Слава Ісусу Христу!
Всечесніші Отці, Високопреподобні Сестри,
Дорогі у Христі Сестри і Брати!
Кінець вересня, – це традиційно, час святкування Празника Воздвиження Чесного Хреста в парафіях, які є під покровом цього свята. Таких парафій маємо кілька в нашій Єпархії. Головні Святовоздвиженські святкування маємо, однак, у Вроцлаві, в нашому Єпархіальному соборі та в нашій Катедральній парафії. Під покровом Чесного і Животворящого Хреста є не лише парафія, яка діє при нашому соборі, але цей празник є також одниим з двох, які були надані нашій Вроцлавсько-Ґданській Єпархії, в часі її утворення у 1996 році. Вона надалі залишається під покровом Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста та під покровом св. священномученика Йосафата. Символи, які вказують на цих покровителів, бачимо в гербі Вроцлавсько-Ґданської Єпархії та її єпископа.
Традиційно, коли ми досі щорічно відзначали у Вроцлаві Празник Воздвиження Чесного Хреста, ділили його на дві окремі частини – першу, чисто літургійну, та другу – громадську. Літургійна частина – це Велика Вечірня з Литією в навечір’я святкувань, яку ми служили вчора ввечері. Сердечно запрошую більшу кількість наших вірних, кожної суботи та перед більшими празниками, до користання зі спільної молитви текстами Вечірні. Звичайно, це також нагода, щоб приступити до Святої Сповіді, тим більше, що в цьому році до сьогоднішнього дня багато наших вірних ще не скористало з можливості та обов’язку Великодньої сповіді. В часі Вечірні перед Храмовим празником є звичайно більше священників, запрошених з сусідніх парафій, які служать у сповідальниці. Крім Утрені, в сам день Храмового празника, Літургійну частину Вроцлавських святкувань довершує сьогоднішня Божественна Літургія, яку служимо в наміренні наших вроцлавських парафіян та в наміренні цілої нашої Єпархії.
Друга частина святкувань Вроцлавського Храмового Празника відбувалась досі традиційно назовні, біля нашого собору. При великій кількості наших отців та парафіян ми, звичайно, мали нагоду зустрітись в шатрі, чи біля нього, при заставлених столах та скористати з гостини, підготовленої організаторами. Була це приємна нагода, щоб зустрітись, порозмовляти, пізнати одні одних та послухати музику, виконувану «на живо» нашими артистами. В цьому році, з огляду на епідемічну загрозу, наші святкування обмежуємо лише до цієї першої частини, тобто до Вечірні, Утрені та Архиєрейської Божественної Літургії. Не буде спільної зустрічі на площі, але може це бути для нас нагодою, щоб більше зосередитись на духовному аспекті Храмового празника, тим більше, що з огляду на пандемію, а також з огляду на страх перед зараженням, видається, що це наше особисте і спільнотне духовне життя дещо підупало.
В центрі сьогоднішнього свята стоїть Христовий хрест, на якому наш Спаситель поборов гріх, смерть і диявола та вислужив нам спасіння і життя вічне. Сьогоднішні святкування нав’язують до події, яка мала місце в Єрусалимі після 313 р., тобто після того, як по трьох століттях переслідувань імператор Константин визнав християнство у Римській Імперії та дозволив християнам офіційно почитати Христа, як свого Господа. Мати імператора, свята цариця Олена, віднайшла в Єрусалимі хресне дерево, на якому помер наш Спаситель. Після віднайдення, хрест був торжественно піднесений та показуваний на чотири сторони світу народові, який вклонявся йому низько, до землі. Відгук цієї події залишився в нашій Церкві у літургійному обряді піднесення хреста на завершення Утрені Празника Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста та у пошануванні його протягом цілого попразденства через доземні поклони та спів тропаря: Хресту Твоєму поклоняємось, Владико, і святе Воскресіння Твоє славимо!
При нагоді сьогоднішнього свята я хочу глибше зосередитись на тому, де вперше появився знак хреста та, яке було його значення у різних народів протягом віків.
