Свята Церква, як Містичне Христове Тіло, об’єднує у собі спільноту святих у трьох станах: воюючому (всі християни, що живуть на землі), прославлену (святі, які вже є у Небі) та терплячу (померлі, які покутують за свої провини в чистилищі). Усіх членів Церкви пов’язує та сама любов Господа Бога і ближнього. Цю взаємну злуку всіх вірних на землі, святих у небі й душ у чистилищі ми називаємо сопричастям святих. Вона полягає в тому, що святі в небі своїм заступництвом перед Богом можуть допомагати й допомагають нам на землі й душам у чистилищі. А ці знов можуть молитися за нас, але не можуть собі допомогти, бо час їхніх заслуг уже скінчився. Зате ми можемо їм допомогти своїми молитвами, добрими ділами, а передусім жертвою святої Літургії. І якраз на науці святої віри про сопричастя святих основується прадавня практика Церкви, щоб молитися за тих, які відійшли до вічності.
Хоч Церква у своїх щоденних молитвах і богослужіннях пам’ятає про душі померлих, все-таки вона, як добра мати, у часі церковного року призначає ще окремі дні для поминання й молитви за померлих. Ці дні називаємо задушними, або поминальними. Крім особистого поминання наших рідних, Церква установила окремі дні в Літургійному році, коли молиться за всіх від віку померлих, цими днями є суботи перед тими чи іншими празниками.
Чому в суботу Церква молиться за усопших? Субота – символізує перебування Христа в гробі та означає відпочинок, спокій, тому в цей день ми й заносимо наші молитви за їх вічний відпочинок. Такими суботами є М’ясопусна субота, Друга, третя і четверта суботи Великого посту, Зеленосвяточна субота (перед Зісланням Святого Духа) та Димитріїва субота (субота перед празником Святого Великомученика Димитрія).
На початок листопада маємо задуші дні, в які особливо молимось за померлих. Цю практику започаткував абат Бенедиктинського ордену в Клюні (Франція) св. Оділон (994-1048), який наказав після урочистостей Всіх Святих відправити Святу Літургію за померлих. У XIII ст. це свято прижилося у Західній Церкві, а в XIV ст. його запроваджено в Латинській Літургії. У 1915 р. Папа Римський Венедикт XV дозволив цього дня відправляти три Літургії.
Саме тому перше листопада – день задушний. Останніми десятиліттями в Галичині і на Закарпатті прийнявся звичай першого листопада іти на цвинтар і на могилах рідних запалювати свічки. Цей звичай наш народ переймає від Всесвітнього дня померлих, який вшановують не тільки римо-католики, але практично всі народи, пов’язані з християнською культурою і традицією у більшості країн світу. В нашому народі цей день шанується також як день смерті Слуги Божого Митрополита Андрея Шептицького, а ще тому, що цього дня у 1918 році була проголошена ЗУНР. Тому цього дня молимося також за всіх тих, які боролися за незалежність нашої Батьківщини. З року в рік зростає чисельність вірних, які приходить на ці заупокійні богослужіння.
Молімося за наших померлих, щоб вони, очищені Божою Любов’ю в Небі, просили за наше спасіння. Багато душ людей що перейшли до вічності, потребують, щоб ми жертвували за них відпусти, протягом першого тижня листопада.
Незмінною умовою отримання відпусту є молитва в намірах Святішого Отця, прийняття Причастя та перебування у стані освячуючої благодаті.
Гарною традицією запалювання свічок та лампадок на могилах ми виявляємо пам’ять й любов до померлих.
На основі книги о. Юліана Катрія, ЧСВВ «Пізнай свій обряд» – https://www.truechristianity.info/ua/books/know_your_devotion_download.php
Фото – https://www.facebook.com/opetro.fostyk/posts/1296490414129485
о. Петро Фостик
