Українська передача 4.12.2022 – https://www.vaticannews.va/uk/podcast/ukrainian-podcast-list/2022/12/ukrainian-programme-04-12-2022.html
ІСПОВІДНИК ВІРИ ЄПИСКОП ГРИГОРІЙ ЛАКОТА.
Єпископ Григорій Лакота, ур. 31 січня 1883 р. в селі Голодівка біля Комарна, повіт Рудки, у Західній Україні. По закінченні народньої школи в Комарні, продовжав своє навчання в академічній гімназії у Львові, а потім богословські студії також у Львові.
В 1908 р. Константан Чехович висвятив його на священика в Перемишлі і опісля переходив він різні степені душпастирської праці, починаючи від сотрудництва в парахії у Тростянці, Немирівеького деканату. Єп. Чехович, пізнавши ревність і чеснотливе життя о. Гр. Лакоти, покликав його до Перемишля на свого особистого капеляна, а водночас став він учителям релігії в українській гімназії в Перемишлі. Кілька років пізніше єп. Чехович вислав його на вищі богословські студії до Відня, які він закінчив докторатом з богословії в 1913 р. працею: «Die Bedeutung der Bergpredikt bei Matthäus».
Вернувши до Галичини, він виконував обов’язки духовника в Дух. Семінарії в Перемишлі, де викладав теж гомілетику і катехитику. В часі війни (1915-1916), коли багато парохій лишилося без душпастирів з причини російської окупації Галичини, о. д-р Лакота з великою ревністю обслуговував кільканадцять різних парохій, щоб не лишити вірних без Служби Божої і св. Тайн. Восени 1916 р. вернувся знову до Семінарії, де став професором історії Церкви і канонічного права.
Дня 16 січня 1918 р. єп. Йосафат Коциловський іменував його ректором Духовної Семінарії (і був ним аж до 1926 р.), а в 1924 р. дійсним крилошанином і своїм генеральним вікарієм. Дня 10 лютого 1926 р. папа Пій XI іменував його єпископом-помічником перемиської єпархії, а хіротонія відбулася в неділю Мироносиць 16 травня 1926 р. Святителями були: єп. Йосафат Коциловський, еп. Йосиф Боцян і о. мітрат Бачинський. Присутні були також обидва латинські перемиські єпископи. «З серця витаємо, — писала „Нива” (лютий 1926 р.), — нового Владику, надіючися, що він своєю примірно лагідною вдачею і ніжним громадянським почуттям причиниться до того, щоби місцеві відносини, які не є найліпші, покращали».
Єпископ Гр. Лакота був добрим проповідником, а збірка його проповідей називається «Поступи на глибину».
Як ректор Духовної Семінарії в Перемишлі він був членом-основником історично-правничої Секції Наукового Богословського Товариства в 1923 р.
Коли польська адміністраційна влада почала робити єпископові-ординарієві Й. Коциловському труднощі у візитаційних поїздках по Лемківщині виручав його єп. Гр. Лакота і від того; часу його єпископська праця тісно пов’язана з Лемківщиною, аж до створення в 1934 р. Апост. Престолом на домагання польського уряду Апостольської Адміністрації Лемківщини.
В 1939-1941 рр. коли перемиська єпархія була поділена німецько-совєтеьким кордоном на ріці Сян, єп. Й. Коциловський вислав єп. Гр. Лакоту на столичний осідок до Ярослава і віддав під його управу цілу Західню (засянську) округу перемиської єпархії аж по Краків, а сам остав в Перемишлі під большевиками. В Ярославі над Сяном єп. Лакота замешкав в прохіяльному домі (на першому поверсі). З єп. Григорієм був о. крилошанин Качмар. В парохіяльному домі, на партері, жив о. парох Хотинецький і його сотрудник та катехит — о. Любинецький. Дня 3 лютого 1940 року єп. Лакота уділив єрейських свячень о. Богданові Кириласові, редемтористові, при великому здвизі народу. За час свого короткого побуту в Ярославі Владика Григорій своєю люб’язністю і лагідністю з’єднав собі загальну любов мешканців княжого Ярослава і околиць так, що в осені 1941 року все місто прощало його з сльозами в очах. В 1941 р. єп. Григорій вернувся до Перемишля, де перебував аж до свого ув’язнення в 1946 р. і мешкав в будинку перемиської капітули (при катедральному храмі), якої він був архипресвітером.
Після другої світової війни границя між Польщею і Совєтським Союзом переходила на схід від Перемишля по т. зв. лінії Керсона і тому Перемишль був під польською комуністичною владою, яка 26 червня 1946 р. ув’язнила його і видала большевикам разом з іншими членами перемиської капітули.
