Папа у Посланні на Всесвітній день хворих: Довіра — запорука цілісного підходу; «ні» лицемірству щодо хворих
Стосункам довіри як основі піклування про хворих присвячене послання Святішого Отця на цьогорічний Всесвітній день хворого.
Аби лікування було добрим, вирішальну роль відіграє аспект взаємин, завдяки якому можна мати цілісний підхід до хворого. Про це пише Папа Франциск у цьогорічному посланні з нагоди Всесвітнього дня хворого, який Католицька Церква з ініціативи святого Івана Павла ІІ відзначає 11 лютого, в день літургійного спогадування Люрдської Богородиці. Цьогорічне відзначення буде вже 39-м з черги. Тема послання «Один бо ваш Учитель, ви ж усі брати (Мт 23,8). Взаємини довіри в основі лікування хворих» натхнена євангельським уривком, в якому Ісус критикує лицемірство тих, які говорять, але не чинять.
Послідовність між вірою та життям
Як зазначає Святіший Отець, коли віра применшується до «безплідного вербального вправляння, не залучаючи нас у історію та потреби іншого», то згасає «послідовність між ісповідуваною вірою та реальним життям». Беручи до уваги «серйозність загрози», Ісус вживає суворі слова, щоби застерегти від небезпеки «ідолопоклонства себе самих», а тому каже: «Один бо ваш Учитель, ви ж усі брати». Критика, яку Ісус скеровує проти тих, які «говорять але не роблять», завжди актуальна для всіх, «бо ніхто не є імунним від лицемірства», яке є «дуже серйозним лихом», наслідком якого є перешкода для нашого покликання «жити загальним братерством».
«Перед ситуацією потреби брата чи сестри Ісус пропонує приклад поведінки, повністю протилежний до лицемірства. Він пропонує зупинитися, вислухати, встановити безпосередні стосунки з іншим, відчувати емпатію та зворушення до нього чи до неї, дозволити його чи її стражданню залучити себе, беручи його на себе в служінні», — читаємо в посланні.
Питання про сенс
За словами Папи, досвід недуги дає нам відчути нашу вразливість і «вроджену потребу іншої людини». В цій ситуації ще краще усвідомлюємо становище створеності та «нашу залежність від Бога». Хвороба також «ставить питання про сенс», яке у вірі звертається до Бога. Йдеться про запитання, яке шукає «нового значення та нового спрямування для існування» й не завжди знаходить відповідь відразу. Навіть родичі й друзі не завжди можуть допомогти в цих пошуках.
І прикладом у цьому значенні є постать старозавітного Йова. Навіть найближчі неспроможні супроводити його, більше того, своїми звинуваченнями погіршують самотність і розгубленість. Але саме через «цю крайню вразливість», відкинувши будь-яке лицемірство та обравши дорогу «відвертості з Богом і з ближніми», він отримує відповідь Бога, що відкриває на нові горизонти: його страждання «не є покаранням», ні, навіть, «віддаленістю Бога чи Його байдужості». Як наслідок, «з пораненого та оздоровленого» серця Йова виринає зворушливе визнання: «Я знав Тебе лише з того, що інші мені оповідали, але тепер мої очі Тебе побачили».
Ліки близькості
«Хвороба завжди має обличчя», — наголошує Папа, вказуючи, що воно не одне… Триваюча пандемія виявила чимало недоліків систем охорони здоров’я, нестачу в допомозі хворим. Не завжди гарантовано доступ до лікування найслабшим. «Це залежить від політичних рішень, від способу адміністрування ресурсів і від зусиль тих, які займають відповідальні посади. Вкладати ресурси в лікування та допомогу хворим — це пріоритет, пов’язаний із принципом, згідно з яким здоров’я є першочерговим благом», — пише він, додаючи, що пандемія, водночас, підкреслила «жертовність і великодушність» медпрацівників, волонтерів, простих робітників, священиків і богопосвячених осіб, які «професійно, самовіддано, з почуттям відповідальності та любові» допомагали ближному. Це «негаласлива шерега чоловіків і жінок, які обрали дивитися на ці обличчя», беручи на себе тягарі їхніх ран.
«Близькість, у дійсності, є цінним бальзамом, що дає підтримку та втішення тому, хто страждає від недуги. Як християни, ми переживаємо близькість як вираження любові Ісуса Христа, Доброго Самарянина, Який зі співчуттям став близьким до кожної людської істоти, пораненої гріхом», — зауважив Святіший Отець, вказуючи на те, що цією близькістю живемо не лише особисто, але також як спільнота. Врешті, братерська солідарність «конкретно виражається в служінні та може набирати дуже різні форми».
Вирішальна роль довіри
«Аби існувало добре лікування, вирішальним є аспект взаємин, через які можна мати цілісний підхід до хворої людини. Цінування цього аспекту допомагає також лікарям, медсестрам і медбратам, професіоналам і волонтерам, брати на себе тягар страждаючих, аби супроводити їх на дорозі зцілення завдяки міжособистісним взаєминам довіри», — зазначається далі в посланні, що вказує на встановлення «союзу між потребуючими піклування та тими, які піклуються», що ґрунтується на взаємних довірі та пошані, на щирості та готовності, щоби «здолати будь-які захисні бар’єри, поставити у центрі гідність хворого, захищати професійність медпрацівників та підтримувати добрі стосунки із сім’ями пацієнтів».
«Невичерпним джерелом» таких стосунків із хворим, за словами Папи, є «сила Христової любові», про що свідчить тисячолітня історія людей, які посвятилися служінню недужим. Бо з «таїнства Христових смерті й воскресіння» випливає та любов, яка «спроможна надати повноту сенсу як становищу пацієнта, так і того, хто піклується ним». Як бачимо в Євангеліях, оздоровлення, вчинені Ісусом, «ніколи не є магічними жестами, але завжди плодом зустрічі, міжособових стосунків», в яких Божий дар відповідає вірі приймаючого.
Щоб ніхто не залишався самотнім
Підсумовуючи, Святіший Отець нагадує, що заповідь любові, яку Ісус залишив Своїм учням, «знаходить своє конкретне здійснення також у стосунках із хворими». «Суспільство є настільки людяним, наскільки вміє піклуватися про своїх слабких і страждаючих членів, і вміє чинити це з дієвістю, натхненою братерською любов’ю. Прямуймо до цієї мети та зробімо так, аби ніхто не залишився самотнім, аби ніхто не почувався виключеним і покинутим», — заохочує він, ввіряючи хворих, медпрацівників і всіх тих, які посвячують своє життя служінню страждаючим, Діві Марії, Матері милосердя і Здоров’ю недужих.
о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ – Ватикан
о. Петро Фостик
