У шостому епізоді циклу, присвяченого спадщині Другого Ватиканського Собору, йдеться про важливість Священного Передання у Церкві, згідно навчання Догматичної конституції цього собору про Боже Об’явлення «Dei Verbum».
Священне Передання є однією з основоположних складових спадщини Церкви. Обов’язок передати Євангеліє, живе Боже Слово, допоміг апостолам незмінно зберегти депозит віри аж до сьогодні. У цьому епізоді роздумуватимемо над основними елементами Передання, для того, щоб побачити у який спосіб Боже Слово передається наступним поколінням та промовляє до Божого люду в різних періодах історії.
Передача єдиної Істини
У перші століття християнства чимало богословів й провідників Церкви зустрічалися з необхідністю зберегти єдність змісту віри, яка зазнавала нападів навіть зсередини Церкви. Одним з таких прикладів захисника віри є святий Іриней (+202 р.), єпископ Ліону, нині проголошений Папою Франциском Вчителем Церкви. Його вчителем був святий Полікарп, учень апостола Івана Богослова, а тому він мав особистий звʼязок з навчанням апостолів. Святий Іриней першим описав принцип апостольської спадкоємності, який включає передання депозиту віри від апостолів до їхніх наступників – єпископів, які відтак отримують повноваження авторитетно навчати у справах віри. Перелічуючи єпископів Риму від апостола Петра до його днів, св. Іриней робить висновок, що саме в такій послідовності апостольська традиція і проповідь Євангелія доходить до нас у Церкві. Це доводить, що Христова наука була вірно збережена і передана апостолами. Натомість проповідники вчення, не пов’язаного з Апостольським Переданням, є уособленням злодіїв та розбійників, яких слід уникати.
Діяльність єпископів позначена також колегіальністю, яка виражається, зокрема, у проведенні місцевих чи вселенських соборів, які допомагають Церкві зберегти єдність віри. Крім цього, згідно з навчанням св. Іринея, коли з’являється якесь питання чи сумнів щодо віри, необхідно звернутися до найдавніших Церков, заснованих апостолами, щоб дізнатися від них, що є достовірним, а від чого слід відмовитися. У цьому контексті ключовим елементом життя місцевих Церков стає сопричастя єпископів з Наступником апостола Петра, єпископом Риму. Як підтверджують наукові дослідження, місцеві Церкви у першому тисячолітті визнавали першість Римської Церкви, і завдяки вірності апостольській науці, Римський собор був визнаний останньою інстанцією у вирішенні конфліктів. Отож, святий Іриней Ліонський закладає основи для визначення Передання Церкви, яке народжується з проповіді апостолів у християнських громадах.
Єдність написаного й переданого Божого Слова
Церква, хоч і розсіяна по всьому світі аж до краю землі, прийняла від апостолів та їхніх учнів віру в єдиного Бога і єдиного спасителя Ісуса Христа, нею живе, її звіщає та незмінно передає істини віри, наче має одні уста. Гарантами автентичності євангельської проповіді є єпископи, спадкоємці та продовжувачі місії апостолів, а також хранителі Апостольського Передання. Ця фундаментальна особливість сьогодні об’єднує Католицьку Церкву в Японії та в Україні, Лівії чи у Бразилії. Способи та мови передачі можуть відрізнятися, однак сила Передання залишається тією самою.
Тому Святе Письмо не може жити ізольовано від Передання. Як зазначають різні спільноти протестантів, для того, щоб пізнати Передання сьогодні, треба звертатися лише до Святого Письма, яке дає все потрібне знання для віри. Однак такий погляд є надто обмеженим. Апостоли висловили набагато більше через свою проповідь, ніж записали, і це стало частиною віросповідної спадщини християн. Апостольське Передання вписане в історичний досвід, який розвивався протягом століть. Відчутним знаком цього є навчання Отців та Вчителів Церкви, а також літургія і життя святих. Таким чином, написане і передане Боже Слово завжди необхідно розглядати в єдності, що дозволяє зберегти його живим в різних суспільствах й культурах. На цю особливість вказує Йосиф Ратцінгер-Папа Бенедикт XVI у книзі «Об’явлення і Передання». Він зазначає, що за своєю природою Передання завжди є тлумаченням, воно не існує самостійно, але як пояснення, «згідно з Писанням». Крім того, таке тлумачення здійснюється в отриманому від Господа духовному авторитеті, який діє в Церкві, її вірі, житті й літургії.
