За три дні до четвертої річниці повномасштабного російського вторгнення греко-католицький єпископ Максим Рябуха, що служить у регіонах, охоплених війною, описує гуманітарну ситуацію мешканців, які страждають не тільки від бомбардувань, але й від відсутності електроенергії, опалення та ліків. «Ця зима є однією з найгірших за весь час війни, яка триває на нашій території з 2014 року», – говорить він, додаючи, що молитви людей спрямовані на навернення сердець, бо навернення людини приносить життя.
Чотири роки болю, смерті та руйнувань. Річниця, позначена наважачою зимою за весь період війни. Але як підкреслює в інтерв’ю для ватиканських медіа єпископ Максим Рябуха, Екзарх Донецький УГКЦ, «мрія та надія про перемогу над злом сильніші від усіх страхів і труднощів, які ми переживаємо». Донецький екзархат Української Греко-Католицької Церкви охоплює територію Донецької, Запорізької, Дніпропетровської та Луганської областей України. Деякі з цих територій були окуповані ще в 2014 році, включно з осідком екзархату, який тепер перенесений до Запоріжжя. Нашу розмову з ієрархом, який здійснює своє пастирське служіння в такому складному регіоні, розпочинаємо з запитання про потреби людей.
Владико, якою є гуманітарна ситуація у вашому екзархаті? Де ситуація є найскладнішою?
Гуманітарна ситуація в нашому Донецькому екзархаті, насправді, дуже складна. Ця зима є однією з найважчих за весь час війни, яка на нашій території триває з 2014 року. Ми пережили надзвичайно складну ситуацію, через те, що росіяни обстріляли енергетичну інфраструктуру і, фактично, на наших територіях більше 20 годин на добу відсутнє електропостачання. У селах, де зазвичай обігріваються дров’яними печами, ситуація дещо простіша. Найскладніша ситуація в містах, де в багатоповерхових будинках немає можливості мати автономне опалення, а отже, відсутність світла означає також відсутність опалення, води та інших життєвонеобхідних ресурсів. Однак слід зазначити, що уряд робить все можливе, щоб усувати наслідки цих обстрілів. Працівники комунальних служб роблять неймовірні речі, щоб відновити нормальні умови життя для наших громадян.
Які зусилля ви докладаєте, щоби надавати людям гуманітарну допомогу? Ми маєте для цього ресурси?
Ми стараємося надавати підтримку різними способами. Ми вдячні Богові за те, що Він задумав Церкву як дуже велику реальність. Вселенськість Церкви дає нам змогу мати багато друзів, які, хоч і перебувають поза нашою дійсністю, все одно близькі до нас серцем, думками, молитвами, а також конкретними вчинками підтримки та допомоги. Є різні організації, які, наприклад, допомагають нам купувати пальне для генераторів. У різні періоди ми мали друзів, які забезпечили генераторами всі наші парафії та організації, якими ми опікуємося. Також і цього разу знайшлися друзі, які надіслали нам генератори, які ми потім змогли розподілити між людьми з наших парафій, які, наприклад, мешкають у приватних будинках у селах чи містах. Деякі з цих генераторів ми використовуємо також для різних видів діяльності, яку ми здійснюємо, для дитячих осередків, катехитичних шкіл тощо. Усі приміщення наших храмів стали місцями відновлення, місцями надії та виживання в цей дуже складний період. Окрім парафіяльних спільнот, які стараються робити все можливе на місці, ми маємо також мережу Карітасу. У нашому Донецькому екзархаті є сім великих осередків Карітасу, які надають підтримку в різних містах і селах нашої території. Це великий ресурс для допомоги людям, і ми дуже вдячні всім благодійникам, які через різні структури намагаються бути поруч з українським народом, який переживає важкі часи у своєму житті. Наприклад, є організація, представники якої зателефонували мені і сказали: «Владико, розкажіть нам, що ви переживаєте, як проходить життя?». Після того, як я розповів їм про ситуацію, вони сказали: «Ми маємо можливість допомогти вам ліками». Тоді ми організували в різних наших парафіях розподіл найнеобхідніших ліків від грипу, інших захворювань тощо. Це один із різних способів, якими сьогодні світ виявляє свою близькість з Україною та нашими людьми.
Чи в ці місяці багато людей покинули міста та села на території Вашого екзархату?
Спостерігаючи за переміщенням населення в містах і селах, важко говорити про великі переселення. Наприклад, Запоріжжя попри все живе своїм звичайним життям. Деякі люди залишають міста; переважно виїжджають мешканці сіл, розташованих ближче до лінії фронту в Донецькій області. Там дуже багато сімей, які поступово залишають свої села в пошуках безпечніших місць. Насправді ж ці переїзди і переміщення є досить буденними, бо люди приїжджають і від’їжджають: як тільки ситуація трохи заспокоюється, багато сімей знову починають повертатися до своїх сіл і міст.
Як відбувається душпастирська діяльність? Як духовенство справляється з такими великими викликами?
