П’ятий день апостольської подорожі Папи Франциска до Канади позначений візитом до Квебеку. У Квебеку Понтифік відслужив месу в святилищі Сент-Анн де Бопре, історичному місці поклоніння XVII століття, присвяченому бабусі Ісуса, і одному з найстаріших місць паломництва в Північній Америці. Після переїзду на папамобілі Франциск очолив Євхаристійне богослужіння.
На зворотному шляху він зупинився, щоб привітати хворих і працівників Братства Св. Альфонса, зібравши їхні історії та молитви. У другій половині дня вечірня в неороманській базиліці Нотр-Дам разом з єпископами, священиками, семінаристами та душпастирськими працівниками. Для них змістовна проповідь про поняття проголошення, свідчення та братерства та прохання про прощення у жертв насильства. Про це розповідає українська редакція «VaticanNews».
Папа Франциск: Ісус зціляє серця та виліковує рани минулого
На дорозі життя, як і на дорозі віри, зустрічаємося також з нашими слабкостями, переживаємо поразки, які можуть нас паралізувати, але саме тоді ми не самотні, нам назустріч виходить Господь. Ці роздуми, в світлі розповіді святого Луки про зустріч Ісуса з учнями на дорозі до Емауса, стали відправною точкою для проповіді, яку виголосив Папа Франциск, очоливши в четвер, 28 липня 2022 року, Святу Месу в канадському національному санктуарії святої Анни в містечку Сент-Енн-де-Бупре, розташованому 30 кілометрів на північний схід від Квебека. Цим Євхаристійним богослужінням розпочався п’ятий день Апостольської подорожі в Канаду.
Почуття поразки
Після смерті Ісуса в серцях учнів оселилося почуття поразки. Вони з ентузіазмом вирушили за своєю мрією, але після ганебної смерті Ісуса на хресті, «обертаються плечами до Єрусалиму, щоби повернутися додому, до попереднього життя»: їхні надії розбиті, їхні мрії поступилися розчаруванню. За словами Святішого Отця, цей досвід стосується і нашого життя, і нашого духовного шляху: наші ідеали зустрічаються з життєвими розчаруваннями, наші постанови не виконуються через нашу слабкість, виявляємося неспроможними здійснити проекти добра. Помилки, поразки, падіння, почуття провини…
«Це може трапитися також і в житті Церкви, спільноти Господніх учнів, яку представляють ті двоє з Емауса. Хоч вона і є спільнотою Воскреслого, може трапитися, що розгублено та розчаровано блукатиме перед обличчям скандалу зла та насильства Голготи», — сказав Папа, зазначивши, що запитання: «Як могло таке трапитися?» — ставить перед собою також і Церква в Канаді, «ступивши на важкий шлях зцілення та примирення».
Спокуса втечі
В такій ситуації, наголосив Святіший Отець, потрібно стерегтися «спокуси втечі», якій піддалися два учні з Євангелії, які втікають з місця, де трапилися болючі події. «Немає гіршої речі перед обличчям життєвих поразок як втікати, щоб не ставити їм чоло», — сказав він, підкреслюючи, що наш духовний ворог хоче змусити нас повірити, що «поразка є остаточною» та «паралізувати нас у гіркоті й смуткові».
«Євангеліє, натомість, об’являє нам, що саме в ситуаціях розчарування та болю, саме тоді, коли почуваємося приголомшеними насильством зла та соромом провини, коли ріка нашого життя пересихає в гріхові та в падінні, коли залишаємося позбавленими всього й здається, що вже нічого не залишилося, саме там Господь виходить нам назустріч і прямує разом з нами», — наголосив проповідник.
Від поразки до надії
Як зауважив далі Наступний святого Петра, Ісус, приєднавшись до засмучених учнів, не говорить загальні слова підбадьорення, принагідні вислови, але, відкриваючи у Святих Писаннях таємницю Своєї смерті та воскресіння, просвічує їхню історію та події, які вони пережили, і цим «відкриває їхні очі на новий погляд на речі». Врешті, Ісус розламує перед учнями з Емауса хліб, «наново відкриваючи їхні очі та ще раз виявляючи Себе як Бог любові, Який віддає життя за Своїх учнів». Цим Він допомагає їм з радістю наново розпочати, «перейти від поразки до надії».
«Браття і сестри, Господь хоче вчинити це також і з кожним із нас та зі Своєю Церквою. Яким чином наші очі можуть бути наново відкритими, як наше серце ще може палати в нас задля Євангелія? Що робити, якщо нас гнітять різні духовні й матеріальні випробування, в той час, як шукаємо дорогу до справедливішого, більш братерського суспільства, коли прагнемо відновитися після наших розчарувань і втоми, в той час, як сподіваємося зцілитися від ран минулого та примиритися з Богом і між собою? Існує одна дорога, лише єдиний шлях: це дорога Ісуса, це шлях, яким є Ісус», — сказав Папа, закликаючи повірити в те, що Ісус прямує пліч-о-пліч з нами, дозволити Йому зустріти нас, дозволити, щоб Його слово інтерпретувало нашу особисту та спільнотну дорогу, вказавши дорогу до зцілення та примирення.
