акті віри задіяна вся людина з її інтелектом, афективною сферою та свободою. Віра є не лише інтелектуальним процесом, не лише вольовим чи емоційним, це все разом. Це акт цілого «я», цілісної людини в її єдності. У цьому сенсі Біблія називає його актом «серця» (Рим. 10,9).
Звичайно, навіть коли ми віримо, ми не застраховані від сумнівів, й іноді від пошуку. Однак акт віри приводить наше життя в рух, не заважає розуму шукати, а стимулює його. Поки ми перебуваємо в цьому земному житті наша віра завжди в паломництві, випробування є її невід’ємною частиною. Шляхи «досягнення» віри можуть бути найрізноманітнішими, адже, як говорив Тертуліан, християнами не народжуються, а стають. В основі акту віри завжди лежить зустріч з подіями, особами, обставинами нашого життя.
Віра у своєму змісті охоплює сукупність істин віри, дарованих Божим Об’явленням. Ці істини ми покликані пізнавати і ними жити. Звичайно, вони не можуть бути відразу осягнуті людиною з огляду на обмеженість її розуму, тобто істини віри виходять за межі раціональної здатності людини їх одразу охопити, а тому становлять т. зв. таїнство віри. Однак віра й розум не перебувають у конфлікті, але, коли вони діють правильно, уникаючи надужиття у вигляді ідеологій й фундаменталізму, між ними існують взаємодоповнюючі гармонійні взаємини. «Ніхто не вірить у щось, поки спершу не переконається, що воно гідне віри. Кожен, хто вірить, також і мислить: мислить віруючи і вірує мислячи», – писав святий Августин.
Важливість зустрічі з Христом
Варто зазначити, що віра не є плодом особистого автономного «я», а стосується відкритості до дії Бога, пізнання та єдності з Ним. Цей радикальний характер віри апостол Павло висловив в описі свого досвіду навернення: «Живу вже не я, а живе Христос у мені» (Гал. 2,20). Віра – це становлення себе через спілкування з Богом, яке опосередковується через спілкування з Христом. Саме тому для віри є важливою молитва. Як зазначив Папа Франциск під час Загальної аудієнції 14 квітня 2021 р., світильник віри доти палатиме на землі, доки матиме олію молитви. За його словами, завдання Церкви, яка є домом, школою віри й молитви, полягає в передаванні з покоління в покоління світильника віри з олією молитви. Без віри все валиться, а без молитви віра гасне. Отож, християнська віра за своєю суттю є зустріччю з живим Богом – істинним й остаточним змістом нашої віри.
Всі «істини віри» є розвитком однієї істини, яку ми відкриваємо в них як дорогоцінну перлину, за яку варто віддати все своє життя. Цією істиною є Бог. У центрі нашої віри стоїть Ісус Христос – істинний Бог та істинна людина, Який задля нашого спасіння прийшов на цей світ, ставши людиною, та дарував нам спасіння ціною власної смерті на хресті. Тому душпастирська праця, яка має на меті формувати духовний досвід вірних, повинна ввести людей у зустріч з Ісусом Христом, на що вказує Катехизм Католицької Церкви. Схожим чином, катехизація має за мету навчання про Христа, а про все інше, виходячи від взаємовідношення з Христом.
Широка мережа віруючих
З одного боку, віра – це глибоко особистий контакт з Богом, щоб я міг говорити з Ним, любити Його і вступати з Ним у спілкування. Але водночас ця найбільш особиста реальність нерозривно пов’язана зі спільнотою. «Ніхто не дав віру сам собі, як ніхто не дав життя сам собі. Наша любов до Ісуса і людей спонукує нас говорити іншим про нашу віру. Кожен віруючий – немовби ланка у великому ланцюгу віруючих. Я не можу вірити без підтримки вірою інших, а своєю вірою я допомагаю підтримувати їхню віру», – читаємо у Катехизмі Католицької Церкви. Апостол Павло пише, що віра походить від слухання (fides ex auditu). Слухання, своєю чергою, завжди передбачає наявність співрозмовника. Для того, щоб я вірив, мені потрібні свідки, які зустріли Бога і чинять Його доступним для мене. Таким чином, йдеться про важливість спільноти віруючих – Церкви, яка була заснована Богом і безперервно формується Ним. У таїнстві Христа міститься також таїнство Церкви. Воплотившись, Христос прийшов, щоб «зібрати в єдність розпорошених дітей Божих» (Ів. 11,52). Церква – це нова, широка спільнота, до якої Він нас притягає (Ів. 12,32). Таким чином, Церква міститься в самому початку акту віри. «Я вірю» – це завжди також «ми віримо».
