Про значення покликання в синодальній Церкві ділиться думками Папа Франциск у цьогорічному посланні на Всесвітній День молитви за покликання.
«У той час, як і досі віють крижані вітри війни та гноблення, а ми часто стаємо свідками явищ поляризації, ми, як Церква, розпочали синодальний процес: відчуваємо нагальність того, щоби прямувати вперед разом, розвиваючи виміри слухання, участі та взаємоподілу», – цими словами розпочинається послання Папи Франциска на 59-й Всесвітній день молитви за покликання, який цього року відзначатиметься 8 травня. В документі, оприлюдненому 5 травня 2022 року, Святіший Отець запрошує замислитися над широким значенням «покликання» в контексті синодальної Церкви, що прислухається до Бога та світу.
Покликані до місії
Синодальність, тобто, «прямування разом», за словами Папи є «основним покликанням для Церкви», і лише в цій перспективі можна «відкривати та цінувати різні покликання, харизми та служіння». Знаємо, що Церква «існує для того, щоби євангелізувати, виходячи за власні межі», й до цього потрібно залучати «всіх Господніх учнів». «Потрібно остерігатися ментальності, яка відокремлює священиків від мирян, вважаючи перших головними дійовими особами, а других – виконавцями, здійснюючи, натомість, місію як єдиний Божий люд, миряни й пастирі разом. Вся Церква – це євангелізуюча спільнота», – пише він.
Покликані бути хранителями одні одних і створіння
Далі Святіший Отець вказує на те, що слово «покликання» не слід сприймати у вузькому сенсі, обмежуючи його лише до тих, які йдуть за Господом дорогою особливого посвячення. «Всі ми покликані до участі в Христовій місії наново об’єднати розсіяне людство та примирити його з Богом», – зазначає він, вказуючи на те, що кожна людина разом із даром життя отримує «основне покликання»: кожен з нас є створінням, якого Бог бажав і яке любить, і цю «божественну іскру, що живе в серці кожної людини, ми покликані розвивати протягом усього свого життя». З огляду на це, ми також покликані були хранителями одні одних, будуючи узи згоди та взаємності, та зцілювати рани творіння, в підсумку, «стати однією великою родиною в чудовому спільному домі творіння». В цьому світлі «покликання» мають не тільки окремі особи, але й народи чи спільноти.
Покликані прийняти Божий погляд
І в це «велике спільне покликання», за словами Папи, включається «окреме покликання, з яким Бог звертається до нас, досягнувши наше життя Своєю любов’ю та спрямовуючи його до остаточної мети, до повноти, що переступає навіть через поріг смерті». «Кожна кам’яна брила містить у собі статую, завдання скульптора – її виявити», – посилаючись на ці слова, які приписують Мікеланджело, Святіший Отець зазначає, що саме так Бог дивиться на нас: у дівчині з Назарету Він розгледів Божу Матір, у рибалці Симонові – Петра, скелю, у митареві Леві – євангелиста Матея, в переслідувачі Савлові – Апостола Народів Павла. Такою є «динаміка кожного покликання» – Божий погляд, який нас кличе. І подібно до святості, покликання не є привілеєм небагатьох, але призначене для всіх. У кожному з нас Бог «бачить потенціали, іноді незнані нам самим, і під час усього нашого життя невтомно діє, щоби ми могли принести його на служіння спільному благу».
Покликані відповісти на Божий погляд
Далі Наступник святого Петра пише про те, що «люблячий і творчий погляд Бога» досягнув нас «у зовсім особливий спосіб» через Ісуса. В Євангелії читаємо про зустріч Христа з юнаком, що Ісус «поглянувши на нього, полюбив його». «На кожному та на кожній з нас спочиває цей погляд Ісуса, повний любові. Браття й сестри, дозвольмо, аби нас торкнувся цей погляд і дозвольмо, щоб Він вивів нас за межі нас самих!» – закликав Папа, заохочуючи також вчитися дивитися на інших так, аби люди, з якими живемо та яких зустрічаємо, «могли почуватися прийнятими та відкривати, що існує Хтось, Хто дивиться на них з любов’ю та запрошує їх розвивати всі свої можливості».
Як зазначає Святіший Отець, коли ми приймаємо цей погляд, «наше життя змінюється». Все стає «діалогом покликання», як між нами й Богом, так і між нами та іншими людьми. І якщо жити цим діалогом до глибини, то він допомагає нам «дедалі більше ставати тими, ким ми є». Тобто, якщо йдеться про рукоположене священство, ставати засобом Христової благодаті та милосердя, у випадку покликання до богопосвяченого життя – бути прославою Бога та пророцтвом нового людства, а покликання до подружжя – бути взаємним даром і народжувати та виховувати нове життя. «Загалом, у кожному покликанні та служінні в Церкві, яке кличе нас дивитися на інших і на світ очима Бога, щоби служити добру та поширювати любов ділами і словами», – пише Єпископ Риму.
У цьому контексті Папа навів приклад Хосе Ґреґоріо Ернандеса Сіснероса, венесуельського лікаря: він, займаючись медичною практикою в Каракасі, хотів стати францисканським терціарієм, згодом – монахом і священиком, але цьому завадив стан здоров’я. «Тоді він зрозумів, що його покликанням була саме професія лікаря, в якій він особливо віддався служінню бідним. Отож, він беззастережно посвятився хворим, ураженим епідемією грипу, відомою як “іспанка”, що тоді поширювалася світом. Він помер, потрапивши під колеса автомобіля, виходячи з аптеки, де купував ліки для однієї своєї літньої пацієнтки», – зазначив Святіший Отець, вказуючи на те, що цей блаженний, беатифікований рік тому, є зразковим прикладом того, що означає «прийняти Господній поклик і повністю його дотримуватися».
Скликані будувати братерський світ
Врешті, Наступник святого Петра звертає увагу на те, що ми, як християни, є не лише покликаними, тобто, кожен особисто отримав покликання, але також «с-кликаними». Ми всі є елементами мозаїки, що вже самі в собі є гарними, але лише разом складають картину. «Кожен і кожна з нас сяє немов зоря у Божому серці та на небосхилі всесвіту, але ми покликані формувати сузір’я, які стають орієнтирами та прояснюють дорогу людства, починаючи із середовища, в якому живемо. В цьому й полягає таємниця Церкви: в співіснуванні відмінностей, вона є знаком того, до чого покликане все людство», – пояснює Папа, підкреслюючи, що саме тому Церква повинна ставати «дедалі синодальнішою».
Підсумовуючи, Святіший Отець зазначає, що коли говоримо про «покликання», то йдеться не тільки про те, щоб обрати ту чи іншу життєву дорогу, присвятити життя певному служінню, але про те, щоби «здійснити Божу мрію, великий задум братерства, який Ісус носив у серці, молячись до Отця: “Щоб усі були одно”(Ів 17,21)». Бо кожне покликання в Церкві, як також у суспільстві, співдіє для досягненням спільної мети: «щоби між людьми зазвучала гармонія численних і розмаїтих дарів, яку тільки Святий Дух здатний здійснити».
«Священики, богопосвячені особи, миряни, прямуймо та трудімося разом, аби свідчити про те, що велика родина людства, поєднана любов’ю – це не утопія, але задум, задля якого Бог нас створив», – закликає Папа, запрошуючи молитися за те, щоби «Божий люд серед драматичних подій історії, завжди відповідав на це покликання».
о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ – Ватикан
https://www.vaticannews.va/uk/pope/news/2022-05/poslannya-papy-den-poklykannya.html
Фото – https://www.facebook.com/opetro.fostyk/posts/1418127658632426
о. Петро Фостик
