Слава Ісусу Христу!
Вітаю всіх присутніх на Божественній Літургії в день відзначення храмового празника Різдва Пресвятої Богородиці, поєднаного з Всецерковною прощею до Ікони Матері Божої «Матері Скитальців» у Білому Борі. Вітаю Всесвітліших і Всечесніших Отців, присутніх разом зі мною при престолі. Сердечно вітаю Отців, які сьогодні сповідають прибулих до Білого Бору прочан. Вітаю Преподобних Сестер, witam Czcigodne duchowieństwo obrządku łacińskiego, przedstawicieli Władz samorządowych, вітаю представників громадських організацій, всіх прибулих до Білого Бору прочан і гостей. Сердечно вітаю місцевих парафіян зі своїми священниками: о. парохом Марюшом та його помічником о. Михайлом. Трудові рук Білобірських парафіян завдячуємо підготовку щорічних торжеств в честь Різдва Пресвятої Богородиці. Дуже вам за цей труд дякую. Вітаю наших хористів, які своїм співом прикрашують сьогоднішнє свято, яке вперше святкуємо за григоріанським календарем.
Дорогі у Христі Сестри і Брати!
Дозвольте, що у своїй проповіді вперше віднесусь дещо до минулого. Шістдесят шість років тому, десять років після переселення нашого народу з рідних земель в рамках акції Вісла, тут у Білому Борі, почали служитись Божественні Літургії у східному обряді. За свідченням покійного о. мітрата Степана Дзюбини, першого греко-католицького душпастиря у Білому Борі, вперше Божественна Літургія була тут відслужена в місцевому костелі 14 жовтня 1957 р., на Празник Покрови Пресвятої Богородиці. Однак, з огляду на пізніші проблеми з договоренням з місцевим парохом, потрібно було шукати іншого місця для наших відправ. Ґожовська єпископська Курія дала згоду на ремонт та на використання для наших душпастирських потреб каплиці на місцевому цвинтарі. Ремонт, яким зайнялись два брати – Йосиф та Петро Батрухи, при підтримці інших парафіян, вдалось провести протягом трьох тижнів. Згодом інтер’єр каплиці був прикрашений престолом, кивотом, іконами, феретронами, стаціями Хресної дороги. Все було виконано у дереві та прикрашено різбленнями у формі української вишивки. Виконавцем цих речей був Степан Ґубіш зі Слупська, різьбар-самоук родом з Гівчи. З Криниці були привезені до Білобірської церковці ікони Ісуса Христа і Матері Божої, намальовані знаним українським художником Петром Холодним зі Львова та ікона св. Володимира Великого, авторства Сергія Стельмащука. З Криниці привезено також дві вишивані церковні хоругви. З доручення о. Степана Дзюбини деякі церковні речі з церкви у Крецові привіз Білобірський парафіянин Федор Іванцьо.
Неформальна греко-католицька парафія у Білому Борі почала згодом виростати на центральний душпастирський осередок всієї Кошалінщини та Західного Помор’я, котрий храмовий празник почав святкувати у вересні, на свято Різдва Пресвятої Богородиці. Мабуть теж зразу цей відпуст став притягати не лише місцевих парафіян, але також гостей з інших, довколішніх неформальних греко-католицьких парафій. Притягала мабуть «своя» церква та потреба святкувати і молитись в рідному обряді та в рідній мові. Білобірська каплиця на цвинтарі давала недавним виселенцям та їхнім дітям, бодай скромне відчуття привернення нормальності і справедливості. Кожного року, при нагоді празника Різдва Пресвятої Богородиці, до Білого Бору приїздили тисячі греко-католиків, від Ґданська, Слупська, Кошаліна, Щеціна, Ґожова В’єлькопольського. Кожний прочанин міг не тільки взяти участь у Службі Божій та слухати Слово Боже, але також скористати з нагоди до сповіді та приступити до Святого Причастя.
З плином часу у Білому Борі виринула потреба будови власного храму, своєї, вже не цвинтарної, церковці. На прохання тодішнього пароха о. Йосифа Улицького та місцевих парафіян проект храму погодився виготовити професор Юрій Новосільський, якого рік власне відзначаємо. Будова церкви проходила в роках 1992-97. Перед новим тисячоліттям храм був побудований та посвячений. Його форму та внутрішній і зовнішній вигляд місцеві парафіяни відбирали по-різному. Сьогодні, чверть століття від посвячення цього храму, годі уявити собі щоб греко-католицька церква у Білому Борі була інакшою. Без цього храму, такого яким він є, ні Білобірська парафія, ні наш храмовий празник, ні само місто Білий Бір, не були б такими самими. Можна сказати, що Білобірський греко-католицький храм вписався на стало в ґенотип Білого Бору та нашої Церкви на Західному Помор’ю.
