Дорогі у Христі Сестри і Брати!
Ми всі мабуть чули, що місяць липень називається часто в нашій Церкві місяцем українських святих. За цивільним, тобто григоріянським календарем, за яким практично живемо на щодень, ми згадували 23-го липня пам’ять блаженного Антонія Печерського. Блаженну Ольгу, княгиню Київську ми поминали наступного дня, тобто 24-го липня а її онука св. Володимира, Великого князя Київського – 28-го. В липні, дня 17-го цього місяця, також згадуємо пам’ять блаженного священномученика Павла Ґойдича, єпископа Пряшівського, монаха, василіянина. Він був винесений на престоли Святим Папою Іваном Павлом ІІ у 2001 р. в Римі. Ця постать повинна бути близкою не тільки всім мешканцям Словаччини та Лемківщини, але також кожному з нас.
З огляду на запізнені цьогорічні Великодні Свята склалось, що ІУ Неділя після Зіслання Святого Духа, тобто неділя в яку згадуємо всіх святих українського народу, випала також в липні, точніше – 18 липня. На початку серпня, бо 6-го дня цього місяця а 24 липня за Юліанським календарем, ми ще згадуємо пам’ять блаженних мучеників, двох рідних братів, синів св. Володимира, князя Київського, святих страстотерпців Бориса і Гліба. Крім цього першого серпня ми згадували преподобну Макрину, рідну сестру св. Василія Великого. Вона щоправда жила у ІУ ст. та було грекинею, але це одночасно покровителька нашого монашого жіночого Чину Сестер Василіянок. Тому можемо сказати, що вона також, в якійсь мірі, є нашою святою.
Щоб доповнити міру, можна ще додати, що від недавна, в першу неділю місяця липня, віддаємо честь Пресвятій Богородиці в Іконі Матері Божої Неустанної Помочі, яка є дуже популярною в нашому народі. Ця Ікона від давна знаходиться також й в нашому соборі. Багато наших вірних розпочинає свою молитву в нашому храмі власне від цієї Ікони, яка сьогодні знаходиться праворуч Ікони Матері Божої Зарваницької. Отже, в літньому липневому часі маємо багато різних літургійних споминів та святкувань, які відносяться до нашого народу та до історії нашої Церкви.
Представивши загально наших липневих святих я хотів ближче, бодай на хвилину, затриматись на одному із згаданих перед хвилиною свят а саме на поминанні святих мучеників Бориса і Гліба. Їхню пам’ять ми згадували минулої п’ятниці, тобто, як я скоріше згадав, 6-го серпня. Представляючи їх, наш літургійний календар говорить, що у хрещенні були вони названі Романом і Давидом. Борис і Гліб це сини князя Київського Володимира Великого. Після смерті їхнього батька у 1015 р., їхній брат Святополк розпочинає криваву боротьбу за Київський княжий престіл, хоча св. Володимир вирішив, що його син Борис буде його наступником на простолі Київських князів. У боротьбі за батькове наслідство Святополк, якого опісля історія назве Окаянним, вбиває двох своїх братів – Бориса і Гліба. Щойно кілька років пізніше наступний син св. Володимира, Ярослав, який отримає в історії звання Мудрий, подолає свого брата – братовбивцю Святопокла і сам засяде на Київському престолі. Тоді також розпічнеться культ двох замордованих Володимирових синів, як мучеників – страстотерпців, Бориса і Гліба.
Передання говорить, що оба брати, знаючи що надходить вбивця насланий їхнім братом Святополком, воліли радше прийняти смерть, як підняти руку на свого брата. Уважали, що їм, як християнам, не можна, що не личить, виступати проти свого брата та проливати братню кров. Це початок ХІ століття, 27 років від Володимирового хрещення киян та цілого народу Київської Русі. Мабуть в багатьох реґіонах Русі тривало ще поганство а тут такий зразок зрілої та відповідальної і готової на жерву, навіть з власного життя, християнської постави.
Питання: що означає бути правдивим християнином, залишається дуже актуальним і в наші часи. Коли б нас сьогодні хтось запитав, що означає бути справжнім християнином, ми давали б мабуть різні відповіді. Одні говорили б, що для цього, щоб бути правдивим християнином, потрібно ходити щонеділі до церкви на Службу Божу, що потрібно молитись рано та вечером, що потрібно сповідатись принайменше один раз в році та потрібно прийняти Святу Тайну Хрещення. Так, це все правда. Але не ціла. Щоб бути справжнім християнином, потрібно бути охрещеним та потрібно вірити у Христа Воскреслого. Хто не увірує та не охреститься, не зможе бути християнином. Всі інші Божі і Церковні Заповіді є тільки логічним наступством факту, що ми є християнами. Охрещений та віруючий християнин не може зневажати Бога та ближнього своєю поведінкою, своїм словом та своїми думками. Правдивий християнин повинен мати сильний християнський хребет, якого легко зломити не зможе ніхто і нічого.