Про цю сумну подію так пише о. Гриник Василь у свойому звіті з 18 березня 1948 р. як очевидець (парох при перемиськім соборі і член капітули): «…насильно переселені до Львова, де їх по місяцеві ув’язнено і вивезено до Київської тюрми, де є дотепер. З Перемишля вивезено їх 26. VI. 1946 р. Капітульний будинок і катедральну церкву в Перемишлі зайняли Отці Кармеліти, переселені зі Львова, які ще в квітні 1946 р. підкопались під Капітулу Перемиську, бо тоді вже вистарались в міністра внутрішних справ, Керніка о письмо, уповажнююче їх до зайняття греко-католицького капітуль-ного будинку і катедральної церкви, під свій монастир і костел на тій підставі, що ті будинки перед 150 літами належали до Отців Кармелітів. З тим письмом від міністра вони при-їхали до Преосв. Йосафата і Григорія з пропозицією, щоб вони могли зайняти капітульний будинок наразі1 спільно з капітулою, а по вивезенні Єпископів і Крилошан зайняти все. Стрінулись однак з острою відправою Преосв. Григорія, архипресвіта капітули. До спільного замешкання будинку не дійшло, але Кармеліти замешкали у сусідстві капітули, в манастирі Кармелітанок, вичікуючи виселення греко-католиць-кої капітули. Третього дня по виселенні капітули зайняли капітульний дім і катедральну церкву».
Коли в половині травня 1946 року о. д-р М. Денько виїжджаючи до Кракова прощався з єпископом Григорієм Лакотою, то він сказав: «Ви виїжджаєте, але не знати, що з нами буде. Не знати, чи нас застанете». Я відповів, що може так не станеться і висказав думку: чи не було б добре, на всякий случай — одному з Владик виїхати десь в іншу місцевість Польщ (під якимсь претекстом), щоб захоронитися перед переселенням та й щоб не залишити єпархії без «господаря»… На це єпископ Григорій відповів: «Як буде така воля, що нас вивезуть, то може так треба… може нас там чекає хоч би одна душа, що потребує нашої помочі, може від цього залежить ЇЇ спасіння, то варто для неї посвятитися…» Ця відповідь гідна Владики, гідна святого, віруючого християнина глибоко запала мені в серце, я про неї ніколи не забув, особливо в тяжких хвилинах і досвідах і піддержувала та скріпляла, щоб витривати до кінця» (ЗО. 10. 81).
Большевики пробували змусити його перейти на православ’я й осісти на єпископськім престолі в Самборі, але коли дістали від нього відмову відповідь, вивезли його на примусові роботи до заполярного концлагеру у Воркуті.
Коли в часі примусового виселення з Перемишля, поїзд з єпископом Лакотою і сотнями переселенців затримався на тягаровій станції у Львові, то про це довідався його сестрінок — о. Богдан Репетило, редемпториет, а саме, що його Вуйко в жахливих гігієнічних умовинах, голодний і хворий на станції у Львові. Йому вдалося неспостережливо відшукати Вуйка і при мовчаливій згоді інших переселенців вивести нишком Владику Григорія в місто та сховати в одному з трьох редемптористських манастирів (Львів-Зиблікевича, Голоско, Збоїска?). Але того самого дня большевики стали питатися: «где Епископ?» І по кількох днях викрили Владику і забрали в ешелон до Києва» (19. 07. 1955 о. Б. Курилас).
При кінці 1946 або в 1947 році Сестри Йосифітки вибралися зі Львова до Києва, щоб відвідати в тюрмі єпископа Григорія Лакоту. «Вони задержалися в київських монашок, які їм помогли дістатися до Преосвященного. Коки вони зголосили, що приїхали до Єпископа і що мають для нього передачу, то цей, що був на сторожі взяв передачу і заніс. По кількох хвилинах вернувся і показав підпис, що в’язень передачу одержав та й сказав: ми маємо тут другого вашого Архиєрея Йосафата з Перемишля, може хочете щось йому передати, то зараз занесу. Сестри дуже зраділи, що Преосв. Кир Йосафат живий…» (С. Тадея Андрухів).
Докладніші обставини його засудження в Києві нам невідомі. Вістку про його каторгу і смерть привіз в 1955 році італійський священик о. Петро Леоні, що був також 10 років на каторзі на Сибірі. В своїх споминах опублікованих в 1959 році під заголовком: «Ватиканський шпигун» він пише: «На засланні, серед людської мізерії, я стрінув теж і правдивих ангелів у людському тілі, які своїм життям представляли на землі Херувимів, прославляючих Христа-Царя слави. Між ними був ісповідник віри, Владика Григорій Лакота, перемиський єпископ-помічник, який від 1948 до половини 1950 року просвічував нам знесиленим каторжникам своїм прикладом християнських чеснот» (стор. 329).
