У статті для часопису «L’Osservatore Romano» Префект Дикастерії сприяння єдності між християнами описує історичні зустрічі між найвищими представниками Католицької та Православної Церков, а також конкретні кроки примирення для втілення церковної єдності.
Цьогоріч виповнилося 60 років з дня зустрічі, яка відбулася в Єрусалимі між Папою Павлом VI і Вселенським Патріархом Атенагорасом. Це була перша зустріч між Папою Римським і Вселенським Патріархом з часів Феррарського собору (1438-1439 рр.) між Папою Євгеном IV і Патріархом Йосифом II. Про значення цієї зустрічі в контексті Тижня молитов за єдність християн роздумує кардинал Курт Кох, Префект Дикастерії сприяння єдності між християнами, в статті до часопису «L’Osservatore Romano».
Зустріч, яка уможливила зближення в любові
На початку статті кардинал Кох зазначає, що цей важливий ювілей є плідною нагодою поглянути на болюче минуле стосунків між двома Церквами, усвідомлюючи, що єдиний спосіб вплинути на минуле – це очистити історичну пам’ять і пробачити. «Однак головна мета озирання на минулі події полягає в тому, щоб з вдячністю зафіксувати те, що було досягнуто від 1964 року, та уможливити нові кроки назустріч майбутньому», – підкреслює він. За його словами, обійми та братній поцілунок між двома предстоятелями Церков у Єрусалимі є жестами, які відображають «неминущу ікону прагнення до примирення». Крім того, братній поцілунок має глибоке духовне значення. «Оскільки аґапе і братній поцілунок представляють завершення і обряд євхаристійної єдності, то метою подорожі, розпочатої в Єрусалимі, має бути відновлення євхаристійного сопричастя. Дійсно, там, де аґапе серйозно живуть як церковною реальністю, вона також повинна стати євхаристійною аґапе, щоб бути достовірною. Це відповідало намірам двох паломників, які зустрілися в Єрусалимі і побачили в цій події світанок нового дня, коли майбутні покоління будуть разом прославляти єдиного Господа, причащаючись Його Євхаристійного Тіла і Крові», – зазначає очільник Дикастерії сприяння єдності між християнами.
На його думку, пам’ятна зустріч в Єрусалимі підготувала ґрунт для зустрічі 7 грудня 1965 року, коли в патріаршому храмі святого Юрія на Фанарі в Константинополі і в базиліці святого Петра в Римі найвищі представники двох Церков скасували взаємні анатеми 1054 року, «щоб вони більше не ставили перешкоди для зближення в любові». «У такий урочистий і юридично закріплений спосіб події 1054 року та їхні наслідки були відправлені в історичне небуття, а водночас було оголошено, що вони більше не належать до офіційного переліку документів двох Церков», – підкреслює кардинал Кох. Він додає, що цим історичним актом отрута відлучення була вилучена з тіла Церкви, а символ поділу замінений символом любові, що дало можливість Римській та Константинопольській Церквам знову визнати одна одну Церквами-сестрами, «що є ще більш значущим, якщо згадати, що покровителі обох Церков, святі Петро і Андрій, були рідними братами».
Діалог любові на служінні примиренню
Префект Дикастерії сприяння єдності між християнами відзначає продовження братніх взаємин між двома Церквами після знакової зустрічі у 1964 році, яка стала «відправною точкою екуменічного діалогу любові». Відтоді зародилися добрі традиції взаємних візитів між Константинопольською та Римською Церквами. Кардинал Кох особливо підкреслює візит Патріарха Вартоломея на церемонію інавгурації Папи Франциска – першого візиту такого роду, що стало «прекрасним знаком зрілої дружби».
На його думку, потреба продовжувати взаємний діалог відображена у вислові його попередника у Римській курії кардинала Вальтера Каспера, який сказав, що християни віддалилися один від одного не через суперечки і різні доктринальні формулювання, а через різний спосіб життя. «Такий розвиток подій значною мірою пояснюється тим, що в західному і східному християнському світі Євангеліє Ісуса Христа від самого початку було по-різному сприйняте, а також проживалося і передавалося в різних традиціях і культурних формах. Незважаючи на ці відмінності, християнський світ першого тисячоліття на Сході і Заході жив у межах єдиної Церкви. Однак поступово християни дедалі більше віддалялися один від одного і все менше розуміли один одного», – пише очільник Дикастерії сприяння єдності між християнами.
Виходячи з цих міркувань, він запитує, чи справді ми можемо говорити про поділ у Церкві між Сходом і Заходом, який асоціюється з 1054 роком, коли було оголошено про взаємне відлучення між Константинополем і Римом. «Це радше символічна, ніж історична дата, тим більше, що схизми в істинному розумінні цього слова між Сходом і Заходом у Церкві не було, і ніякого формального взаємного засудження не відбулося ні в 1054 році, ні в будь-яку іншу дату», – зазначає кардинал Кох. Таким чином, слід говорити не про схизму, а про зростаюче відчуження в Церкві між Сходом і Заходом. «Це відчуження, яке протягом всієї історії призводило до непорозумінь і суперечок, можна подолати лише терпеливістю і, насамперед, любов’ю, щиро простягаючи один одному руку», – міркує він.
