«Це Бог дарує нам цих людей. Це дар від Бога, що він був вашим чоловіком, чи сином. Але від самого початку ця людина – це Божа людина. І Бог попросив його захищати свою Батьківщину, тобто він відчув це покликання в собі, і захищав, і Бог забрав його додому», – такими словами о. Петро Мандзяк, священик Стрийської єпархії УГКЦ, звертається до родин, які втратили близьких на війні. Знаходити потрібні слова священику допомагає власний досвід: він півтора року провів на фронті на сході країни.
«Привіт, Кохана!!! Якщо ти читаєш цього листа, значить мене Бог покликав до Себе…» – так починається прощальний лист, який Петро Мандзяк написав дружині та їхній маленькій донечці, перебуваючи на фронті на сході України, на випадок якщо би він загинув. Але він привіз його з собою, коли повернувся до дому. «Хлопці мене дуже сварили, щоб я не писав цей лист, бо там в армії люди дуже забобонні. Але я віруюча людина, християнин, і після того, як Бог забере мене додому, я хотів дружині сказати пару слів», –зазначив він в інтервʼю для Радіо Ватикану – Vatican News, додаючи, що цей лист став для нього немов струменем Божої благодаті.
Пішов захищати життя
Вся історія Петра, тепер отця Петра, греко-католицького священика, що служить у Стрийській єпархії, є свідченням цього потоку Божої благодаті, яким він вирішив поділитися, щоб показати, як Бог – часто в абсолютно несподіваний спосіб – діє в нашому житті, якщо ми прислухаємося до Його голосу.
Петро Мандзяк, якому зараз 33 роки, закінчив греко-католицьку семінарію у Львові в 2016 році і того ж року приїхав до Риму на навчання в Папській Альфонсіанській академії. Здобувши ступінь ліцензіату з морального богослов’я, він повернувся в Україну в 2019 році, одружився і почав працювати для «Нової Пошти». У лютому 2022 року, після початку російського вторгнення в Україну, спочатку приєднався до територіальної оборони, а в червні того ж року вирішив добровільно вступити до лав Збройних сил.
«Ми постійно дивилися новини і бачили, як росіяни просто розстрілюють мирних людей, – розповідає о. Петро, згадуючи, що спонукало його піти на фронт. – І ти розумів, що ти як здорова і нормальна людина, маєш іти захищати тих, хто не може себе захистити. Ну, і загалом в житті я завжди старався бути активним і громадянином країни, і християнином. Тобто, як каже Шептицький, важливо, щоб ми не були літеплі: щоб ми були або гарячі, або холодні, бо нема гіршого, ніж літеплість. Я відчув цей поклик у своєму серці і відповів на нього. Я не йшов туди вбивати, абсолютно ні. Я йшов захищати життя».
Після короткого періоду навчання Петро вирушив на фронт у складі штурмового підрозділу. Брав участь у боях за Соледар, де отримав поранення у жовтні 2022 року.
«На війні кожен може зустріти те, за чим прийшов, – ділиться колишній військовий, – якщо людина прийшла зі страхом, то вона там зустріне цей страх; якщо хтось прийшов помститися, то завжди знайде можливість для помсти. Я, наприклад, прийшов туди, щоб приносити мир і любов серед своїх побратимів, щоб бути для них підтримкою, Божою рукою, яка би могла бути на війні».
Реальність війни змушує знімати всі маски
Свою підтримку побратимів Петро зміг засвідчити в бою на соляних шахтах “Артемсіль” у Соледарі. Через значну перевагу російських сил у його загоні з 20 осіб 4 загинули і 11 отримали поранення, але ті, що залишилися неушкодженими, серед них також і Петро, змогли забрати з поля бою всіх поранених.
