Приклад вірності та свідчення для молоді старця Єлеазара в період переслідування був у центрі уваги чергових роздумів Папи Франциска про старість, якими він поділився з учасниками загальної аудієнції.
Старозавітний Єлеазар, про якого розповідає Книга Макавеїв, що жив у період переслідування євреїв Антіохом Єпіфаном, є свідченням про особливий зв’язок між вірністю старості та честю віри. Й саме «честь віри», а не просто послідовність чи спротив віри, стала темою катехизи Папи Франциска з нагоди загальної аудієнції, що в середу, 4 травня 2022 р. відбулася на площі Святого Петра у Ватикані. За його словами, ця честь віри часто потрапляє під тиск.
Цінний спадок віри
У біблійній розповіді йдеться про те, як цар зобов’язав євреїв під погрозою кари смерті споживати м’ясо, принесене в жертву ідолам, що було символом відступництва. Коли прийшла черга Єлеазара, дуже шанованого й авторитетного старця, царські чиновники намовляли його вдати, ніби він споживає таке м’ясо, щоб зберегти життя. Мовляв, це незначний жест… Але старець навів вражаючий аргумент: збезчестити віру в старості, щоб заробити жменьку днів, незрівнянне зі спадщиною, яку віра повинна залишити прийдешнім поколінням.
«Старець, який протягом всього життя послідовно жив своєю вірою, а тепер погодиться вдавати відречення, прирікає нове покоління думати, що вся віра була вдаванням, зовнішнім вбранням, яке можна залишити, вважаючи, що можна зберегти його в своєму нутрі», – зазначив Папа, вказуючи на те, що Єлеазар переконаний, що така поведінка не додає честі віри, що така зовнішня тривіалізація «буде нищівною для внутрішнього світу молоді». За словами Святішого Отця, літня людина, яка з огляду на свою слабкість, погодиться «вважати практику віри чимось незначним», спонукає молодь вважати, що «віра не має жодного дійсного стосунку із життям», що йдеться лише про поведінку, яку за тієї чи іншої нагоди можна симулювати, бо це не є важливим для життя.
Підступність гностицизму
У цьому контексті Наступник святого Петра звернув на підступ гностицизму, що загрожував християнам від перших віків, мовляв, віра – це духовність, а не практика, сила розуму, а не форма життя. Згідно з цією єрессю, вірність і честь віри не мають нічого спільного з життєвою поведінкою, зі спільнотою та символами тіла. «Підступність цієї перспективи є великою, бо вона по-своєму інтерпретує незаперечну істину: що віру ніколи не можна применшувати до набору харчових правих чи соціальної практики», – сказав Папа, пояснюючи, що лихо цієї «гностичної радикалізації» полягає в тому, що вона зводить нанівець «реалізм християнської віри».
Віра не є справою старих
За словами Святішого Отця, спокуса гностицизму завжди залишається актуальною. В нашому суспільстві та в панівній культурі практика віри отримує негативний образ, іноді у формі культурної іронії, іноді через приховану маргіналізацію. Її вважають лише даремним і навіть шкідливим зовнішнім проявом, антикварними залишками, замаскованою забобонністю. Справою старих… І це чинить великий тиск на молоді покоління.
«Звісно, знаємо, що практика віри може перетворитися в бездушну зовнішність, це ще одна небезпека, протилежна до попередньої. Але сама в собі вона зовсім не є цим. Може саме ми, похилі віком, маємо дуже важливу місію: повернути вірі її честь, зробити їх послідовною, як це засвідчив Єлеазар: послідовність до кінця. Практика віри не є символом нашої слабкості, але знаком її сили. Ми вже не підлітки. Ми не жартували, коли ступили на Господню дорогу», – сказав Папа, наголошуючи на тому, що віра заслуговує на пошану та честь, бо вона є благословенням для всіх. «Ми не торгуватимемо вірою за жменьку спокійних днів, наслідуючи Єлеазара, послідовного до кінця» – закликав він, додаючи: «Ми з усім смиренням і рішучістю, саме у нашій старості, покажемо що вірити не справою старих».
о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ – Ватикан
Фото –
о. Петро Фостик
