Українська передача 5.01.2023. – https://www.vaticannews.va/uk/podcast/ukrainian-podcast-list/2023/01/ukrainian-programme-05-01-2023.html
ВЛАДИКА ДЗЮРАХ ПРО ВЕНЕДИКТА XVI І ЙОГО ПІДТРИМКУ ДЛЯ УГКЦ
Український єпископ, який служить на батьківщині Йозефа Ратцінґера, ділиться спогадами про покійного Папу та про його прихильність до УГКЦ.
Серед єпископів УГКЦ, які взяли участь у похороні Папи Венедикта XVI, що відбувся у Ватикані у четвер, 5 січня 2023 р., був також владика Богдан Дзюрах, Апостольський Екзарх для українців католиків візантійського обряду в Німеччині та Скандинавії. За два дні до похоронних богослужінь він дав розлоге інтерв’ю для української редакції Радіо Ватикану – Vatican News.
Владико, якими є Ваші особисті спогади про Папу-емерита Венедикта XVI?
З Папою Венедиктом XVI в мене пов’язані справді особисті спомини й переживання. Передовсім, пригадую 2005 рік, коли відбувався конклав, на якому вибрали Венедикта XVI Наступником апостола Петра. Я тоді студіював у Римі і мав нагоду бути на площі Святого Петра саме в той момент, коли над Сикстинською каплицею з’явився білий дим і було проголошено про вибір кардинала Ратцінґера на Главу Католицької Церкви. Поруч зі мною сиділа група з Німеччини, і я міг відчути їхній ентузіазм і радість з приводу цього вибору. Я сам теж був дуже втішений цим вибором отців конклаву, тому що я вже раніше мав багато інформації про Йосифа Ратцінґера як видатного богослова, і одночасно, як очільника чи не найважливішої дикастерії Римської Курії – Конгрегації доктрини віри.
У нас в редемптористському монастирі в Римі були його студенти, які пізніше стали викладачами, професорами в римських вищих навчальних закладах Католицької Церкви, і вони ділилися своїми враженнями, своїми спогадами про постать нового Понтифіка. Тому для мене цей вибір був і очікуваний, і дуже позитивний, дуже радісний. І коли я разом з усією Католицькою Церквою радів про цей вибір, я тоді ще не здогадувався, що за кілька місяців саме цей Папа підтвердить вибір нашого Синоду Єпископів, вибір мене на Єпископа-помічника Київської Архиєпархії.
Пригадую також, з якою радістю мешканці Риму зустріли цей вибір. І коли мала бути перша літургія новообраного Папи, то тисячі людей, передовсім мешканці міста Риму, йшли на площу Святого Петра, і під час цієї великої процесії, яка наближалася до Ватикану, було багато плакатів, серед яких мені запам’ятався один, на якому був напис: «Що за світ був би без Папи».
Отже, люди потребують цього батьківського образу, батьківської постаті, якою є Глава Католицької Церкви, Наступник святого Петра, як той, хто об’єднує нас всіх у вірі, провадить нас дорогами правди, дорогами євангельської любові.
Ваше Преосвященство, Ви говорили про спогади його учнів. В чому полягала особливість Папи Венедикта XVI як богослова?
Слід наголосити, що він був надзвичайно обдарованою людиною, талановитим богословом, мудрим викладачем католицького богослов’я, і про це не раз відгукувалися власне ті, хто його знав особисто ще з часів його викладацької діяльності, а потім як Префекта Конгрегації віровчення.
Один з його студентів пригадував, що кардинал Ратцінґер був дуже духовною людиною, що його виклади були просякнуті глибокою вірою, що він не старався подобатися прихильникам якихось короткочасних течій, популярних в тих часах, які поширювалися також і в університетському середовищі. Він дуже послідовно і витривалою викладав здорову науку Церкви.
Вибором цього Папи раділи також і ті, хто знав його зблизька, бо сподівалися на те, що, можливо, люди, таким чином, відчують багатогранність його особи, і що буде «відкоригований» імідж цього Папи, якого популярно називали «залізним кардиналом» через його непохитність у справах віри і непоступливість стосовно певних доктринальних питань. Одночасно, ця людина, за свідченням тих, хто його знав зблизька, була надзвичайно смиренною, побожною, люб’язною і простою у спілкуванні з ближніми.
І справді, потім, коли я вже мав нагоду зустрічатися зі Святішим Отцем Венедиктом XVI під час приватних аудієнцій, зокрема під час пам’ятного візиту ad Limina наших греко-католицьких єпископів 2008 року, я міг переконатися у правдивості цих слів: ця людина була надзвичайно глибоко релігійною, духовною, побожною, а водночас, дуже смиренною і радісною, і ця радість відчувалася у спілкуванні з ним.
Як Церква в Німеччині і все німецьке суспільство переживає смерть Папи Венедикта XVI?