Згодом, на центральну точку Білобірських святкувань почала виростати присутня тут Ікона Матері Божої. Ікона є щорічно несена в процесії довкола церкви та від років єпископи, разом зі священниками, благословлять нею присутній народ. Не вдалось усталити автора цієї ікони та джерела її походження. Запрестольною іконою була у Білому Борі найперше ікона св. Володимира а пізніше заступила її власне сьогоднішня Богородична ікона. Це ікона виконана за Київським зразком. Недавно ми могли бачити подібну ікону у телевізійній програмі Повнота віри. В рідній церкві у Кобильниці Волоській молився перед такою іконою владика Петро Крик. Тамта Ікона повстала у 1938 р. а намалював її Володимир Троянівський. Подібна ікона є також у Василіянському монастирі у Варшаві та ще одну вдалось віднайти в монастирі отців Василіян в Ґленкові, біля Нового Йорку, у США. На моє доручення, понад двадцять років тому, консервацію Білобірської Ікони Матері Божої провела у Варшаві визначна польська художниця і консерваторка пані Maria Blizińska-Orthwein, яка померла у 2011 р.
Маючи на увазі культ Пресвятої Богородиці у Білому Борі, який тут розвинувся, у 2007 р., Декретом з 21 вересня, я проголосив піднесення парафіяльної церкви Різдва Пресвятої Богородиці у Білому Борі до гідності Марійського Санктуарію, тодішньої Вроцлавсько-Ґданської єпархії. Тоді також присутня тут Ікона Матері Божої отримала звання Білобірської Ікони Пресвятої Богородиці: «Матері Скитальців».
Текст Декрету говорить, що головним завданням цього святого місця є поглиблення у вірних віри та любові до Бога у Тройці Єдиного і почитання Пресвятої Богородиці. Це все має відбуватись на дорозі молитви, участі у Божественній Літургії та у Святих Таїнствах. Це не тільки Санктуарій для Білобірських парафіян але для цілої нашої Церкви у Польщі, для нашої Вроцлавсько-Кошалінської єпархії та особливо для наших північних деканатів. Тому дуже дякую о. Марюшові за його дотеперішню опіку над цим святим місцем, дякую всім тут присутнім за молитву та за участь у сповіді та у Пресвятій Євхаристії. Не забувайте про Білобірську щорічну прощу, приводіть тут кожного року зі собою осіб старших, які творили це місце своєю присутністю, своєю молитвою та глибокою побожністю. Приводіть тут також молоде покоління, щоб воно пізнавало духовну спадщину своїх попередників та вчилось творити майбутність. Це наше спільне, священників, монашества і мирян, духовне надбання, яке вдалось виростити у важких часах комуністичного переслідування нашої Церкви. Але це також наше спільне завдання на майбутність. Не можемо дозволити, щоб тепер, в часах свободи, це надбання пропало з нашої вини, особливо з причини нашої байдужості до цього що духовне, християнське, з причини лінивства, легковаження чи власної вигоди.
Дорогі у Христі Сестри і Брати!
Не дарма Білобірська Богородиця була названа у 2007 р. «Матірю Скитальців». Коли, після мого приходу до Вроцлава у 1999 р., для оживлення культу я шукав якоїсь Богородичної ікони, яка походила б з Рідних Земель, місцеві отці та парафіяни сказали мені: ми маємо свою, Білобірську Ікону Пресвятої Богородиці! Немає потреби заступати її іншою іконою. Справді, ця Богородична Ікона від початку розділяє долю і недолю нашого народу переселеного на чужу землю. Вона є Матірю скитальців, тобто виселеного народу, який примушений жити поза рідною землею. Ми всі, ці які пам’ятають ще 1947 рік, покоління народжені вже поза батьківськими землями, і ці найстарші і ці наймолодші, які не завжди може послуговуються вже мовою своїх прадідів, дідів і батьків, є в духовному значенні виселенцями, а Пресвята Богородиця з Білобірської Ікони є нашою спільною Матір’ю, яка нас розуміє та розділяє наші радості і смутки.
Сьогодні, до нас, як скитальців, приєднюються також наші сестри і брати з України, які з причини війни були примушені покинути батьківщину та рідну землю. Вони сьогодні є разом з нами, творять одну родину виселенців, мігрантів та скитальців. Тому приймімо їх до нашої сім’ї з відкритими руками. Молимось всі за швидке закінчення війни в Україні та за можливість їхнього повернення до рідного дому. Однак не знаємо як все це закінчиться та скільки вимушених мігрантів остаточно повернеться в Україну а скільки залишиться у Польщі, Німеччині, Західній Європі, чи поїде за океан. Сьогодні, тут у Білому Борі, станьмо всі разом з молитвою під омофором Пресвятої Богородиці, «Матері Скитальців». Пам’ятаймо також, що Вона, очікує нас тут не тільки при нагоді річного Празника Різдва Пресвятої Богородиці, але завжди, коли тільки захочемо помолитись та просити у Неї опіки для себе, для нашої Церкви і народу та для наших близьких.
Дорогі у Христі Сестри і Брати!