Біблісти вказують, що першу згадку про хрест та його спасенне значення для людини, зустрічаємо ще у Старому Завіті, в часі мандрівки ізраїльського народу з неволі єгипетської. У 21-му розділі Книги Чисел читаємо, що, мандруючи пустинею, ізраїльський народ почав бунтуватись та шемрати проти Бога та проти Мойсея: «Для чого вивели ви нас із Єгипту, – щоб повмирали в цій пустелі? Хліба нема, води нема, а той легенький хліб набрид нам!» (Числа 21, 5). Бог покарав народ гадюками, які кусали людей. Хто був укушений, той вмирав. Тоді ізраїльтяни знову почали просити Мойсея, щоб заступався за ними перед Богом. Тоді відповів Бог Мойсеєві: «Зроби собі вогненну гадюку й повісь її на стовпі, а як укусить когось гадюка, то він погляне на неї і зостанеться живий». І зробив Мойсей мідяного змія і повісив його на стовпі; і коли кого-небудь кусала гадюка, то він звертав очі на мідяного змія й лишався живий (Числа 21, 8-9). За словами Євангелиста Йоана, дерево, з прибитою до нього подобою змія, який рятував людей від смерті, є прообразом Христа, розп’ятого на хресті, який, вмираючи, дарує нам життя вічне. Євангелист Йоан говорить дослівно: Тож так, як Мойсей змія підняв у пустині, – так треба Синові Чоловічому бути піднесеним, щоб кожен, хто вірує у нього, жив життям вічним (Йо. 3, 14-15).
Другий натяк про спасенне значення хреста походить з Книги Виходу. В часі мандрівки з Єгипту до Обіцяної Землі ізраїльтянам часто приходилось зчиняти битви з місцевими племенами, які противилися переходові Ізраїля через їхні землі. Старозавітня Книга Виходу розповідає, у 17-му розділі, про одну таку битву з Амалекитянами. Ізраїль перемагав тоді, коли Мойсей тримав хрестовидно розложені руки та молився. Коли, з втоми, руки йому опадали, ізраїльтяни почали програвати битву. Тому Арон і Хур підтримували, розложені у формі хреста, руки Мойсея і остаточно Ізраїль переміг. Стихира на Литії сьогоднішнього свята так описує те, що тоді сталось: Прообразом, Христе, сили святого хреста був Мойсей, тоді, як він у Синайській пустині перемагав ворога – Амалика. Коли він хрестовидно розпростирав руки, підносив на дусі народ. Сьогодні це сповнилось на нас: нині хрест підноситься і демони втікають; нині все створіння від тліні звільняється, бо задля хреста спливли на нас усі ласки. Тому з радістю припадаємо всі перед тобою, кажучи: Які величні діла твої, Господи, − слава тобі! (Стихира на Слава і Нині з Литії Празника Воздвиження Чесного Хреста).
Під знаком хреста, у 312 році, згаданий вже імператор Константин також переміг свого суперника Мавксентія, в часі битви над Тибром на передмістях Риму. За переданням, перед битвою імператор мав видіння. У сні бачив хрест та почув слова, що переможе під цим знаком. Його військо справді пішло у бій під знаком хреста та перемогло. Так розпочалось особисте навернення імператора Константина на християнство та визнання христянства як офіційної релігії у Римській Імперії.
Хрест, але у зовсім вже інакшому характері, зустрічаємо також в історії давніх поганських народів Сходу та Півдня. Між іншими, римляни та перси використовували у давнину хрест, як знаряддя до завдавання людям жорстоких терпінь та страшної смерті. Хрест був для них шибеницею. Смертю на хресті карали бунтівників, невільників та злочинців, які не мали римських прав. У 71 році перед Христом римляни покарали смертю на хресті біля 6000 учасників повстання Спартака. Пізніше, у сімдесятому році по Христі, після здобуття Єрусалиму, римляни розпинали на хрестах навіть до 500, спійманих впродовж дня жидів, які були оборонцями мурів Єрусалиму. Нічого дивного, що хрест викликав страх, переляк та вважався знаряддям страшної і ганебної смерті. Не дивуємось, що жидам та грекам важко було зрозуміти, що ця страшна шибениця мала б бути знаряддям їхнього спасіння. В Першому Посланні до Коринтян св. апостол Павло так виповідається на тему хреста та, розп’ятого на ньому, Спасителя: Коли юдеї вимагають знаків, а греки мудрости шукають, – ми проповідуємо Христа розп’ятого: – ганьбу для юдеїв, і глупоту для поган, а для тих, що покликані, – чи юдеїв, чи греків – Христа, Божу могутність і Божу мудрість (1 Кор. 1, 22-24).
Коли зняли з хреста мертве тіло Ісуса Христа, ніхто тоді не бачив у хресному, окровавленому дереві знаряддя нашого спасіння. Для жидів та перших християн було це знаряддя смерті, яке викинули на смітник, у цистерну, тобто у видовбану у скелі яму, що первісно служила до збирання води. Опісля, в порожню вже цистерну, викидали все, що не було потрібним. Триста років пізніше, в одній з таких опущених та, заповнених сміттям, цистерн цариця Олена віднайшла Христовий хрест. Від того часу починається його прилюдне почитання.