У своєму творі «Про Святого Духа» святий Василій Великий розкриває тему неписаного (ἄγραφος) Передання, яке є обов’язковим для повного розуміння Святого Письма і життя Церкви. Прикладом Передання служать, зокрема, слова епіклези в момент освячення Євхаристійного хліба, адже щоб звершувати Євхаристію, громада християн не чекала, поки буде записана розповідь про Тайну вечерю у книгах Нового Завіту. У цьому контексті Передання апостолів можемо назвати «Євангелієм перед Євангеліями». Йдеться про життя першої християнської громади, яка досвідчила на собі вчення, отримане від Ісуса, разом з просвітленням Духа П’ятидесятниці, Який допоміг апостолам зрозуміти глибокий сенс того, що об’явив їхній Учитель.
У своєму творі святий Василій Великий також наводить інші приклади неписаного Передання з часів апостолів. Наприклад, він перераховує елементи, пов’язані із Святою Тайною Хрещення: благословення води, освячення єлею тощо. Святий Григорій Ніський навіть називає Хрещення «Першим Переданням». Тому Священне Передання слід розглядати як живе «правило віри», виявлене публічно в житті Церкви та яке передається наступним поколінням для того, щоб живий голос Євангелія ніколи не переставав промовляти в людських серцях.
Необхідність живого Вчительства Церкви
Зі смертю останнього апостола припинилося безпосереднє свідчення тих, хто перебував з Господом. Їх проповідь справедливо вважалася найбільш автентичним вираженням об’явлення Ісуса Христа. В цей період вирішального значення набуло Святе Письмо. Те, що було записано, отримало богонатхненний і непорушний характер задля збереження у неперервній спадкоємності аж до другого приходу Христа.
Своєю чергою Передання апостолів знаходить своє продовження у їхніх наступниках – єпископах. Як навчає св. Іриней, звіщення керигми і віра, отримані апостолами, продовжують передаватися їхніми наступниками й учнями. Єпископи – наступники апостолів – несуть відповідальність за збереження Божого Слова в цілісності й незмінності. Таким чином, у післяапостольський період, окрім Священного Передання і Святого Письма, тепер додається третій фундаментальний елемент – Учительський Уряд Церкви (Вчительство Церкви). Завдання Вчительства Церкви полягає у автентичному тлумаченні записаного чи переданого Божого Слова, щоб воно залишалося живим, відповідаючи на потреби християн у кожну історичну епоху. Наскільки єпископи прислухаються до Слова Божого, яке знаходить відгук у вірі людей, а також зберігають його і передають наступним поколінням, настільки вони виконують автентичне служіння вчителів віри.
Варто зазначити, що служіння єпископа не має обмежуватися переданням науки, а охоплює повне відання себе цьому ділу. У Діяннях Апостолів ми знаходимо уривок (Ді. 20, 18-36), в якому апостол Павло розповідає не про те, що він передав, а про те, як він – апостол і вчитель віри – поводився. Тому акт передачі є актом, яким людина передає всю себе, пропонуючи все те, чим вона є й у що вірить. Прикладом передання Божого Слова є сам Христос, Який представлений у євангелиста Йоана як Слово, Яке дарується людству та в любові пропонує себе до кінця. У такий спосіб Передання не обмежується теорією про життя Бога, а залишає глибокий слід в історії.
Догматична конституція про Боже Об’явлення Dei Verbum навчає: «Передання, що походить від апостолів, розвивається в Церкві з допомого Святого Духа, бо зростає сприйняття переданих речей і слів: через роздуми і вивчення вірними цих речей і слів, що їх вони носять у своєму серці (пор. Лк. 2,19,51); через найглибше внутрішнє розуміння, яке випливає з пережиття духовних справ; через проповідування тих, хто разом із єпископською спадкоємністю отримав достовірну харизиму правди. Таким чином Церква через століття постійно прямує до повноти Божої правди, аж до остаточного сповнення в ній Божих слів».