Владика-Ісповідник у таборі був визначним зразком праведного життя і своєю смиренністю та небуденною святістю життя, серед отих каторжників концлагеру, він заслужив собі ім’я «Ангела в людському тілі». Він мав таку велику пошану до Пресв. Євхаристі, що не відважився служити св. Літургію в таборових обставинах, крадькома і без відповідної церковної обстановки. «Зате, — пише о. Леоні, — жадний Ангельського хліба, Владика просив приносити йому св. Причастя до. лікарні щодня».
Літом 1950 р. його здоров’я так дуже погіршилося, що не було надії на його видужання. Тоді таборова влада перевела його до лікувального пункту в Абезі, над річкою Уса, де він упокоївся в Возі 12 листопада 1950 р., як непохитний свідок єдности Церков. Також еп. Іван Лятишевський, по повороті з заслання до Станиславова в своїм письмі з 2 січня 1957 р. повідомив, що єп. Гр. Лакота помер 12 листопада 1950 р.
Про останні хвилини єпископа Лакоти довідався о. Леоні 22 січня 1955 р. від апостольського адміністратора, монс. Каєтановича, (вірменина) який перебував тоді Абезі, і він був при смерти єпископа Лакоти та подав йому останню духовну поміч (стор. 406).
Про нього і про двох інших наших Владик згадує Блаженніший Патріярх Йосиф у своїм посланні на Різдво 1954 року «Хотів би я ще на кінці висловити мій великий біль з поводу смерти Пр(еосвященного) Лак(оти). Я чув, що він був в 1948 році на Воркуті, опісля в 1951 мабуть в Читі. Чи справді він скінчився і де? Я відправив три Сл(ужби) Божі за обох Ваших Йосафата Коциловського і Григорія Лакоту) і Стан. (иславівського) Григорія (Хомишина). Біг життя з честю звершили і прийняли належний вінець заплати!» (Див. Твори Патріярха і Кардинала Йосифа, том IX, стор. 343).
Про зустрічі з єп. Григорієм Лакотою оповідають два його співкаторжники з Воркути: інж. Олександер Згорлякевич з Перемишля і д-р Сергій Наклович з Відня.
«З Преосв. Григорієм Лакотою, перемиським-єпископом помічником я зустрівся в одному з таборів Воркути, здається мені, що в таборі число 9, на коротко перед його смертю в лютому або в березні 1950 року. Преосв. Григорій був так само, як я в’язнем більшовицького режиму, оповідає інж. Ол. Згорлякевич.
До воркутського табору ч. 9 я прибув етапом під кінець грудня 1949 року. Від українців, яких в цьому таборі не бракувало, я довідався, що в одному з бараків на загальній залі перебуває один з єпископів нашої греко-католицької Церкви. До нашої першої зустрічі дійшло другого або першого дня Різдвяних Свят. Преосв. Григорій Лакота з огляду на стан свого здоров’я був звільнений від усяких фізичних робіт. Раніше, як сам розказував мені, був замітачем в цьому таборі. Зовнішнім одягом не відрізнявся від ув’язнених; як всі ходив у т. зв. ватованці. В одній великій бараковій залі на двох-трьох поверхових ліжках містилося по 200-300 в’язнів. Преосв. Григорія Лакоту відвідували щоденно наші священики, які також перебували в цьому таборі 10-15 і на день виходили до праці на зовні табору. Одні працювали як лісоруби, інші як вуглекопи, а ще інші будували місто Воркуту. Преосв. Григорій Лакота тішився загальною пошаною. Таке виніс я вражіння по нашому одномісячному знайомстві.
Преосвященного Григорія Лакоту раніше я не знав. За те він знав дуже добре мойого батька о. Франка Згорлякевича пароха Хревта, лютовиського деканату в роках 1900-1944. Ми зустрілися в день, коли жителі бараку були на роботі за табором.
Преосв. Григорій не нарікав на свою долю, з великою покорою зносив щоденність та не розказував, що йому долягає. Відчував великий брак сил.
Ми багато розмовляли на історичні теми, особливо про минуле перемиської єпархії. В тій ділянці Преосвященний був одним з більших знавців та болів дуже над фактом, що працю його життя запропастила рука противників нашого народу.
Преосвященному Григорієві Лакоті було відомо, що Владика Йосафат Коциловський майже до останніх днів свого не-струдженого життя перебував в Київській тюрмі. Знав про дату смерти Владики. Преосв. Григорій розказував мені про умовини арештування Апостольського Візитатора в Німеччині о. д-ра Петра Вергуна. Мені цей факт був відомий, але з інших джерел. Преосвященний не згадував про умовини свого вивозу до Совєтського Союзу. Був, як мені здається, переконаний, що ті факти стали достаточно добре знаними нашій громадськості.
