На початку повномасштабної війни ми записали перше інтерв’ю із сестрою Світланою Мацюк, яка тоді разом зі своєю спільнотою допомагала біженцям на Хмельниччині. Відтоді відбулося багато змін, серед яких – переїзд до Риму, де вона тепер відповідальна за формацію. Не змінилася сила віра місіонерки і її рішучість докладати всіх сил для того, щоб підтримувати свій народ у цій виснажливій боротьбі.
«Шпиталі, лікарні, сім’ї, в яких хтось загинув, де є поранені, скалічені – це конкретне запрошення Бога для нас, щоб піти туди, де Він стікає кров’ю. І відповідь за нами. Це запрошення для мене, щоб піти туди, де Христос мене найбільше потребує», – зазначає в інтерв’ю для Радіо Ватикану – Vatican News сестра Світлана Мацюк з Місійного Згромадження Сестер Служниць Святого Духа. ЇЇ спільнота здійснює своє служіння в Хмельницькому, де місіонерки перебувають від 1995 року, але після початку повномасштабної війни вони на деякий час переїхали до маленького села Мацьківці, що неподалік обласного центру, де допомагали численним біженцям, які втікали від війни. Тепер сестра Світлана вже понад рік перебуває в Римі, де відповідає за формацію новичок свого згромадження. В інтерв’ю для Радіо Ватикану – Vatican News вона поділилася своїми думками про сприйняття теперішніх подій в Україні з перспективи богопосвячеої особи, про переосмислення віри та необхідність брати на себе відповідальність за те, що відбувається навколо.
Виснажливий біг на довгу дистанцію
«Напевно, ніхто з нас не очікував, що війна буде тривати так довго, що це буде біг на довгу дистанцію, – підкреслює місіонерка. – Нам легко, напевно, зібрати сили і пробігти якусь коротшу дистанцію, але бігти довго це завжди набагато важче. І думаю, що як богопосвячена особа я розумію, що це боротьба, яка вимагає багато: тут дуже важливою є витривалість, постійна молитва, постійне уповання на Бога і максимальна праця для того, щоб ця боротьба закінчилась збереженням Української держави і українського народу, щоб збереглась наша свобода, наша гідність і наш вибір як народу».
Це час відмови від інфантильності віри, це час відповідальності
Яким чином втримати рівновагу, щоб з одного боку, докладати всіх зусиль для того, щоб допомагати, але з іншого боку, уникнути виснаження? На думку сестри Світлани, кожна людина повинна знайти свій спосіб, як відновляти свої сили, тому що «це боротьба на довгий час, і це не лише зовнішня боротьба, але й внутрішня боротьба».
«Я думаю, що перед багатьма віруючими людьми війна поставила запитання “Ким є Бог? І чи Бог, в якого я вірю, міг допустити таке зло на нас?” – каже вона. – Але якщо ми знаємо хоча б трошки історію, та розуміємо, що таке зло з нами траплялося регулярно, століттями. І для мене цей момент війни – це час переосмислення моїх відносин з Богом, переосмислення, яким є Бог, Ким є Бог, а також це час відмови від інфантильності віри. Нам легко вірити, коли Бог для нас виступає немов джин, який виконує всі наші бажання. Звичайно, кожен з нас хоче щастя і добра, щоб все було спокійно, але те, що сталося два роки тому, поставило багато дуже важливих запитань. І це дуже позитивно, що ці запитання вийшли назовні».
Бог, як підкреслила місіонерка, не хоче цієї війни, Він не почав цю війну, і Він запрошує взяти відповідальність за ті процеси, які тепер відбуваються як в Україні, так і в ширшому контексті цілого світу. «Тому що це зло, на яке ми закривали очі, воно настільки виросло, що воно почало душити все добро», – додала вона. І тому це зло потрібно викорінювати на всіх рівнях суспільного життя. Черниця розповіла про випадок, який нещодавно трапився з її подругою в Україні: вона отримала гуманітарну допомогу з Німеччини, і там були теж речі, які надіслали їхні сестри з Німеччини. Більша частина пакунків, за її словами, була відкрита, все було переобрано. «І це зробили не росіяни, це зробили українці, які живуть в Україні», – наголошує наша співрозмовниця, – і тому треба чесно взяти відповідальність за все те, що відбувається.
