Спілкуючись із журналістами на борту літака, Папа Франциск відповів також на запитання про російську агресію проти України, поділившись думками про право на захист, справедливу війну та «червоні лінії» для діалогу.
«Захищатися не тільки дозволено, але це також вираження любові до батьківщини. Той, хто не захищається, хто не захищає щось, той не любить те, натомість той, хто захищає, любить», – сказав Папа Франциск, відповідаючи на запитання німецького журналіста під час перельоту з Кахахстану до Італії.
Ввечері, о 20:00 місцевого часу, в римському міжнародному аеропорту Фюмічіно приземлився літак, яким Святіший Отець повернувся зі своєї 38-ї Апостольської подорожі за межі Італії. Як звичайно, на зворотній дорозі він відповів на запитання журналістів, які стосувалися підсумків подорожі та актуальних тем сьогодення. Кілька запитань були безпосередньо присвячені війні в Україні.
«Мій народ відповідальний за мільйони смертей вісімдесят років тому. Я хочу поставити запитання про мир, оскільки мій народ відповідальний за мільйони смертей, то ще зі школи ми вчимося, що ніколи не потрібно застосовувати зброю, ніколи чинити насильство: єдиний виняток – самозахист. На Вашу думку, чи в цей час потрібно давати Україні зброю», – запитував журналіст з Німеччини.
«Йдеться про політичне рішення, яке може бути моральним, морально прийнятним, якщо чинитися відповідно до умов моральності, яких є багато, і про можемо поговорити пізніше. Але може бути й неморальним, якщо це чиниться з метою провокувати ще більшу війну, або з метою продавати зброю, або ж позбуватися тієї зброї, яка мені вже не потрібна. Мотивація значною мірою визначає моральність цього акту», – відповів Папа, підкресливши, що захищатися не тільки дозволено, але йдеться про вираження любові.
«Але тут торкаємося іншої речі, – вів далі Святіший Отець, – про яку я говорив у одній із моїх промов, тобто, що потрібно би ще більше замислитися над поняття справедливої війни. Бо всі сьогодні говорять про мир: понад сімдесят років Об’єднані Нації говорять про мир, виголошується чимало промов про мир. Але скільки війн триває в цей час? Та, про яку ти згадав, Україна і Росія, тепер Азербайджай і Вірменія, яка призупинилася, бо Росія виступила як гарант. Гарант миру тут, але розв’язує війну там… Далі Сирія, десять років війни, що таке діється там, що вона не зупиняється? Які інтереси штовхають ці речі? Далі є Африканський Ріг, північ Мозамбіку чи Еритрея та частина Ефіопії, потім – М’янма з цим стражденним народом, який я дуже люблю, народ рохінджа, що скитається мов циган і не знаходить мир. Але ж будь ласка, ми перебуваємо в стані світової війни».
У цьому контексті Папа поділився особистим спогадом з дитинства про те, як колись у Буенос-Аресі, з нагоди несподіваної радісної події, або щоб сповістити про щось лихе, звучала сирена на покрівлі будинку найбільшого часопису, яку було чути в усьому місті. І ось зазвучала сирена. Це був 1945 рік: прийшла сусідка і сказала, плачучи: «Скінчилася війна!». «Я до сьогодні маю перед очима маму та сусідку, які плакали від радості, бо закінчилася війна. Це в латиноамериканській країні, настільки віддаленій. Ці жінки знали, що мир – більший від усіх війн, а тому плакали з радості. Я цього не забуду. Тож запитую себе: не знати, чи сьогодні ми маємо серце, навчене плакати з радості, коли бачимо мир. Все змінилося. Якщо не ведеш війну, то ти непотрібний».
Далі Папа скерував свій погляд на виробництво та ринок зброї, зазначивши, що одного разу йому сказали, що якщо б на один рік перестати виробляти зброю, то цих грошей вистачило би на те, щоби здолати голод у світі. «Не знаю, чи це правда, чи ні, – сказав він. – Але щодо голоду, освіти, нічого не можна, бо потрібно виробляти зброю». Святіший Отець також згадав про випадок у порту в Ґенуї, де робітники відмовилися перевантажити зброю на корабель, який повинен був доставити її до Африки, поблизу Південного Судану.
«Ви також згадували про свою батьківщину, – додав Святіший Отець. – Однією з речей, яких я навчився від вас, є здатність каятися та просити прощення за помилки війни. Більше того, не тільки просити прощення, але платити за помилки війни: це добро про вас говорить. Це приклад, який потрібно наслідувати. Війна сама в собі є помилкою! А ми тепер дихаємо цим повітрям: здається, що без війни нема життя. Трохи невпорядковано, але я сказав все те, що хотів сказати про справедливу війну. Але право на захист – так, але застосовувати його, коли це необхідно».
«Все, що тепер діється в Україні – це чисте насильство, смерть, тотальне знищення з боку Росії», – зазначила журналістка з Польщі, вказуючи на те, що вони в своїй країні відчувають цю війну зблизька, прийнявши мільйони біженців. «Хочу запитати, чи існує, на Вашу думку, червона лінія, коли вже не можна сказати: ми відкриті на діалог з Москвою. Бо багатьом важко зрозуміти цю готовність. І хочу також запитати, чи наступна подорож буде до Києва?».
«Я думаю, – відповів Папа, – що завжди важко зрозуміти діалог з державами, які розпочали війну. І здається, що перший крок був звідтіля, з тієї сторони. Це важко, але ми не повинні це відкидати, ми повинні дати шанс діалогу всім! Бо завжди існує можливість, що в рамках діалогу речі зміняться, може вийти пропозиція іншої точки зору, іншої точки сприйняття. Я не виключаю діалогу з жодною владою, навіть якщо вона перебуває у стані війни, якщо є агресором. Іноді діалог доводиться вести саме так, але його потрібно вести, “смердить”, але потрібно це чинити. Завжди крок уперед, простягнута рука, завжди! Бо в іншому випадку зачиняємо єдині раціональні двері для миру. Інколи діалог не приймають: шкода! Але його потрібно завжди вести, принаймні запропонувати, і це корисно для того, хто пропонує», – додав Святіший Отець.
о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ – Ватикан
Фото – https://www.facebook.com/opetro.fostyk/posts/1512018649243326
о. Петро Фостик