Бібліографія:
ІІ Ватиканський Собор, Догматична конституція про Боже Об’явлення «Dei Verbum» // Документи Другого Ватиканського Собору (1962-1965): Конституції, декрети, декларації. Коментарі, Свічадо, Львів 2014, 8.
R. FISICHELLA, La Tradizione (Quaderni del Concilio, vol. 3), Shalom editrice, 2022, 24-27, 29-31, 34.
о. Яків Шумило, ЧСВВ
Віра Церкви (6): Священне Передання – скарб для Божого люду – Джерелo: https://www.vaticannews.va/uk/church/news/2025-02/vira-tserkvy-6-skarb-peredannya.html
ВІРА ЦЕРКВИ (6). СВЯЩЕННЕ ПЕРЕДАННЯ – СКАРБ ДЛЯ БОЖОГО ЛЮДУ. – ПРИГОТУВАВ О. ЯКІВ ШУМИЛО, ЧСВВ. Джерелo: – https://www.youtube.com/watch?v=eGhaFmo6I3w
Віра Церкви (1). Унікальність християнської віри. – Джерелo: https://www.vaticannews.va/uk/church/news/2025-01/vira-tserkvy-1-unikalnist-viry.html
ВІРА ЦЕРКВИ (1). УНІКАЛЬНІСТЬ ХРИСТИЯНСЬКОЇ ВІРИ. – О. ЯКІВ ШУМИЛО, ЧСВВ. – Джерелo: https://www.youtube.com/watch?v=VLCZwqOIGLQ
Віра Церкви (2). Бог об’являє Себе в історії через Слово – Джерелo: https://www.vaticannews.va/uk/church/news/2025-01/vira-tserkvy-2-bog-obyavlyayetsya-cherez-slovo.html
ВІРА ЦЕРКВИ (2). БОГ ОБ’ЯВЛЯЄ СЕБЕ В ІСТОРІЇ ЧЕРЕЗ СЛОВО. – О. ЯКІВ ШУМИЛО, ЧСВВ. – Джерелo: https://www.youtube.com/watch?v=PRCS5ij5UCU
Віра Церкви (3). Слово Боже у зустрічі з культурою – Джерелo: https://www.vaticannews.va/uk/church/news/2025-01/vira-tserkvy-3-bozhe-slovo-i-kultura.html
ВІРА ЦЕРКВИ (3). СЛОВО БОЖЕ У ЗУСТРІЧІ З КУЛЬТУРОЮ. – ПРИГОТУВАВ О. ЯКІВ ШУМИЛО, ЧСВВ. Джерелo: – https://www.youtube.com/watch?v=aIq4rx9rAtQ
Віра Церкви (4). Слухання Божого Слова та відповідь Божого люду – Джерелo: https://www.vaticannews.va/uk/church/news/2025-01/vira-tserkvy-4-slukhannya-bozhogo-slova.html
ВІРА ЦЕРКВИ (4). СЛУХАННЯ БОЖОГО СЛОВА ТА ВІДПОВІДЬ БОЖОГО ЛЮДУ – ПРИГОТУВАВ О. ЯКІВ ШУМИЛО, ЧСВВ. Джерелo: – https://www.youtube.com/watch?v=BxfJG66SdOc
Віра Церкви (5): Традиція – жива пам’ять для сьогодення – Джерелo: https://www.vaticannews.va/uk/church/news/2025-02/vira-tserkvy-5-tradytsija-zhyva-pamyat.html
ВІРА ЦЕРКВИ (5). ТРАДИЦІЯ – ЖИВА ПАМ’ЯТЬ ДЛЯ СЬОГОДЕННЯ О. ЯКІВ ШУМИЛО, ЧСВВ. Джерелo: – https://www.youtube.com/watch?v=5aVVU2cli1c
о. Петро Фостик