Очищувати спадщину минулого
Багато згубних звичок в українському суспільстві є також наслідком радянського минулого, де моральні принципи були замінені лояльністю до влади. «Я думаю, що власне Радянський Союз забрав у нас власне відчуття гідності й тотожності, – каже сестра Світлана, – ми не мали права бути тими, ким ми є». Місіонерка розповіла, що перед Другою світовою війною у в’язницях КГБ у Хмельницькому в центральному універмазі було розстріляно багато людей. «А скільки людей було вбито в селах, в яких я працювала останні п’ять років, – додає вона. – Іноді просто прийшли вночі і забрали, тому що вони мали розарій чи молитовник. Але цікаво, що їхні діти, їхні внуки, правнуки дуже мало про це говорять. Для мене це якась загадка: чому таке масштабне зло, яке відбувалося – стільки вбивств, стільки голоду – і це просто немовби сховалося, всі робили вигляд, ніби цього не було. І тому, напевно, ми несемо наслідки цього. Ми є в процесі віднаходження самих себе: ким я є, і це вибір, це екзистенційний вибір», – ділиться сестра.
Незвична формація для майбутніх місіонерок
Тепер у Римі сестра Світлана Мацюк займається формацією новичок на рівні їхнього згромадження в Європі. Вона розповіла, що коли розпочалась повномасштабна війна, то вона вже була відповідальною за формацію двох кандидаток в Україні, які виявили бажання вступити до Місійного Згромадження Сестер Служниць Святого Духа. «Ми є місіонерами, ми працюємо в п’ятдесяти країнах світу, і війна стала частиною формації, – пригадує наша співрозмовниця. – Це був вже другий рік, і ми тоді виїхали з Хмельницького в село і почали працювати: приймали біженців, відправляли гуманітарні вантажі, відвідували біженців, які були там в околицях. Тепер ми іноді жартуємо, що вони пройшли найкращу підготовку для того, щоб бути місіонерками».
Відповісти на запрошення Бога, щоб піти туди, де Він стікає кров’ю
Незважаючи, що сестра Світлана далеко від України, вона й надалі допомагає купувати ліки, речі для військових, для поранених в госпіталях тощо, бо, за її словами, «війна стала запрошенням, викликом, і моральною, духовною, вимогою, щоб відповісти на те, що відбувається». «Жити байдуже, жити так, ніби нічого не відбувалося, це вже абсолютно неможливо, – наголошує вона. – Пам’ятаю, кілька років тому я працювала в Німеччині, і тоді там була хвиля біженців. І в церковних колах теж багато говорили про це. Під час одних реколекцій священик-реколектант сказав, що біженці, цей намет, в якому вони перебувають, є запрошенням Бога для нас, щоб піти до тих, які найбільше потребують. І тепер у цей час, повертаючись в реальність України, шпиталі, лікарні, сім’ї, де є загиблі, поранені, де є скалічені – це конкретне запрошення Бога для нас, щоб піти туди, де Він стікає кров’ю. І відповідь за нами: що тепер ми з цим зробимо. Це є запрошення для мене, щоб піти туди, де Христос мене найбільше потребує».
Черниця зізнається, що дуже часто переживає докори сумління через те, що тепер вона не в Україні. «Я пробую звідси робити максимально те, що можу, щоб, власне, знаходити і надсилати кошти, підтримувати тих людей, з якими спілкуюся, молитися і так далі. Також я розумію, що моє завдання тут є дуже важливим, тому що я готую майбутніх сестер, і це також є для нас ключовим моментом, бо йдеться про підготовку для того, щоб ці сестри, які повертаються в Україну, вміли взяти відповідальність і вміли брати участь у місії, яку Бог нам дає зараз. Але я є, немов би, в двох паралельних світах, і я просто пробую служити настільки, наскільки маю сил».
Богословські чесноти у час війни
В час великих криз ми часто чуємо про важливість не втрачати надію. Але що означає надіятися в час війни? «Я буду говорити про себе, – каже сестра Світлана Мацюк: – віра, потім надія і потім любов – дали мені психічну силу, щоб пережити цей час. Я пам’ятаю перший похорон військового. Це був друг нашої сім’ї, який загинув минулого року в березні. Коли я була на цьому похороні, це був дуже важкий момент. І, власне, моя віра в те, що я передаю цю людину в руки Бога, Якого так люблю, і люблю цю людину – я чула про нього, знала про нього багато, але найголовніше, що це була людина, яка віддала життя за мене – і моя віра … я вгризаюся у віру, хапаюся за неї, я вгризаюся у віру і надію, молячись за ті тисячі людей, які вже загинули. І тільки знання того, що Бог їх прийняв і що вони знайшли цей мир і справжнє життя в Ньому, дає мені сили, щоб йти далі і боротися за життя, щоб допомагати вижити цьому життю там, де це можливо. Тому без віри не уявляю, як можна пережити цей час».
