У грудні 2020 року сповнюються дві важливі події для УГКЦ, а саме: 120-та річниця від часу служіння праведного Андрея Шептицького як Митрополита Галицького та Архиєпископа Львівського, номінація якого відбулося в останні місяці 1900 р, а інтронізація 17 січня 1901 р.; 28 грудня – 75 років від мученицької смерті єпископа Григорія Хомишина, котрий був проголошений 27 червня 2001 р. папою Іваном-Павлом ІІ блаженним під час апостольської подорожі в Україну. Ці постаті є визначними, адже вони служили на благо нашої Церкви та українського народу в часі дуже складних обставин, свідчили свою приналежність і братню єдність католицькій церкві, усвідомлюючи свою національну ідентичність.
Церква, проповідуючи людям Євангеліє, від початку хрещення слов’янських народів, займала ключову роль у прагненні та свідомості суспільства шляхом до самовизначення та державотворення. Рівно ж, християнські цінності мали стати в основі здорового націоналізму та християнського патріотизму. Бачачи занепад і відхід від цих базових християнських цінностей, митрополит Андрей і владика Григорій, дбали за відповідний інтелектуальний рівень й здорову духовну формацію підлеглого їм духовенства та вірних, відстоювали їхні права, де була в цьому найменша потреба.
Владика Андрей очолював служіння єпископа Станіславова лише 21 місяць, однак відразу глибоко перейнявся духовним та матеріальним станом своїх вірних. Про це свідчить його перше послання з 2 серпня 1899 р., в якому він звертається з любов’ю співчутливого батька на потреби своїх духовних дітей не тільки як пастир, але як той, хто готовий ревно служити Богу та людям йому довіреним.
«Довгий процес і не легкий, але необхідний і невідкладний, якому готовий сприяти неощаджуючися і як зайде така потреба відати життя, – пише Митрополит, – це зосередження позитивної енергії і солідарність всіх людей доброї волі навколо своїх душпастирів, щоб ревною працею поступово крок за кроком, із любов’ю та християнською надією іти в світле майбутнє».
Його наступник, єписком Григорій Хомишин, увійшов в історію Станіславівської єпархії, котрий посідав уряд майже 42 роки. За віру Христову та вірність Апостольському Престолу віддав життя мученицькою смертю у Києві (1945р.) з рук катів радянської тоталітарної системи.
На жаль, сьогодні спостерігаємо тенденцію, коли люди відмовляючись від християнської моралі, маніпулюють на цих двох мужах нашої Церкви, щоб здескридитувати одного, а другого зробити геніальним пророком польсько-українського порозуміння. При цьому, наголошують на певних розбіжностях в поглядах блаженномученика Хомишина та праведного слуги божого Шептицького, нівелюючи, що вони двоє були Єпископами УГКЦ.
Очевидно, що багато праці та зусиль для науковців і дослідників потрібно докласти, щоб якнайбільш вповні висвітлити служіння та діяльність цих двох постатей, віднайти ті моменти, які об’єднюють нас у Церкві і є державотворчими для блага народу. Двосторонньо усвідомивши себе як націю у світлі Євангеліє, зможемо прийти до порозуміння між двома незалежними суверенними сусідніми державами.
Сьогодні модерне суспільство, до якого належить формація та виховання молодих поколінь, дуже акцентує увагу на позитивних речах, які є конструктивними. Чи не мало їх є у двох синів українського народу…? Очевидно і зрозумілим для кожного з нас є те, що Митрополит Андрей мав свою точку зору щодо оцінювання потреб і викликів на території своєї єпархії. Владика Хомишин мав дещо інше бачення та і це було також не менш важливо та в певній мірі оправдано.
Людськість та темперамент є невід’ємною частиною нашої особи і ніяк не є перепоною на дорозі до мучеництва чи святості, ні для нас тут на землі, ні для у вічності блаженного мученика Григорія Хомишина та праведного митрополита Андрея Шептицького. Ці два подвижникі котрих Боже провидіння нам дало, є для нас іще неоціненним в повні зразком невтомної праці над собою щоб бути свідомими і вірними свідками Церкві і народу.
о. Августин Баб’як (Італія)
о. Петро Фостик
