Згромадження Сестер Милосердя святого Вінкентія діє в Україні від 1926 року. Ідучи слідами свого засновника черниці охоплюють різні сфери, де служать прикладом та ділом милосердя. «Сьогодні для кожної українки й українця, які залишилися на безпечній території, є обов’язковою вимогою знати, як спілкуватися із родинами військових», – каже сестра вінкентійка Христофора Чава, розповідаючи про свою діяльність в період війни.
В час повномасштабної війни багато з нас, переглядаючи соціальні мережі, часто натрапляє на опис діяльності, яка викликає захоплення, зацікавлення і спонукає самим робити щось корисне. Коли йдеться про богосвячених осіб, виникає спонтанна цікавість, до якого згромадження вони належать, яка харизма надихає їх до самовідданого служіння людям, яка формація і вишкіл допомогла їм настільки професійно надавати допомогу у ці важкі часи. Про сестру Христофору я дізналася з її повідомлень у Facebook, де вона розповідає про психологічну допомогу дружинам військових.
«Надією є люди, які не покладаючи рук, служать своєму народові тим даром, яким Господь їх наділив. Наша надія на те, що через нашу спільну діяльність, нашу спільну участь, нашу небайдужість, наше включення у захист Вітчизни, Господь дасть нам перемогу та мир на нашій землі», – ділиться в інтервʼю для Радіо Ватикану – Vatican News сестра Христофора Чава. Вона належить до Згромадження Сестер Милосердя Святого Вінкентія. Як підкреслила черниця, сьогодні їхні сестри залучені у різних напрямках суспільного життя: є сестри з медичною освітою, з педагогічною освітою, і з вищою музичною, а також і з юридичною освітою. «Тому черниці охоплюють, напевно, усі найважливіші сфери, де можна послужити прикладом чи ділом милосердя», – каже вона.
Коли ми бачимо добрі плоди, то на думку спадають ті, хто посіяв добрі зерна. Коріння цього згромадження сягають XVII століття. Сестра Христофора пригадала про їхнього засновника святого Вікентія, який народився в 1581 році у Франції. «За своє життя він здобув особливий титул – батько убогих, – розповіла черниця, – бо він був відкритим до глибинних потреб людини. Він надавав допомогу убогим, розпоряджаючись коштами доброчинців. Але одна людина не може зробити багато. Тому святий Вінкентій ще за свого життя зорганізував багато спільнот. Спочатку це були багаті люди, які бажали послужити убогим, бідним, а згодом, і дотепер, є двісті шістдесят груп людей, спільнот, інститутів, що керуються у своєму покликанні духовними вправами та харизмою святого Вінкентія. Найпоширенішим на сьогодні є Братство Милосердя. Це перша організація, заснована ще святим Вінкентієм, де Полем в 1617 році і сьогодні відома як Міжнародна асоціація Милосердя».
Початки Згромадження у повоєнній Галичині
Вінкентійська родина, поширена в різних країнах світу, цього року святкує свій 400-літній ювілей, а Згромадження св. Вінкентія де Поля в Україні розпочинає приготування до святкування свого сторічного ювілею. «Від моменту утворення східної гілки в Україні до сьогодні, – зауважила наша співрозмовниця, – це згромадження ніколи не переривало своєї діяльності, навіть у суворий час Другої світової війни». Пригадуючи історичний контекст, в якому згромадження було засновано в Україні, черниця підкреслила, що «у важких повоєнних часах Галичина потребувала особливої духовної опіки над дітьми сиротами». «Отож, митрополит Андрей Шептицький, – розповіла сестра Христофора, – взяв на себе батьківську турботу про цих дітей і молодь, яка в часах воєнного лихоліття перебувала в особливо важкій ситуації. Розуміючи цю проблему, він поставив собі за мету заснувати Згромадження Сестер милосердя східного обряду в Україні. Митрополит укладає договір з бельгійським єпископом і головною управою монастиря у Бельгії та з благословення Папи Римського, 25 березня 1922 року посилає до Бельгії на новіціят перших українських дівчат. А вже 8 червня 1926 року, в урочистість Пресвятої Євхаристії, в монастирі сестер милосердя в місті Деньзе відбулася остання Божественна Літургія та зворушливе прощання з тими, що залишали бельгійську обитель і поверталися у свою рідну землю, в Україну, щоб започаткувати свою діяльність. Це було п’ять черниць, служіння яких дуже потребувала українська земля. Таким чином повстала східна гілка сестер милосердя. З цього моменту Сестри милосердя є спільнотою богопосвячених осіб в Україні, об’єднаних посвяченням у чернечий стан для здійснення євангельських рад і служінню ділами милосердя».
