Христос Воскрес!
Дорогі у Христі Сестри і Брати!
Сьогоднішня, чергова вже п’ята, неділя після Господньої Пасхи, це Неділя Самарянки. В часі Божественної Літургії читаємо обширний фрагмент з четвертого розділу Євангелія від св. Йоана, який розповідає про зустріч та розмову Христа з жінкою самарянкою при криниці Якова. Розмова проходить в часі відсутності апостолів, які пішли до міста купити харчів. Коли вони, врешті, повернулись, то, як зазначає Євангелист Йоан, дивувались, що розмовляє він з жінкою (Йо. 4, 27). На почату сьогоднішньої євангельської розповіді ми могли також зауважити, що й сама жінка була здивованою, що Христос, єврей, починає з нею розмову. Євангелист Йоан говорить коротко: Не мають бо зносин юдеї з самарянами (Йо. 4, 9). Підтверджує це також Євангелист Лука у дев’ятому розділі свого Євангелія. Христос, ідучи до Єрусалиму, хотів затриматись та покріпитись в одному з самарянських сіл, але їх там не прийняли. Тоді апостоли звернулись до Христа з особливою пропозицією: Господи, хочеш – ми скажемо, щоб вогонь зійшов з неба і пожер їх. Ісус, обернувшись, почав їм докоряти. І вони пішли в інше село (Лк. 9, 54-56) – говорить Євангелист Лука.
На основі тільки цих кількох рядків можемо дійти до висновку, що взаємні відносини поміж жидами та самарянами не належали до найкращих. Справді, з причини різних історичних подій в історії Ізраїля, дороги мешканців Самарії, на півночі країни, та решти ізраїльского народу, радикально розійшлись. Початок їхніх непорозумінь сягає ще восьмого століття перед Христом. Тоді жиди перебували в асирійській неволі та були виселені з власних земель. Однак, частина ізраїльтян з покоління Єфраїма та Манасії залишилась в околицях Самарії та, опісля, перемішалась з поганськими народами, яких на ці землі спровадили асирійці. З часом релігія цих ізраїльтян почала становити мішанину жидівського культу та поганських практик. Самаряни побудували теж на горі Гарізім свою власну святиню, як противагу для Єрусалимської Святині, та установили власного архисвященника. Ізраїльські мешканці Самарії вступали у мішані подружжя з поганськими чужинцями та приймали їхню релігію. Тому ізраїльтяни уважали їх за мішанців та погорджували ними.
Не вдалось навести мир поміж євреями та самарянами також у УІ столітті перед Христом, коли жиди, після вавилонської неволі, розпочали відбудову знищеної Єрусалимської Святині. Остаточно самаряни становлять окрему національну та релігійну спільноту. Зі Старого Завіту приймають вони лише П’ятикнижжя Мойсея, а відкидають інші книги, в тому пророцькі, а також жидівські традиції.
Сьогодні самаряни це невеличка спільнота, яка нараховує всього біля сімсот осіб. Однак, протягом понад двох з половиною тисяч років, у взаємних відносинах поміж жидами та самарянами, властиво, нічого не помінялось.
Христос хоче показати, що є можливе інше ставлення до іншої людини. Він зростає в традиції та реаліях жидівських, до яких приналежить також відношення до самарян. Не приймає їх, однак, сліпо, лише пробує показати своїм апостолам, а також нам, як ми повинні ставитись до інших людей, які, під різним оглядом, є відмінними від нас. Після розмови біля криниці, жінка – самарянка приводить зі собою до Христа численних мешканців Самарії. Вони запрошують Його до себе в гості. Христос залишається у них два дні, звіщаючи їм Добру Новину про спасіння. І, як каже Євангелист Йоан: Та й багато більше увірували з-за його слова (Йо. 4, 41). Врешті самаряни самі говорять жінці, яка привела їх до Христа: Віруємо не з-за самого твого оповідання – самі бо чули й знаємо, що направду він – світу Спаситель (Йо. 4, 42).
