Перша загальна аудієнція в 2021 році була присвячена молитві прослави, яка за словами Святішого Отця, потрібна не Богові, а нам, і повинна практикуватися не лише у щасливі періоди, але, насамперед, у хвилини випробування.
За що й коли ми повинні прославляти Бога? Відповідь на це запитання Папа Франциск шукав у своїй катехизі під час загальної аудієнції в середу, 13 січня 2021 року. Перша така зустріч у 2021 році була «віртуальною» та проходила у форматі відеотрансляції з Апостольського палацу в Ватикані.
Не нарікання, а прослава
Відправною точкою для роздумів став «критичний момент в житті Ісуса». Після перших чудес і залучення учнів, місія Христа проходить через кризу. Навіть предтеча сумнівається і запитує: «Чи Ти той, Який має прийти чи іншого нам чекати?». З боку мешканців приозер’я відчувається ворожість. І саме в такій ситуації святий Матей повідомляє про «дійсно вражаючий факт»: Ісус не підносить до Отця слова нарікання, але гімн хвали: «Я прославляю тебе, Отче, Господи неба й землі, що ти затаїв це від мудрих та розумних і що відкрив це немовлятам».
«Серед повної кризи, Ісус благословить Отця, прославляє Його. Чому?» — запитував Святіший Отець, відповідаючи, що, насамперед, «за те, Ким Він є», тобто, «Отцем неба і землі». Ісус радіє духом, бо «знає і відчуває», що Його Отець — Бог всесвіту, й навпаки, «Господом всього, що існує, є Отець». І з цього випливає похвала. Другою причиною є перевага, віддана найменшим: в той час як «обдаровані» та «мудрі» залишаються підозріливими, «малі» відкриваються і приймають послання.
«Також і ми повинні радіти і прославляти Бога за те, що прості та смиренні люди приймають Євангеліє. Бачу цих простих людей, смиренних, які вирушають у прощі, приходять на молитву, співають, прославляють… людей, яким, можливого, багато-чого не вистачає, але покора провадить їх до прослави Бога. У майбутньому Церкви та в надіях Церкви перебувають „незначні“: ті, які не вважають себе кращими за інших, які усвідомлюють власні обмеження та гріхи, що не хочуть панувати над іншими, визнаючи їх всіх у Богові Отцеві братами та сестрами», — сказав Папа.
Інший погляд на труднощі
Тож, у цей момент, який здається поразкою, «Ісус молиться, прославляючи Отця». І Його молитва, як зазначив Наступник святого Петра, спонукає також і нас «по-іншому судити про наші особисті поразки», про ті ситуації, в яких «не бачимо чіткою присутність і дію Бога», коли здається, що зло перемагає. «Ісус, Який також дуже радив прохальну молитву, саме в цей момент, коли мав би причину просити в Отця про пояснення, натомість, починає Його прославляти», — сказав він.
Кому потрібна прослава
У цьому контексті Папа поставив наступне запитання: а кому потрібна прослава, Богові чи нам? «Нам», — відповідає він, наводячи слова Катехизму Католицької Церкви: «Це участь у блаженстві чистих серцем, які у вірі люблять Бога ще перед тим, як побачать Його в славі». І як не парадоксально, але її слід підносити «не лише тоді, коли життя наповняє нас щастям», але, насамперед, «у важкі хвилини», коли стежка життя «дереться вгору». Аби ми навчилися, що «через це сходження, через цю сповнену труднощів стежку, через ці переходи, що вимагають зусиль, виходимо до можливості побачити нову панораму, відкритіший горизонт».
«Великим уроком» такої молитви, що не втратив актуальності через 8 століть, Святіший Отець назвав «Пісню створіння», яку святий Франциск з Ассізі уклав як підсумок свого життя. Вона не написана в хвилини радості, благополуччя, але серед страждань: Франциск практично сліпий, переживає тягар самотності, здається, що його проповідування не мало успіху та чути кроки смерті, яка наближається… Це «міг би бути момент крайнього розчарування», але в цю мить Франциск молиться: «Славен будь, о мій Господи…», прославляючи Бога за все, за «всі дали створіння, а також за смерть», яку спроможний назвати «сестрою».
«Святі, — підсумував Папа, — показують нам, що можна завжди прославляти, у добрій і лихій долі, бо Бог — вірний Приятель, — ось фундамент прослави, — а Його любов ніколи не зменшується».
За матеріалами VaticanNews
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
о. Петро Фостик