Місія в повоєнних часах
Спочатку сестри здійснювали діяльність на Івано-Франківщині, а згодом – на Львівщині. За сприяння митрополита Андрея Шептицького було придбано помешкання. В цьому будинку сестри могли допомагати вбогим дівчатам і взагалі тим біднішим дітям, які хотіли навчатися або просто шукали працю у Львові. Сестра Чава підкреслює, що сестри милосердя «надавали медичну допомогу і робили діла милосердя для різних верств населення, надаючи допомогу навіть військовим, яких ми сьогодні назвали б окупантами». «Але це були люди, які потребували підкріплення свого здоров’я, – каже вона. – Напевно, це теж був морально виправданий вчинок – схилятися над убогим, бідним, стражденним, нужденним Христом, який потребує медичної допомоги».
У радянські часи сестри продовжували свою діяльність навіть при тому, що влада не дозволяла здійснювати богослужіння, проповідувати, проголошувати євангельські цінності. «Але діла милосердя – це були вчинки, якими сестри могли послужити убогим й потребуючим, – розповіла черниця, зауважуючи, що що радянська влада хотіла позбавити праці сестер у тодішньому шпиталі, який тепер називається лічниця Шептицького, а тоді це був шпиталь, де сестри несли своє медичне служіння. «І ось, одного дня радянська влада звільнила усіх сестер з праці, – розповідає сестра, – але за ними вступився сам головний лікар, який сказав: “Якщо не повернете сестер до праці, то цей заклад не буде функціонувати”. І так, сестри повернулися до праці у лічниці.
Сестра Христофора поділилася ще одним промовистим свідченням того періоду: «Сестра Онисима, черниця нашого згромадження, яка була операційною сестрою, розповідала, що під час Другої світової війни в лікарні оперували німецького солдата високого рангу, і хірург звершував своє медичне втручання під дулом автомата. Сестра Онисима асистувала на цій операції. Вона стверджувала, що чинити діла милосердя в цих умовах могло стати ризиком для життя».
Сучасна діяльність сестер Милосердя
Тепер крім лікарень, сестри Милосердя в Україні опікуються дітьми сиротами. Це новий проект, започаткований в останніх десятиліттях. В Полтаві є дитячий будинок сімейного типу, де сестра Магдалина (Чугайда) звершує духовну і людську опіку над дітьми сиротами. В цьому домі проживають діти батьків, які позбавлені батьківського права.
Ще одна сфера їхньої діяльності – це паліативна опіка над важкохворими. «Крім медичного піклування хворим, за бажанням, надають можливість приступити до Святих Тайн, які можуть бути останніми в їхньому житті», – наголосила вона, вказуючи на важливість духовної опіки в таких закладах.
За словами с. Христофори, сестри милосердя працюють сьогодні в багатьох напрямках суспільного життя: є сестри з медичною освітою, сестри з педагогічною освітою, і з вищою музичною освітою, і з юридичною освітою. Тому черниці охоплюють, напевно, усі найважливіші сфери, де можна послужити прикладом чи ділом милосердя.
Служіння в часі війни
Далі сестра розповіла, що коли 22 лютого 2022 року розпочалася війна, у спільноті Згромадження по вулиці Сельських у Львові було прийнято дуже важливе рішення, що в їхньому домі можуть проживати люди, які, рятуючи своє життя, зупинялися в домі сестер. «І був такий момент, – зазначає сестра, – коли там проживало більше вимушено переселених осіб, ніж мешканців цього дому. Тобто сестри віддавали свої монаші келії для проживання не тільки для батьків та матерів з дітьми, але навіть їхнім чотирилапим друзям».
