21 липня 1941 р. у Кракові помер Богдан Лепкий, поет, прозаїк, літературознавець, критик, перекладач, історик літератури, публіцист, художник, видавець, громадський діяч.
Народився у с. Кривеньке на Тернопільщині 9 листопада 1872 р.
Навчався у польськомовній Бережанській гімназії, уроки з малярства брав у Юліана Панькевича. Вступив до Віденської академії мистецтв, проте через 3 місяці перейшов на філософський факультет Віденського університету, де вивчав мовознавство та історію літератури. Член студентського товариства «Січ». Разом з Ф. Колессою провадив етнографічні дослідження.
У Відні заприятелював з художником М. Івасюком. З другого курсу навчався на філологічному факультеті Львівського університету (закінчив 1895), член львівських молодіжних товариств «Ватра», «Сокіл», хору «Боян». Працював вчителем у Бережанській гімназії, засновував читальні «Просвіти», бібліотеки, позичкові каси, виступав з лекціями та промовами.
З 1899 р. (з перервами) і до кінця життя мешкав у Кракові, де був викладачем, а з 1932 професором Ягеллонського університету. Співпрацював з літературним об’єднанням «Молода Польща», співзасновник «Слов’янського клубу» (1901), який у Кракові видавав часопис «Слов’янський світ» (1905-1914), проте у 1907 припинив співпрацю через політичні незгоди з редакцією.
Співпрацював з товариством «Рідна школа» для видання дитячої літератури та підручників, заступник голови краківської «Просвіти» та співорганізатор українських заходів у Кракові, співзасновник львівського гуртка «Молода муза» (1906). Його краківське помешкання стало центром українства у цьому польському місті. Під час Першої світової війни майже 5 років вчителював і провадив культурно-освітню роботу у таборах українських військовополонених царської армії.
У 1921-1925 рр. в Берліні керівник Українського допомогового комітету, Комітету опіки над утікачами, Товариства охорони могил, співорганізатор українських видавництв «Українська накладня» і «Українське слово», член управи Українського червоного хреста, голова «Української громади», викладав українську літературу на курсах українознавства при посольстві УНР у Берліні.
У 1925 р. повернувся до Кракова, де крім викладання продовжив активну громадську працю – голова Товариства письменників і журналістів ім. І. Франка у Львові, почесний член товариства «Просвіта» (з 1925), надзвичайний член Українського наукового товариства в Берліні (з 1926), один з керівників Українського наукового інституту у Варшаві з часу заснування (1930), член Історико-філологічного товариства у Празі. Дійсний (1932), а згодом почесний член НТШ, почесний доктор Українського вільного університету у Празі (1932), академік відновленої у Варшаві Київської Могилянсько-Мазепинської академії (1938).
У 1938 р. обраний сенатором польського сейму в якому представляв інтереси українців Галичини. Щоліта приїздив у Галичину. Мешканці Бережанщини та Рогатинщини з нагоди 60-ліття Б. Лепкого зібрали пожертви на які у 1932 р. купили земельну ділянку у с. Черче (нині Рогатинського району Івано-Франківської області) і збудували для нього віллу, яку назвали «Богданівка» (не збереглась). До приходу більшовиків тут постійно збиралась інтеліґенція Західної України. З Черче письменник навідувався до родича у с. Жовчів (Рогатинський район), де досі збереглись 10 ікон роботи Б. Лепкого.
За обсягом написаного в українській літературі поступається тільки І. Франкові. Належить до числа найвидатніших постатей українського письменства та культури. Автор понад 80 книг: романи, повісті, оповідання, казки, спогади, вірші, поеми, переклади, літературознавчі статті тощо. Упорядник і видавець 62 томів української класики з дослідженнями та коментарями. Твори перекладені багатьма мовами світу.
Про це інформує спільнота Календар українця.
https://galinfo.com.ua/news/den_v_istorii__80_rokiv_tomu_pomer_bogdan_lepkyy_368388.html
НАЙПОПУЛЯРНІША ПОСТАТЬ НА ГАЛИЦЬКОМУ ҐРУНТІ…
21 липня 1941 р. у Кракові помер Богдан Лепкий, поет, прозаїк, літературознавець, критик, перекладач, історик літератури, публіцист, художник, видавець, громадський діяч. Навчався у польськомовній Бережанській гімназії, уроки з малярства брав у Юліана Панькевича.