З Преосв. Григорієм Лакотою я бачився послідній раз в перших кількох днях місяця січня 1950 року. Коли слідуючого дня я прийшов був до залі бараку, в якій перебував Преосвященний, його вже там не застав. Хтось, хто був в залі, сказав мені, що ранком цього дня Преосвященного забрали та вивезли до т. зв. сангородка, який знаходиться в місцевості Абезь. Абезь знаходиться на південь від Воркути на довжині полярного круга. В Абезі також було повно таборів. Там знаходилася т. зв. лічниця, до якої з різних таборів звозили ув’язнених. Незабаром до нашого табору наспіла дуже сумна вістка, що Преосвященний Григорій Лакота там і помер.
Можу тільки ще додати, що наші зустрічі та спільні розмови, хоч своєю куртуазією відбігали далеко від зустрічей в звичайних людських умовинах, проте в моїй пам’яті залишили вони дуже трівкий та глибоко вритий слід. Хоч від тієї пори пройшло чимало років, а мені самому вже і вісімдесятка стукнула, проте з великою приємністю повертаю до спогадів з тих днів, маючи одночасно живий вигляд Преосвященного Григорія Лакоти.
Щодня, як пам’ятаю, наші священики, що перебували в цьому таборі (Воркута), відправляли досвіту Богослуження. Відправляв також о. Леоні, італієць. За престіл служили т. зв. «тумбочки», шафки, до яких ми складали свої харчі. Преосв. Григорій Лакота також відправляв Богослуження. Богослуження відправлялися у великій таємниці, бо коли б наші релігійні практики стали відомі таборовій охороні, священики були б засуджені на карцери. До цього не можна було допустити.
Священики, які щодня приходили до Преосвященного, розмовляли з ним на церковні та на релігійні теми. Я тим розмовам не прислухувався. (Інж. Олександер Згорлякевич, Перемишль ).
(подав о. Іван Хома, Рим) «Голос Христа Чоловіколюбця« 1992р. ч.4. стор.20-25.
Більше про життя і діяльність Блаженного Священномученика Владику Григорія Лакоту, можна дізнатися за посиланнями: –
БЛАЖЕННИЙ СВЯЩЕННОМУЧЕНИК ГРИГОРІЙ ЛАКОТА – https://ugcc-stk.km.ua/1186-2/
Блаженний Григорій Лакота, або «Ангел в людському тілі» – https://photo-lviv.in.ua/blazhenniy-grigoriy-lakota-abo-angel-v-lyudskomu-tili/
Григорій Лакота Цитати – https://uk.wikiquote.org/wiki/%D0%93%D1%80%D0%B8%D0%B3%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%B9_%D0%9B%D0%B0%D0%BA%D0%BE%D1%82%D0%B0
ПРО БЛАЖЕННОГО СВЯЩЕННОМУЧЕНИКА ВЛАДИКУ ГРИГОРІЯ ЛАКОТУ З С ДАМ’ЯНОЮ ГАЛУЩАК – https://www.youtube.com/watch?v=_cl0efZ1rHM
ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ БЛАЖЕННОГО СВЯЩЕННОМУЧЕНИКА ВЛАДИКИ ГРИГОРІЯ ЛАКОТИ. – https://www.cerkiew.net.pl/z-historii-cerkwi/%d0%b4%d0%b5%d0%bd%d1%8c-%d0%bd%d0%b0%d1%80%d0%be%d0%b4%d0%b6%d0%b5%d0%bd%d0%bd%d1%8f-%d0%b1%d0%bb%d0%b0%d0%b6%d0%b5%d0%bd%d0%bd%d0%be%d0%b3%d0%be-%d1%81%d0%b2%d1%8f%d1%89%d0%b5%d0%bd%d0%bd%d0%be-7/
ДЕНЬ ПОМИНАННЯ БЛАЖЕННОГО СВЯЩЕННОМУЧЕНИКА ВЛАДИКИ ГРИГОРІЯ ЛАКОТИ. – https://www.cerkiew.net.pl/z-historii-cerkwi/%d0%b4%d0%b5%d0%bd%d1%8c-%d0%bf%d0%be%d0%bc%d0%b8%d0%bd%d0%b0%d0%bd%d0%bd%d1%8f-%d0%b1%d0%bb%d0%b0%d0%b6%d0%b5%d0%bd%d0%bd%d0%be%d0%b3%d0%be-%d1%81%d0%b2%d1%8f%d1%89%d0%b5%d0%bd%d0%bd%d0%be%d0%bc-19/
о. Петро Фостик