Увесь народ був дуже зворушений цією новиною. Як писали у пресі, знаючи його стан здоров’я, ця звістка була очікуваною, але все ж таки дуже сумною. Люди усвідомлюють, що століттями не було представника німецького народу на Петрові Престолі, і крім того, це була непересічна постать, велична постать, яка залишила, без сумніву, глибокий слід в житті Католицької Церкви, видатний і позитивний слід. Водночас, це був Папа, якому довелося прийняти на себе удар різних викликів і потрясінь, які сколихнули Католицьку Церкву після відходу до вічності святого Папи Івана Павла ІІ, і він сповняв своє служіння дуже достойно. Тому його співгромадяни пишаються цим Папою, попри те, що часами з певних кіл звучать певні критичні голоси, але загалом народ є дуже зворушений, народ заглиблений в молитві, в кожній дієцезії заплановані поминальні богослужіння.
Я, зокрема, сьогодні [ред. 3 грудня] братиму участь в реквіємі, який буде відправлено в катедральному храмі міста Мюнхена, адже Папа Венедикт XVI був свого часу також Архиєпископом Мюнхена і Фрайзинґа, тобто це його рідна архидієцезія. І тут особливо відчувається великий пієтет, велика любов, пошана до цього Папи, зрештою, зі взаємністю, бо знаємо, що покійний Святіший Отець в своєму духовному заповіті окремо згадав своїх краян з баварського краю, закликав їх, щоби вони надалі були чуйними і витривалими у вірі, щоб не дозволили себе відтягнути від цієї віри; він дякував своїм батькам, своїй землі, яка виростила його як віруючу людину, яка підтримувала його своєю молитвою. Тому вся Німеччина цими днями переживає смуток, заглиблена в молитві, але також пишається великим сином свого народу.
Владико, Ви довший час були Секретарем Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви. Чи могли б Ви сказати, яку роль відіграв понтифікат Папи Венедикта XVI у розвитку УГКЦ?
На час його понтифікату припали дуже знаменні події в житті та в історії нашої Церкви. Зокрема, відбулося повернення осідку Глави УГКЦ зі Львова, з Галичини до Києва, до серця нашої країни. І це був епохальний крок, який відбувався з благословення Святішого Отця, за його підтримки. Це був дуже важливий крок для подальшого розвитку і відродження нашої Церкви на матірних землях.
Також дуже знаковим був візит ad Limina, який відбувся 2008 року за понтифікату Венедикта XVI. Це був перший після 1937 року візит ad Limina наших єпископів, яким ми хотіли підкреслити єдність з Наступником апостола Петра, і одночасно, як казав з нагоди цього візиту тодішній Глава нашої Церкви Блаженніший Любомир, ми хотіли поглянути на наше життя поглядом з Риму, щоби краще пізнати наші немочі, недомагання, і відповідно, з Божою поміччю і за підтримки всієї Католицької Церкви над ними надалі працювати.
Цей візит 2008 року запам’ятався мені особистими спілкуваннями кожного єпископа правлячого зі Святішим Отцем. Я мав нагоду часто бути при цих особистих розмовах, оскільки перекладачем на тих зустрічах не міг бути священик, тож я перекладав для кількох наших владик цю бесіду зі Святішим Отцем. І я міг переконатися, наскільки уважно, наскільки зичливо, по-братерському і дуже відкрито Папа слухав ці звіти, ці розповіді наших владик. Але також він був приготовлений до кожної зустрічі, він був докладно обізнаний. Принаймні, таке враження я мав з його реакції, з його запитань, уточнюючих запитань про стан життя, служіння тієї чи іншої єпархії. Його зичливість і підтримка нашої Церкви була поза всяким сумнівом.
Папа Ратцінґер також допомагав в подальшому розвитку беатифікаційного процесу, зокрема, праведного Митрополита Андрея, і він дуже шанував Главу нашої Церкви Блаженнішого Любомира. Пригадую, вже на нашій останній спільній зустрічі всіх католицьких єпископів візантійсько і латинського обряду, наприкінці нашого візиту ad Limina Папа спонтанно зійшов з катедри і підійшов до Блаженнішого Любомира, щоб йому віддати шану, щоби з ним особисто попрощатися. Це був жест, пов’язаний не тільки з усвідомленням Папою певних фізичних обмежень нашого Глави Церкви, але я переконаний, що це був жест, зроблений цілком свідомо, як вираз його особистої глибокої пошани до Блаженнішого Любомира.
І третій момент, про який я хотів би згадати щодо ставлення Венедикта XVI до нашої Церкви, це те, що на цей його період припало закінчення активного служіння Блаженнішого Любомира як Глави Церкви, і Папа Бенедикт XVI теж супроводжував цей процес підготовки і відходу на емеритуру Глави нашої Церкви. Я припускаю, що цей жест, непересічний жест Блаженнішого Любомира до певної міри вплинув теж на пізніше рішення самого Святішого Отця, коли він зрікся з престолу і подався на емеритуру зі свідомістю, що Церквою керує не людина, але Дух Святий через людей, і що Господь Бог вкаже на свого обранця для продовження своєї місії, чи то йдеться про помісну Церкву, нашу греко-католицьку, чи про Вселенську Католицьку Церкву.
Світлана Духович – Ватикан
Фото – https://www.facebook.com/opetro.fostyk/posts/1599211350524055
Інформаційний випуск Радіо Ватикану 5.01.2023.– https://www.vaticannews.va/uk/podcast/informatsiynyy-vypusk-radio-vatykanu/2023/01/ukrainian-news-05-01-2023.html
о. Петро Фостик