«І з вірою разом розламуймо Євхаристійний хліб, бо навколо цієї трапези можемо наново відкрити себе як любих дітей Небесного Отця, які всі покликані бути братами й сестрами», — заохотив Святіший Отець.
Папа в Канаді: відвідини осередку харитативного служіння
Осередок прийняття та духовності «Братство святого Альфонса», який спеціалізується на підтримці та реабілітації людей із залежностями, а також ВІЛ-інфікованих, розташований на околиці Квебека, став місцем позапрограмної зустрічі в рамках Апостольської подорожі Папи Франциска до Канади. Як повідомляє прес-служба Святого Престолу, повертаючись до Квебека після Святої Меси в базиліці святої Анни в Сент-Анн-де-Бупре, Святіший Отець відвідав цей осередок, щоби привітатися з його мешканцями.
На подвір’ї Папу чекали як постійні гості, так і ті, хто відвідує заклад, де проводяться консультації та духовні і терапевтичні зустрічі. Загалом, зібралося коло півсотні людей — похилих віком, осіб, які страждають від залежностей, хворих на СНІД. Святіший Отець, якого привітав директор осередку о. Андре Моренсі, поспілкувався з присутніми у неформальній обстановці, вислухавши їхні історії.
Прощаючись, Папа подарував співрозмовникам ікону «Єрусалимської Богородиці».
Папа: щоб звіщати Євангеліє, Церква повинна бути вірогідною
Коли не забуватимемо скеровувати погляд на Доброго Пастиря, то відкриваємо, що нас хтось ніжно оберігає, відчуваємо близькість Бога. І з цього народжується радість служіння, а перед нею — радість віри. Думками про це поділився Папа Франциск, проповідуючи під час вечірні в катедральному соборі Пресвятої Богородиці в Квебеці. Ввечері, 28 липня 2022 р., у цьому храмі він помолився разом з єпископами, священиками, дияконами, богопосвяченими особами, семінаристами і душпастирськими співробітниками Канади.
Християнська радість
«Пасіте довірене вам Боже стадо, доглядаючи за ним не примусово, а добровільно, по-божому», — закликав пресвітерів святий апостол Петро у своєму першому посланні, уривок з якого був прочитаний під час вечірні. В світлі цих слів Папа нагадав, що Ісус є Пастирем нашого життя, Яякого повинні наслідувати пастирі Церкви, піклуючись про ввірене стадо не примусово, не як заробітчани, а з ентузіазмом. А джерелом радості є усвідомлення того, що нашим пастирем є Ісус. Християнська ж радість не пов’язана з багатством чи забезпеченнями, ані з переконаністю в тому, що в житті не буде проблем і хрестів, вона «пов’язана з досвідом миру, що залишається у серці також і тоді, коли стаємо адресатами випробувань і скорбот, бо знаємо, що ми не самі, що нас супроводжує Бог, Якому не байдужа наша доля».
Два погляди на світ
У цьому контексті Святіший Отець заохотив присутніх запитувати себе, які справи з нашою радістю, чи Церква виражає радість Євангелія. Шукаючи відповідь, за його словами, потрібно замислитися над тим, що сьогодні загрожує радості віри. Й першою на думку спадає секуляризація, що «вже віддавна перетворила стиль життя людей, залишивши Бога практично на тлі». «Але потрібно відразу зробити уточнення: коли спостерігаємо за культурою, в якій ми занурені, за її мовою та символами, потрібно вважати, щоб не потрапити в полон песимізму та образи, дозволивши собі перейти до негативних суджень чи до даремної ностальгії», — сказав Папа, додаючи, що існують два можливі погляди на світ: «негативний погляд» і «погляд, який розрізняє».
Перший, як зауважив Наступник святого Петра, народжується з віри, яка почуваючись атакованою, сприймається як «обладунки», щоб захиститися від світу, обвинувачуючи дійсність. Але це не по-християнськи. «Господь, який засуджує дух світу, має добрий погляд на світ. Він благословить наше життя, добре говорить про на і про нашу дійсність, втілюється в історичних ситуаціях не для того, щоби засудити, але щоб проростити зерно Божого царства там, де здається, що тріумфує пітьма», — сказав він, додаючи, що ми повинні наслідувати Божий погляд, який «вміє розпізнавати добро», який «не є наївним», але таким, «що розрізняє дійсність».