У світлі примирення між Церквами йдеться про конкретний його вияв в проханні про прощення за гріхи, скоєні в минулому. «Особливо актуальним це прохання про прощення є у зв’язку з Четвертим хрестовим походом 1204 року, який, зі зрозумілих причин, і сьогодні залишається незагоєною раною для багатьох православних християн. Цей хрестовий похід спочатку був розпочатий з позитивною метою. Однак з політичних причин Константинополь був захоплений і розграбований венеціанськими мореплавцями, незважаючи на те, що Папа Інокентій III суворо заборонив війну проти християн: застереження, яке у світлі війни в Україні набуває нової актуальності», – зауважує кардинал Кох.
Діалог істини в пошуках спільної віри
«В історичних процесах взаємного відчуження, однак, з’явилися також серйозні богословські питання. Тому, з одного боку, діалог любові вимагає діалогу істини, себто серйозного богословського опрацювання богословських розбіжностей, які досі є джерелом поділу, щоб зробити можливим церковне та євхаристійне сопричастя», – пише Префект Дикастерії сприяння єдності між християнами. За його словами, діалог любові є передумовою і середовищем, в якому може процвітати діалог істини, а тому обидві форми діалогу є нерозривно між собою пов’язані. «Екуменічні діалоги ведуть у майбутнє лише тоді, коли вони супроводжуються любов’ю до істини віри, а не просто церковними політичними інтересами. Найглибша серцевина будь-якого екуменічного зусилля полягає у визнанні та поглибленні апостольської віри, яка передається і поручається кожному новому члену Тіла Христового через хрещення», – зауважує він.
Кардинал Кох пригадує запровадження богословського діалогу істини через спільну декларацію з нагоди першого візиту Папи Івана Павла ІІ до Вселенського Патріарха Димитрія І на свято Андрія Первозванного в Константинополі, який відбувся у 1979 році. За його словами, богословський діалог може розпочатися з обнадійливого усвідомлення того, що Католицька і Православна Церкви мають спільну основу істин віри. «З цієї причини екуменічний діалог може спочатку зосередитися на консолідації спільного фундаменту віри. Ця широка спільна основа зумовлена тим, що серед усіх християнських Церков і церковних спільнот католики і православні є найбільш близькими. Дійсно, вони зберегли ту саму давню церковну структуру, а саме сакраментально-євхаристійну та єпископську структуру Церкви, в тому сенсі, що в обох Церквах єдність в Євхаристії та єпископське служіння розглядаються як конститутивні ознаки буття Церквою», – зазначає очільник Дикастерії сприяння єдності між християнами.
Євхаристійна еклезіологія: зближення та розбіжності
За словами кардинала Коха, ключовим питанням, яке потребує подальшого обговорення в екуменічному діалозі для відновлення церковного сопричастя, є різне розуміння служіння єпископа Риму, однак і в цьому питанні можна відштовхуватися від спільної основи. «Насправді, Православ’я також вважає Церкву Єпископа Риму першою в позиції (taxis) між різними осідками, як це було встановлено ще Нікейським Собором. Однак, хоча православ’я визнало б Папу “першим серед рівних”, якби єдність була відновлена, фундаментальна формула у католицизмі сягає далі, стверджуючи: Папа є першим, тому має особливі функції і завдання», – зауважує він.
Йдеться, зокрема, про різницю в еклезіології, попри «фундаментальну структуру ранньої Церкви, яку зберегли православні та католики», де водночас з’являється можливість для зближення між Церквами. «У католицькій теології це проявляється в тому, що на противагу односторонній універсалістській еклезіології, поширеній у минулому, ІІ Ватиканський Собор наново відкрив “Церкви” в множині, переглянувши з богословської точки зору місцеві Церкви, кожна з яких є повноцінною Церквою, навіть якщо вона не є всією Церквою», – підкреслює очільник ватиканського екуменічного відомства.
За його словами, Католицька Церква розуміє першість Єпископа Риму не виключно і не передусім як юридичний і суто зовнішній елемент євхаристійної еклезіології, а радше як реальність, вкорінену в ній. «Єдність Церкви глибоко міститься в тому, що вона живе з єдиної Євхаристії. Першість Єпископа Риму також слід розуміти у зв’язку з тією мережею євхаристійних спільнот, яка є Церквою, як красномовно зауважив архиєпископ Бруно Форте: “Першість у Євхаристії”», – пише кардинал Кох. Тому місія єпископа Риму, який, за словами святого Ігнатія Антіохійського, має «першість в любові», полягає в тому, «щоб об’єднати в Євхаристії всі помісні Церкви світу в єдину Вселенську Церкву». «Першість Єпископа Риму – це першість любові, яка спрямована на таку єдність Церкви, яка уможливлює і оберігає євхаристійне сопричастя та в надійний і ефективний спосіб запобігає протистоянню одного вівтаря проти іншого», – підсумовує очільник Дикастерії сприяння єдності між християнами.
