У сьогоднішньому випуску рубрики «Ойкономія: християнський погляд на економічне життя» замислимося над тим, як розвиток штучного інтелекту впливає на людську гідність, працю, культуру слова і відповідальність.
Сьогодні звернемо увагу на тему, яка дедалі частіше виходить за межі технологічних дискусій і стає суспільним та етичним питанням. Йдеться про те, як розвиток штучного інтелекту впливає на людську гідність, працю, культуру слова і відповідальність у публічному просторі. Спонукою для цих міркувань стала публічна промова історика й мислителя Юваля Ноя Харарі, автора книг «Sapiens» та «Homo Deus» під час Всесвітнього економічного форуму 2026 року в Давосі у форматі сесії під назвою «Чесна розмова про штучний інтелект і людство».
У Давосі Харарі запропонував керівникам держав і бізнесу ключове запитання: як суспільства мають реагувати на системи, які вже не виглядають лише як інструмент, а дедалі більше поводяться як самостійні виконавці рішень, здатні працювати з мовою, впливати на інформаційні потоки та змінювати правила гри в економіці й політиці.
Штучний інтелект що приймає рішення, а не просто інструмент
Найперше, на що звертає увагу доповідач це те, що штучний інтелект не слід уявляти як звичайний предмет, яким користується людина. На відміну від знаряддя, що виконує волю користувача, сучасні системи здатні вчитися, змінюватися та ухвалювати рішення в межах поставленої мети. Звідси виникає новий етичний горизонт: відповідальність уже не обмежується тим, як людина застосувала техніку, а стосується того, які можливості ми надали системі та які межі заклали.
Харарі підкреслює ще дві властивості, які роблять це питання гострішим. Перша – творчість, тобто здатність породжувати нові тексти, образи, рішення, а інколи й нові інструменти. Друга – можливість вводити в оману і маніпулювати, адже система, що працює з мовою, може не лише повідомляти факти, а й формувати враження, переконання, настрій. І тут відповідальність полягає не в тому, щоб заборонити технологію, а в тому, щоб визначити межі її застосування та забезпечити прозорі правила.
Мова, книжна культура і новий виклик для «світу слів»
Одна з центральних думок промови Харарі – роль мови. Люди, за його оцінкою, будували великі форми співпраці саме завдяки словам в оповідях, законах, ідеях, символах. Якщо ж з’являється сила, яка працює зі словами ефективніше за людину, тоді під питанням опиняється не тільки ринок праці, а й культурна та ідентифікаційна основа суспільств.
У цьому контексті він висловлює провокативну тезу: все, що складене зі слів, може перейти під перевагу штучного інтелекту – від юридичних текстів і масової комунікації до Святого Письма. Окремо він торкається релігій, де священні тексти мають особливу вагу, і ставить запитання: що станеться, якщо найкращим знавцем тексту стане не людина, а машина, здатна миттєво опрацювати весь спектр писань і коментарів?
Харарі підводить до іншого виміру розуміння проблем: окрім слів людина живе досвідом, совістю, тілесністю, стражданням і любов’ю. У нас є внутрішній світ, який не вичерпується описом і якщо штучний інтелект може імітувати мовою будь-який стан, це ще не означає, що він має досвід, який стоїть за словами. Саме тут постає відмінність між штучним інтелектом і життям.
Правовий вимір: чи можна наділяти системи статусом «юридичної особи»
Далі промовець переходить до питання, яке безпосередньо стосується законодавства: чи визнаватимуть держави штучні системи юридичними особами, тобто суб’єктами прав і обов’язків. Він нагадує, що в різних країнах такий статус уже надавали не лише людям, наприклад, корпораціям, природним об’єктам, але в цих випадках рішення фактично ухвалювали люди, тоді як штучні системи потенційно можуть діяти самостійно, тобто керувати рахунком чи укладати угоди.
Звідси випливає практична дилема, якщо одна правова система забороняє, а інша дозволяє, то як діяти на перетині ринків, медіа, фінансів чи освіти? Це не абстракція. Йдеться про дуже конкретні сфери, серед яких – інформаційні платформи, рекламні та політичні повідомлення, автоматизовані судові або фінансові процеси, а також вплив на дітей і молодь у цифровому середовищі.
«Імміграція» штучних систем і криза ідентичності
У промові прозвучала образна, але змістовна аналогія в якій Харарі називає нові системи іммігрантами, які входять у суспільства не через кордони, а через цифрові канали, швидко, масово й майже без бар’єрів. Як і будь-яка міграція, цей процес має потенційні результати, бо можуть з’являтися віртуальні лікарі для систем охорони здоров’я, віртуальні вчителі для освіти або рішення, що підвищують продуктивність у бізнесі та державному управлінні. Проте, цей процес несе значні ризики. По-перше, йдеться про витіснення частини людської праці, особливо там, де робота складається переважно зі слів, що включає тексти, звіти, правові формулювання. По-друге, змінюється культурне середовище, якщо значна частина повідомлень створюватиметься машинами, тоді виникає питання походження думок і критеріїв довіри. По-третє, постає проблема лояльності та контролю, такі системи можуть бути пов’язані не з конкретною країною чи спільнотою, а з корпораціями або державами, які володіють технологією і визначають її правила.
У цьому контексті доповідач підкреслює, що найгостріша криза може бути не лише економічною, а й ідентифікаційною. Якщо люди й надалі визначатимуть себе винятково через володіння словом і здатність будувати аргументи, то за умов переваги машин у використанні слів суспільство потребуватиме нового самоопису. Окремо Харарі нагадує про досвід соціальних мереж, там автоматизовані облікові записи вже давно діють як функціональні особи, впливаючи на розмову, емоційний фон і довіру. Саме тому питання правил і меж постає як практичне завдання для права, освіти, медіа і публічної відповідальності.
Отже, розмова про штучний інтелект – це питання про людську гідність, свободу та межі влади слова. Якщо суспільства звикли ототожнювати мислення з потоком формулювань, то в епоху машинного мовлення їм доведеться заново сформулювати, що є суто людським, тобто здатність до морального судження, відповідальність, співчуття, досвід стосунку і вірність істині. Ключове завдання не віддати найважливіші рішення про людину на волю алгоритмів, навіть якщо вони переконливі в словах. Технологія може допомагати, але саме людина несе відповідальність за те, які межі вона встановлює у праві, освіті, медіа і, зрештою, у власному серці.
Олена Комісаренко
Між відповідальністю та словом: штучний інтелект у суспільному вимірі – Джерелo: https://www.vaticannews.va/uk/world/news/2026-03/oikonomia-114-ai-u-suspilnomu-vymiri.html
Українська передача 04.03.2026 – Джерелo: https://www.vaticannews.va/uk/podcast/ukrainian-podcast-list/2026/03/ukrainian-programme-04-03-2026.html
ШТУЧНИЙ ІНТЕЛЕКТ У СУСПІЛЬНОМУ ВИМІРІ – МІЖ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ТА СЛОВОМ – Джерелo: https://www.youtube.com/watch?v=KatOJ0s_0C0
о. Петро Фостик
