У сьомому епізоді рубрики, присвяченої спадщині Другого Ватиканського Собору, йдеться про важливі аспекти cвященного Передання, яке уможливлює незмінне передання Божого Об’явлення, у якому міститься все, що сприяє святості життя і зростанні віри Божого люду, про що навчає Догматична конституція «Dei Verbum».
«Ісус стверджував, що Він є Істиною, а не звичаєм», – писав у ІІ столітті Тертуліан. У цьому епізоді поглянемо на деякі елементи, які дозволяють розпізнати у Переданні живу силу, щоб Церква продовжувала зростати в розумінні й тлумаченні істин віри, свідчачи Ісуса Христа в сьогоденні.
Передання і традиції
Як ми зазначали у попередніх епізодах, сповненням Божого Об’явлення є Ісус Христос, воплочене Боже Слово. Джерелом Божого Об’явлення є Боже Слово, незмінно збережене завдяки передачі депозиту віри від апостолів до їхніх наступників – єпископів. Те, що апостоли отримали зі слів й діл Христових чи пізнали під спонукою Святого Духа, передали не тільки на письмі, але й через усну проповідь, приклад та навчання. Священне Передання, яке ми отримали з апостольських часів, передбачає насамперед передачу Об’явлення, яке знаходить своє сповнення в особі Ісуса. У цьому контексті завдання Колегії єпископів на чолі з Папою полягає у автентичному тлумаченні Божого слова, щоб воно залишалося живим, відповідаючи на потреби християн у кожну історичну епоху.
Задля того, щоб Боже слово було поживою для Церкви, необхідно розрізняти Передання і традиції, похідні від нього. Передання зберігає первинну мову Ісуса, Який дарував людям спасіння, та завдяки своїм ділам і словам об’являє справжнє таїнство Бога. Своєю чергою традиції увиразнюють творчу роль спільноти, яка вкорінена в культурі свого часу. Хоча традиції обмежені історичним періодом, вони, тим не менш, виражають глибоко вкорінене релігійне почуття та багатство популярної релігійної мови. Ба більше, якщо використовувати необхідні критерії, традиції можуть містити ті позитивні аспекти, які роблять Передання явним. Тому традиції показують нам особливості життя християнських громад в конкретних періодах історії Церкви та можуть сприяти у досягненні первинної мови Ісуса.
Орієнтири для тлумачення Священного Передання
Церква, яка покликана вірно передавати Боже Об’явлення, не повинна плутати або ототожнювати Передання з традиціями. Необхідне розрізнення вимагає сміливого і послідовного відновлення справжнього змісту Передання і того, що є важливим для життя Церкви та її здатності ефективно й вірно звіщати Євангеліє в сьогоденні. Відповідаючи на запитання про те, що насправді належить до Передання як Божого слова, необхідно пам’ятати, що у Божому слові має бути відбиток первинного, унікального і невичерпного сенсу, який Ісус закарбував у ньому всією Своєю особою, об’являючи таїнство Пресвятої Трійці.
З метою розрізнення апостольського Передання, кілька цінних роздумів пропонує нам святий Вінсент Лерінський (+450). Він, зокрема, зазначає: «Те, у що вірили скрізь, завжди і всі, має бути збережене». Ці рядки підкреслюють критерій універсальності, давності та консенсусу, які залишаються дійсним для тлумачення Передання. Однак запропонований критерій не є визначальним. Якби він був прийнятий як абсолютний, Католицька Церква навряд чи змогла б в останні століття висловити нові догмати, присутні у депозиті віри: Непорочне Зачаття й Небовзяття Діви Марії, а також догмат про непомильність Наступника апостола Петра. Тріаду святого Вінсента слід інтерпретувати з точки зору того, що вона стверджує, а не того, що вона може заперечувати.
У його творі «Commonitorium» тема Передання розглядається як автентичний живий депозит віри, який постійно розвивається, не змінюючи свого змісту. Тому важливий критерій, який окреслив св. Вінсент Лерінський, стосується відмінності між прогресом і зміною. Це розрізнення є фундаментальним, оскільки виражає його турботу за те, щоб не перешкодити дії Святого Духа провадити Божий люд до дедалі глибшого, послідовного і сучасного розуміння змісту віри. Як зазначає св. Вінсент, прогрес у вірі настає тоді, коли річ стає все глибшою, залишаючись незмінною, в той час як про зміну йдеться тоді, коли одне перетворюється на інше. «Закон прогресу, – пише святий Вінсент, – передбачає, що Передання укріплюється з роками, поглиблюється з плином часу, вдосконалюється з віком», не піддаючись жодним змінам, які є провісниками помилок й поділів. І додає: «Треба говорити по-новому, не кажучи нових речей». Справжній прогрес у вірі настає тоді, коли Передання зберігає зміст Божого Об’явлення на основі переданого Божого Cлова.
