Сестра Ксенофонта Дика, що належить до Згромадження Сестер Пресвятої Родини УГКЦ, розповіла про діяльність цієї спільноти богопосвяченого життя в часі повномасштабної війни, що вже понад чотири роки триває в Україні. Вона заохотила і надалі молитися та підтримувати одні одних й не втрачати віру в те, що все буде добре.
Кожне чернече Згромадження народжується з потреб Церкви та дарів, якими Господь наділив тих, кого покликав заснувати ту чи іншу спільноту богопосвяченого життя. Згромадження сестер Пресвятої Родини зародилося у 1911 році, як відповідь на потребу того часу – виховання та навчання дітей із бідних родин. Вони відкривали сиротинці й захоронки – своєрідні дитсадки, які ставали осередками не лише освіти, а й тепла та любові. Назва Згромадження – Пресвятої Родини віддзеркалювала убогість і простоту життя, відкритість до кожного та готовність у тиші й служінні стояти поруч із людьми навіть у найважчих часах І світової війни. Упродовж усієї історії для згромадження незмінними залишаються три ключові напрямки: християнське виховання дітей і молоді, опіка над сиротами, праця з родинами.
В інтерв’ю для ватиканських медіа, яке записала Світлана Духович, с. Ксенофонта Дика, що належить до Згромадження Пресвятої Родини, розповідає про місію сестер після початку повномасштабного російського вторгнення в Україну та про діяльність черниць, спрямовану, зокрема, на підтримку ветеранів та їхніх сімей в часі війни.
Початок вторгнення та евакуація
Пригадуючи перші дні повномасштабної війни, сестра Ксенофонта розповідає, що в той час вона, разом з іншими співсестрами, перебували в Києві, здійснюючи служіння в соборі Воскресіння Христового і резиденції Блаженнішого Святослава Шевчука, Глави УГКЦ. «Все почалося з тривожного моменту: ми побачили Блаженнішого біля вікна, який молився, переживаючи про те, що буде далі. Ми відразу пішли до каплиці на молитву, де була відслужена Свята Літургія», – згадує черниця. Незабаром відбулася термінова нарада. З міркувань безпеки жінкам-черницям порадили покинути столицю. Того ж дня сестри зібрали речі і вирушили на захід України. Через обстріли сестрам довелося змінювати місце свого перебування. Отож, вони оселилися у своєму монастирі в Моршині, який незабаром став притулком для багатьох переселенців.
Переосмислення покликання
Сестра Ксенофонта розповідає, що війна змусила по-новому поглянути на чернече служіння та особисті стосунки з Богом. «Ще до початку вторгнення відчувалася напруга, ми переживали за те, що буде: друзі з-за кордону попереджали, що потрібно бути готовими, збирати речі», – розповідає черниця. Отож, сестри перебували в очікуванні… «В умовах невизначеності молитва стала глибшою та щирішою, наче “свіжою палицею” – опорою», – каже вона. «Ти стоїш перед Богом у повній довірі, розуміючи, що Він – єдиний захист», – говорить сестра Ксенофонта. «Довіра до Бога є найціннішою в житті. У цей час особливо загострюється та підкреслюється усвідомлення життєвих цінностей», – продовжила черниця. Багато речей, які колись сподівалася встигнути, зробити, комусь зателефонувати, – набрало іншого значення. Прості речі такі, як звичайне привітання «Добрий день!» – набули нового сенсу. Фраза «хочу тебе побачити» тепер звучить інакше, адже завтра така можливість може не випасти. Побажання «спокою в душі» під час війни набуває зовсім іншого значення, коли розумієш, що триває війна.
Служіння в часі війни
Аналізуючи діяльність свого згромадження, с. Ксенофонта дякує Богові за їхню спільноту, адже, справді, сестри дуже швидко зорієнтувалися в ситуації. Вона зазначає, що війна не перекреслила діяльність, а навпаки – підкреслила сильні спільноти сторони. Монахині дуже швидко згуртувалися та організували допомогу. «В перші ж дні на Західній Україні ми почали приймати переселенців у кількох наших домах: у Львові, в Моршині та в Гошеві, де є більше місця», – розповідає вона. Сестри намагалися забезпечити людей усім необхідним, відкривши двері своїх монастирів для кожного, хто потребував захисту та підтримки. «Отож, в перший же день дуже швидко все це налагодилося, і ми відкрили двері для зустрічі людей», – згадує черниця.
Спілкування із переселенцями
Щодо напрямків служіння та харизми сестер Пресвятої Родини с. Ксенофонта розповідає, що в часі війни воно особливо не змінилося. Те служіння, яке виконували сестри до війни, – здійснюють і надалі. «Звісно, додалися люди, які стали нам близькими, і ми хочемо їм допомагати. Це, переважно, інтелігенція, – вчителі, викладачі, професори, директори шкіл. І це було надзвичайно приємне товариство, яке було готове до співпраці. І вони потім допомагали іншим людям. Тому ми і надалі з тими людьми спілкуємося, переписуємося, допомагаємо, підтримуємо зв’язки. Наша дружба не перервалася», – зазначила вона. Сестра Ксенофонта також наголосила, що до місії сестер додалася пам’ять про захисників. Сестри Згромадження Пресвятої Родини стараються підтримувати тих, кого вони знають, особливо своїх братів чи родичів, а також близьких знайомих, яким допомагають матеріально і підтримують духовною. Вона додала, через соціальні проєкти Згромадження, всіма надбаннями та коштами, які сестри отримують, вони стараються допомагати українським захисникам.
