Перші дні листопада традиційно є днями згадування померлих, молитви за них і відвідування кладовищ. Це пов’язано зі святкуванням Дня усіх померлих (лат. In Commemoratione Omnium Fidelium Defunctorum), який Римо-Католицька Церква звершує 2 листопада, після Дня всіх святих.
«Хоч Церква у своїх щоденних молитвах і богослуженнях пам’ятає про душі померлих, все-таки вона, як добра мати, у часі церковного року призначає ще окремі дні для поминання й молитви за померлих. Ці дні називаємо задушними, або поминальними», – пише у книзі «Пізнай свій обряд» ієрм. Юліян (Катрій) ЧСВВ.
В Україні, особливо на Заході, традиція відвідин цвинтаря на початку листопада поширена між вірними різних конфесій. Задушні дні присвячені як молитві спільноти Церкви, звершення заупокійних богослужень, так і особистій молитві за померлих з родини із відвідуванням їхніх поховань, запаленням свічок і покладання квітів.
Молитва за померлих – це особлива частина духовного життя кожного християнина, оскільки християнство говорить про віру у вічне життя і безсмертя душі. Христова Церква як Матір обіймає своєю спільнотною молитвою усіх дітей, які будь-коли через хрещення стали її членами. «Взаємну злуку всіх вірних на землі, святих у небі й душ у чистилищі ми називаємо сопричастям святих. Вона полягає в тому, що святі в небі своїм заступництвом перед Богом можуть помагати й помагають нам на землі й душам у чистилищі. А ці знов можуть молитися за нас, але не можуть собі допомогти, бо час їхніх заслуг уже скінчився. Зате ми можемо їм допомогти своїми молитвами, добрими ділами а передусім жертвою святої Літургії», – зауважує ієрм. Юліян. «І якраз на науці святої віри про сопричастя святих основується прадавня практика Церкви, щоб молитися за тих, які відійшли до вічности. Про цю практику Другий Ватиканський Собор у Догматичній Конституції про Церкву каже: “Признаючи вповні цю спільноту цілого Містичного Тіла Ісуса Христа, Церква на землі від самих початків християнської релігії плекала пам’ять померлих з великою побожністю” (§ 50)».
Про цю єдність говорить і Катехизм Католицької Церкви, наголошуючи: «Визнаючи від самого початку Співпричастя, яке існує всередині цілого містичного Тіла Ісуса Христа, Церква-паломниця з перших часів християнства оточила великою шаною пам’ять померлих, приносячи також за них молитви; бо «молитися за мертвих (…) – це свята й благочестива думка (…), щоб вони звільнилися від гріха» (2 Мак. 12,44-46; II Ватиканський Собор, Догм, конст. «Lumen gentium», 50.). Наша молитва за них може не лише допомогти їм, а й зробити успішним їхнє заступництво за нас» (ККЦ 958)
Особливе значення у тижневому колі для згадування померлих має субота. Ієрм. Юліан зазначає: «У суботу Господь Бог відпочивав після створення світу, і в суботу Ісус Христос спочив у гробі, спасши людський рід; отже, субота стала символом вічного спочинку і щастя в Бозі. Тому Церква присвятила суботу Всім святим, що відійшли до вічности, але ще не ввійшли у вічний і блаженний відпочинок зі святими в небі». Тому в церковному році найчастіше саме суботи визначені як дні заупокіного моління – М’ясопусна субота, друга, третя і четверта суботи Великого Посту, Зелена субота (перед святом Зіслання Святого Духа) тощо. Окрім того, окремі моління прив’язані до життєвого циклу – три, дев’ять, сорок днів після смерті або ж її роковини. Церковна спільнота визначає дні молитовного відвідування цвинтаря також у день після храмового празника парафії, а ще – в часі Великодніх свят та свята Зіслання Святого Духа.
Листопадові задушні дні пов’язані зі святом Всіх Святих у Римо-Католицької Церкви, а також – зі спогадуванням померлих вірних у наступний день після нього, запровадженим у французьких бенедиктинських монастирях, що звідти поширилось в усій Західній Церкві. Ця традиція збереглася й дотепер – на початку листопада вірні відвідують кладовища, прибирають та прикрашають могили своїх рідних, і в особливий спосіб збираються для молитви за них.
Для Греко-Католицької Церкви 1 листопада є ще одним визначним днем, у який згадують річницю відходу до вічності Праведного Митрополита Андрея, великого пастиря і провідника Церкви. У цей день спільнота Церкви молиться за його прославу та про Божі благодаті, явлені за його посередництвом.
Листопад є часом духовного приготування до Різдвяного посту і шляху до празника Різдва Христового. Окрім того, саме в листопаді згадують День пам’яті жертв голодоморів. Це час духовної праці над собою і присвячення часу молитві за наших близьких, знаних і незнаних, які відійшли до вічності. В часі війни ще гострішим стає відчуття втрати, тож молитва за померлих – це також частина особистого духовного подвигу – і заспокоєння.
Листопадові задушні дні пригадують християнам про триєдину спільноту Церкви – воюючу, прославлену й терплячу – і спонукають єднатися молитовно з тими, хто відійшов до вічності, здобуваючи їм і собі спасення. Молитва за померлих засвідчує простір вічної пам’яті та віри у воскресення і перемогу над смертю – перемогу, яку сам Христос засвідчив своїм Воскресенням з мертвих.