Передання як живе звіщення Євангелія
Передання необхідно втілювати у життя Церкви, щоб воно не перетворилося на сервіз, який не використовують за призначенням, тримаючи у серванті. З іншого боку, Передання, яке є вираженням завжди живого та актуального Божого слова, має бути зрозумілим для сьогодення. Часто можемо стати свідками розмов чи проповідей, які більше нагадують археологію, ніж євангелізацію. Передання або залишається живим депозитом віри, або йому судилося зазнати власного розкладання. Не має альтернатив вірі, яка за своєю природою є динамічною і прагне до своєї повноти як дару Духа. Тому Церква зобов’язана дослідити як потрібно оцінювати і тлумачити Передання.
«Вам дали золото – поверніть золото, я не хочу, щоб ви обманом видавали мені одне за інше; не хочу, щоб ви нахабно давали мені свинець або бронзу замість золота; я хочу реальність, а не видимість золота», – пише святий Вінсент. Цікаво, що автор посилається на два метали, які в порівнянні з золотом є важчими. Він міг би сказати про срібло, але натомість говорить про свинець і бронзу, ніби натякаючи на те, що Передання не слід обтяжувати темами, які втомлюють Церкву на її шляху. Передання, яке б включало сторонній зміст, несумісний з вірою, втратило б свою нормативну цінність. Наприклад, коли храм, який був збудований в романському стилі, згодом переробляють у бароковий, то можна угледіти, яке насильство було вчинено над початковим проектом. У такий спосіб традиції, які позбавляють Передання цінності Божого слова, яким воно було наділене, позбавлені також здатності звіщати Євангелія.
Необхідність зберігати вірність оригіналу нагадує бажання зберегти витвір мистецтва таким, яким він вийшов з рук архітектора. Це також стосується і віровчення. Папа Франциск у Evangelii Gaudium навчає: «У процесі постійного розпізнавання Церква може дійти висновку, що деякі її звичаї не походять безпосередньо з серцевини Євангелія. Деякі з них глибоко вкорінені в історії, але сьогодні їх пояснюють інакше і не сприймають належним чином. Вони можуть бути прекрасними, але вже не виконують функції передачі Євангелія. Не біймося їх переосмислювати. Так само існують церковні норми й заповіді, які могли бути дуже ефективними в інші епохи, але тепер вже на мають тієї виховної сили, щоб бути дорогою життя».
Завдання поглиблювати депозит віри
Особливості тлумачення Передання чи традицій є важливими аспектами для щоденного життя Церкви. Одна сторона представлятиме аргументи на користь виправдання змін, інші стверджуватимуть, що необхідно зберігати традиції. А ще інші критикуватимуть незрозумілу їм поведінку Церкви, закликаючи її йти в ногу з часом. Такі висловлювання, хоч і несуть у собі частку правди, все ж показують, наскільки мало люди знайомі з природою своєї віри, трактуючи її на основі поверхового тлумачення подій з життя Церкви. Віра змушує йти вглиб, а не зупинятися на гаслах чи соціологічних опитуваннях.
Спокуса відкинути всі роздуми і практику минулого завжди була присутня в житті Церкви. Однак слід пам’ятати про здатність відповісти на питання, що виникають у сьогоденні, а також про доцільність відмови лише з огляду на те, що щось є плодом минулих століть. Жаліти про минуле не має сенсу, якщо людина готова відродити його в новому, яке створюється. Така настанова передбачає тяглість, перехід без розриву. У цьому контексті категорія пам’яті може допомогти сучасній культурі. Пам’ять – це не запилений архів, в якому зберігаються напівзабуті документи з минулого, і не жорсткий диск, на якому зберігаються бездушні дані, а жива віра минулих поколінь, яка спонукає творити в сьогоденні.
Якщо передавання віри зводиться лише до збереження без переосмислення, то тоді з’являються труднощі з відчуттям живого Передання, про яке навчає Догматична конституція Dei Verbum ІІ Ватиканського Собору. «Почитання Передання не звільняє від обов’язку починати все спочатку: не від святого Томи чи Ньюмена, а від Христа. Великих людей з історії християнського спасіння шанують тоді, коли чинять сьогодні те, що вони робили у свій час, або те, що вони б зробили, якби жили сьогодні», – писав богослов Ганс Урс фон Бальтазар. Задля цього необхідна відвага, щоб спробувати відкрити нові шляхи. Коли натомість бракує сміливості й розуміння, людина, маючи страх перед новим, знаходить прихисток у повторюваності вже набутого. У такій ситуації існує сильний ризик не лише збіднити Євангелія, а й стати жертвою нудьги.