Сестра Ксенофонта також зауважила, що більшість переміщених осіб вже виїхали, адже вони бажали знайти собі власний куточок і тепер приїжджають до сестер в гості. Отож, монастир в Моршині надалі діє як дім для реколекцій та різних зустрічей, так, як було перед війною. Але двері монастиря відкриті для того, щоб біженці, які колись там перебували, могли знову приїхати і побути тут в спокою і в молитві.
Місійна діяльність Згромадження
Черниця розповіла, що найбільшими спільнотами Згромадження є монастирі в Гошеві і у Львові. У Гошеві черниці мають більше місця, отож, більше можливостей для прийняття великих груп. Дуже часто в Гошеві реалізують різні проєкти для підтримки сімей, які втратили сина, чи батька, чи навіть дочку. В часі війни монахині підтримують дітей, батьки яких воювали. Отож, зараз, триває інтенсивна праця для різних сімей, до яких приїжджають капелани на кілька днів та проводять для них духовну реабілітацію. Для дітей із постраждалих сімей та внутрішньо переміщених осіб влітку проводяться дитячі табори. Незважаючи на великий об’єм роботи, для сестер що там працюють, це є великою радістю. «Коли бачиш радість в очах дитини, яка боялася, втікала зі свого дому і шукала, де б заховатися, коли вона радісно усміхається, – це є найбільшою вдячністю радістю черниць», – каже с. Ксенофонта, адже «бачимо щасливими тих дітей чи людей, які знайшли спокій, захист і якусь впевненість у завтрашньому дні». Окрім праці з людьми, сестри також займаються соціальним підприємництвом. «Ми вирощуємо гриби і лохину, а також виготовляємо макарони», – розповідає черниця додаючи, що виручені кошти скеровують на допомогу потребуючим.
Взаємини між черницями
Говорячи про вплив важкого часу війни на взаємини між сестрами, с. Ксенофонта каже, що спільнота є дуже вразливим місцем стосунків і спілкування. «Родичі деяких наших сестер пішли воювати, мій брат воював, ще в однієї сестри брат воює. Отож, кожна із нас з розумінням ставиться одна до одної. Це якраз ті моменти, коли хтось втомлений, хтось переживає, хтось нервує», – з болем констатує черниця. «Тому ми з розумінням ставимося до того, що сьогодні я переживаю за свого брата, завтра інша сестра переживає… Отож, ми молимося завжди за наших братів і родичів, які воюють. Ми стараємося підтримати одна одну, бо розуміємо, що цей шлях нелегко перейти самим». Сестра Ксенофонта каже, що в спільноті є розуміння того, що хтось вже втомлений від переживання, від стресу, від втоми. І це ще більше об’єднує монахинь та додає сили долати цей шлях разом. Тоді, за словами черниці, менше звертається увагу на дрібниці, які колись, можливо, більше дратували. «Війна дала розуміння цінності життя, цінності того, що поряд є людина, яка переживає за своє життя, за життя своїх родичів. І тому всі інші дрібниці, вже відійшли на задній план та зродилося розуміння, що це є скороминуще, і є щось цінніше», – зазначає вона. «Війна також підкреслила багато людських якостей, духовних рис кожної сестри», – підкреслила с. Ксенофонта.
Взаємна підтримка у спільноті
Відповідаючи на запитання чи були моменти, коли було дійсно важко знайти хоч маленьке світло серед густої темряви, черниця поділилася, що в неї особисто не було такого досвіду ані тягаря. Навпаки, «довіра до Бога і близькі люди, які є поряд та підтримують, не дають нагоди до таких думок». «Я дякую Богові за той шлях, який дарував, що я могла перейти його без тієї темряви, без того страху та переживання. Тому що завжди є поряд сестри, які підтримують, які допомагають вирішити ситуацію, коли правді починаєш думати, що можливо все», – підкреслила монахиня.
Молитва і довіра об’єднує
У контексті розповіді про те, що с. Ксенофонта хотіла б сказати черницям або людям, що перебувають за кордоном, вона розповіла, що також була в такій ситуації, коли відбувалася Помаранчева революція, Революція гідності. На той вона перебувала в Римі. За її словами, було неймовірно важко переживати цю ситуацію. Коли людина слухає новини з України, вона інакше реагує, особливо, коли потрібно щось порадити, чи передати якийсь досвід. «Дуже важко, тому що коли ти ззовні, – не можеш пережити того, що відбувається», – каже вона, додаючи, що почувається легше, коли є на місці. Вона поділилася, що перебуваючи в Римі, тим, що насправді об’єднувало, була молитва та довіра. Черниця підсумувала, що «коли знаєш, що за тебе хтось молиться, то це є тим теплом, світлом, добром, яке завжди піднімає, і заохочує рухатися вперед». Вона заохотила і надалі довіряти, що Бог нас провадить, і вірити, що все буде добре.
с. Емілія Вандич, СНДМ / Світлана Духович, – Ватикан
Сестра Ксенофонта про служіння Сестер Пресвятої Родини в нових реаліях – Джерелo: https://www.vaticannews.va/uk/church/news/2026-03/zhromadzennia-sester-presviatoi-rodyny-sluzinnia-u-novyx-realiax.html
СЕСТРА КСЕНОФОНТА ПРО СЛУЖІННЯ СЕСТЕР ПРЕСВЯТОЇ РОДИНИ В НОВИХ РЕАЛІЯХ – В ЧАСІ ПОВНОМАСШТАБНОЇ ВІЙНИ – Джерелo: https://www.youtube.com/watch?v=bjEV8obVcJk
о. Петро Фостик