Дорогі у Христі Сестри і Брати!
Сьогодні маємо нагоду часто споглядати на хрест в середовищі, у якому живемо. Бачимо його на церквах та інших сакральних будівлях, бачимо його на цвинтарях, бачимо його при наших вулицях, він дуже часто стояв, і, часами, ще стоїть, на роздоріжжях. Його можемо зустріти також у шкільних і урядових приміщеннях, а, часами, він також висить в місці праці. Хрест маємо в наших хатах та носимо його на грудях. Деколи він гарно оздоблений, виконаний з дорогоцінного матеріалу. Насувається тоді запитання: що для нас собою виражає цей хрест? Можна запитати, чи він не є, можливо, тільки і виключно елементом декоративного оздоблення нашого помешкання або прикрасою на нашій шиї, з огляду на свою красу, матеріал та майстерність виконання? Варто поставити запитання, чи хрест в нашій хаті не є тільки елементом нашої народної традиції, бо знаходився він у хаті наших батьків і тепер ми також його маємо? Чи підходимо до нього з вірою, чи бачимо у ньому його духовну глибину та джерело нашого відкуплення, знак перемоги над смертю, гріхом та дияволом?
У творчості одного сучасного українського іконописця часто появляється мотив подвійної ікони, на якій зображено дерево смерті і дерево життя. Дерево смерті – це дерево з раю, під яким стоять наші біблійні прабатьки: Адам і Єва. Їх спокушає давній змій – сатана, який заохочує зірвати та скуштувати, заборонений Богом, овоч. Це дерево приносить на світ гріх, смерть та зачиняє перед людиною двері до життя вічного. Друге дерево, змальоване поруч, – це Хрест Господній, на якому зображене прибите тіло Ісуса Христа. Під хрестом стоїть Пресвята Богородиця та св. апостол і Євангелист Йоан. Хоча хрест – це знаряддя смерті, то на іконі він випускає свіжі листя та галузки, на яких появляються овочі. Парадоксально, дерево, на якому вмирає Спаситель, приносить життя, перемогу над гріхом, смертю та дарує людині життя вічне.
Згадуючи хрест Господній, виконуючи на своїх грудях знак хреста, вішаючи його на стіні у своєму помешканні, ми повинні пам’ятати, чим в історії спасіння є хрест. Ми повинні також знати і пам’ятати, що тільки завдяки Христовому хрестові ми спроможні отримати звільнення від гріха та осягнути вічне життя.
Дозволю собі знову сягнути до тексту однієї зі стихир на Стиховні Вечірні на Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста, яка глибоко розповідає про хрест та про його значення для християнина: Радуйся, Господній Хресте! Ти звільнив людство від прокляття. Ти – знак дійсної радости, бо твоїм воздвиженням, всечесний, ти проганяєш ворогів. Ти – наш помічник, царів потуга, праведних сила, священиків окраса і знак твій − визволення від злого. Ти владний жезл, що нас провадить, зброя миру, якій з острахом служать ангели, і божественна слава Христа, що подає світові велику милість (Стихира на Стиховні з Вечірні на Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста).
Як я сказав вже раніше, хрест, у своїй фізичній формі, є дуже часто присутнім у нашому життєвому просторі. Це добре, бо пригадує нам, а також тим, які вступають в цей наш життєвий простір, що тут живуть християни, тобто люди, які вірять в Ісуса Христа як свого Господа і Спасителя. Він прийшов у світ у людському тілі, прийняв смерть на хресті та, опісля, воскрес третього дня. Сьогоднішнє свято, яке ставить в центрі приоздоблений хрест, та закликає віддавати йому глибоку шану, повинно також пригадувати, що ми віримо в те, що наш Спаситель, власне на хресті, вислужив нам спасіння та життя вічне. Інакше, без віри, хрест залишиться тільки і виключно двома, з’єднаними впоперек, кавалками дерева.
При нагоді сьогоднішнього свята, слова з Символу Віри: І був розп’ятий за нас за Понтія Пилата, і страждав, і був похований, і воскрес у третій день, згідно з писанням, – які відмовляємо щоденно чи приватно, чи в часі Божественної Літургії, повинні набрати для нас нового, глибокого духовного значення. Буде це ознакою, що ми справді корисно та глибоко пережили сьогоднішній святковий день.
Слава Ісусу Христу!
