«Щасливиця» Жозефіна Бакіта — покровителька звільнення жінок від насильства
Коли я запитав її, що би вона зробила, якби зустріла своїх кривдників, вона сказала: «Я би стала навколішки, аби поцілувати їм руки, бо якби не сталося того, що сталося, я не була би сьогодні християнкою і черницею».
Коли Жозефіні було сім років, арабські торговці викрали її з рідного дому й продали в рабство. Мала суданка зазнала такого шоку, аж навіть забула своє ім’я. Викрадачі називали її «Бакіта», що арабською означає «щасливиця» Для маленької невільниці це слово повинно було звучати як жорстока насмішка. Але виявилася пророчим. Йоан Павло II оголосив Жозефіну Бакіту (1869‑1947) блаженною, а 2000 року — святою. Свята з Судану провела в неволі 10 років.
Багато разів її продавали і перепродували. Власники шмагали її за найменші провини. Жорстоким нагадуванням про рабство залишилося татуювання. Його вирізали бритвою на тілі рабині, а свіжі рани посипали сіллю. Жертви зомлівали від болю. Надія на зміну долі з’явилася, коли молоду рабиню купив італійський консул у Хартумі. Бакіта вперше відчула, що хтось ставиться до неї по‑людськи. Коли консула відкликали з Судану, Бакіта поїхала з ним до Італії. Вона жила поблизу Венеції. Коли її власники поїхали у службову подорож, то віддали Бакіту на «зберігання» до монастиря сестер св.Магдалини з Каносси. Там молода африканська жінка відкрила для себе Бога.
У 21 рік вона прийняла хрещення та ім’я Жозефіна. Того ж дня вона була миропомазана і прийняла Причастя. Пізніше часто бачили, як вона цілувала хрестильницю і шепотіла: «Це тут я стала донькою Бога». Попри наполегливі намагання власників повернути її на службу, Бакіта вирішила залишитися в монастирі. Як доросла людина, вона насолоджувалася свободою, гарантованою італійським законом. 8‑го грудня 1896 р. Жозефіна Бакіта склала обітниці.
Чорна сестра виконувала найпростіше служіння в монастирі у місті Скіо. Вона була куховаркою, пралею, швачкою, воротаркою. Її смирення, простота, усмішка завоювали серця мешканців Скіо, які говорили про неї «наша темношкіра мати». Вона любила повторювати: «Будьте добрими, любіть Господа, моліться за тих, хто не знає Його. Пам’ятайте, яке це щастя, що ви знаєте Його». Сестра Жозефіна відійшла у вічність на 78‑му році життя. Її похорон зібрав юрми людей. Вони казали, що померла свята.
Під час канонізаційної Меси Йоан Павло II нагадав, що тисячі жінок, як і раніше, стають жертвами несправедливості, і св.Жозефіна Бакіта може бути покровителькою звільнення дівчат і жінок від гноблення та насильства. Свята рабиня з Судану також нагадує про неймовірні страждання африканців. «Я запрошую всю Церкву просити св.Жозефіну Бакіту заступатися в намірі всіх наших переслідуваних і поневолених братів і сестер, особливо в Африці та в її рідному Судані, аби вони пізнали єдність і мир». Заклик папи залишається актуальним.
Джерело: CREDO
ФІЛЬМ ПРО ЖОЗЕФІНУ БАКІТУ ONLINE
ХРИСТИЯНСЬКИЙ ПОРТАЛ КІРІОС
Бакіта / Bakhita (2009) – https://kyrios.org.ua/movies/religious-movies/27046-bahita-bakhita-2009.html
GLORIA TV
Бакіта / Bakhita (2009) –https://gloria.tv/post/7neqkNNmBH9A1VnZyd8MCqwMT
Бакіта / Bakhita(польська)/1 частина. – Święta Józefina Bakhita – 1 część. https://gloria.tv/post/RuxbJk9G2baN2UJKotU93BLN4
Бакіта / Bakhita(польська)/2 частина. – Święta Józefina Bakhita – 2 część. – https://gloria.tv/post/BTxkQDJp4nCh37tqNAuJhBJvH
Джузеппіна Маргарита Бахіта (1868-1947) – католицька свята, перша суданська свята, черниця. У фільмі показується художня версія її нелегкого шляху до християнства. Будучи викраденою ще маленькою дівчинкою зі свого села работоргівцями, вона потрапляє в жахливі умови підганяння, тортур і знущань з боку її господаря. Але через десять років, доля зводить її з контрабандистом Федеріко Маріном, який торгує зброєю протиборчим суданським кланам, і той відвіз її до Італії в містечко Дзіаніго в Венето (область Венеція), де після смерті дружини у нього залишилася маленька дочка.
Незважаючи на вороже ставлення оточуючих, Бахіта поступово завойовує їх довіру і любов відкритістю і чистотою своєї душі, бажанням допомогти кожному в будь-якій його біді. Федеріко не розуміє цього, вимагаючи постійної уваги з боку Бахіти тільки до своєї дочки, яка до неї дуже прив’язалася, і за непослух жорстоко карає Бахіту. Все призводить до того, що Бахіта спочатку вкривається в місцевій церкві, де її захищає о. Антоніо, а потім їде в монастир у Венеції. Змусити її покинути монастир і повернутися в його сім’ю Федеріко Марін вирішує за допомогою суду.
о. Петро Фостик