На противагу католицькій еклезіології, веде далі він, євхаристійна еклезіологія у православному світі пов’язана з дуже сильною місцевою церковною еклезіологією. «Під Церквою розуміється спільнота віри, яка збирається навколо свого єпископа і звершує з ним Євхаристію. Саме тому кожна євхаристійна спільнота є повною мірою Церквою. Хоча горизонтальна єдність помісних Церков між собою являє собою повноту і красу, вона, зрештою, не є конститутивною для Церкви. Те саме стосується і регіонального рівня, де, згідно з принципом автономії та автокефалії, Церкви є незалежними; і оскільки вони тісно пов’язані з відповідним народом, вони існують як національні Церкви», – пише кардинал Кох.
На його думку, у цьому, безумовно, їхня сила, адже Церкви «інкультуровані в суспільство, в якому живуть віруючі». Однак ризик, на який наражаються національні Церкви, полягає в тому, що «вони нерідко піддаються сильним націоналістичним тенденціям». «Такі тенденції також пов’язані з тим, що Православ’я, на відміну від Католицької Церкви, не відокремлює Церкву від держави, а навпаки, бачить між ними “симфонію”. Звідси випливає, що універсальний вимір Церкви відходить на другий план. Однак, якщо на ньому не наголошувати, важко прийти до спільної концепції служіння єдності також і на вселенському рівні», – констатує Префект Дикастерії сприяння єдності між християнами.
Екуменічне примирення між синодальністю і приматом
Окресливши попередні позиції, кардинал Кох міркує над питанням про способи досягнення більшого богословського зближення в інтерпретації поняття Церкви між католиками і православними. «Зрозуміло, що це не може бути компроміс на основі найменшого спільного знаменника. Навпаки, сильні сторони обох церковних спільнот повинні бути залучені до діалогу одна з одною», – зазначає він, пригадуючи про напрацювання православно-католицької групи святого Іринея, яке вилилося у документі «На служінню спільноті». У цьому дослідженні йдеться про заклик до Церков у прагненні «до кращого балансу між синодальністю і першістю на всіх рівнях церковного життя через зміцнення синодальних структур у Католицькій Церкві і через прийняття Православною Церквою певної першості в рамках всесвітньої спільноти Церков».
На думку очільника Дикастерії сприяння єдності між християнами, для того, щоб досягти прогресу в цьому напрямку, необхідна готовність вчитися з боку обох Церков. «З іншого боку, ми сподіваємося, що Православна Церква буде готова переосмислити принцип автокефалії таким чином, щоб дозволити більшу відкритість до універсального виміру Церкви і, отже, зможе визнати богословську необхідність першості також і на універсальному рівні. У цьому сенсі православний богослов і митрополит Йоан Зізулас неодноразово підкреслював, що служіння єдності на вселенському рівні Церкви жодним чином не суперечить євхаристійній еклезіології, але сумісне з нею», – зазначає кардинал Кох.
Він згадує кілька напрацювань Міжнародної спільної комісії з богословського діалогу між Католицькою і Православною Церквами, які стосуються знаходження балансу між синодальністю та першістю. «Ці екуменічні зусилля спрямовані на відновлення церковного сопричастя, щоб Православна Церква і Католицька Церква жили далі як дві окремі Церкви, а як одна Церква на Сході і Заході, відображаючи таким чином єдність Христового Тіла. Але буття Тіла Церкви прагне вийти за межі самого себе, до обов’язкового спілкування в Євхаристійному Тілі Господньому, саме тому відновлена єдність Церкви призведе до відновлення євхаристійного спілкування», – наголошує префект Дикастерії сприяння єдності між християнами.
о. Яків Шумило, ЧСВВ – Ватикан
Джерелo: фото – Патріарх Атенаґорас I та Папа Павло VI – https://www.vaticannews.va/uk/vatican-city/news/2024-01/koch-pro-perspektvy-dialogu-ta-jednosti.html
Кардинал Кох: символ церковного поділу замінений символом любові – https://www.vaticannews.va/uk/vatican-city/news/2024-01/koch-pro-perspektvy-dialogu-ta-jednosti.html
Джерелo: Українська передача 24.01.2024. – https://www.vaticannews.va/uk/podcast/ukrainian-podcast-list/2024/01/ukrainian-programme-24-01-2024.html
СИМВОЛ ЦЕРКОВНОГО ПОДІЛУ ЗАМІНЕНИЙ СИМВОЛОМ ЛЮБОВІ – КАРДИНАЛ КОХ – https://www.youtube.com/watch?v=ISdzZctgkyE
Джерелo: Інформаційний випуск Радіо Ватикану 05.06.2023. – https://www.vaticannews.va/uk/podcast/informatsiynyy-vypusk-radio-vatykanu/2024/01/ukrainian-news-24-01-2024.html
о. Петро Фостик
