Проповідуючи під час Святої Меси в неділю Христа Царя, Папа Франциск вказав на те, що розіп’ятий Христос, дивлячись на нас із розпростертими обіймами, ставить нас перед вибором: залишатися глядачами чи залучатися.
«З цих земель мій батько емігрував у Аргентину; і на ці землі, що стали цінними завдяки добрим продуктам землі, а насамперед, справжній працьовитості людей, я прибув, щоби віднайти смак коріння. Але сьогодні ще раз Євангеліє повертає нас до коріння віри», – цими словами Папа Франциск розпочав проповідь під час Святої Меси, яку він у неділю Христа Царя, 20 листопада 2022 р., відслужив у катедральному соборі в Асті на півночі Італії. Він нагадав, що це коріння знаходиться в посушливій землі Голготи, де насіння Ісуса, вмираючи, проростило надію. Під час богослужіння Папа уділив служіння аколіта місцевому семінаристові Стефано.
Цар, Який обійняв усе людське
Святіший Отець зазначив, що на хресті бачимо одну лише фразу: «Це цар юдейський». Однак, коли бачимо Ісуса, то поняття царя змінюється. Бо ми уявляємо короля як могутнього мужа на троні з коштовними відзнаками, що виголошує урочисту промову підлеглим. Ісус же не сидить на троні, але розпростертий на інструменті страти, Бог, Який «могутніх скидає з престолів», діє «як слуга, прибитий могутніми до хреста». Він вже не навчає натовп словом, підносячи руку, не вказує на когось пальцем, але відкриває обійми для всіх. «Так об’являється наш Цар: з розпростертими обіймами», – сказав Папа, підкреслюючи, що лише впавши в Його обійми, можемо збагнути, що Бог дійшов аж до парадоксу хреста, щоби обійняти усе, що є в нас – нашу смерть, наш біль, нашу вбогість, нашу слабкість. «Ось наш Цар, Цар кожного з нас і Цар всесвіту, бо переступив через найвіддаленіші границі людського, ввійшов у найтемніші діри ненависті та покинення, щоби просвітити кожне життя та обійняти кожну дійсність. Браття, сестри, таким є Цар, якого сьогодні святкуємо!» – наголосив проповідник, заохочуючи кожного дати відповідь на запитання про те, чи цей Цар є володарем нашого життя.
Обійми, що відчиняють рай
Запросивши слухачів зосередити погляд на розіп’ятому Ісусі, Наступник святого Петра підкреслив, що Він не присвячує нам мимолітний погляд, але залишається із розпростертими обіймами, немовби кажучи нам, що ніщо наше не є чужим для Нього, що хоче підняти та спасти нас з нашою історією, нашими злигоднями та гріхами. Потрібно лише «здатися Його лагідній любові». «Саме так, спасіння походить із того, щоби дозволити Йому любити нас, бо лише так ми визволяємося з неволі нашого “я”, зі страху бути самотніми, від думки, що не справимося», – сказав проповідник, заохочуючи часто ставати перед Розіп’ятим і піддатися Його любові, бо «ці розпростерті обійми відчиняють нам рай».
Не залишитися просто глядачами
Далі Папа зазначив, що потрібно обирати, що чинити далі. Євангелія розповідає, що перед розіп’ятим Ісусом є ті, що поводяться як глядачі, й ті, хто залучається. Глядачів є більшість. І це не обов’язково були злі люди, між ними були й віруючі, але вони дивляться на Ісуса здалеку, їхній погляд сповнений цікавістю і байдужістю. Хтось коментував, хтось висловлював якісь судження, хтось нарікав, але вони лише спостерігали, склавши руки. Були також «глядачі» й біля хреста – провідники народу, солдати, один із розіп’ятих розбійників. Всі вони повторюють: «Якщо ти цар, то спаси сам себе», що є повною протилежністю того, що чинить Ісус, думаючи не про Себе, а про їхнє спасіння.
«Але “спасай себе” є заразливим: від провідників до солдатів і до людей, хвиля зла досягає майже всіх. Замислімось над тим, що зло є заразливим. Коли підхопимо інфекційну хворобу, зараження відбувається відразу. І ці люди говорять про Ісуса, але навіть на мить не синхронізуються з Ісусом: дистанціюються і говорять. Це летальна зараза байдужості», – сказав Святіший Отець, підкресливши, що хвиля зла поширюється саме так: починається від дистанціювання, від того, щоби оглядати, нічого не чинивши. І це становить загрозу також і для нашої віри, «яка міліє, якщо залишається теорією та не впроваджується в життя», й тоді стаємо християнами, які «кажуть, що вірять у Бога і прагнуть миру, але не моляться і не піклуються про ближнього».
Вчитися заступництва
Але серед численних глядачів дехто залучається. «Добрий розбійник», у той час, коли інші насміхаються над Ісусом, промовляє до Нього, звертаючись на ім’я. І в той час, як інші виливають на Христа свій гнів, він визнає Йому свої помилки, коли інші кажуть «спаси себе», він просить: «Згадай про мене». І так «стає першим святим», Він лише на мить наблизився до Ісуса, «а Господь залишає його при Собі назавжди».
«Євангеліє говорить про доброго розбійника для нас, щоби заохотити нас перемагати зло, переставши залишатися глядачами, бо байдужість є гіршою від того, щоби чинити зло. З чого розпочати? Із довіри, з того, щоби звертатися до Бога на ім’я, як це вчинив добрий розбійник, який на наприкінці свого життя знайшов сміливе довір’я дітей, які довіряють, просять, наполягають. І звіряючись, визнає свої помилки, плаче, але не над собою, а радше перед Господом», – сказав Папа, додаючи, що той, хто практикує близькість, той вчиться також заступництва, вчиться «приносити Богові те, що бачить, страждання світу, людей, яких зустрічає». «Ми у світі не лише для того, щоби спасти себе, але щоби привести братів і сестер в обійми Царя», – підкреслив Святіший Отець, зазначивши, що у той час, як наш Цар споглядає на нас із розпростертими обіймами, за нами вибір чи залишатися глядачами, а чи залучатися.
о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ – Ватикан
https://www.vaticannews.va/uk/pope/news/2022-11/propovid-papy-v-asti-hrysta-carya.html
Фото – https://www.facebook.com/opetro.fostyk/posts/1563910990720758
о. Петро Фостик