Підготувала Марія Цьомик
За матеріалами книги «Пізнай свій обряд» ієрм. Юліяна (Катрія) ЧСВВ
«Отців і праотців, дідів і прадідів,
від перших аж до останніх..
всіх пом’яни, Спасе наш»
(Четверта пісня канону утрені М’ясопусної суботи).
Свята Церква, як Містичне Христове Тіло, об’єднує у собі спільноту святих у трьох станах: воюючому (всі християни, що живуть на землі), прославлену (святі, які вже є у Небі) та терплячу (померлі, які покутують за свої провини в чистилищі). Усіх членів Церкви пов’язує та сама любов Господа Бога і ближнього. Цю взаємну злуку всіх вірних на землі, святих у небі й душ у чистилищі ми називаємо сопричастям святих. Вона полягає в тому, що святі в небі своїм заступництвом перед Богом можуть допомагати й допомагають нам на землі й душам у чистилищі. А ці знов можуть молитися за нас, але не можуть собі допомогти, бо час їхніх заслуг уже скінчився. Зате ми можемо їм допомогти своїми молитвами, добрими ділами, а передусім жертвою святої Літургії. І якраз на науці святої віри про сопричастя святих основується прадавня практика Церкви, щоб молитися за тих, які відійшли до вічності.
Хоч Церква у своїх щоденних молитвах і богослужіннях пам’ятає про душі померлих, все-таки вона, як добра мати, у часі церковного року призначає ще окремі дні для поминання й молитви за померлих. Ці дні називаємо задушними, або поминальними. Крім особистого поминання наших рідних, Церква установила окремі дні в Літургійному році, коли молиться за всіх від віку померлих, цими днями є суботи перед тими чи іншими празниками.
Чому в суботу Церква молиться за усопших? Субота – символізує перебування Христа в гробі та означає відпочинок, спокій, тому в цей день ми й заносимо наші молитви за їх вічний відпочинок. Такими суботами є М’ясопусна субота, Друга, третя і четверта суботи Великого посту, Зеленосвяточна субота (перед Зісланням Святого Духа) та Димитріїва субота (субота перед празником Святого Великомученика Димитрія).
На початок листопада маємо задуші дні, в які особливо молимось за померлих. Цю практику започаткував абат Бенедиктинського ордену в Клюні (Франція) св. Оділон (994-1048), який наказав після урочистостей Всіх Святих відправити Святу Літургію за померлих. У XIII ст. це свято прижилося у Західній Церкві, а в XIV ст. його запроваджено в Латинській Літургії. У 1915 р. Папа Римський Венедикт XV дозволив цього дня відправляти три Літургії.
Саме тому перше листопада – день задушний. Останніми десятиліттями в Галичині і на Закарпатті прийнявся звичай першого листопада іти на цвинтар і на могилах рідних запалювати свічки. Цей звичай наш народ переймає від Всесвітнього дня померлих, який вшановують не тільки римо-католики, але практично всі народи, пов’язані з християнською культурою і традицією у більшості країн світу. В нашому народі цей день шанується також як день смерті Слуги Божого Митрополита Андрея Шептицького, а ще тому, що цього дня у 1918 році була проголошена ЗУНР. Тому цього дня молимося також за всіх тих, які боролися за незалежність нашої Батьківщини. З року в рік зростає чисельність вірних, які приходить на ці заупокійні богослужіння.
Молімося за наших померлих, щоб вони, очищені Божою Любов’ю в Небі, просили за наше спасіння. Багато душ людей що перейшли до вічності, потребують, щоб ми жертвували за них відпусти, протягом першого тижня листопада.
Незмінною умовою отримання відпусту є молитва в намірах Святішого Отця, прийняття Причастя та перебування у стані освячуючої благодаті.
Гарною традицією запалювання свічок та лампадок на могилах ми виявляємо пам’ять й любов до померлих.
На основі книги о. Юліана Катрія, ЧСВВ «Пізнай свій обряд» – Джерелo: https://www.truechristianity.info/ua/books/know_your_devotion_download.php
Про задушні дні – Пізнай свій обряд – Джерелo: https://www.truechristianity.info/ua/books/know_your_devotion_07.php
Задушні дні – простір світлої пам’яті – Джерелo: https://velychlviv.com/zadushni-dni-prostir-svitloyi-pam-yati/
День усіх святих та Задушки: історія релігійних свят – Джерелo: https://uainkrakow.pl/den-usih-svyatyh-ta-zadushky-istoriya-religijnyh-svyat/
Задушні дні і індульгенції. – „Задушні дні, це не обрядові особливості Римської Церкви, а вияв милосердя до терплячих душ в чистилищі, котрим можуть і мають користатися всі католики.” – Джерелo: https://www.youtube.com/watch?v=rPth9CbAQ9g&t=70s
Про важливість нашого «спілкування» через молитви з тими, що випередили нас на шляху до вічності – Джерелo: https://novazoria.com.ua/wp-content/uploads/2020/06/%D0%A7%D0%B0%D1%81%D0%BE%D0%BF%D0%B8%D1%812018.%E2%84%96_41.pdf
о. Петро Фостик