R. FISICHELLA, La Tradizione (Quaderni del Concilio, vol. 3), Shalom editrice, 2022, 47-57.
PAPA FRANCESCO, Evangelii gaudium, in URL: < https://www.vatican.va/content/francesco/it/apost_exhortations/documents/papa-francesco_esortazione-ap_20131124_evangelii-gaudium.html > (in 09/02/2025), 43.
о. Яків Шумило, ЧСВВ
Віра Церкви (7): Живе Передання, у якому міститься Боже слово – Джерелo: https://www.vaticannews.va/uk/church/news/2025-02/vira-tserkvy-7-peredannya-scho-mistyt-slovo.html
ВІРА ЦЕРКВИ (7). ЖИВЕ ПЕРЕДАННЯ, У ЯКОМУ МІСТИТЬСЯ БОЖЕ СЛОВО. – ПРИГОТУВАВ О. ЯКІВ ШУМИЛО, ЧСВВ. Джерелo: https://www.youtube.com/watch?v=8CKrR9MLgEM
Віра Церкви (1). Унікальність християнської віри. – Джерелo: https://www.vaticannews.va/uk/church/news/2025-01/vira-tserkvy-1-unikalnist-viry.html
ВІРА ЦЕРКВИ (1). УНІКАЛЬНІСТЬ ХРИСТИЯНСЬКОЇ ВІРИ. – О. ЯКІВ ШУМИЛО, ЧСВВ. – Джерелo: https://www.youtube.com/watch?v=VLCZwqOIGLQ
Віра Церкви (2). Бог об’являє Себе в історії через Слово – Джерелo: https://www.vaticannews.va/uk/church/news/2025-01/vira-tserkvy-2-bog-obyavlyayetsya-cherez-slovo.html
ВІРА ЦЕРКВИ (2). БОГ ОБ’ЯВЛЯЄ СЕБЕ В ІСТОРІЇ ЧЕРЕЗ СЛОВО. – О. ЯКІВ ШУМИЛО, ЧСВВ. – Джерелo: https://www.youtube.com/watch?v=PRCS5ij5UCU
Віра Церкви (3). Слово Боже у зустрічі з культурою – Джерелo: https://www.vaticannews.va/uk/church/news/2025-01/vira-tserkvy-3-bozhe-slovo-i-kultura.html
ВІРА ЦЕРКВИ (3). СЛОВО БОЖЕ У ЗУСТРІЧІ З КУЛЬТУРОЮ. – ПРИГОТУВАВ О. ЯКІВ ШУМИЛО, ЧСВВ. Джерелo: – https://www.youtube.com/watch?v=aIq4rx9rAtQ
Віра Церкви (4). Слухання Божого Слова та відповідь Божого люду – Джерелo: https://www.vaticannews.va/uk/church/news/2025-01/vira-tserkvy-4-slukhannya-bozhogo-slova.html
ВІРА ЦЕРКВИ (4). СЛУХАННЯ БОЖОГО СЛОВА ТА ВІДПОВІДЬ БОЖОГО ЛЮДУ – ПРИГОТУВАВ О. ЯКІВ ШУМИЛО, ЧСВВ. Джерелo: – https://www.youtube.com/watch?v=BxfJG66SdOc
Віра Церкви (5): Традиція – жива пам’ять для сьогодення – Джерелo: https://www.vaticannews.va/uk/church/news/2025-02/vira-tserkvy-5-tradytsija-zhyva-pamyat.html
ВІРА ЦЕРКВИ (5). ТРАДИЦІЯ – ЖИВА ПАМ’ЯТЬ ДЛЯ СЬОГОДЕННЯ О. ЯКІВ ШУМИЛО, ЧСВВ. Джерелo: – https://www.youtube.com/watch?v=5aVVU2cli1c
Віра Церкви (6): Священне Передання – скарб для Божого люду – Джерелo: https://www.vaticannews.va/uk/church/news/2025-02/vira-tserkvy-6-skarb-peredannya.html
ВІРА ЦЕРКВИ (6). СВЯЩЕННЕ ПЕРЕДАННЯ – СКАРБ ДЛЯ БОЖОГО ЛЮДУ. – ПРИГОТУВАВ О. ЯКІВ ШУМИЛО, ЧСВВ. Джерелo: – https://www.youtube.com/watch?v=eGhaFmo6I3w
о. Петро Фостик