Сестра Христофора пригадує момент в часі війни, коли в їхньому домі вже всі кімнати були зайняті, і була одна жінка, яка дуже потребувала допомоги і відчувала постійний страх і неспокій. Одного разу вона їхала в авто зі сестрою і сказала, що дуже боїться, але з монахинею відчувала спокій. Отож, с. Христофора надала можливість цій жінці переночувати в монастирі та перебувати поруч із нею. У найважчому часі, коли в Україні було найбільш напружена ситуація, сестри відкликалися на потреби людей і всі хотіли щось робити для України. За її словами, тоді відчувалася взаємна згуртованість всіх українців.
Далі с. Христофора розповіла що коли настали літні місяці відпустки, вона приходила в школу, де тимчасово поселили переселенців. Сестра спілкувалася з ними, надаючи їм духовну та моральну підтримку. Так тривало майже ціле літо. Сестра пригадує першу групу молодих людей. «Це були переважно чоловіки, – пригадує вона. – Найстаршому з них було п’ятдесят років, а наймолодшому, напевно, двадцять два. І мене дуже вразило, якою різноманітною є Україна». Сестра Христофора навчала їх молитися. Вона пригадує, що лише один чоловік, якому було п’ятдесят років, знав молитву «Отче наш», а всі молодші – ні. «Вони починали цю молитву, але не могли її завершити, – каже сестра. – Але коли вони від’їжджали зі школи та прощалися, то вже могли проказати разом зі мною “Отче наш”». На доручення керівництва школи, де перебувала група, с. Христофора молилися з ними перед споживанням їжі та в інших ситуаціях. На прощання черниця подарувала кожному маленьку іконку, яку вони отримали із вдячністю.
Черниця також пригадує одну родину: це було старше подружжя. Вони були активними учасниками своєї парафії в місцевості, яку були змушені залишити. «Вони відрізнялися від усіх інших: були спокійними та цілеспрямованими, – пригадує сестра. – В них була присутня віра, що Бог їх провадить, що Він їх вивів з небезпеки і зараз їх супроводжує. Це є прикладом того, як людина з вірою переносить страждання, терпіння чи непередбачувані обставини. В їхній поведінці був відчутний інший стиль життя і спілкування, який виявлявся у вдячності: у слові, у жесті, у спілкуванні. Вони були відкритими на допомогу іншим».
Пошук шляхів служіння
Досвід спілкування з вимушено переселеними людьми спонукали с. Христофору до думки, що має щось більше зробити для України, яка є в небезпеці. Отож, вона почала перечитувати інформаційні повідомлення і шукати, де може отримати знання, щоби більше допомагати людям. Монахиня зупинилася на одному повідомленні, де запрошували на навчання військової психології у тренінговому центрі Наталії Сабліної. Отож, з травня 2023 року вона почала вивчати психологію, щоб допомогти іншим, несучи їм знання, навички, турботу, опіку. «Я стараюся надавати їм певну опору чи знання про те, як собі зарадити у важких часах часи війни. Допомагаю людям не втрачати свого ресурсу та не стати безсилою, безвольною, зраненою і хворою людиною», – каже вона.
Місія в Міжнародній асоціації психологів
У 2023 році сестра Христофора Чава стала членкинею до Міжнародної асоціації психологів, тренерів, експертів. Ця громадська організація об’єднала професіоналів психологів, тренерів, експертів, які на початку війни працювали як волонтери. Свою діяльність вони здійснювали безоплатно, як місію допомоги своєму народові. Ставши членкинею цієї спільноти, сестра Чава стала також учасницею звершення проекту психологічної підтримки для дружин діючих військовослужбовців. «Тренінги проходять у Львові і до нього залучені фахівці психологи, – розповіла вона. – Три психологи працюють з дружинами діючих військових, і в часі цих занять одна психологиня займається з дітьми, щоби мама могла отримати більше психологічної допомоги. Вона має можливість свою дитину доручити відповідальному дорослому. На заняттях дружини військових проходять навичку сканування свого тіла, адже багато емоцій, переживань дружина військового не показує, не виявляє, і це стає причиною, можливо, навіть її психосоматичних проявів. Ці затиснуті переживання та емоції відгукуються певним болем у тілі. І ось, досліджуючи своє тіло, учасниці цього проекту вчаться турбуватися про себе, бути в контакті з власним тілом, своїми потребами, переживаннями. Практика тілесного сканування дає можливість розслабитися і повернутися до моменту тут і тепер. Вже п’ятнадцять учасниць засвоїли ці навички. Учасницями проекту є дружини діючих військових, які двадцять чотири години на добу перебувають в очікуванні інформації від своїх чоловіків. Саме дружина має бути опорою, підтримкою та тримає міцний тил, який забезпечує успішні дії військових на передовій».