Надія – це довіра до Нього
Сестра Світлана Мацюк підкреслює, що наслідком віри є надія. «Тобто, це усвідомлення того, що я не є Богом, а тільки Бог є Тим, Який є над цим всім, і допускаючи це, Він, тим не менше, має владу над цим, – зауважує вона. – І прийде момент, коли це зупиниться, коли це зло вже не буде мати цієї сили. І надія – це довіра до Нього. Надія на те, що це прийде, дає сили йти вперед. Це немов акумулятор, який весь час підтримує і весь час дозволяє дивитися вгору, вперед. Тобто, смерть часто викликає в мені злість, неприйняття того, що є стільки цієї смерті. Але, власне, запитання «Чим є смерть?» – це одне із тих конкретних запитань, які виникли з початком цієї війни. Я пам’ятаю, десь на другий чи третій тиждень війни ми спілкувалися і ми вирішували, що робити: чи залишатись в Україні, чи виїжджати. І тоді мені прийшла така відповідь: я сказала: «Слухайте, може, тепер і є час, щоб чесно собі відповісти, чи ми віримо у вічне життя, чи ні». Бо якщо ми навіть завтра, чи сьогодні, чи зараз помремо, і якщо ми віримо, то знаємо, що це не є кінець. Звичайно, життя потрібно берегти, але це життя тут не є кінцем. І тому треба ввійти в боротьбу, і це буде коштувати, це коштує нам дуже багато, але без цієї боротьби ми втратимо себе і втратимо шанс, який ми маємо». Місіонерка пояснює, що увійти в боротьбу означає також не стати байдужими, не закриватися в собі, а знаходити відвагу в собі, щоб жити в цій ситуації і робити все можливе, щоб відповідати на потреби потребуючих.
Для людей важливо мати когось, кому розповісти про своє горе
На початку війни Сесери Служниці Святого Духа допомагали біженцям у селі Мацьківці, що неподалік Хмельницького. На парафії вони могли прийняти приблизно 25-30 осіб. Пригадуючи той час, сестра Світлана ділиться одним із багатьох цінних уроків, які вона засвоїла за ці останні майже два роки. Вона розповіла, що біженці зазвичай приїжджали вночі. Вони їхали з Харкова, чи з Києва…Це була дуже довга подорож. Наприклад, відстань від Вінниці до Хмельницького, яка зазвичай триває годину-півтори, вони проїжджали за 10-15 годин. «Але попри страшенну втому, яку вони відчували, – наголошує місіонерка, – для них було важливо, що ми сідали з ними, вони їли і розповідали, весь час розповідали, і, власне, треба було слухати. І це найбільше їм допомагало – щоб вони могли виказати все те, що вони пережили».
Одна із зустрічей черниці запам’яталася по-особливому: це була знайома їхньої співсестри, яка була вагітна на восьмому чи дев’ятому місяці, і яка переїжджала зі своєю родиною. Вони відпочили в сестер і поїхали далі на Закарпаття до своїх друзів. «Потім, через два три тижні вона вислала мені фото, що вона народила, – розповідає місіонерка. – І вона написала: “Я так радію життю, яке прийшло на цей світ. Ця дитина така важлива для мене”. І для мене тоді теж було дуже важливо це прочитати, що життя продовжується і є майбутнє, є надія. Коли життя продовжується, є надія, що воно не закінчиться, що, попри все, життя напевно переможе смерть».
Про людину, яка надихає
Спілкування із сестрою Світланою завжди приємне через те, що її відповіді зазвичай дуже щирі й неочікувані. Неочікуваною була також відповідь на запитання про те, хто їй найбільше допоміг у цей період. «Тепер для мене особою, яка мене навертає і яка мені дуже багато відкриває, є моя мама, – зазначила сестра. – Вона вже десять років є волонтером і вона дуже часто їздила на Схід, тепер також регулярно їздить. І пам’ятаю, в перший день війни, коли я була з сестрами, ми думали про те, що робити, як реагувати і так далі, а моя мама в перший день війни спілкувала валізи і поїхала в парафію в Хмельницький, щоб там допомагати. Вона жила там місяць чи два, і вони постійно відправляли вантажі, приймали біженців, тобто вона додому майже і не поверталася. Я мамі не говорила про те, що ми вирішуємо, чи виїжджати, чи залишатися, і коли я з нею говорила, то вона каже: “Слухай, до нас тут приїхало багато сімей, дуже багато малих дітей, приїжджай із сестрами, нам допомогти. Нам потрібна ваша допомога, бо треба цими дітьми зайнятися”. І для мене було зрозуміло: якщо є потреба, то ми це робимо. Для мене цей час показав, що якщо ти з людьми, які включаються і на максимум щось роблять, щоб допомогти, щоб якось вплинути на ситуацію, то з ким ти є, від того й наберешся. І тепер моя мама співпрацює з госпіталем в нашому місті і ми знаємо дуже багато історій поранених, багато допомагаємо, стараємось допомогти там, де це можливо. Вона є прикладом для мене, щоб не боятися, бо знаю, що увійти в лікарню, де є ці поранені, це дуже великий крок, який важко зробити. Але вона має цю відвагу, і вона йде до цих військових. І ці історії, які я від неї чую, в яких, фактично не будучи в Україні, я теж беру участь, вони дають мені багато відваги, сили, надії, що треба йти вперед, треба молитися. Для мене це є запрошенням, щоб йти туди, бо Бог там є, йти до тих людей, тому що Бог в них на нас чекає».
