130 років тому 11 листопада 1892 року – в українському м. Сянок, нині в складі Польщі в сім’ї державного службовця народилася Ірина Добрянська, мистецтвознавець, етнограф, дослідниця народного мистецтва лемків.
Навчалася у Коломийській та Сяніцькій гімназіях, закінчила Перемишльську учительську семінарію (1921), прикладне мистецтво вивчала при Львівській промисловій школі.
Після Першої світової війни і до 1930 викладала в дівочому інституті в Перемишлі, відтак вчителювала в с. Межибрід біля Сянока, одночасно записувала фольклор, збирала пам’ятки народного мистецтва.
Через активну національну позицію на її уроках не рідко були присутні польські поліцаї; згодом їй відмовили викладати в школі на підставі, «що вчительська праця є для поляків».
У 1930 співорганізатор і заступниця директора (з 1931) музею «Лемківщина» (директор художник Лев Ґец) в Сяноку і товариства з такою ж назвою.
На 1931 музей зібрав 1100 експонатів, а через п’ять років в ньому зберігалось вже понад 5000 унікальних зразків народного мистецтва.
Як науковий працівник описувала експонати, впорядковувала фонди, збирала матеріали, які згодом увійшли до наукових праць про лемківські вишивки, настінні розписи лемківських хат.
За українську діяльність двічі заарештовувалась польською владою.
Директор торговельної школи в Сяноці (1940-1944) та на громадських засадах працівник музею «Лемківщина».
Після війни в ході депортаційних акцій у 1945 з родиною переселена до Львова.
До виходу на пенсію у 1957 керівник відділу народного мистецтва та художніх промислів Музею етнографії та художнього промислу АН УРСР у Львові.
Померла у Львові 1980.
Більше про життя і діяльність Ірини Добрянської, можна дізнатися за посиланням:
Ірина Добрянська – мистецтвознавець, етнограф, дослідниця народного мистецтва лемків (130 років тому) – http://ukrpohliad.org/blogs/iryna-dobryanska-mystetstvoznavets-etnograf-doslidnytsya-narodnogo-mystetstva-lemkiv-130-rokiv-tomu.html
Добрянська Ірина Омелянівна – https://esu.com.ua/search_articles.php?id=20369
Iryna Dobrianska – https://pl.wikipedia.org/wiki/Iryna_Dobrianska
Календар українця – https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=514875133987763&id=100063958414231
Невтомна дослідниця Лемківщини – https://svoboda-news.com/svwp/%D0%BD%D0%B5%D0%B2%D1%82%D0%BE%D0%BC%D0%BD%D0%B0-%D0%B4%D0%BE%D1%81%D0%BB%D1%96%D0%B4%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%8F-%D0%BB%D0%B5%D0%BC%D0%BA%D1%96%D0%B2%D1%89%D0%B8%D0%BD%D0%B8/
Невтомна дослідниця Лемківщини Ірина Добрянська народилася 11 листопада 1892 року в Сяноці (нині територія Польщі) в родині державного службовця Омеляна і Савини Добрянських (з дому Кульчицька, гербу „Сас“). Початкову школу закінчила в Сяноці, навчалася в Коломийській та Сяніцькій гімназіях. З 1912 року працювала у страховому товаристві „Дністер“.
Після Першої світової війни переїхала до Перемишля, де за порадою своєї приятельки, відомої художниці Олени Кульчицької, розпочала педагогічну працю на Лемківщині. Завжди виховувала дітей у національному дусі, прищеплювала їм любов до української традиції. Завдяки її невтомній праці село було дуже національно свідоме. Через усе це часто на її уроках були присутні поліцаї, тому, що така її українська діяльність не подобалася польській владі.