Як допомогти дружині військового?
Вже три з половиною роки в Україні триває повномасштабна війна, і багато хто цікавиться питанням, як допомогти дружині, яка переживає непростий час очікування, вістки з фронту від свого чоловіка. Як її підтримати? Чого не слід питати дружин військових? «Найкраще розуміють одні одних самі дружини військових» – пояснює черниця. – Цим дружинам не можна казати про те, щоби вони трималися, бо їхня опора зараз не поруч з ними. Тому не слід говорити: “тримайся”, “ти не одна така”, “тут багато таких, як ти”. Також категорично не варто казати дружині військового: “Що ти там плачеш? Візьми себе в руки; Що ти там скаржишся?”. Іноді люди можуть сказати: “Твій чоловік воює, – як ти можеш веселитися, тішитися? Що є підставою радості?”. Не можна цього казати людині, яка 24/7, тобто кожного дня, очікує повідомлення із гарячої, небезпечної точки від свого чоловіка, який може часом не вийти на зв’язок, який може не вислати цього маленького повідомлення, що він живий. Тобто люди не усвідомлюють, що переживає дружина військового. Тому, якщо хтось хоче висловити співчуття або допомогу і не знає, що сказати, то можна просто поставити запитання: “Як тобі допомогти?”, “В чому тебе можу підтримати?”, “Якої допомоги потребуєш?” “Що ти хочеш мені сказати?”. В жодному випадку не можна сказати: “Я тебе розумію”. Коли розмовляємо з дружинами військових, і не є в статусі дружини діючого військового, не можемо сказати: “Я тебе розумію”, – це буде нещиро, і це може спричинити біль. Хоча, спілкуючись із дружинами діючих військових, психологи були вражені тим, що вони кажуть: “Я не хочу, щоб чиїсь чоловік теж був у гарячій точці. Але я не хочу, щоб мене також звинувачували у тому, що я можу мати якусь радість, що я можу про себе подбати чи піклуватися про свою дитину, десь поїхати на відпочинок. Адже коли мій чоловік йшов захищати мене, мою сім’ю, Україну, він казав: “Турбуйся про наших дітей”. І я зараз виконую це завдання”. Так говорили багато учасниць діючих військових».
Черниця вінкентійка наголошує, що «сьогодні для кожної українки й українця, які залишилися на безпечній території, у більш спокійному місці України, є обов’язковою вимогою знати, як спілкуватися в часах війни із членами родин, а особливо знати, як спілкуватися з військовими». «Ці знання є необхідними, – підкреслює вона. – Адже наше необережне слово може бути болючим тригером, болючою точкою, яка може запустити механізм захисту у вже травмовані психіці військового та може також призвести до погіршення здоров’я. Ми розуміємо, що на передовій наші військові, наші захисники не мають часу на відпочинок та відновлення. Вони стоять ціною свого здоров’я і життя. Тому навчитися, як спілкуватися з військовими є прямим обов’язком кожного українця, який любить свою землю і хоче майбутнього України».
Побажання на рік надії
Ділячись думками про тему Ювілейного року, що присвячений надії, сестра Христофора зазначила: «Надія для християнина є серед трьох чеснот: віра, надія і любов, які дозволяють кожному проживати кожен, відчуваючи себе дитиною Божою. Як богопосвячена особа, катехитка, приналежна до Вселенської Церкви, хочу сказати, що сьогодні моє розуміння надії, окрім богословського сенсу, також має ґрунт у всіх подіях, які випливають із реального життя. Тому хочу сказати щире «Дякую» Богові за наших захисників. Нашою надією є те, що повернуться наші герої і Україна стане могутньою державою, яка будуватиме своє світле майбутнє. Надією є люди, які не покладаючи рук, служать своєму народові тим даром, яким Господь їх наділив. Наша надія на те, що через нашу спільну діяльність, нашу спільну участь, нашу небайдужість, наше включення у захист Вітчизни, Господь дасть нам перемогу та мир на нашій землі. Надія є на зцілення ран війни і надія на перемогу, яку даруватиме нам Всевишній. Наша надія у силі духу, знаннях, умінні об’єднати свої зусилля для перемоги в Україні. Тому хай благословить Господь кожного, хто любить свою землю і віддає найкраще для захисту своєї Батьківщини.