Світлана Духович – Ватикан
Джерелo: Сестра Світлана Мацюк: війна вимагає дати відповідь на те, що відбувається. – https://www.vaticannews.va/uk/church/news/2023-12/sestra-svitlana-macyuk-interview.html
Джерелo: Фото – Сестра Світлана Мацюк з Місійного Згромадження Сестер Служниць Святого Духа – https://www.vaticannews.va/uk/church/news/2023-12/sestra-svitlana-macyuk-interview.html
ВІЙНА ВИМАГАЄ ДАТИ ВІДПОВІДЬ НА ТЕ, ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ. I ІНТЕРВ’Ю ІЗ СЕСТРОЮ СВІТЛАНОЮ МАЦЮК З МІСІЙНОГО ЗГРОМАДЖЕННЯ СЕСТЕР СЛУЖНИЦЬ СВЯТОГО ДУХА. – Українська передача 02.01.2024 – https://www.vaticannews.va/uk/podcast/ukrainian-podcast-list/2024/01/ukrainian-programme-02-01-2024.html
I ІНТЕРВ’Ю ІЗ СЕСТРОЮ СВІТЛАНОЮ МАЦЮК З МІСІЙНОГО ЗГРОМАДЖЕННЯ СЕСТЕР СЛУЖНИЦЬ СВЯТОГО ДУХА – https://www.youtube.com/watch?v=SADyvmeAqeM .
ВІЙНА ВИМАГАЄ ДАТИ ВІДПОВІДЬ НА ТЕ, ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ. II ІНТЕРВ’Ю ІЗ СЕСТРОЮ СВІТЛАНОЮ МАЦЮК З МІСІЙНОГО ЗГРОМАДЖЕННЯ СЕСТЕР СЛУЖНИЦЬ СВЯТОГО ДУХА. – Джерелo: Українська передача 04.01.2024 – https://www.vaticannews.va/uk/podcast/ukrainian-podcast-list/2024/01/ukrainian-programme-04-01-2024.html
II ІНТЕРВ’Ю ІЗ СЕСТРОЮ СВІТЛАНОЮ МАЦЮК З МІСІЙНОГО ЗГРОМАДЖЕННЯ СЕСТЕР СЛУЖНИЦЬ СВЯТОГО ДУХА – https://www.youtube.com/watch?v=U957giVSyDs
ВІЙНА ВИМАГАЄ ДАТИ ВІДПОВІДЬ НА ТЕ, ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ. III ІНТЕРВ’Ю ІЗ СЕСТРОЮ СВІТЛАНОЮ МАЦЮК З МІСІЙНОГО ЗГРОМАДЖЕННЯ СЕСТЕР СЛУЖНИЦЬ СВЯТОГО ДУХА. – Українська передача 05.01.2024 – https://www.vaticannews.va/uk/podcast/ukrainian-podcast-list/2024/01/ukrainian-programme-05-01-2024.html
III ІНТЕРВ’Ю ІЗ СЕСТРОЮ СВІТЛАНОЮ МАЦЮК З МІСІЙНОГО ЗГРОМАДЖЕННЯ СЕСТЕР СЛУЖНИЦЬ СВЯТОГО ДУХА – https://www.youtube.com/watch?v=GOKPFKzLE1Q
Інформаційний випуск Радіо Ватикану 05.01.2024 – https://www.vaticannews.va/uk/podcast/informatsiynyy-vypusk-radio-vatykanu/2024/01/ukrainian-news-05-01-2024.html
о. Петро Фостик