На щастя, нам все ж вдається здійснювати душпастирську діяльність у звичайному режимі. Незважаючи на війну та всі виклики, які перед нами стоять, наші священники та вірні завжди стараються бути людьми активної молитви, близькості та братерства між собою. Недільні моління та щоденні літургії відбуваються регулярно, де це дозволяє ситуація, оскільки з пересуванням лінії фронту ми, на жаль, втрачаємо деякі парафії. Однак там, де це можливо, люди й надалі моляться. Відбувається й інша діяльність: катехизація для дітей, молоді та сімей; молитовні зустрічі різних спільнот, наприклад, «Матері в молитві» та «Лицарі Колумба». Усі ці спільноти стараються регулярно проводити свої зустрічі. Є також різні формаційні заходи. Наприклад, минулого місяця ми організували тренінг для аніматорів та для вівтарників, які допомагають нашим священникам на різних парафіях Донецького екзархату. Усі звичайні заходи, які Церква намагається проводити, ми також підтримуємо та реалізуємо на нашій території.
Ви часто відвідуєте парафії екзархату й зустрічаєте людей різного віку, також і молодь. Про що говорить молодь?
Насправді, відвідини парафій – це моменти, коли ми збираємося разом, як одна велика родина. Кожного разу, коли я приїжджаю на парафію, після Літургії я стараюся розповісти про все, що відбувається в Церкві в цей період: про різні події, про повсякденну діяльність. Все це допомагає людям, які живуть у різних місцях, де є наші парафії, мати ширше бачення і більшу чутливість до церковної реальності. З іншого боку, це також нагода для особистого спілкування з людьми. Мене часто запитують: «Що нас чекає?». Але водночас вони діляться своєю надією. Кажуть, що Бог не міг покликати нас до життя, не подумавши про те, як нас підтримати і допомогти. Багато хто розповідає мені також про чудові речі: братерство, дружбу, взаємну підтримку, які їм вдається переживати попри все. Це моменти, які виявляють велику людяність. Коли я розмовляю з молодими людьми, вони багато говорять мені про сенс: про сенс життя, про сенс їхньої надії. Вони діляться своїми мріями і просять поради, як рухатися вперед, як орієнтуватися в цьому такому неспокійному світі, залишаючись вірними тому, що відчувають у своєму серці. Мене зворушує бачити цих молодих людей, які мають мрії і дуже глибокий і чіткий сенс життя. Тут, на території війни, я зустрічаю безліч молодих людей, які мають відвагу жити, які мають мрії, які потрібно реалізувати, і бачення майбутнього, яке передає відвагу також тим, хто їх слухає і почувається частиною їхнього життя.
Що Ви хотіли б сказати читачам і слухачам ватиканських медіа у цю сумну четверту річницю повномасштабної війни?
Коли я думаю про річницю початку повномасштабної війни, мене зворушує думка, що Бог не покидає Свій народ. Зло проявляється з великою силою, і, насправді, гріх, який дозволяє злу діяти через людські життя, є дуже могутнім. Однак, незважаючи на величезну ненависть, яку український народ відчуває з боку агресора, ми бачимо, що Бог не покидає нас. Я думаю, наприклад, про Запоріжжя: вже з жовтня 2023 року багато хто говорив, що «завтра-післязавтра росіяни зруйнують все місто, вас більше не буде, це буде мертва зона, все буде знищено». Однак зараз лютий 2026 року, і життя в місті триває. Є безліч життєвих історій, які, незважаючи на війну, здійснюються тут. Я вірю, що ніщо не зможе завадити Богу навернути людське серце. Усі наші молитви звернені в цьому напрямку, бо навернення людини приносить життя і мир. Іноді я думаю, що нас небагато, тих, хто вірить, що Бог має силу перемогти це зло. Проте мрія і надія на перемогу над злом сильніші за всі страхи і труднощі, які ми переживаємо. Те, про що я хотів би попросити читачів і слухачів ватиканських медіа, – це підтримати нас, дати нам відчути свою братерську любов у цій молитві, у цій неустанній молитві за навернення людського серця. Щоб ті, хто вбиває життя, ті, хто натискає на пускові кнопки, щоб бомби несли невинним смерть, перестали це робити; щоб очі всіх відкрилися на життя, а серця відкрилися на Бога.
Світлана Духович – Ватикан
Єпископ Максим Рябуха: плекаємо сильну надію на перемогу над злом – Джерелo: https://www.vaticannews.va/uk/church/news/2026-02/intervyu-yepyskop-ryabukha-chetverta-richnytsya-vijny.html
Українська передача 22.02.2026 – Джерелo: https://www.vaticannews.va/uk/podcast/ukrainian-podcast-list/2026/02/ukrainian-programme-22-02-2026.html
ПЛЕКАЄМО СИЛЬНУ НАДІЮ НА ПЕРЕМОГУ НАД ЗЛОМ – ВЛАДИКА МАКСИМ РЯБУХА СДБ – ЕКЗАРХ ДОНЕЦЬКИЙ. – Джерелo: https://www.youtube.com/watch?v=DRG3STEqlhk
о. Петро Фостик