с. Емілія Вандич, СНДМ – Ватикан
Сестра Милосердя святого Вінкентія: нашою надією є люди, які служать народові – Джерелo: https://www.vaticannews.va/uk/church/news/2025-07/sestra-vbkjserdia-sv-vikentia-nadijeu-je-liudy-jaki-sluzat.html
Українська передача 21.07.2025 – Джерелo: https://www.vaticannews.va/uk/podcast/ukrainian-podcast-list/2025/07/ukrainian-programme-21-07-2025.html
ПРО ЗГРОМАДЖЕННЯ СЕСТЕР МИЛОСЕРДЯ СВ. ВІНКЕНТІЯ (УГКЦ) – (ІІ). Джерелo: https://www.youtube.com/watch?v=0zHKyQ7X3eo
В Україні Згромадження засноване 8 червня 1926 року Блаженнішим Митрополитом і Головою УГКЦ Андреєм Шептицьким (1865-1944) як східна гілка Згромадження сестер милосердя з Бельгії (Деньзе, заснованих у 1837). За спільним двостороннім договором від 2.05.1996 Згромадження набуває статусу автокефалії і починає існувати як самостійне церковне українське Згромадження богопосвячених осіб у дусі святого Вінкентія. Сучасні Правила і Статути сестер написані на основі Кодексу Канонів Східних Церков.
Харизма Згромадження від початку свого заснування до сьогоднішого дня – це життя духом свого Покровителя св. Вінкентія де Поля: “Служити вбогим, служити Ісусові Христові. Мої дочки прийміть ту правду, що Христові служиться в особі убогого. Десять разів іде сестра до вбогих, хворих і десять разів зустрічає в них Бога”.
Сестри ставлять перед собою виконання християнської заповіді любові до людей через добрі вчинки, обслуговування та будь-яку допомогу знедоленим, найбільш потребуючим у їх фізичній, духовній, а також моральній нужді.
На даний час Сестри сповняють своє служіння на території 4-х областей України: Львівська, Івано-Франківська, Тернопільська і Полтавська. Сестри діяльно проявляють милосердя
- як лікарі і медсестри у шпиталях і Міжнародному Фонді „Карітас”
- провадять власний монастирський дім паліативної допомоги «Витанія»
- душпастирська і соціальна опіка при власному монастирському храмі Святого Обручника Йосифа
- як вчителі християнської етики і катехити у школах і на парафіях
- як викладачі вищих учбових закладів і працівники Комісій УГКЦ
- займаються нотаріальною справою
- здійснюють перекладацьку діяльність для видавництва “Свічадо”
- провадять дитячий будинок родинного типу, виховуючи в ньому 6 сиріт
Згромадження Сестер Милосердя св. Вінкентія (УГКЦ) – Джерелo: https://svincent.org/uk/vikentiyska-rodina/pro-sim-yu-5/
Засновник св. Вікентій де Поль – Джерелo: https://svincent.org/uk/zasnovnik-sv-vikentiy-de-pol/
Українська передача 14.07.2025. – Джерелo: https://www.vaticannews.va/uk/podcast/ukrainian-podcast-list/2025/07/ukrainian-programme-14-07-2025.html
ПРО ЗГРОМАДЖЕННЯ СЕСТЕР МИЛОСЕРДЯ СВ. ВІНКЕНТІЯ (УГКЦ) – (I). Джерелo: https://www.youtube.com/watch?v=kves9a2WA8I
Інформаційний випуск Радіо Ватикану 21.07.2025. – Джерелo: https://www.vaticannews.va/uk/podcast/informatsiynyy-vypusk-radio-vatykanu/2025/07/ukrainian-news-21-07-2025.html
Фото і відео – Джерелo: https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=pfbid0kBu3r59BjEztXh57dgt4pchrmwYBByAGZictwzS8FD4HLP3FUPydkHLEmwqFpQ1kl&id=61561600955421
о. Петро Фостик