Без сумніву, знаємо також притчу про милосердного Самарянина (Лк. 10, 25-41). Цей представник, погорджуваного ізраїльтянами народу, у протиставленні до жидівського священника та левіта, які залишили без помочі побитого подорожнього, виявився справді людиною. Це мусіло дуже заболіти та бути потрясінням для жидів, які слухали Ісуса. Напевно примушувало їх також глибоко призадуматись над тим, що означає бути справді людиною. Сама приналежність до жидівського народу не вистачає, щоб заслуговувати на прикметник людяний, добрий, милосердний. Апостоли, здається, зрозуміли сенс Христового навчання. У восьмому розділі Діянь Апостолів читаємо: Отож, вони, засвідчивши та звістивши слово Господнє, повернулися в Єрусалим, і благовістили чимало сіл самарійських (Ді. Ап. 8, 25).
Дорогі у Христі Сестри і Брати!
Ми не маємо сьогодні жодних зносин з самарянами. Всі, мабуть, скажемо, що для нас сьогоднішня євангельська розповідь про самарянку має передовсім історичний та пізнавальний характер. Але, чужими, чи інакшими, для іншої людини, не мусять бути тільки і виключно самаряни. Сьогодні всі ми живемо у світі, який складається з різних, під різним оглядом, відмінних від себе, людей. Поділяємось під оглядом нашої національної приналежності, як українці, поляки, лемки, росіяни та ще багато інших. До того ж, навіть ми, українці, на жаль, ще ділимось на тих, які тут живуть від часу акції Вісла, та на тих, які нещодавно приїхали з України. Бо ми різні. Відрізняємось одні від одних з огляду на релігійну приналежність, бо ми є греко-католиками, римо-католиками, протестантами, православними, але ще православними київськими, православними московськими чи польськими. Ділимось під оглядом наших політичних переконань та симпатій. Не буду тут вичисляти потенційних можливостей, щоб не бути посуджуваним про ті чи інші політичні симпатії, та, щоб, не дай Боже, при нагоді цієї недільної Божественної Літургії, не викликати у ваших хатах сварок на грунті індивідуальних політичних переконань, що сьогодні є можливим, та, одночасно, дуже небезпечним.
Так, ми є різними. Але це не повинно бути найбільшою нашою проблемою. Бог такими нас сотворив і, виглядає, що такими нас любить. Мабуть хотів, щоб ми відрізнялись поміж собою кольором шкіри, мовою, яка є для нас рідною, материнською. Мабуть, Бог також хоче, щоб ми, незалежно від цього, до якої церковної спільноти приналежимо, якою є наша церковна і літургійна традиція, шукали, передовсім, цієї одинокої правди, якою є Він – Дорога, Правда і Життя.
Одночасно, напевно, Бог не хоче, щоб ми уважали лише себе одинокими справедливими, чесними, праведними, тими, які мають виключне право на правду. Він, напевно, не хоче, щоб ми осуджували всіх інших, відмінних від нас, щоб ми уважали їх за єретиків, зрадників та за найгірших з-поміж людей, як це було у взаємних стосунках поміж ізраїльтянами та самарянами. Без сумніву, Бог не хоче, щоб в цих негативних осудах інших людей, ми покликалися на Його ім’я, мовляв, що ми так говоримо, бо, напевно, і Бог, так, як ми, думає.
Христос прийняв запрошення на гостину в самарянському місті Сихар, щоб тим, яких ізраїльтяни уважали нечистими, також нести Добру Новину про спасіння. Він пролив свою кров на хресті як за спасіння самарян, але також і поляків, українців, лемків, росіян, католиків, православних, протестантів, чорних, білих, жовтих. Усіх. Тому вчімся дивитись одні на одних з пошаною та любов’ю, незалежно від цього, ким ми є. Стараймося також в наших хатах дивитись на себе з взаємною пошаною і любов’ю, особливо тепер, коли так часто і довго, з огляду на пандемію, перебуваємо разом. Є це можливим. Якщо апостоли, які хотіли зіслати вогонь з неба на одне з самарійських сіл, тепер користають з гостинності самарян, то є можливим і для нас пошанування інших, відмінних від нас людей. Мусимо, однак, цього бажати та вчитись наслідувати нашого Вчителя. Тоді без, сумніву, і світ довкола нас стане привітнішим, спокійнішим, мирним, без конфліктів і воєн та радіснішим, чого всім нам бажаю.
Христос Воскрес!