Секуляризація та секуляризм
Святіший Отець навів повчання святого Папи Павла VI, залишені в Апостольському напоумленні «Evangelii nuntiandi», де він розрізняв між секуляризацією та секуляризмом. Перша, за його словами, є зусиллями, спрямованими на відкривання законів дійсності, закладених Творцем, і не є несумісною з вірою. Адже Бог створив нас вільними. Натомість, чимось іншим є секуляризм, «концепція життя, що повністю віддаляє від зв’язків із Творцем».
«Отже, як Церква, й насамперед, як пастирі Божого люду, як священики, як богопосвячені особи чи як душпастирські співробітники, ми повинні вміти робити це розрізнення, розпізнавати. Якщо піддаємося негативному поглядові та судимо поверхнево, то ризикуємо передати помилкове послання, немовби за нашою критикою секуляризації приховується ностальгія за сакралізованим світом, за суспільством інших часів, де Церква та її служителі мали більше влади та соціального впливу», — зауважив Папа, назвавши цю перспективу помилковою та наголосивши, що для нас проблемою має бути не зменшення соціальної ролі Церкви чи втрата привілеїв, але роздуми над змінами в суспільстві. Тоді побачимо, що «це не віра перебуває в кризі, а деякі форми та способи, якими її звіщаємо».
Дбати, що Ісуса знали
Тож наголосивши на тому, що існує потреба звіщати Євангеліє, щоби дарувати людям сьогодення радість віри, Святіший Отець зазначив, що це звіщення вимагає втілення відповідного особистого та церковного стилю життя, що «зможе наново запалити прагнення Господа та вливати надію». І щодо цього Папа запропонував замислитися над трьома викликами, першим з яких є дбати про те, щоб Ісуса знали. «Ми не можемо вважати, що передаємо радість віри, представляючи другорядні аспекти тому, хто ще не обійняв Господа в житті, або лише повторюючи деякі практики чи відтворюючи душпастирські форми минулого», — сказав він, вказуючи на потребу нових шляхів звіщати суть Євангелія тим, хто ще не зустрів Христа, що вимагає креативності і повернення до ентузіазму Діянь Апостолів.
Виклик свідчення
«Щоб звіщати Євангеліє, однак, — вів далі Папа, — потрібно також бути вірогідними. Ось другий виклик: свідчення. Євангеліє звіщається ефективно, коли промовляє життя, коли виявляє оту свободу, які визволяє інших, оте співчуття, яке нічого не просить взамін, оте милосердя, яке без слів говорить про Христа». Наступник святого Петра, зазначивши, що Церква в Канаді розпочала новий шлях, «після того, як була поранена та пережила потрясіння злом, скоєним деякими своїми дітьми», скерував свою думку до випадків сексуальних зловживань, споєних проти неповнолітніх і безпорадних, що «вимагають рішучої дії та невідворотної боротьби з цим».
«Хочу разом з вами ще раз попросити прощення в усіх постраждалих. Біль і почуття сорому, які відчуваємо, повинні стати нагодою для навернення: ніколи більше», — сказав Святіший Отець, згадавши також про шлях зцілення та примирення з братами і сестрами з тубільних народів, побажавши, аби ніколи більше християнська спільнота не допускала думку про вищість однієї культури над іншою. «Але щоб здолати цю культуру виключення, потрібно, щоб розпочали ми, пастирі, щоб ми не почувалися вищими над братами і сестрами Божого люду, щоб богопосвячені особи жили братерством і свободою в послусі в спільноті, щоб семінаристи були готовими стати відкритими та уважними служителями, щоб душпастирські працівники не сприймали своє служіння як владу», — додав він, закликавши будувати покірну, лагідну й милосердну Церкву.
Виклик братерства
Врешті, третім викликом Папа назвав виклик братерства. За його словами, Церква буде вірогідним свідком Євангелія настільки, наскільки її члени житимуть сопричастям, дбаючи про те, щоб кожен, хто наближатиметься до віри, знаходив «гостинну спільноту, що вміє вислухати, вступити в діалог». Тоді християнська спільнота «стає школою людяності, в якій вчимося любити одні одних як брати й сестри, готові разом трудитися для спільного блага».
«Це, дорогі браття і сестри, лише деякі виклики. Не забуваймо, що можемо долати їх лише силою Святого Духа, Якого повинні постійно призивати в молитві. Не дозвольмо, натомість, щоб у нас увійшов дух секуляризму, думаючи, що можемо створити проекти, які функціонуватимуть самі, самими лише людськими силами, без Бога», — підсумував Папа, завершивши проповідь молитвою до святого Франсуа де Лаваля, першого єпископа Квебека, чиї мощі спочивають у катедральному соборі.
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
https://synod.ugcc.ua/data/xxxvii-apostolska-podorozh-papy-frantsyska-do-kanady-den-pyatyy-9689/
Фото – https://www.facebook.com/opetro.fostyk/posts/1478173952627796
о. Петро Фостик
