Голос тих, хто пережив і переживає докори сумління за скоєне зло, але не втрачає надію на Боже милосердя, голос тих, хто допомагає в’язням піднятися і побачити в собі промінь любові, голос жертв, що всіма силами намагаються пробачити – це голоси цьогорічних роздумувань Хресної дороги, що були опубліковані в понеділок, 6 квітня 2020 року.
Роздумування для молитви Хресної дороги, яку Святіший Отець цього року очолить не, як зазвичай, в римському Колізеї, а перед базилікою Святого Петра, приготували вірні парафії, що діє при в’язниці «Due Palazzi» в місті Падуї. Авторами роздумувань, імена яких не розголошуються, є п’ять в’язнів, сім’я в’язня, засудженого за вбивство, дочка в’язня, що відбуває довічне покарання, соціальний працівник, представник наглядового суду, матір одного з ув’язнених, катехит, чернець-волонтер, представник пенітенціарної поліції, несправедливо оскаржений священик, з якого після багатьох років слідства зняли обвинувачення. Тексти медитацій зібрали капелан о. Марко Поцца та волонтерка Татьяна Маріо.
Стація I: в’язень, засуджений на довічне ув’язнення
«Часто в судах і на сторінках газет чути цей крик: “Розіпни його! Розпіни його!”. Цей крик я почув також на свою адресу: мене засудили разом з моїм батьком до довічного ув’язнення. Моє розп’яття почалося, коли я був маленьким…», – пише в’язень, згадуючи сумні картини свого дитинства в південно-італійському регіоні Калабрія. Вже з раннього віку він був змушений працювати і тому не міг вчитися. Цькування з боку інших викрало в нього рештки дитинства.
“Я більше схожий до Варрави, аніж до Христа, але найгіршим засудом є засуд моєї совісті: вночі відкриваю очі й відчайдушно шукаю світла, яке б просвітило мою історію, – читаємо в його роздумуваннях. – Коли, закритий у тюремній камері, перечитую сторінки Христових Страстей, я гірко плачу: після двадцяти дев’яти років тюрми я ще не втратив здатність плакати, соромитися свого минулого та зла, яке скоїв. Я почуваюся Варравою, Петром та Юдою в одній особі.”
Засуджений розповідає, що довший час він перебував у в’язниці суворого режиму, так само, як і його батько, який там помер. «Але в тому не-житті, – ділиться він на завершення, – я завжди шукав чогось, що було б життям: дивно, але в’язниця стала моїм спасінням. Якщо для когось я досі Варрава, я не гніваюся: відчуваю в серці, що той невинний Чоловік на хресті, засуджений так, як і я, прийшов шукати мене у в’язниці й виховувати мене для життя».
Читай дальше:
Джерело:
www.vaticannews.va – Світлана Духович – Ватикан