Поступив до Віденської академії мистецтв, проте через 3 місяці перейшов на філософський факультет Віденського університету, де вивчав мовознавство та історію літератури. Член студентського товариства «Січ». Разом з Ф. Колессою провадив етнографічні дослідження. У Відні заприятелював з художником М. Івасюком. З другого курсу навчався на філологічному факультеті Львівського університету (закінчив 1895), член львівських молодіжних товариств «Ватра», «Сокіл», хору «Боян».
Працював вчителем у Бережанській гімназії, засновував читальні «Просвіти», бібліотеки, позичкові каси, виступав з лекціями та промовами. З 1899 (з перервами) і до кінця життя мешкав у Кракові, де був викладачем, а з 1932 професором Ягеллонського університету. Співпрацював з літературним об’єднанням «Молода Польща», співзасновник «Слов’янського клубу» (1901), який у Кракові видавав часопис «Слов’янський світ» (1905-1914), проте у 1907 припинив співпрацю через політичні незгоди з редакцією. Співпрацював з товариством «Рідна школа» для видання дитячої літератури та підручників, заступник голови краківської «Просвіти» та співорганізатор українських заходів у Кракові, співзасновник львівського гуртка «Молода муза» (1906).
Його краківське помешкання стало центром українства у цьому місті. Під час Першої світової війни майже 5 років вчителював і провадив культурно-освітню роботу у таборах українських військовополонених царської армії. У 1921-1925 в Берліні керівник Українського допомогового комітету, Комітету опіки над утікачами, Товариства охорони могил, співорганізатор українських видавництв «Українська накладня» і «Українське слово», член управи Українського червоного хреста, голова «Української громади», викладав українську літературу на курсах українознавства при посольстві УНР у Берліні.
1925 р. повернувся до Кракова, де крім викладання продовжив активну громадську працю – голова Товариства письменників і журналістів ім. І. Франка у Львові, почесний член товариства «Просвіта» (з 1925), надзвичайний член Українського наукового товариства в Берліні (з 1926), один з керівників Українського наукового інституту у Варшаві з часу заснування (1930), член Історико-філологічного товариства у Празі. Дійсний (1932), а згодом почесний член НТШ, почесний доктор Українського вільного університету у Празі (1932), академік відновленої у Варшаві Київської Могилянсько-Мазепинської академії (1938). 1938 обраний сенатором польського сейму в якому представляв інтереси українців Галичини.
Щоліта приїздив у Галичину. Мешканці Бережанщини та Рогатинщини з нагоди 60-ліття Б. Лепкого зібрали пожертви і 1932 купили земельну ділянку у с. Черче (нині Рогатинського району Івано-Франківської області) і збудували для нього віллу, яку назвали «Богданівка» (не збереглась). До приходу більшовиків тут постійно збиралась інтеліґенція Західної України. З Черче письменник навідувався до родича у с. Жовчів (Рогатинський район), де до сьогодні збереглись 10 ікон роботи Б. Лепкого.
За обсягом написаного в українській літературі поступається тільки І. Франкові. Належить до числа найвидатніших постатей українського письменства та культури. Автор понад 80 книг: романи, повісті, оповідання, казки, спогади, вірші, поеми, переклади, літературознавчі статті тощо. Упорядник і видавець 62 томів української класики з дослідженнями та коментарями. Твори перекладені багатьма мовами світу. Значно прислужився також до поширення найкращих здобутків української літератури серед інших народів світу. Похований на Раковицькому цвинтарі в Кракові. Народився у с. Кривеньке на Тернопільщині 1872.
Чуєш, брате мій,
Товаришу мій,
Відлітають сірим шнуром
Журавлі у вирій.
Приспів:
Кличуть: кру-кру-кру,
На чужині умру,
Заки море перелечу,
Крилоньки зітру,
Крилоньки зітру,
Кру-кру-кру.
Мерехтить в очах
Безконечний шлях,
Гине, гине в темній мряці
Слід по журавлях.
Приспів:
Чути: кру-кру-кру,
На чужині умру,
Заки море перелечу,
Крилоньки зітру,
Крилоньки зітру,
Кру-кру-кру…
До друку подав – Богдан Тхір
[світлини – Богдан Лепкий; Раковицький цвинтарі у Кракові, могила письменника; центр Бережан]
фото – https://www.facebook.com/opetro.fostyk/posts/1231298063982054
о. Петро Фостик