Такий хребет мали згадані перед хвилиною святі стастотерпці Борис і Гліб. Вони знали, що бути християнином – зобов’язує. Потрібно бути християнином не тільки в неділю, коли в наших храмах служаться Божественні Літургії та не тільки тоді, коли в житті все укладається. Християнином потрібно бути також і тоді, коли це коштує та вимагає жиртви, навіть цієї найбільшої, з власного життя. Наші святі з пердвчорашнього дня знали, що означає бути справді і справжнім християнином та дали свідоцтво, яке подивляємо сьогодні, по десятьох століттях.
Християнин повинен мати уставлені у своєму житті пріоритети та повинен їх придержуватись. Святі Борис і Гліб знали, що для них першорядним пріоритетом є заповідь любові Бога і ближнього. Тому вони не хотіли підносити своєї руки на свого брата а воліли радше віддати своє життя. Таких досконалих християн в історії нашої Церкви було справді багато. Між ними є святі новомученики українські, винесені на престоли у 2001 р. папою Іваном Павлом ІІ, яких ікона є також в нашому соборі, в бічному престолі, по вашому правому боці. Це єпископи, священники, монахи, монахині та миряни, які постраждали аж до крові та мученичої смерті та не виреклись Христа і Його Церкви. Ікона представляє їх всіх, як тих, які мали свій твердий християнський хребет.
Сьогодні живемо у зовсім відмінному світі від цього в якому жили ще наші батьки, діди та згадані тут українські новомученики. Годі однак певно сказати котрі часи були важчі – їхні, чи наші? Напевно вони різняться від себе. Сьогоднішній час ставляє перед нами свої виклики, небезпеки та загроження. Це передовсім ляіцизація та секуляризація. Сьогоднішня людина часто живе так, як би Бога не було та як би не обов’язували ні Божі, ні церковні, ані людські закони. Годі в такій ситуації називати, мабуть також й не малу частину наших вірних, справжніми християнами.
Питання про це, що означає бути справжнім християнином, набирає особливого значення сьогодні, в час великої мандрівки різних народів, також нашого, українського. Між іншими Вроцлав є одним з місць, де бачимо наглядно, як виглядає такий процес та які наслідки він приносить в людське особисте життя, в родину, в людське середовише та в життя Церкви. Сьогодні дуже часто на вулицях Вроцлава можемо почути українську мову з уст новоприбулих туди грмадян України. Однак знаємо, що тільки невеличка частина частина наших вірних знаходить шлях до цього храму. Тільки невеличка частина дітей з наших родин користає з навчання катехизму у своїй Церкві. За числами емігрантів криються і нерідко розбиті подружжя та діти, які виховуються без батьків, які подались на заробітки.
Дякую за вашу присутність в цьому соборі. Це означає, що маєте сильний християнський хребет. Але означає це також, що серед різних пріоритетів, які ви собі постави, виїждаючи до Польщі, одним з найважнішим було у вашому житті духовне добро а не тільки і виключно матеріальне добро. Дякую, що знаходите дорогу до цього храму та що тут молитесь Богові.
Святі страстотерпці Борис і Гліб знали, що повинно бути для них найбільшою вартістю. Вони знали, що вірність християнським вартостям буде коштувати та вимагати деколи навіть великої жертви, включно з жертвою власного життя. Однак вони не втекли та не підняли руки на свого брата. Воліли покласти свою голову під меч, щоб тільки не витягати меча проти свого брата.
Дорогі сестри і брати!
Придивлячись постатям наших сьогоднішніх святих страстотерпців Бориса і Гліба варто і себе запитати перед Богом про наші пріоритети, про те, що для нас є сьогодні найважливішим у житті. Чи виїждаючи на заробітки, або на літній відпочинок, чи теж службово в делегацію, не беремо собі одночасно відпустки від цілого духовного життя? Чи тоді не перестаємо молитись, ходити на недільну Службу Божу, сповідатись, користати зі Святих Таїнств, слухати великопостних реколецій, жити згідно з Божими та церковними заповідями? Якщо так то найвищий час, щоб в нашому житті все наново поукладати та визначити собі головні пріоритети, які будуть мати на меті зберегти нашу людяність та нас, як християн.
Ще одне. Заохочую, щоб зацікавитись, коли за юліянським календарем випадають ваші ім’янини? Ім’янини це найчастіше день земської смерті нашого покровителя та одночасно день його народження для вічного життя у небі. Покровитель, якого ім’я ми отримали, приймаючи Святе Таїнство Хрешення, стає нашим покровителем, тобто духовним опікуном. Особи, які приїхали до Польщі з України, не повинні мати проблем з вказанням дня своїх ім’янин. Більші проблеми можуть мати місцеві наші парафіяни, особливо тоді, коли їхнє ім’я не є дуже популярним. Потрібно пам’ятати, що деколи в польському середовищі забувається про свої ім’янини та про день в якому вони випадають за юліанським календарем. Заохочую всіх наших парафіян попробувати знайти день народження свого покровителя для неба, щоб можна було опісля цього дня святкувати день своїх ім’янин та вчитись від свого небесного покровителя, як бути справжнім християнином.
Слава Ісусу Христу!