Розпізнати знаки часу в світлі Євангелія
Християни впродовж історії зустрічаються з різними викликами в суспільстві, у якому перебувають. Саме тому Христос Господь довірив Церкві депозит Божого Слова, щоб вона, з допомогою Святого Духа, зберігала святість, глибше досліджувала, вірно звіщала і пояснювала об’явлену істину. Обов’язок Церкви полягає в тому, щоб звіщати Євангеліє всім народам (Мр. 16,15), проповідувати скрізь моральні принципи, а також виносити судження про будь-яку людську дійсність, якщо цього вимагають фундаментальні права людської особи або спасіння душі. «Щоб виконати завдання, що його Церква ставить перед собою, вона повинна постійно розпізнавати знаки часу і пояснювати їх у світлі Євангелія, щоб відповідно до ментальності кожного покоління, відповідати людям на їхні споконвічні питання про сенс нинішнього життя і прийдешнього та про взаємне відношення між ними», – читаємо в Душпастирській конституції про Церкву в сучасному світі Gaudium et spes Другого Ватиканського Собору. Саме цей собор Католицької Церкви зумів надати орієнтири Божому людові, щоб він міг чинити прогрес в місії звіщення Євангелія.
ІІ Ватиканський собор – це насамперед епохальна історична подія, яка стала також результатом Божої благодаті. Документи Собору містять вчення Церкви, яке представлене цілою низкою документів: конституції, декрети, декларації і, зрештою, послання. Крім того, Собор відзначався своєю оригінальністю, яка охоплювала діалог, а водночас гарячі дебати й наукові пошуки.
У 2022 році відбулося відзначення 60-ї річниці від відкриття Другого Ватиканського Собору. У рамках підготовки до Ювілею 2025 року Папа Франциск постановив, щоб 2023 рік був присвячений поглибленню спадщини цього собору, а Дикастерія в справах євангелізації видала серію невеличких томів «Quaderni del Сoncilio» з метою відновлення центрального змісту ІІ Ватиканського Собору. Видання пропонує аналіз чотирьох соборових конституцій: Dei Verbum, Sacrosanctum Concilium, Lumen Gentium та Gaudium et Spes, які розкривають різноманітні теми, щоб поглибити та свідчити християнську віру в сучасному світі. Представляючи основні зерна змісту даного видання, у поєднанні з багатим переданням Церкви, впродовж наступних передач ми будемо роздумувати над особливостями християнської віри та вченням Церкви, щоб оживляти діло євангелізації, яке є актуальним, як в житті окремих людей, так і в житті суспільств.
Бібліографія:
Катехизм Католицької Церкви, Місіонер, Жовква 2002, 166, 427.
ІІ Ватиканський Собор, Душпастирська конституція про Церкву в сучасному світі «Gaudium et spes» // Документи Другого Ватиканського Собору (1962-1965): Конституції, декрети, декларації. Коментарі, Свічадо, Львів 2014, 4.
- RATZINGER, Guardare Cristo. Esercizi di fede, speranza, carità, Jaca Book, Milano 1989, 11-13.
PAPA FRANCESCO, Udienza generale, 14 aprile 2021, in URL: Джерелo: https://www.vatican.va/content/francesco/it/audiences/2021/documents/papa-francesco_20210414_udienza-generale.html ( 10/11/2024).
Віра Церкви (1). Унікальність християнської віри. – Джерелo: https://www.vaticannews.va/uk/church/news/2025-01/vira-tserkvy-1-unikalnist-viry.html
ВІРА ЦЕРКВИ (1). УНІКАЛЬНІСТЬ ХРИСТИЯНСЬКОЇ ВІРИ. – О. ЯКІВ ШУМИЛО, ЧСВВ. – Джерелo: https://www.youtube.com/watch?v=VLCZwqOIGLQ
о. Петро Фостик