На закінчення хочу віднестись ще коротко до однієї теми, яка мабуть від якогось часу доторкає в душі більшість із нас. Від минулої неділі у Римі триває робота Синоду Єпископів УГКЦ. Вчора я прилетів з Риму, щоб бути сьогодні з вами. Завтра ранком повертаю знов до Риму, щоб ще до четверга брати участь у працях Синоду. Минулої середи присутні на Синоді єпископи, а є нас сорок п’ять, мали приватну аудієнцію у папи Франциска. Зустріч тривала дві години. У відкритій та щирій розмові ми подякували папі за його молитву в наміренні України, за його офіційні вискази про Україну, яких за півтора року було понад двісті двадцять. Ми подякували за допомогу у звільненні з російського полону українських військових та за всю допомогу, яку Україна отримала прямо від Апостольської Столиці, як теж від цілої Католицької Церкви, в рамках акції Папа для України. Але ми теж висловили папі всі наші душевні болі, смутки, зранення та застереження у зв’язку з його висказами на тему російської культури та спадщини. Ми розповіли також, які великі емоції викликали ці папські слова до російської молоді у наших вірних. Ми не вкривали, що в медіа появились протести а навіть заклики, щоб перестати згадувати його ім’я в часі Божественної Літургії. Папа вислухав наш голос, який був голосом болю але і голосом відповідальних за Божий люд єпископів. Папа запевнив про свою неустанну молитву за Україну та за солідарність з терплячим народом України, яка примушена зносити наслідки війни викликаної російською військовою агресією. Папа сказав: Я хочу запевнити вас у моїй солідарності з вами та постійній молитовній близькості. Я є з українським народом. Більше інформацій є на нашому єпархіальному сайті, де є теж текст Офіційного комунікату про наш візит у папи.
Також в часі наших синодальних дискусій була широко дискутована справа папських висказів. Ми, як єпископи, розуміємо напружені емоції наших вірних, бо самі переживаємо їх подібно. Однак владики теж пригадували, що ми є східною Церквою, яка залишається в єдності з Апостольським Престолом та з Христовим Намісником на землі. За цю єдність страждали, терпіли і віддавали своє життя наші святі попередники. В цьому році відзначаємо Рік св. Йосафата, який згинув, як мученик за єдність у 1623 р. Ні емоції, ні такі чи інші вискази папи, тим більш, що не є вони офіційним навчанням Церкви, не повинні знищити цього, що є притаманною рисою нашої Церкви, тобто її східного характеру та її єдності – сопричастя з Наступником Святого Апостола Петра. Не ідеться тут про сопричастя з окремим папою, але про єдність нашої Церкви з Христом, незалежно хто в даний час є Христовим Намісником на землі.
Сьогодні, ми в особливий спосіб покликані проповідувати Добру Новину про спасіння у Христі та зобов’язані бути з нашим народом, який страждає від несправедливої війни. В часі війни шукаємо також способу, як зрозуміти та пояснити це зло яке діється на рідній українській землі. Ми свідомі також, що повинні бути з народом, який особливо тепер потребує пастирської опіки та пастирського проводу. Ми теж свідомі, що повинні пригадувати вірним їхню відповідальність за рідний край, за його захист перед ворогом в часі війни, за розсіяний по світі народ, за лікування фізичних, психічних та душевних ран спричинених війною. Тільки Москві було б на руку закликати сьогодні, щоб наша Церква зірвала єдність з Апостольським Престолом та Христовим Намісником. Тому не даваймо поноситись емоціям та не слухаймо підшептів злого. Одночасно пам’ятаймо, що всі речі, які пов’язані з нашою Церквою, є під постійною увагою Блаженнішого Святослава, Глави і Отця нашої Церкви. Відповідно реагують теж Синод Єпископів, Постійний Синод та поодинокі єпископи, хоча не завжди голосно про це говорять.
В часі робочих засідань наші владики стрінулись також у робочому режимі з Кардиналом П’єтро Пароліном, Серетарем Стану Апостольської Столиці, з архієпископом Клавдіо Ґуджеротті, Префектом Дикастерії для Східних Церков та з Кардиналом Куртом Кохом, який очолює Дикастерію до справ єдності. Ми зустрічались також з кардиналом Маттео Зуппі, якому папа Франциск доручив місію миру в Україні. За кожним разом були представлені та обговорені найбільш актуальні справи нашої Церкви в Україні та в різних країнах світу. Кожний з гостей висловив зрозуміння для наших постулатів і очікувань а також виявив готовість до співпраці.
Дорогі у Христі Сестри і Брати!
Наша Церква у Польщі пережила у ХХ столітті важкі випробування. Зразу після закінчення ІІ світової війни наш народ розігнано на Схід і Захід, структури знищено а владик ув’язнено. Але, ні Церква, ні народ не пропали, ані не зрадили. Ми не є багаті але сьогодні можемо нести допомогу нашим братам і сестрам з України, яких війна вигнала з батьківщини. Ми повинні бути вдячні Богові та просити Його благословення та опіки Його Пресвятої Матері, бо не знаємо ще що чекає нас в майбутності. Пам’ятаймо однак, що з Богом та під покровом Пресвятої Богородиці зможемо подолати всі перешкоди та всі задуми злого щодо нас самих, нашої Церкви та нашого народу. Нехай стереже нас усіх, наші родини та цілий наш народ Пресвята Богородиця, якої Різдво власне відзначаємо! Слава Ісусу Христу!