І. Добрянська кожну хвилину свого вільного часу віддавала громадській роботі. Їздила по селах і записувала народні традиції та фолкльор, збирала пам’ятки народного мистецтва (писанки, вишивки, орнаменти хатніх розписів, різьбу), зрисовувала взори для вишиття лемківського вбрання. Своїм завзяттям і ентузіязмом прищепила селянкам любов до національної вишивки – ціле село захопилося вишивкою. На підставі зібраного матеріялу створила ґрунтовну працю про лемківські вишивки.
Досліджуючи настінний розпис лемківських хат, І. Добрянська зробила чисельні зарисовки і малюнки хатніх розписів на Сяніччині. Це великий за обсягом матеріял, що відтворює унікальний архаїчний звичай малювання хат.
„Настінні розписи лемківських хат“ – публікація зібраного та опрацьованого І. Добрянською матеріялу про настінний розпис, занотованого дослідницею ще у 1930– 1940 роках у селах південно-західної частини Лемківщини вздовж річки Ослави, де повністю збереглися давні звичаї, пісні. І. Добрянська їздила по селах і знаходила цінні старовинні ікони, фелони, інші предмети сакрального вжитку і власноруч реставрувала їх.
Якось під час розкопок біля Межибродя викопала черепки великої посудини з IV-V ст. – вази з хвилястим орнаментом. Ця унікальна знахідка, як і все зібране нею раніше, згодом стали експонатами музею „Лемківщина“.
І. Добрянська була серед ініціяторів, надхненників і організаторів створення музею на основі цих чисельних знахідок. Директором музею став Лев Ґец і керував ним протягом 14 років. Музей складався з 10 відділів, до яких входили різні предмети реліґійного змісту, старовинні книжки, стародавні речі з рільничих і ремісничих знарядь праці, лемківські убори, вишивки і тому подібне, з різних околиць Лемківщини. Заходами Л. Ґеца і невеликого ґрона його однодумців музей швидко став справжньою скарбницею матеріяльної і духовної культури лемків як етнічної групи українського народу.
1936 рік ознаменувався важливою подією, про яку Л. Ґец зробив запис 8 листопада 1936 року: „Відчинив новий відділ тканин у музеї. У пані Ірини Добрянської зроблено з цього відділу виставку. Є це прекрасний збір старих тканин XVII і XVIII в.“. Музей був ініціятором і орґанізатором різноманітних громадсько-культурних заходів, проведення яких вимагало принципової позиції та активної дії всіх його працівників.
Від 1940 до 1944 року І. Добрянська була директоркою торговельної школи в Сяноці і одночасно, на громадських засадах, продовжувала працювати в музеї „Лемківщина“.
Вона двічі була заарештована за свою українську діяльність. Весною 1945 року, І. Добрянська разом з родиною (матір’ю, сестрою Мирославою і небожами Богданом і Олександрою), переїхала до Львова.
Після приїзду до Львова І. Добрянська працювала директором художньої частини Музею етноґрафії та художнього промислу. До цієї праці її заанґажувала О. Кульчицька. Місце в музеї для І. Добрянської тримали ще до того, як вона приїхала до Львова. Працюючи в музеї і впорядковуючи фонди народного мистецтва, вона уклала великий „Каталог українських вишивок“. І. Добрянська є авторкою праць „Хатні розписи українців західних Карпат“ (1964 рік), „Настінні розписи лемківських хат“ (1968 рік) та інших. Цінний альбом з зібраними нею матеріялами зберігається у фондах Музею народної архітектури та побуту України.
Своїм невичерпним ентузіязмом та невтомною працею на освітянській ниві, як українська патріотка, І. Добрянська заслужила велику любов і шану мешканців села Межибрід, де працювала багато років. Мешканці села, котрі під час операції „Вісла“ були переселені на Волинь, упродовж років, аж до смерти І. Добрянської, підтримували з нею дуже теплі та сердечні стосунки.
Померла І. Добрянська 14 березня 1980 року у Львові. Похована на Винниківському цвинтарі біля Львова.
Фото – https://www.facebook.com/opetro.fostyk/posts/1556592484785942
о. Петро Фостик