«Війна, – каже отець Петро, – змушує людину зняти всі маски. Тобто, коли ми одягаємо якісь соціальні маски в своєму житті, то часто ми не можемо зустріти Бога через те, що ми ніби занадто стараємося для світу. Бог нам говорить жити не для себе, а жити для когось, ми знаємо, що ми створені на образ і подобу Бога, образ ми маємо, а до подоби ми прагнемо, тобто ми йдемо до подоби силою своїх вчинків. І Христос є прототипом цього образу і подоби. Христос дуже чітко дає нам зрозуміти, що Він живе не для себе, що Він чітко виконує покликання, яке Бог Йому дав, і Він розуміє, куди Він іде. І я дуже чітко це зрозумів на війні, що ти не зможеш там жити для себе, тому що війна з тобою рахуватися не буде. Тобто ти маєш жити в ім’я чогось і заради когось. І, власне, там дуже яскраво відкриваєш зустріч з Богом, тому що в тебе нема вже того всього “барахла”, яке є тут в житті. Наприклад, ставши священиком, хтось може думати: “Я такий сильний, поважний. Я – хтось”. А там нема того, що ти “хтось”, ти просто такий, як ти є. Як каже Вакарчук в пісні “Мить”: “Будь таким, яким Бог тебе знав”, тому що ти перед лицем смерті, і тут вже нема перед ким “кіна грати”. І, власне, в цьому моменті в повній наготі, тобто ніби повністю будучи голим від різних соціальних нашарувань, ти лише там зустрічаєш Бога».
Побратимство – промінь світла серед війни
Реальність війни, з усією її трагічністю, стає родючим середовищем для плекання побратимства, яке, за словами отця Мандзяка, є відображенням Христової ментальності, бо справжній побратим «дбає не за себе, а за побратима». «Побратим це той, хто знає всі твої потреби, навіть якщо ти їх не вербалізуєш, – каже він. – Тобто це людина, яка відчуває тебе на певному емоційному рівні. Тепер в цьому мирному житті мені страшенно бракує такої людини. Це ніби продовження тебе. Було багато таких хлопців, багато, на жаль, вже відійшли у вічність. Хоча я як християнин, вірю в те, що після закінчення мого земного життя я зустрінуся там з тими великими козаками, великими героями, великими Божими ангелами. І ця думка будує мене, вона дає мені сили. Побратим – це надзвичайно потужний буфер для людей, які на війні. Тобто це є немовби психіатр, лікар, це людина, яка дозволяє тобі каналізувати весь той негатив, який має війна. Тобто побратимство – це ніби промінь світла серед війни». Наш співрозмовник додає, що він не хоче ідеалізувати, бо йдеться про його особистий досвід, «а хтось може мати зовсім інший досвід».
Про Юрія “Тихого”
Наш співрозмовник пригадав одного із своїх побратимів, які назавжди залишаться в його серці: «Це мій командир відділення Юра. Позивний в нього “Тихий”. Він – надзвичайна людина. У мене є така мрія: я би хотів, щоб хтось написав ікону величезного ангела з його ликом, який накриває крилами всю Україну. Це титан, це командир з великої букви. Щоб ви розуміли, це людина, яка перша заходила в зону бойових дій і яка крайньою виходила звідти. Коли ми поселялися в якомусь будинку, то він останнім там поселявся. Він не біжить, не шукає собі краще місце, спершу поселяються всі хлопці, які під його підпорядкуванням, і лише тоді він собі знаходить найгірше місце. Юра “Тихий” – це така людина, яка ніколи не сідала їсти першою: коли всі хлопці поїли, тоді він їв… Моя думка така, що то ангел Божий був просто серед нас і Бог його забирає. І я як віруюча людина, як священик, вірю, що Він забрав його в найкращий момент для його спасіння».
Світлана Духович – Ватикан
Отець Петро Мандзяк, який служив на фронті: наші цінності – любити і захищати – Джерелo: https://www.vaticannews.va/uk/church/news/2024-06/otez-petro-mandzyak-nashi-cinnosti-lyubyty-i-zahyshaty.html
Українська передача 02.07.2024. – Джерелo: https://www.vaticannews.va/uk/podcast/ukrainian-podcast-list/2024/07/ukrainian-programme-02-07-2024.html
ОТЕЦЬ ПЕТРО МАНДЗЯК СВЯЩЕННИК УГКЦ, ЯКИЙ СЛУЖИВ НА ФРОНТІ: НАШІ ЦІННОСТІ – ЛЮБИТИ І ЗАХИЩАТИ – І. ДЖЕРЕЛO: https://www.youtube.com/watch?v=zaaOIyLEAiI
Інформаційний випуск Радіо Ватикану 02.07.2024. – Джерелo: https://www.vaticannews.va/uk/podcast/informatsiynyy-vypusk-radio-vatykanu/2024/07/ukrainian-news-02-07-2024.html
о. Петро Фостик
